- на погашення сум зниження вартості основних засобів в результаті переоцінки;
- на збільшення нерозподіленого прибутку при списанні сум дооцінки по вибулих основних засобах;
- на збільшення статутного капіталу.
Основні недоліки обліку капіталу в плані рахунків України:
1) неточності у визначенні складених елементів капіталу, що дозволяє зм'якшити вимоги до капіталу з боку окремих банків. Як приклад можна привести Японію, де банки 45% нереалізованого приросту своїх портфелів цінних паперів порахували як додатковий капітал (капіталу другого порядку). Американці вважають такі тяжко уловимі активи, як права на керування портфелем заставних, як капітал 1 порядку;
2) недостатньо докладна диференціація активів по ступені ризику;
3) заниження в ряді випадків вимог до резервів;
4) великі допуски в розмірі мінімального капіталу. Так, у Німеччині зазначений мінімум спеціально не обговорений у законі, але органи банківського контролю в даний момент вимагають дотримання мінімуму в 3 млн. евро для банків, що не ведуть депозитних операцій і 6 млн. евро для банків, що приймають внески від юридичних і фізичних осіб. Однак на практиці контролюючі органи при перереєстрації банківської ліцензії наполягають на підвищенні статутного капіталу до 10 млн. евро. У США розмір мінімального капіталу взагалі не є єдиним для всієї країни, міняючись у залежності від місця розташування банку. До того ж він дуже незначний і коливається в межах від 50 тис. до 1 млн. доларів.
Необхідно відзначити, що ефективність роботи комерційних банків залежить від загального стану національної економіки, більш-менш успішної діяльності людей. Банкам приходиться діяти в умовах коливання рівня пропозиції та попиту на їхні послуги, конкуренції, різноманітних ризиків і т.д. Тому рекомендації з управлінських рішень повинні впливати з загальної оцінки всебічного аналізу діяльності комерційного банку - його рейтингу.
Для покращення обліку додаткового капіталу в умовах комерційного банку пропонується ввести новий розділ в п'ятому класі банківського плану рахунків, який буде мати назву «Додатковий капітал» та містити в собі п`ять рахунків.
Рахунок 5200 П - Приріст (зменшення) вартості майна при переоцінці.
Рахунок 5201 П - Емісійний дохід, отриманий у період емісії при реалізації акцій, у вигляді перевищення ціни розміщення акцій над їх номінальною вартістю.
Рахунок 5202 П - Позитивна переоцінка цінних паперів, що є в наявності для продажу.
Рахунок 5203 А - Негативна переоцінка цінних паперів, що є в наявності для продажу.
Рахунок 5203 А - Субординований борг.
Таке доповнення системи обліку власного капіталу комерційного банку дозволить його керівництву оперативно отримувати інформацію про складові утворення додаткового капіталу, а, отже, приймати більш грамотні управлінські та фінансові рішення.
Опис запропонованої системи обліку
Як я раніше писала основні недоліки обліку капіталу в плані рахунків України:
1) неточності у визначенні складених елементів капіталу, що дозволяє зм'якшити вимоги до капіталу з боку окремих банків.;
4) великі допуски в розмірі мінімального капіталу.
Все це має дуже негативний вплив на план рахунків України. (табл..2.1)
До складових додаткового капіталу належать резерви під стандартну заборгованість інших банків та клієнтів за кредитними операціями банків, результат переоцінки основних засобів, прибуток поточного року та субординований капітал. Переоцінка основних засобів здійснюється тільки за результатами звітного фінансового року в розмірі, який оцінюється суб'єктами оціночної діяльності та підтверджується аудитором, що не є пов'язаними особами, на базі визначення ринкової вартості або поточної вартості витрат, з використанням порівняльного або витратного методів. Включення результату переоцінки до додаткового капіталу здійснюється після надання дозволу НБУ в рамках визначеної (та досить складної) процедури. Що стосується прибутку поточного року - він зменшується на різницю суми нарахованих неотриманих доходів та сформованого резерву за простроченими і сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо прибуток поточного року менше загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталу банку. Субординований капітал складається зі звичайних незабезпечених боргових капітальних інструментів, які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п'яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. Він може бути залученим мінімально на п'ять років. Якщо залишковий строк погашення становить чотири та менше років, тоді сума субординованого боргу враховується до капіталу банку зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20% на кінець кожного року. Загальний розмір субординованого капіталу обмежується 50% основного капіталу, а сукупний розмір додаткового капіталу - 100%.
