Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами в свою чергу поділяється на такі види:

брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені чи від імені іншої особи, за дорученням і за рахунок іншої особи;

дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу;

андеррайтинг - розміщення цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента;

діяльність з управління цінними паперами - діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб [1].

З цих видів діяльності банки найактивніше здійснюють брокерську, дилерську діяльність, а також андеррайтинг. На них і буде зосереджено дослідження у подальших розділах.

Депозитарна діяльність зберігача цінних паперів - діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів, обслуговування правочинів щодо цінних паперів на рахунках власників цінних паперів [1]. Вона здійснюється банками згідно Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» із цінними паперами у бездокументарній (електронній) формі, в основному для більш зручного і швидкого здійснення основних видів діяльності - дилерської і брокерської. Як правило, банки відмовляються здійснювати операції із документарними цінними паперами (за виключенням операцій з векселями і акціями власного випуску), вимагаючи їх знерухомлення - переведення у електронну форму. Всі операції на організованому фондовому ринку, зокрема на найбільшій фондовій біржі України ПФТС (Перша фондова торговельна система) здійснюються саме із бездокументарними цінними паперами. Крім того, всі наступні емісії акцій мають здійснюватись у бездокументарній формі із набуттям чинності Закону «Про акціонерні товариства».

Ознайомившись із визначенням і суттю найбільш важливих видів діяльності банку на фондовому ринку, зробимо декілька висновків щодо особливостей управління ними.

Найбільш складною в адмініструванні є дилерська діяльність. Здійснюючи операції від власного імені і за власний рахунок, банк наражається на найбільш суттєві ризики:

а) кредитний - ризик непогашення боргових цінних паперів, які, як правило, складають більшу частину портфелю банку; приклад - облігації іпотечних гігантів Freddie Mac та Fannie Mae;

б) процентний - виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок за борговим цінними паперами;

в) ринковий - виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів, які є в торговельному портфелі. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та (особливо!) пайових цінних паперів;

г) стратегічний - виникає через неправильні управлінські рішення; за експертними оцінками, у 50% випадках інвестиційними менеджерами приймались невірні рішення [51];

д) операційно-технологічний - саме неадекватність систем внутрішнього контролю стала причиною колосальних збитків банку Societe Generale внаслідок маніпуляцій одного з трейдерів [69].

Відповідно, менеджмент дилерської діяльності - найбільш ризик-орієнтований. У ньому переважають функції планування (складання інвестиційної стратегії) та контролю (дотримання лімітів, коригування стратегії відповідно до змін). Слабким місцем дилерського менеджменту у західних банках можна вважати мотивацію - очевидна та справедлива на перший погляд прив'язка винагороди трейдера до отриманого внаслідок його операцій доходу стала причиною банкрутства відомого англійського банка Barings та збитків у розмірі п'яти мільярдів євро вищезгаданого Societe Generale.

Брокерська діяльність несе по суті виключно операційно-технологічний ризик. Оскільки брокери не приймають інвестиційних рішень, а виключно виконують розпорядження клієнтів (тобто здійснюють набагато менш напружену та інтелектуальну роботу), загальним правилом буде автоматизація їх діяльності і мотивація до більш продуктивної (швидкої) праці, а також до залучення нових клієнтів. Таким чином, як клієнтська діяльність, брокерська діяльність потребує розвинутих функцій організації та мотивації.

Сказане про брокерську діяльність майже повністю стосується і діяльності зберігача цінних паперів. Ця діяльність також потребує насамперед вдалої організації та мотивації, що дозволяло би автоматизувати здійснення, облік та контроль за депозитарними операціями і запобігало б зловживанням збоку працівників, що мають доступ до важливої інформації про структуру прав власності на цінні папери того чи іншого емітента. Таким чином, контроль з метою обмеження юридичного ризику становить пріоритет в здійсненні управлінням цим видом діяльності.

Складним питанням, якого треба торкнутись окремим підрозділом цієї роботи, є управління андеррайтингом. Небагато українських банків мають у своєму продуктовому ряді андеррайтеські послуги, тому складно казати про вимоги до його менеджменту. З огляду на різноманітність умов самого андеррайтингу, акцент в управлінні ним може робитись на аналізі кредитоспроможності клієнта (при гарантованому розміщенні), маркетингових дослідженнях обсягів потенційного попиту (для відкритих розміщень), мотивації декількох ключових фахівців банку, що мають унікальний досвід, зв'язки та професійні якості (для проведення розміщення на зовнішніх ринках) тощо. Тому з точки зору теорії менеджменту, хіба що організація з усіх його функцій не може вважатись основною, адже андеррайтинг - це вид діяльності, що змінює свої складові, методи та засоби із кожним новим клієнтом, тому організувати цей процес досить складно. У той же час планування (складання проспектів емісії), мотивація (практиків андеррайтингу - лічені одиниці) та контроль (наприклад, за дотриманням строків етапів розміщення випуску) становлять трійку функцій, кожна з яких в залежності від конкретного проекту може потребувати більшої уваги від суб'єкта менеджменту.

