6) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.
Обов'язки страхувальника полягають ось у чому:
1) своєчасно вносити страхові платежі;
2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику,
3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;
4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;
5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.
Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.
Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених договором грошових сум.
Так, за договором страхування майна або пов'язаного з ним майнового інтересу (договір майнового страхування) страховик зобов'язується у разі настання зазначеної в договорі події (страхового випадку) відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, завдані збитки повністю або частково (виплатити страхове відшкодування), у межах обумовленої договором суми (страхової суми). На випадок, коли майно застраховане не на повну вартість, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором страхування. Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує справжню вартість застрахованого майна, договір є недійсним у тій частині страхової суми, яка перевищує вартість майна. За договором особистого страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку заплатити страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму, незалежно від суми, яка за соціальним страхуванням чи соціальним забезпеченням належить йому для покриття шкоди. При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його справжньої вартості на момент укладення договору (страхової вартості). Сторони не можуть змінювати страхову вартість майна, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик доведе, що він введений в оману страхувальником. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разі страхового випадку, якщо договором страхування непередбачена виплата страхового відшкодування в певній сумі.
Коли страхувальник уклав договори страхування майна з кількома страховиками на суму, яка загалом перевищує страхову вартість майна (подвійне страхування), то страхове відшкодування, яке одержано від усіх Страховиків зі страхування цього майна, не може перевищувати його страхової вартості. При цьому кожний зі страховиків виплачує страхове відшкодування в розмірі, пропорційному відношенню страхової суми за укладеним договором до загальної суми за всіма укладеними цим страхувальником договорами страхування зазначеного майна. Умовами договору страхування може передбачатися заміна страхової виплати компенсацією збитків у натуральному розмірі в межах суми страхового відшкодування. У договорі особистого страхування страхова сума встановлюється страхувальником згідно з домовленістю зі страхувальником. Страхове забезпечення виплачується страхувальникові або третій ж особі незалежно від суми, яка належить йому за іншими договорами страхування, а також із соціального страхування чи соціального забезпечення, як відшкодування збитків. Необхідно звернути увагу на окремі положення статті 8 Закону України "Про страхування", які мають важливе правове значення.
По-перше, основним принципом майнового страхування є страхування майна на всю його дійсну вартість на момент укладання договору (страхова вартість), і розмір страхового відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, заподіяного застрахованому майну, тобто є принцип відшкодування, компенсації шкоди. В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін, страхове забезпечення (грошова сума, яка належить виплаті) не залежить від реальної шкоди і співвідноситься з нею, тобто виплачується незалежно від суми, яка підлягає виплаті на інших підставах.
По-друге, у Законі міститься норма, згідно з якою, в разі, коли страхова сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до страхової вартості майна (якщо умовами договору страхування не передбачено інше), тобто закріплюється принцип пропорційної системи покриття заподіяних збитків.
Метою і завданням майнового страхування є відшкодування заподіяних негативними чинниками збитків застрахованим об'єктам. Проте розмір страхового відшкодування не завжди збігається з розміром завданих збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів, у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид) страхового забезпечення. Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні має страхова сума, тобто максимальна грошова сума, в межах якої страхова організація несе зобов'язання з виплати страхового збитку в разі настання страхового випадку. Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об'єкта. Тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового відшкодування є система (вид) страхового забезпечення. У майновому страхуванні застосовуються дві основні системи страхового забезпечення: пропорційна і першого ризику. За пропорційною системою відшкодування виплачується в розмірі такої частини збитків, яку страхова сума становить щодо оцінки (страхової вартості) об'єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то певна частка збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами, ступінь повного відшкодування залежить від величини страхової суми відносно застрахованого майна (страхової вартості). Ця система, з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі збитки, а з іншого - підштовхує до вжиття заходів зі збереженням майна, а також попереджувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не повертається.
Системи першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитку, але в межах страхової суми. За такої системи страхового забезпечення збитки в рамках страхової суми (перший ризик) повністю погашаються страховиком, а збитки понад страхову суму (другий ризик) не погашаються. При системі першого ризику рівень відшкодування, як правило, вищий, ніж у разі пропорційної системи.
