Зміна середнього рівня процентної ставки по розміщених коштах (кредитах) викликається, по-перше, зміною загального рівня процентної ставки на кредитному ринку; по-друге, структурою кредитного портфеля, тобто зростанням (зменшенням) питомої ваги ризикових кредитів у кредитному портфелі банку; по-третє, збільшенням прострочених кредитів, за якими позичальники платять підвищені проценти.

Аналіз непроцентних доходів банку має важливе значення, бо за умов інфляції можливість зростання доходів за рахунок процентів по розміщених коштах, зокрема по кредитах, що надаються, зменшується.

Із метою збільшення загальної суми доходів банкам рекомендується розширити спектр платних послуг й інших нетрадиційних послуг: надання консультаційної допомоги; посередництво в розміщенні цінних паперів своїх клієнтів; надання гарантій, поручительства, участь у прибутках і т.д.

На зростання доходів банку впливає:

- підвищення рівня доходності кредитних операцій (процентні доходи);

- збільшення частки «працюючих» активів, тобто тих, що приносять доходи, у загальній сумі активів (оптимальний рівень - не нижче 85%). До активів, здатних приносити доход, належать: короткострокові позички (за винятком безкоштовних кредитів); довгострокові кредити; кредити іншим банкам; цінні папери, паї, акції; заборгованість по факторингу; кошти, перераховані підприємствам для участі в їх господарській діяльності;

- зростання непроцентних доходів за рахунок диверсифікації послуг банку.

Основні напрямки аналізу витрат:

- оцінка рівня всіх (загальної суми) та окремих видів витрат і їх динаміки;

- структурний аналіз витрат;

- оцінка загального рівня витрат;

- факторний аналіз процентних витрат;

- виявлення можливостей скорочення витрат (економії коштів) як джерела збільшення прибутку банку;

- розробка пропозицій щодо посилення режиму економії витрат.

Для проведення аналізу використовують дані звітності форми №2-КБ і бухгалтерського обліку банку.

Принципи функціонування комерційного банку - економічна самостійність і самофінансування - потребують, щоб його доходи перевищували витрати, тому аналіз слід починати з оцінки показників (коефіцієнтів), які характеризують стабільність діяльності банку і є прогнозними для оцінки цієї діяльності.

Першим із таких показників є коефіцієнт дієздатності банку, який визначається співвідношенням витрат і доходів банку. Оптимальне значення цього показника не повинно перевищувати 0,95, тобто сума витрат банку має становити понад 95% від його доходів. Як що, рівень цього показника знизився (наприклад, був 0,6, а став 1), це свідчить про погіршення дієздатності банку, тобто банк стає збитковим.

Другий показник - це коефіцієнт режиму економії витрат банку (РЕК), який визначається як співвідношення темпів збільшення витрат (ТВ) і темпів зростання доходів (ТД) за формулою

РЕК = ТВ/ТД (4)

Коли рівень цього показника буде меншим одиниці (РЕК<1), це свідчить про те, що банк дотримується режиму економії витрат, в іншому випадку - не дотримується. Для з'ясування причин зростання суми видатків необхідно проаналізувати обсяг і структуру видатків за їх статтями.

Далі необхідно вивчити причини значного збільшення витрат по окремих статтях і невиправдані видатки віднести до резервів економії коштів, а отже, і до резервів збільшення прибутку банку. Для цього по процентних витратах здійснюється факторний аналіз.

На величину процентних витрат (ПВ) впливають два найзагальніших фактори: зміна суми фінансових ресурсів, що залучаються банком за плату (ЗФР) (депозити, кредитні ресурси, вклади, кошти клієнтів і т.д.), і зміна рівня середньої процентної ставки (ЗПС), що сплачується за ці ресурси. Цей зв'язок виражається формулою

(5)

Кількісний вплив цих факторів на величину витрат визначається аналітичним прийомом різниці факторних показників.

Тепер проведемо аналіз цих (найбільш загальних) факторів. Знаючи, що саме впливає на означені фактори, банк може усунути або зменшити цей вплив. У результаті буде спостерігатися зниження процентних витрат і зростання прибутку банку. Середні залишки оплачених коштів клієнтів залежать від:

- зростання обсягу оплачених коштів. Позитивно оцінюється ритмічність, динамічність у залученні ресурсів, бо це основа розширення активних операцій, що означає зростання доходів;

- зростання питомої ваги оплачених коштів у загальній сумі пасивів.

Зростання частки оплачуваних коштів (депозитів) у пасивах не можна оцінити однозначно. З одного боку, оплачувані депозити - це, як правило, строкові вклади, вони надають стабільності ресурсній базі банку. З іншого боку, депозити є відносно дорогими ресурсами і, отже, їх зростання відображається на підвищенні процентних витрат. Рекомендований рівень частки строкових депозитів у загальній сумі пасивів - 60%. Динаміку показників, означених вище, слід розглядати не тільки за рік, а і поквартально.

На середню процентну ставку за коштами клієнтів (депозитами) впливають такі фактори:

- ринковий рівень процентної ставки по депозитах, що залежить від кон'юнктури грошового ринку. Це об'єктивний фактор, банк на нього вплинути не може і вимушений із ним рахуватися;

- структура депозитної бази. Зростання частки довгострокових видів депозитів і міжбанківських кредитів, у загальній сумі мобілізованих коштів, призводить до збільшення затрат по обслуговуванню коштів, що залучаються, тобто процентних видатків.

Збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі коштів, що мобілізуються, є позитивним моментом, незважаючи на зростання процентних витрат (вартість строкових депозитів клієнтів більша від поточних рахунків, але нижча від міжбанківського кредиту). Строкові депозити виявляються найбільш стабільною частиною залучених ресурсів, що дозволяє здійснювати кредитування на більш тривалі строки і, отже, під більш високий процент. Рекомендований їх рівень у ресурсній базі - не менше 50%.