Крім перелічених вище найпопулярніших видів професійної діяльності, деякі банки здійснюють й інші операції, що потребують ліцензування ДКЦПФР. Так, у разі, якщо банк створений у вигляді акціонерного товариства і його акції існують у документарній формі, банк може отримати ліцензію на право здійснення депозитарної діяльності - діяльності із ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Це дозволяє банку контролювати зміни у складі власників і зменшує ризик застосування рейдерських схем, які досить часто проводяться саме за участі недобросовісних реєстраторів. При цьому зберігається можливість виведення акції банку на біржові торги через знерухомлення частини випуску. Щодо андеррайтингу, то ринок послуг із розміщення цінних паперів, зокрема корпоративних облігацій, на 60% поділений між «Укрсоцбанком», «ИНГ Банк Украина», «Райффайзен Банк Аваль», «УкрСиббанком», «Альфа-Банком» та «Першим інвестиційним банком» (див. додаток А), а інші банки отримують відповідні ліцензії «на всяк випадок» або під разові проекти. Докладніше перспективи провадження банком андеррайтерської діяльності буде розглянуто у третьому розділі цієї роботи. Із 2007 року, коли був зареєстрований перший випуск іпотечних облігацій, проведений «Укргазбанком», виникла потреба у ліцензії на право здійснення діяльність з управління іпотечним покриттям. Не має сумнівів і у подальшому урізноманітненні і підвищенні професійної активності банків на фондовому ринку в міру його розвитку, а відповідно - у вдосконаленні форм і методів менеджменту такої активності.

1.3 Вимоги до організації діяльності банку на фондовому ринку

Слід зазначити, що діяльність банку на ринку цінних паперів досить суворо і повно регламентована законодавцем. Відповідні положення містять Закони України «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про банки і банківську діяльність» тощо. Поряд із загальними вимогами цих законів, банки повинні дотримуватись правил гри на ринку цінних паперів, що визначаються двома регуляторами: Національним банком України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Таке становище закріплено у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів». Згідно цього закону частина нормативної бази такого характеру, яка стосується професійної діяльності на фондовому ринку, видається ДКЦПФР, а непрофесійної (наприклад, операції банків з векселями, крім торгівлі) - Національним банком. При цьому характерної особливістю нормативних актів Комісії є виокремлення банків серед інших учасників фондового ринку, що проявляється у затвердженні окремих рішень або структурних частин у рішеннях, які стосуються умов та вимог до діяльності на ринку цінних паперів, саме для банківських установ.

До основних підзаконних нормативних актів, що визначають вимоги до організації діяльності банку на фондовому ринку, можна віднести Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами» №346 від 26.05.2006, «Про затвердження Положення щодо організації діяльності банків та їх відокремлених підрозділів при здійсненні ними професійної діяльності на фондовому ринку» №160 від 16.03.2006, «Про затвердження Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами»» №1449 від 12.12.2006, «Про затвердження Положення про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами в Україні» тощо.

Але спочатку торкнемось вимог до банку, які він має виконувати в рамках виконання Постанови Правління НБУ «Про організацію операційної діяльності в банках України» №254 від 18.06.2003. Зокрема, цим Положенням вказується обов'язковість наявності для здійснення операцій, у тому числі і з цінними паперами, двох структурних одиниць (або поділ виконавців): фронт-офісу та бек-офісу. Прямо зазначено, що виконувати функції фронт-офісу банку, тобто ініціювати та/або організовувати операцію (шляхом укладання відповідних договорів) можуть працівники підрозділу, що здійснює операції з цінними паперами, а також інших підрозділів банку, які відповідають за ініціювання активних та пасивних операцій з клієнтами банку [15]. Ця частина діяльності банку підлягає подальшій регламентації у предметних постановах і рішеннях Національного банку та Комісії з цінних паперів. У той же час досить повно розписані повноваження і обов'язки бек-офісу «ціннопаперового» підрозділу: це процедури реєстрації, перевіряння, вивіряння, обліку операцій, контроль за їх проведенням та взаємодія з підрозділами фронт-офісу, банками, іншими контрагентами, у тому числі з податковими органами та органами статистики. Працівники, які виконують функції бек-офісу банку, відповідають за:

– перевіряння отриманих від фронт-офісу документів на паперових та/або електронних носіях щодо достовірності наданої інформації;

– перевіряння лімітів дилерів;

– проведення перевіряння лімітів за контрагентами;

Страницы: 1, 2, 3, 4