Якщо майно застраховане на повну вартість, тобто страхова сума дорівнює страховій оцінці (страховій вартості), а розмір страхового відшкодування буде один і той самий як при страховому забезпеченні за пропорційною системою, так і в разі системи першого ризику: відшкодування при цьому завжди дорівнює збитку. Якщо застраховане майно загинуло повністю, то відмінності між зазначеними системами практично втрачаються, оскільки за тією чи іншою системою виплачується повна страхова сума. Відмінності між цими системами виявляються при страхуванні майна не в повній вартості і водночас при не повній його загибелі, коли обсяг відшкодування при системі першого ризику трохи вищий. Хоча в цілому механізм зазначених двох систем можна вважати умовно вигідним обом сторонам - страхувальникові і страховикові. Адже незначна невигода для страхової організації системи першого ризику компенсується залученням великої кількості страхувальників, зацікавлених у такого роду умовах майнового страхування. Це, зрештою підвищує фінансову стійкість страхування розглядуваного виду в цілому, а отже, у підсумку забезпечує інтереси страхової організації.
Крім зазначених у Законі обов'язків страховика, договором страхування можуть бути передбачені й інші його обов'язки. Основний обов'язок страховика - здійснити страхові виплати у разі настання страхового випадку - кореспондує з основним обов'язком страхувальника - своєчасно вносити страхові внески. Страховий внесок - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування або законом. У міжнародній практиці страховий внесок називають страховою премією. Страховий тариф - це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об'єкта страхування. Страхові тарифи за обов'язковими видами страхування встановлюються в законах про обов'язкове страхування або постановах Уряду. Страхові тарифи за добровільними видами особистого страхування, страхування майна та страхування відповідальності страховиком розраховуються актуарно (математично) на основі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається договором страхування за угодою сторін.
Згідно із законом страхувальник, укладаючи договір, зобов'язаний повідомити страховикові про всі відомі йому обставини, які мають значення для оцінки страхового ризику, а також про всі укладені й такі, що укладаються, договори страхування, пов'язані з даним об'єктом страхування.
Крім того, обов'язок страхувальника - вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків застрахованого майна у разі настання страхового випадку та повідомити про це в строки, які встановлено договором страхування. Практичне значення цього обов'язку полягає в тому, щоб своєчасно встановити факт та обставини страхового випадку. Наявність страхового випадку та його причини мають істотне значення не лише для страховика, його економічних інтересів, а й для дієвого захисту майнових прав самих страхувальників.
Договором страхування можуть бути передбачені також і інші обов'язки. Майнове страхування спрямоване на відшкодування збитку, завданого застрахованому об'єкту у разі настання страхового випадку. Тому умовами проведення страхування, а також договором на страхувальників можуть покладатись обов'язки, пов'язані з додержанням протипожежних, технічних вимог, правил дорожнього руху і т. ін. Санкції за порушення таких обов'язків мають передбачатися та встановлюватися в рамках цивільного законодавства за погодженням сторін.
Законом України "Про страхування" врегульовано питання про заміну страхувальника в договорі. Так, на випадок смерті страхувальника, який уклав договір страхування майна, права та обов'язки страхувальника переходять до особи, що прийняла майно у спадок. В інших випадках заміни страхувальника його права та обов'язки переходять до нового власника за згодою страховика, якщо договором чи законом не встановлено інше.
Принцип заміни страхувальника передбачений і в договорах особистого страхування. Зокрема, у разі смерті страхувальника, який уклав договір на користь третьої особи, права та обов'язки, що визначаються цим договором, переходять до третьої особи за її згодою. У разі неможливості виконання даною особою зобов'язань за договором страхування її права та обов'язки можуть перейти до осіб, які згідно із законодавством виконують обов'язки з охорони прав і законних інтересів застрахованих осіб. Згідно із загальними нормами цивільного законодавства, якщо в період дії договору страхування страхувальника судом визнано недієздатним або обмеженим у дієздатності, його права і обов'язки виконує його опікун. Виняток становить договір страхування відповідальності. Такий договір повинен закінчувати свою дію з моменту, коли страхувальника визнано недієздатним або обмеженим у дієздатності.При реорганізації страхувальника, якщо він є юридичною особою, у період дії договору страхування його права та обов'язки за згодою страховика переходять до правонаступника,
Страницы: 1, 2, 3