Із основного та додаткового капіталу здійснюються відвернення, які охоплюють різницю балансової вартості цінних паперів з нефіксованим прибутком, що випущені банками, у торговому портфелі банку і у портфелі банку на продаж та фактично сформованого резерву за пайовими цінними паперами у портфелі банку на продаж, які обліковуються за собівартістю;
суму вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі ? 10% (зменшену на суму фактично сформованого резерву за цими вкладеннями);
балансову вартість акцій власної емісії, прийнятих в якості застави в рамках наданих банком кредитів (інших вкладень);
розмір перевищення загальної суми операцій над встановленим значенням Н7 та Н9;
суму операцій, що здійснені з інсайдерами на сприятливіших за звичайні умовах;
суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу;
розмір перевищення регулятивного капіталу вартостями основних засобів.
Рахунки додаткового капіталу
Рахунки «Додаткового капіталу» складаються з п`яти рахунків.
Приріст (зменшення) вартості майна при переоцінці
Метод переоцінки (Revaluation model) застосовується до тієї групи об'єктів основних засобів, справедлива вартість яких може бути надійно визначена. Надалі переоцінки повинні проводитися регулярно, щоб балансова вартість істотно не відрізнялася від справедливої вартості на звітну дату. Переоцінена вартість, як і фактична, показується на балансі за мінусом накопиченої амортизації і накопичених втрат від знецінення.
Після переоцінки об'єкта накопичена на дату переоцінки амортизація відображається одним із двох запропонованих способів:
а) амортизація переоцінюється пропорційно до зміни валової балансової вартості. Цей метод зазвичай застосовується, коли об'єкт переоцінюється до амортизованої відновної вартості шляхом індексування;
1 Валова балансова вартість - це та вартість, яку в термінах національних стандартів прийнято називати первісною. Разом з тим, слід зазначити, що вартість, яку ми називаємо залишковою, у термінах МСФЗ називається чистою балансовою вартістю.
б) амортизація, накопичена до переоцінки, списується на приріст капіталу від переоцінки, збільшуючи переоціночний резерв за цим об'єктом. Таким чином, чиста балансова вартість з моменту переоцінки стає рівною валовій балансовій вартості, і, відповідно, щодо цього об'єкта починає заново накопичуватися амортфонд. Цей метод зазвичай застосовують у переоцінці будівель.
У будь-якому разі чиста балансова вартість переоціненого об'єкта стає рівною його новій вартості. Різницю добре видно при дооцінці. Так, при застосуванні другого методу сума накопиченої до переоцінки амортизації обнульовується (її величина переноситься на приріст капіталу й утворює/доповнює резерв переоцінки), а в першому - сума накопиченої амортизації збільшується відповідно до індексу зростання вартості переоцінюваного активу. У результаті досягається мета: нова чиста балансова вартість переоціненого об'єкта стає рівною його реальній на цей момент вартості.
Під знеціненням (impairment) мається на увазі зниження корисності активів, яке виражається у перевищенні їх балансової вартості над відшкодовуваною сумою (IAS 36). Станом на кожну звітну дату всі об'єкти слід тестувати на наявність ознак, що вказують на можливе зниження їх корисності, визначаючи відшкодовувану суму кожного об'єкта (генеруючої одиниці) і порівнюючи її з балансовою вартістю. Балансова вартість - сума, за якою актив відображається у бухгалтерському балансі за мінусом накопиченої амортизації та накопиченого збитку від знецінення.
На балансі актив повинен відображатися за меншою з двох вартостей:
1) за балансовою вартістю, тобто за його вартістю до тестування на знецінення;
2) за відшкодовуваною вартістю, тобто за вартістю, що дорівнює величині економічної вигоди, яку компанія може отримати від подальшого використання або продажу цього активу.
При цьому якщо балансова вартість активу виявляється вищою за його відшкодовувану вартість, - констатується знецінення і в обліку визнаються втрати на суму різниці.
У бухобліку сума зниження корисності кваліфікується як втрати (збиток) від знецінення і відображатися повинна відповідно. Втрати від знецінення - це і є сума, на яку балансова вартість активу (генеруючої одиниці) перевищує його відшкодовувану суму.
Втрати від знецінення активів, згідно з IAS 361, повинні визнаватися у поточних витратах, а у випадках, коли йдеться про об'єкти, раніше переоцінені, - у порядку, передбаченому IAS 16. В останньому випадку зниження вартості у результаті знецінення, так само як і при уцінці внаслідок переоцінки, відноситься на зменшення додаткового капіталу (резерву), який був утворений у результаті раніше проведеної дооцінки активів або на рахунок поточних витрат, якщо такого резерву ще немає.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