Висока питома вага міжбанківського кредиту в загальному обсязі залучених коштів призводить до подорожчання кредитних ресурсів банку в цілому, бо це найдорожчий вид ресурсів. Крім того, зростання залежності від великих міжбанківських кредитів не може бути охарактеризоване позитивно, бо диверсифікація ресурсів, що залучаються, зміцнює ліквідність банку, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації. Рекомендований їх рівень - 20% у ресурсній базі. Видатки на вклади громадян значно нижчі, ніж на міжбанківський кредит. Комерційному банку слід звернути особливу увагу на це джерело ресурсів.

Аналіз непроцентних витрат (банківських і небанківських) робиться за їх статтями шляхом порівняння фактичних затрат із кошторисом (планом) або в динаміці, визначається економія або перевитрата, вивчаються причини перевитрат, і до резервів більш ощадливого використання коштів відносять невиправдані перевитрати.

Про обсяг витрат (сукупних та окремих видів) неможливо судити лише за абсолютною величиною і темпами приросту. Адже з розвитком банку збільшуються його активи, закономірно нарощується й абсолютна величина витрат. Тому, щоб з'ясувати тенденції зміни окремих видів витрат, використовують відносні показники (коефіцієнти). Один із них визначається як відношення: (витрати: сукупні активи)

На основі його динаміки можна зробити висновок щодо зростання чи скорочення витрат і їх обґрунтованості.

При аналізі за критеріями Світового банку слід приділяти значну увагу не тільки процентним витратам, а й іншим небанківським операційним витратам із використанням ряду коефіцієнтів. Якщо їх порівняти з оптимальним значенням, можна зробити певні висновки.

Визначення сутності прибутку як економічної категорії має важливе значення для управління процесами його формування, виявлення факторів, що впливають на його величину, дає знання, необхідні для розробки заходів щодо збільшення прибутку, його максимізації і перспективного планування. Існують різні (так звані «суб'єктивні» й «об'єктивні») теорії визначення прибутку, але вони стосуються до прибутку, що утворюється в процесі виробництва продукції в галузях матеріального виробництва. Щодо походження прибутку комерційних банків, то це питання недостатньо досліджене.

Джерелом банківського прибутку є доходи, отримані в результаті створення і реалізації банком свого продукту. Сутність «технології» банківської діяльності відображена формулами (1) і (2) і полягає в тому, що комерційний банк частину власного капіталу і тимчасово вільних фінансових ресурсів, що акумулював у виді грошових коштів, передає суб'єктам господарювання, які відчувають потребу в додаткових коштах. Він робить це за певну плату. Таким чином, передані банком грошові кошти є специфічним товаром, що має, як будь-який товар, споживну вартість і ціну. Споживна вартість цього товару полягає в його спроможності задовольняти потреби позичальників у грошових коштах і приносити банку процентний доход. Створюється враження, що позичені банком грошові засоби самі по собі народжують нові гроші (доход). Однак, ще К. Маркс доводив, що всі види доходів мають одне джерело - додаткову вартість. Таким чином, згідно з його теорією, процентний доход банку - перетворена форма частини додаткової вартості. Це пояснюється тим, що тимчасово вільні кошти банку, передані в користування суб'єктові господарювання (підприємству), саме в процесі його виробництва виконують функцію самозростання капіталу. Доход, отриманий функціонуючим підприємством, розпадається на підприємницький доход, який воно отримує, і позичковий процентний доход, який отримує банк. Крім того, банк отримує ще і непроцентні доходи як оплату інших послуг (крім послуг за розміщення коштів), наданих ним юридичним і фізичним особам. Ці доходи є часткою перерозподілених доходів отримувачів цих послуг. Отже сукупний доход банку складається з процентних і непроцентних доходів. Він і є джерелом прибутку банку, що утворюється як різниця між його доходами і видатками.

Отже, банківський прибуток - це економічна категорія, яка відображає економічні відносини, що складаються між комерційними банками і суб'єктами підприємницької діяльності з приводу надання їм тимчасово вільних коштів за умови повернення й оплати за користування ними та інших послуг. Прибуток виконує дві функції:

- мірила приросту вартості авансованого капіталу (ефективності діяльності банку);

- джерело виплати дивідендів акціонерам, формування капіталу банку і фондів грошових коштів для розширення підприємницької діяльності і винагороди працівників банку.

Фінансові результати діяльності банку характеризуються двома показниками, що відображаються в звіті (форма №2-КБ): прибуток (збиток) до оплати податку і прибуток після сплати податків.

Прибуток (збиток) банку до оплати податку складається із складових частин, що відповідають основним видам продукту (послуг) банку, поданих на рис. 1.4.

При аналізі прибутку (збитку) банку необхідно, по-перше, дати загальну оцінку виконання плану і динаміки прибутку і, по-друге, проаналізувати його складові. Цей аналіз необхідний для оцінки ефективності основних видів продукту (послуг) банку, а отже, і роботи працівників банку щодо надання цих послуг. Результати цього аналізу можна використати в управлінні діяльністю банку і при мотивації діяльності його працівників. У звітності банку (форма №2-КБ) відсутня інформація про складові прибутку (залежно від основних видів його продукту). Тому їх необхідно визначити. Це можна зробити шляхом згрупування доходів і видатків у дві групи, які пов'язані з банківською операційною (основною) діяльністю і небанківською діяльністю, а видатки банку, крім того, розділити на прямі і накладні.

Страницы: 1, 2, 3, 4