Монетарний режим таргетування обмінного курсу - сутність та зміст - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Монетарний режим таргетування обмінного курсу - сутність та зміст

тупінь довіри до національної грошової одиниці на національному та світовому ринках визначається соціально-економічним станом країни.

Національний банк України у своїй курсовій політиці використовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме:

валютні інтервенції,

дисконтну політику,

валютні обмеження.

На даний час для всіх резидентів та нерезидентів на території України діє єдиний порядок установлення і використання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют, який визначається Національним банком України.

В Україні механізм валютного регулювання, зокрема встановлення курсу національної валюти до іноземних валют, у своєму розвитку пройшов кілька стадій, а саме: від застосування вільно плаваючого курсу національної валюти до фіксованого з подальшим переходом до регульовано плаваючого курсу, що сприятиме стабілізації валютного ринку країни.

За використання режиму регульованого плавання курс національної валюти не фіксується, а приводиться у відповідність до змін на зовнішньому і внутрішньому секторах економіки.

У даний час валютою, до якої прив'язується курс гривні, є долар США - одна з найбільш стійких і поширених іноземних валют, база валютних паритетів, що є головною резервною валютою та міжнародним платіжним засобом. Крім того, такому прив'язуванню відповідають структурні особливості вітчизняного експорту й імпорту. Так, у 1996 р. понад 80% зовнішньоекономічних операцій України припадали на угоди, укладені в доларах США (у 1995р. - понад 50%).

За даного режиму регулювальний вплив забезпечує можливість підтримування валютного курсу на рівні, максимально наближеному до ринкових вимог, уникаючи при цьому викривлень і різких коливань, що обумовлені недостатнім ступенем розвиненості ринку. Конкретною метою регулювання курсу гривні на сучасному етапі має бути заохочення експорту і стимулювання притоку капіталу в Україну, підтримування ефективного рівня імпортних операцій.

Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових одиниць, який використовується в розрахунках з бюджетом і митницею, під час планування та аналізу зовнішньоекономічної діяльності, для всіх видів платіжно-розрахункових відносин держави з юридичними та фізичними особами, оподаткування, а також для бухгалтерського обліку всіх операцій, здійснених в іноземній валюті.

НБУ щоденно встановлює офіційний обмінний курс гривні до вільно конвертованих валют, а також: до валют країн, які є головними зовнішньоекономічними партнерами України.

Офіційний обмінний курс гривні до долара США встановлюється на підставі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі.

Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих іноземних валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, розраховуються на підставі курсу гривні до долара США та поточних крос-курсів валют до німецької марки на Франкфуртській валютній біржі.

Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованих валют, які не використовуються широко для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют установлюються через крос-курси, розраховані на підставі курсу гривні до долара США та курсів національних валют до долара США, встановлених центральними (національними) банками держав СНД та Балтії, а також поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках.

Офіційні обмінні курси гривні до інших іноземних валют (35 валют) НБУ встановлює в передостанній робочий день місяця з терміном дії з першого числа і до кінця наступного календарного місяця.

2. Вплив заходів монетарної політики ФРС на стан економіки США (№17)
На протязі останнього століття американська економіка явила собою приклад найбільш успішного и вдалого економічного розвитку після економічної катастрофи (30-і роки, Велика Депресія), і стала в кінці століття найбільш процвітаючою (в економічному розумінні) країною, що переживає пік свого розвитку. Але, навіть будучи одною з найбільш досконалих економічних систем у світі, монетарна система США не змогла б обходиться без фінансового інституту, що відповідає за управління цією системою, а саме: здатного впливати на величину грошової маси в економіці, регулювати швидкість грошового обігу і т.д. Таким інститутом, здатним забезпечити фінансове здоров'я банківської системи, і грошової системи США в цілому, є Федеральна Резервна Система (ФРС). ФРС по своїй суті еквівалентна центральним емісійним банкам інших країн, проте її організація відтворює дух и букву федеральної політичної системи, характерної для будь-яких виявлень суспільно - економічного життя США.

"В якості своєї основної функції Федеральна Резервна Система формує и втілює в життя грошово-кредитну політику, тобто регулює ріст депозитів и кредитів комерційних банків і позичково-ощадних інститутів. Контроль над грошово-кредитними відносинами дає федеральному уряду США вагомий важіль управління економічною активністю та рівнем цін. Крім того, спектр адміністративної та контрольної діяльності ФРС на цьому не обмежується. Він вельми широкий - від. дії в якості податково-бюджетного (фіскального) агента Державного Казначейства і управління банківськими холдинг-компаніями до здійснення кліринга чеків і забезпечення необхідної кількості готівкових грошей".

ФРС незалежна організація. Вона не може бути усунена по примсі президента, конгрес також не може змінить її роль і функції, інакше як спеціальним законодавчим актом.

Якщо роздивлятись діяльність ФРС детальніше, неважко виявити і сформулювати дві найбільш важливі та взаємопов'язані її функції:

Впорядкування діяльності банків і підтримка банківської системи в цілому на рівні, достатньому для повноцінного функціонування. Це відбувається шляхом регулювання фінансового стану кожного банку та полегшення проведення заліку взаємних банківських вимог. Крім того, будучи по суті своїй центральним банком країни, а саме "банком банків", ФРС являється кредитором в останній інстанції для комерційних банків.

"Друга і найбільш важлива функція ФРС - контроль за пропозицією грошей в економіці. Приймаючи рішення пов'язані з контролем грошової маси, ФРС являється основним виконавцем кредитно-грошової політики США. Сукупність рішень по відношенню пропозиції грошей і є суттю кредитно-грошової політики".

