Серед фінансових систем держав сучасної Європи особливої уваги заслуговує фінансово-кредитна система Федеративної Республіки Германії (ФРГ). За роки, що пройшли після закінчення другої світової війни, банківська система Германії (при вагомій підтримці США та міжнародних фінансових організацій) змогла не тільки достойно конкурувати з банківською системою Великобританії, але й стати реальним європейським фінансовим лідером та однією з основних опор економічної системи Європейського Союзу. Банківська система сучасної Германії включає систему Центрального банку та мережу комерційних банків. Крім того, в банківській системі Германії представлені правові установи, що здійснюють нагляд за діяльністю банків та виконанням діючого Закону про кредитну систему.

Основна задача Центрального банку полягає в забезпеченні зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти. До найважливіших його задач також відносяться: регулювання грошового обігу; емісія грошей; регулювання обсягу кредитування національної економіки; забезпечення виконання правил платіжного обороту в державі; забезпечення розрахунків з іноземними державами. Контрольні та наглядові функції в банківській сфері покладено на спеціальний орган, що діє під юрисдикцією Міністерства фінансів ФРГ, - Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами. До основних задач цього відомства відносяться: профілактика порушень фінансового законодавства; контроль видів та обсягів комерційної діяльності банків; нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ; інформаційне обслуговування та контроль. Саме Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами видає комерційним банкам ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території Германії. Цей же орган може відкликати ліцензію, якщо дії банківської установи не відповідають нормативним актам або законодавству про фінансово-кредитну діяльність. В Германії функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані банки. За існуючою класифікацією, з точки зору правового статусу, комерційні банки Германії розділяються на приватні, кооперативні та громадсько-правові.

Приватні комерційні банки Германії представлені приблизно 350 універсальними установами з 7000 філіалів. З їх числа виділяють близько 200 регіональних банків, близько 80 банків - банкірів, тобто банків, що діють на основі одноосібного приватного капіталу, і близько 60 філіалів іноземних банків. Комерційні банки Германії функціонують в трьох організаційних формах:

акціонерне товариство;

акціонерне командитне товариство;

товариство з обмеженою відповідальністю.

Більшість германських регіональних комерційних банків не обмежують коло своїх клієнтів і сферу ділової активності якимось регіоном та здатні надавати клієнтурі повний комплекс сучасних банківських послуг.

Основу системи спеціалізованих комерційних банків Германії становлять близько 30 приватних іпотечних банків, що надають кредит під заставу земельних дільниць, та банків, що спеціалізуються на наданні комунальних позик. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ - фінансування житлового будівництва та реконструкції житла.

Ще одним новим лідером післявоєнного фінансового світу стала банківська система Японії. Серед розвинутих держав Японія характеризується як країна, що володіє найбільшими валютними запасами, і при цьому виступає досить обережним та ефективно діючим інвестором. Найкрупніші банки Японії посідають перші шість місць у рейтинговому списку провідних національних банків світу, а до списку п'ятдесяти найкрупніших банків розвинутих держав входять близько 20 японських.

Для фінансової системи Японії характерна велика залежність кредитної діяльності банків від державної економічної та господарської політики. Японські банки здійснюють інвестиції за межі країни тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством та стійкою внутріполітичною ситуацією. Успішному становленню та розвитку сучасної фінансово-кредитної системи Японії дуже сприяло використання досвіду розвитку фінансової системи Германії: при розробці нового законодавства про фінансову та банківську діяльність Японія фактично скопіювала германський господарський кодекс, відкоригувавши зміст окремих статей у відповідності з особливостями своєї національної культури.

До останнього часу практично всі вклади в комерційні банки Японії були об'єктом державного гарантування їх повернення. Державне регулювання кредитної політики японських банків в роки після другої світової війни здійснювалось, як правило, в непрямій формі та обмежувалось рекомендаціями щодо кредитування тих чи інших галузей та підприємств. В окремих випадках держава прямо та активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості.

Сучасна банківська система Японії має таку структуру:

І рівень - Банк Японії;

ІІ рівень - урядові банки (Японський експортно-імпортний банк);

- комерційні банки (Міські банки, Регіональні банки, іноземні банки);

- банки довгострокового розвитку;

- траст-банки.

В першій половині 90-х років в банківській системі Японії почали виникати ознаки серйозних проблем. Патронат держави і, зокрема, державні гарантії повернення позик і кредитів в сучасних умовах зіграли негативну роль - у більшості японських банків не виявилось необхідного досвіду щодо оцінки ризику кредитних операцій, роботи з інвестиційними проектами на основі бізнес-планів та інших навичок, потрібних для роботи на сучасному фінансовому ринку. За наявними офіційними даними обсяги проблемних кредитів японських банків на початку 90-х років досягли рівня в 500 млрд.дол. США. Іншою серйозною проблемою виявилась психологічна неготовність вкладників до необхідності класифікувати банки за рівнем надійності, оскільки японські банки не зобов'язані публікувати звіти про свою діяльність, а вклади населення в банках гарантовані державою.

