4. Ліквідність - спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобов'язання.
Дотримання положень цієї методики дозволяє певною мірою визначити надійність комерційного банку для його клієнтів та партнерів по бізнесу. Але практична складність її використання полягає в тому, що відсутність у ряді випадків необхідної первинної інформації у поєднанні з відсутністю єдиного загального інтегрального показника не дає змоги об'єктивно оцінити ефективність банку через показники його фінансового стану.
Намагання визначити рейтинг банків на основі застосування різних методик («CAMEL», «CAMELS», В. Кромонова, А. Альтмана, використання грошових коефіцієнтів) більшою мірою впливають на ринкову ціну акцій банку, або містять дані для службового користування. Але вони не засвідчують економічну і соціальну ефективність банку.
Об'єктивну оцінку фінансової стійкості банківської установи як передумови його економічної ефективності доцільно робити лише на підставі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.
Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигляді виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор власного капіталу банку, тобто:
Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше - власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти високої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається головними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу і вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості комерційного банку і збільшення його капіталу.
1.2.2 Оцінка соціально-економічної ефективності банків
Трансформаційні процеси в економіці України вимагають докорінної зміни до визначення оцінки соціально-економічної ефективності банків. Практика 90-х років свідчить, що несприятливе зовнішнє середовище, перебіг подій зумовили невизначеність фінансового ринку. Для багатьох банків становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. І навпаки: при стабілізації соціально-економічного середовища створюються передумови для реалізації найбільш важливих функцій банків, посилення їх впливу на макроекономічні результати та соціальний розвиток суспільства.
Отже, соціально-економічна ефективність банків є співвідношенням міри реалізації найважливіших соціальних і економічних функцій, зіставлених з витратами ресурсів капіталу і праці.
Загальне визначення ефективності в силу багатомірності системи спонукає до застосування кількох показників, які з різних сторін висвітлюють і деталізують соціально-економічну ефективність.
Перш ніж перейти до питання соціальної політики комерційних банків, слід скористатися теоретичним положенням, сформульованим професором кафедри міжнародної торгівлі Гарвардського університету Дж. Саксом про відмінності соціальної політики, яка проводилася в СРСР і в розвинутих капіталістичних країнах. Зокрема, в країнах з планово-директивною системою управління застосовувався підхід, заснований на беззаперечності економічної стабільності і загальній соціальній підтримці. При цьому пільги і гарантії надавались через підприємства, зміна громадянами місця роботи значною мірою знаходилася під регулятивним впливом держави. В умовах ринкової економіки відбувається певна переорієнтація у соціальній політиці. Держава намагається спрямувати соціальний захист на окремі категорії громадян (молодь, літні люди, інваліди, малозабезпечені та безробітні). При цьому вважається нормою можливість того, що будь-яка людина може залишити одну роботу і перейти на іншу [62, c.228].
У зв'язку з цим, заходи, які розробляються й впроваджуються щодо реалізації соціальної спрямованості політики, що проводиться комерційними банками (ставки кредитів, депозитів, тарифи на банківське обслуговування), повинні бути спрямовані на малозабезпечені групи населення, забезпечуючи тим самим вирівнювання можливостей населення в споживанні банківських послуг. Ця необхідність пояснюється тим очевидним фактом, що абсолютна більшість громадян України в тій чи іншій мірі постійно користуються банківськими послугами, оплачуючи комунальні платежі, платежі по лінії ДАІ, здійснюючи перекази, отримуючи зарплату, пенсію тощо. Вочевидь, виплата заробітної плати і виплата пенсій та допомоги по безробіттю за своїм технологічним характером для банку або не відрізняються, або трудомісткість виплат пенсій і допомоги по безробіттю в абсолютному значенні переважає інші виплати. Але категорія пенсіонерів та безробітних є менш соціально захищена і має відповідно меншу можливість споживати банківські послуги за ціною, яку банки пропонують при обслуговуванні більш високооплачуваних категорій населення.
Другим важливим аспектом, характерним для ринкової економіки, є створення адекватних умов для кожного громадянина, тому що вирішення соціально-побутових проблем є необхідною умовою для максимальної концентрації останніми своїх зусиль на праці. З цією метою комерційні банки повинні мати у своєму кредитному портфелі диференційовані умови споживчих кредитів для конкретних потреб громадян. При цьому їх суму для оцінки соціальної спрямованості діяльності банку слід враховувати як в абсолютному, так і відносному значеннях.
