Вторинний ринок цінних паперів - це сфера обігу цінних паперів, до якої вони потрапляють після того, як їх продасть перший власник, що купив ці цінні папери у емітента безпосередньо або через посередника. Цей ринок може бути неорганізованим (позабіржовим) або організованим (біржовим).

Позабіржовий (неорганізований) ринок характеризується наступними особливостями:

- відсутністю єдиного курсу на однакові цінні папери;

- торгівля цінними паперами відбувається в різний час і в різних місцях;

- великою кількістю продавців цінних паперів;

- відсутністю єдиного центру, який би відпрацьовував методологію.

Організований (біржовий) ринок - це торгівля цінними паперами на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції в спеціально організованих місцях за чітко прописаними правилами і технологіями. Біржі є основним інститутом вторинного ринку цінних паперів, сприяють накопиченню, розподілу і перерозподілу капіталу. Усього в світі нараховується близько 200 фондових бірж, що об'єднані у Міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Токіо, Лондона.

4. Моделі ринку цінних паперів

У світі розрізняють декілька організаційних моделей ринку цінних паперів, які, насамперед, відрізняються співвідношенням банків та інших фінансово-кредитних установ, можливістю втручання державних органів. Найбільш відомі моделі американська та німецька (табл. 2).

Таблиця 2 - Американська та німецька моделі ринку цінних паперів

Американська модель ринку більш динамічна і здатна адаптуватися до будь-яких змін глобальної економічної кон'юнктури.

Для успішного впровадження в економічну систему американської моделі необхідна наявність, як мінімум, 2-х чинників:

- системи колективного інвестування, альтернативної банківській (інвестиційні, взаємні фонди та ін.);

- внутрішнього інвестора, що належить до категорії «середній клас», тобто такого, що має достатні прибутки для добровільного вкладення надлишкових засобів у цінні папери з прийнятним рівнем ризику.

Щодо моделі українського ринку цінних паперів, слід відзначити, що вона поєднує в собі риси двох моделей.

1) Майже в повній відповідності до рекомендацій американських експертів:

- організована робота Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР);

- застосовуються механізми регулятивного впливу на ринок;

- продовжується робота над новим акціонерним законодавством;

- впроваджується система державного моніторингу учасників ринку.

2) Інфраструктурні інститути ринку формуються в Україні на основі принципів, близьких до директив Європейського Співтовариства. Це стосується:

- біржових і депозитарних систем;

- способів регулювання ринків похідних цінних паперів;

- фінансових продуктів;

- регулювання вексельного обігу;

- упровадження сучасних стандартів бухгалтерського обліку та облікової системи ринку в цілому.

5. Учасники ринку цінних паперів

Головні учасники ринку цінних паперів (фондового ринку) - емітент та інвестор.

Емітент - юридична особа, яка від власного імені випускає цінні папери та бере на себе зобов'язання виконати умови, що випливають з умов їх випуску.

Інвестори - фізичні і юридичні особи України та інших країн світу, які стали чи мають намір стати власниками акцій та облігацій.

Інвесторами є особи, які вкладають власні кошти, майно, майнові та немайнові прав, у тому числі інтелектуальну власність, у цінні папери. Інвесторами в Україні можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, за винятком органів держаної влади та управління і місцевих органів самоврядування. (Це не стосується Пенсійного фонду, одним із напрямів діяльності якого є вкладення коштів у цінні папери державних органів та акціонерних товариств).

На ринках цінних паперів у розвинених країнах (особливо акціонерних та облігаційних) інституціональні інвестори є основною категорією. Інститути купують акції з різних причин:

- прагнення захистити тимчасово вільні кошти від знецінення;

- прагнення отримати дохід;

- посилення впливу на управління емітентом;

- створення гарантій щодо збереження господарських взаємозв'язків із емітентом.

Крім інституціональних інвесторів, на фондовому ринку також діють фізичні особи, яких ще називають індивідуальними інвесторами. Індивідуальні інвестори є досить численною категорією учасників ринку цінних паперів. Завдяки своїй численності, вони мають можливості акумулювати кошти індивідів, використовувати їх з метою здійснення підприємницької діяльності. Незначні кошти окремих індивідуальних інвесторів у кінцевому результаті консолідуються в акціонерні капітали, допомагають інститутам - виробникам товарів та послуг - виробляти необхідну суспільству продукцію.

Однак на фондовому ринку домінують усе ж інституціональні інвестори:

- по-перше, інституціональні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні;

- по-друге, саме інституціональні інтереси частіше бувають зацікавлені в тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента;

- по-третє, якщо індивідуальні інвестори купують цінні папери, керуючись власними інтересами, то інституціональні інвестори досить часто роблять це з метою поєднання як власних інтересів, так і інтересів емітента.

До професійних учасників ринку цінних паперів належать фінансові посередники: брокери, брокерські контори, банки, довірчі товариства. Професійні учасники ведуть рахунки клієнтів у цінних паперах і грошових коштах, а також здійснюють через брокерів біржові угоди з купівлі-продажу та інші біржові операції з цінними паперами.

Їх ще називають інфраструктурними інститутами фондового ринку. Інфраструктуру визначають як посередницьку ланку (мережу) між виробниками та споживачами певних товарів. Аналізуючи інфраструктуру фондового ринку, необхідно звернути увагу на її певні особливості.

По-перше, ряд інфраструктурних інституцій ринку цінних паперів одночасно можуть виступати як власне посередницьким інститутом, так і емітентом та інвестором.

По-друге, відносини, які формуються між учасниками ряду інфраструктурних інститутів - фондів, страхових компаній, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, довірчих товариств тощо, - передбачають досить високий ступінь довіри, яка міститься у відносинах фізичних та юридичних осіб до таких інституцій.

По-третє, взаємодія суб'єктів фондового ринку з певними інститутами інфраструктури є не добровільною справою, вільним вибором, а обов'язковою умовою здійснення певних операцій. Прикладом може бути функціонування в Україні інституту реєстраторів акцій акціонерних товариств. Реєстратор є чистим монополістом, до того ж взаємодія з ним при переході прав власності на акції є абсолютно необхідною.

Список використаної літератури

1. Калина А.В, Корнеев В.В., Кощеев А.А. Рынок ценных бумаг (теория и практика). - К., 1999.

2. Девід Д. Дріскол. МВФ та Світовий банк: чим відрізняються ці організації// Фондовий ринок. - 1999. - № 16. - С. 34-39.

3. Василик О.Д. Державні фінанси України. -К.: Вища школа. 1997.

4. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. - К.: НІОС. - 2000.- 416с.

5. Жуков Е.В. Ценные бумаги и фондовые рынки: Учебное пособие для вузов. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

6. Игошин Н. Инвестиции. Организация управления и финансирования. - М.: ЮНИТИ, 1999.

7. Ковальова У.В. Регулювання ринку цінних паперів у США// Фінансова Україна. - 1997. - № 10. - С. 93-96.

8. Мертенс А.В. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. - К.: Киевское инвестиционное агентство, 1997.

9. Михальский В.В., Шклярук С.Г. Ценные бумаги. Портфельные инвестиции: Учебное пособие. Курс лекций по ценным бумагам, формированию и управлению инвестиционным портфелем. - К., 1999.

Страницы: 1, 2, 3