У фінансовій системі Японії в останнє десятиліття виникла парадоксальна ситуація - при появі ознак кризи жоден з японських комерційних банків практично не міг стати банкрутом. За таких обставин Міністерство фінансів Японії оголосило про плани радикального перегляду системи контролю за діяльністю банків, що діють в складі національної банківської системи. У відповідності з новим фінансовим законодавством, зокрема, новою редакцією Закону про Банк Японії, що вступила в силу у квітні 1998 року, японські банківські установи зобов'язані створити власні підрозділи та структури, що відповідатимуть за управління ризиками інвестицій, формування портфеля цінних паперів, та розробити системи внутрішнього контролю за ефективністю кредитних операцій.

Міцність фінансової системи та положення лідера на світовому фінансовому просторі надають Японії можливість реалізувати найбільш ефективні способи вирішення кризових проблем, ключовими серед яких виступають:

- підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків в національній фінансовій системі;

- формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом;

- забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, в тому числі - поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками;

- реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках;

- істотне змінення місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської системи.

3. Становлення та розвиток банківської системи України

Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було здійснене з прийняттям в 1991 році Закону України «Про банки та банківську діяльність». Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити декілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи:

1988-1990 роки - створення прототипу системи українських комерційних банків в складі банківської системи СРСР;

1991р. - І півріччя 1992 року - перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави;

ІІ півріччя 1992 року - 1993 рік - розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного і політичного суверенітету;

1994-1996 роки - розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами;

1997 -2001 роки - розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу від монетарних методів управління економікою до її ринкової трансформації та структурного реформування.

2001 - 2007 роки - становлення сучасної банківської системи, нарощування капітальної бази, розвиток кредитування в період росту доходів населення.

В 1991 році, одразу після проголошення незалежності України, почався другий етап - перереєстрація комерційних банків в Українській Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. При цьому, в більшості комерційних банків відбулись істотні зміни у складі їх учасників. Так, державні комерційні банки (Промінвестбанк, АПБ «Україна», «Укрсоцбанк») були акціоновані клієнтами та персоналом банків.

Третій етап в історії розвитку банківської системи України пов'язаний зі створенням нових банків, що залучали значний приватний капітал, капітал спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, а також кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. В цей період, на фоні розвитку жорстокої інфляції з ознаками гіперінфляції та критичного скорочення обсягів виробництва та розміру валового внутрішнього продукту, в Україні була створена значна кількість дрібних комерційних банків, які були орієнтовані на обслуговування попиту на короткострокові кредити для торговельно-посередницької діяльності та здатні заробляти прибутки на інфляційних процесах в економіці. Протягом 1993 року в Україні було створено близько 100 дрібних, так званих «кишенькових», комерційних банків такого типу.

Досвід, отриманий протягом перших трьох років будівництва економіки незалежної України, був значною мірою використаний на четвертому етапі розвитку банківської системи України. Цей період характеризується початком проведення радикальної економічної реформи на основі застосування монетарних методів управління економікою. Протягом 1994-1996 років Національний банк України (НБУ) встановив та ввів у практику єдині правила діяльності українських банків. Завдяки ефективним діям НБУ та уряду в цей період, вдалося призупинити інфляцію, невиправдано високе зростання цін та падіння виробництва. Факт фінансової стабілізації в економіці України у другій половині 1996 року визнаний експертами у всьому світі. За цей же час іноземні інвестиції в економіку України зросли майже в чотири рази - з 366.9 млн. дол. США до 1 млрд. 223 млн.

В той же час, успіхи, що були досягнуті в фінансовій сфері монетарними методами, практично не були підкріплені стабілізацією виробництва, структурним реформуванням та супроводжувались накопиченням істотних проблем та негативних тенденцій як на мікро- так і на макроекономічному рівнях. На додаток до цього - критичні недоліки у здійсненні бюджетної політики, що виразились у спрямуванні зусиль на максимізацію зовнішніх та внутрішніх короткострокових запозичень замість спроб реалізації політики збалансування державних витрат в межах реальних бюджетних надходжень. Все це спричинило фінансово-економічну кризу в Україні, активний розвиток якої прийшовся на 1998 рік. В результаті, комерційні банки втратили найбільш привабливі сегменти ринку: ринок державних зобов'язань та валютний ринок. Внаслідок значної девальвації курсу національної валюти сукупний капітал українських банків зменшився в середньому на 30-35%. Ці та інші фактори разом із жорсткими регулятивними обмеженнями, що були накладені Національним банком на діяльність комерційних банків, визначили в якості основного завдання п'ятого етапу не інтенсифікацію розвитку банківських установ та максимізацію доходності їх діяльності, а забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності банківської системи в цілому.

Страницы: 1, 2, 3