Важливим аспектом участі комерційних банків у вирішенні соціальних проблем є надання адресних спонсорських допоміг та участь у виконанні програм зростання зайнятості населення. Як показник оцінки тут може застосовуватися кількість робочих місць, створена при здійсненні програм кредитування і інвестування, розміри спонсорської діяльності.
В Україні є достатньо широка сфера застосування об'єднаних зусиль держави і комерційних банків у питаннях посилення соціальної спрямованості сформованого ринку. Однією з таких сфер є залучення незайнятого населення на суспільні роботи (будівництво доріг, упорядкування міст і сіл). Крім соціального значення, це є фактором, який підвищує усвідомлення необхідності для держави людей, які тимчасово не можуть знайти роботу, але хочуть це зробити, досягти усвідомлення для себе нового стилю культури поведінки, життєвої позиції.
З метою запобігання можливих втрат від диференціації цін та тарифів на банківські послуги, доцільно активізувати роботу з урізноманітнення режимів банківського обслуговування. Зокрема, може бути використано такий режим функціонування рахунків фізичних осіб: поєднання депозитного рахунку і рахунку до запитання. Крім того, можуть використовуватись спеціальні угоди між клієнтом та банком щодо здійснення трансфертних платежів із розрахункового рахунку клієнта на депозитний за наявності залишку на рахунку, що перевищує певний мінімум. Водночас може здійснюватись зворотній трансферт у випадку, якщо залишок коштів по рахунку клієнта виявився нижчим обумовленого мінімуму.
Слід вважати перспективною участь банків у розрахунках при здійсненні угод купівлі-продажу цінного майна між фізичними особами через застосування акредитивів фізичних осіб. Для клієнтів комерційного банку з'являється надійний та безпечний механізм розрахунків, а для банку - джерело збільшення пасивів.
Наведені напрямки посилення соціальної орієнтації можуть бути здійснені за умови, якщо управлінські структури комерційних банків на місцях тісно «вбудовані» в економіко-соціальне життя регіонів і територій і можуть впливати на соціальну політику всього банку. У даному випадку соціальна та економічна галузі діяльності комерційних банків мають найбільш високий ступінь інтеграції, а отже, приносять і найвищу користь для суспільства.
Посилення взаємодії банківських установ, регіональних органів влади і держави в цілому зумовлюють появу низки питань банківського менеджменту. Серед останніх чільне місце займає (під кутом зору досліджуваної тематики) встановлення основних економічних критеріїв оцінки діяльності комерційного банку в цілому та його структурних підрозділів і філій.
1.2.3 Вибір найбільш ефективної організації управління банківською діяльністю
Розвиток ринкової економіки в Україні супроводжується проникненням фінансово-економічних відносин у всі сфери громадського життя. Чим далі відбувається це проникнення, тим більше розширюється коло діяльності комерційних банків. Досвід розвитку ринкових відносин у постсоціалістичних країнах показує, що разом з децентралізацією виробництва, розвитком автошляхів, міграцією населення в приміські та сільські зони, у сукупності з розвитком роздрібних операцій комерційних банків відбувається розширення масштабів діяльності та організації самих комерційних банків. Серед головних критеріїв, за якими в Україні відбувається розбудова організації банків, слід відзначити:
Ж географічний поділ (відкриття філій у регіонах)?
Ж галузевий поділ (універсальні та спеціалізовані банки)?
Ж функціональний поділ (адміністрування, маркетинг, створення та збут послуг)?
Ж поділ стосовно споживачів (фізичні та юридичні особи з відповідним рівнем споживання)?
Ж поопераційний поділ (організація надання складних послуг за принципом конвеєру).
У процесі поділу комерційні банки вирішують проблему вибору найбільш ефективної організації управління. У сучасній науці розглядаються дві головні складові сучасної моделі управління комерційними банками: централізована і децентралізована. Централізована модель була традиційною для організації процесів управління в державних банках СРСР. Це стосувалося і таких важливих умов діяльності, які формують основу соціально-економічної ефективності, як ціна та обсяги послуг, що надаються клієнтам. Якщо розглядати окремо, обидві моделі мають як свої переваги, так і недоліки. Очевидно, що вибір тієї чи іншої моделі залежить від можливості у кожному конкретному випадку забезпечити ефективне функціонування банків та їх установ на обраному шляху розбудови організації. Тому поширеним стає управління процесами з використанням різного ступеня централізації і децентралізації (рис. 1).
Страницы: 1, 2, 3, 4