Основними інструментами регулювання, які знаходяться в руках Федеральної резервної системи, є, в першу чергу, зміна норм обов'язкових резервів, зміна ставки рефінансування, операції на відкритому ринку з цінними паперами й іноземною валютою, а також деякі міри, що носять жорсткий адміністративний характер.

Управління обов'язковими резервами.

В даний час мінімальні резерви - це найбільш ліквідні активи, що зобов'язані мати всі кредитні установи, як правило, або у формі готівки в касі банків, або у виді депозитів у центральному банку чи в інших високоліквідних формах, обумовлених центральним банком. Норматив резервних вимог являє собою встановлене в законодавчому порядку процентне відношення суми мінімальних резервів до абсолютних (об'ємних) чи відносних (збільшених) показників пасивних (депозитів) або активних (кредитних вкладень) операцій. Використання нормативів може мати як тотальний (установлення до всієї суми зобов'язань чи позичок), так і селективний (до їх визначеної частини) характер впливу. Мінімальні резерви виконують дві основні функції.

По-перше, вони як ліквідні резерви служать забезпеченням зобов'язань комерційних банків по депозитах їхніх клієнтів. Періодичною зміною норми обов'язкових резервів центральний банк підтримує ступінь ліквідності комерційних банків на мінімально припустимому рівні в залежності від економічної ситуації.

По-друге, мінімальні резерви є інструментом, який використовується центральним банком для регулювання обсягу грошової маси в країні. За допомогою зміни нормативу резервних засобів центральний банк регулює масштаби активних операцій комерційних банків (в основному обсяг видаваних ними кредитів), а отже, і можливості здійснення ними депозитної емісії. Кредитні інститути можуть розширювати позичкові операції, якщо їхні обов'язкові резерви в центральному банку перевищують встановлений норматив. Коли маса грошей в обороті (наявних і безготівкових) перевершує необхідну потребу, центральний банк проводить політику кредитної рестрикції шляхом збільшення нормативів відрахування, тобто відсотка резервування засобів у центральному банку. Тим самим він змушує банки скоротити обсяг активних операцій.

Зміна норми обов'язкових резервів становить перший інструмент монетарної політики, що може використати Федеральна Резервна Система (ФРС) США для контролю за пропозицією грошей. Таким чином, пониження норми обов'язкових резервів збільшить обсяг тієї грошової маси, яку може підтримувати деяка кількість резервів, а підвищення цієї норми скоротить кількість доларів грошової маси, що приходиться на деяку надану кількість резервів.

Хоч зміна норми обов'язкових резервів ніколи не використалася для цілей поточного контролю за пропозицією грошей, ФРС інколи змінювала цю норму. Діялося це в тих випадках, коли ФРС мала рішучі наміри добитися зсуву в бік поширення чи зменшення обсягу пропозиції грошей.

Згідно з законом, ФРС може регулювати величину норми обов'язкових резервів в межах від 8 до 14 відсотків для фінансових інститутів, сумарна кількість трансакціонних депозитів яких перевищує деякий встановлений рівень. Крім того, при певних умовах вона може накладати додаткові зобов'язання по резервному покриттю трансакціонних депозитів. Окрім цього, вона може зобов'язати фінансові інститути, розмір активів яких перевищує певну величину, дотримуватися вимоги обов'язкових резервів для не особових термінових вкладів і деяких інших категорій пасивів шляхом встановлення норми обов'язкових резервів по них від 0 до 9 відсотків.

В останні півтора-два десятиліття відбулося зменшення ролі зазначеного методу кредитно-грошового регулювання. Про це говорить той факт, що повсюдно (у західних країнах) відбувається зниження норми обов'язкових резервів і навіть її скасування по деяких видах депозитів.

Рефінансування комерційних банків.

Термін "рефінансування" означає одержання коштів кредитними установами від центрального банку. Центральний банк може видавати кредити комерційним банкам, а також перераховувати цінні папери, що знаходяться в їхніх портфелях (як правило векселі). Облік векселів довгий час був одним з основних методів грошово-кредитної політики центральних банків Західної Європи. Центральні банки висували певні вимоги до векселя, що обліковується, головним з яких була надійність боргового зобов'язання. Векселі обліковуються по ставці редисконтування. Цю ставку називають також офіційною дисконтною ставкою. Звичайно вона відрізняється від ставки по кредитах (рефінансування) на незначну величину в меншу сторону. Центральний банк купує боргове зобов'язання по більш низькій ціні, ніж комерційний банк.

У випадку підвищення центральним банком ставки рефінансування, комерційні банки будуть прагнути компенсувати втрати, викликані її ростом (подорожчанням кредиту) шляхом підвищення ставок по кредитах, наданих позичальникам. Тобто зміна облікової ставки (рефінансування) прямо впливає на зміну ставок по кредитах комерційних банків.

Останнє є головною метою наведеного методу грошово-кредитної політики центрального банку. Наприклад, підвищення офіційної дисконтної ставки в період посилення інфляції викликає ріст процентної ставки по кредитних операціях комерційних банків, що приводить до їх скорочення, оскільки відбувається подорожчання кредиту, і навпаки.

Ми бачимо, що зміна офіційної процентної ставки впливає на кредитну сферу. По-перше, це утруднення чи полегшення можливості комерційних банків одержати кредит у центральному банку впливає на ліквідність кредитних установ. По-друге, зміна офіційної ставки означає подорожчання чи здешевлення кредиту комерційних банків для клієнтури, тому що відбувається зміна процентних ставок по активних кредитних операціях. Також зміна офіційної ставки центрального банку означає перехід до нової грошово-кредитної політики, що змушує комерційні банки вносити необхідні корективи у свою діяльність.

Страницы: 1, 2, 3