1) Одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр вимог;
2) Банк одержувача пересилає платнику вимогу і реєстр банку платника;
3) Банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про платіж;
4) На основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника;
5) З банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача;
6) Банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів.
Платіжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів
Власник рахунку виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленість щодо овердрафта).
Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов'язкові реквізити:
1) назва банку;
2) наказ про сплату грошової суми;
3) отримувач грошей;
4) дата і місце виписки чека;
5) підпис чекодавця.
Українське законодавство визначає чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред'явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковому рахунку.
При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб'єктами. Це:
-- чекодержатель - юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками;
-- банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.
Вексель-цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку.
Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми за допомогою авалю - вексельного поручительства. Аваліст, тобто особа, яка здійснила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язання щодо оплати векселя. Аваль збільшує надійність векселя, і таким чином, сприяє широкому застосуванню цієї форми безготівкових розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той з кого він дав аваль.
Основними суб'єктами економічних відносин при розрахунках векселями є:
- векселедавець (трасант, перший набувач векселя);
- векселедержатель (ремітент);
- платник (трасат).
Випускаються два вида векселів: простий і переказний.
Простий (соло-вексель) - вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Розрізняють два види простих векселів: комерційні векселі, що мають відношення до торгових кредитних операцій, а також банківські векселі, які оформляють надання готівкових коштів комерційними банками своїм клієнтом.
Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін.
Головні особливості векселя полягають у тому, що він є по-перше, абстрактним борговим зобов'язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге властива беззастережність, обов'язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі.
17. Принципи кредитування. Умови
Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту. Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків повернення і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються. Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу. Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо). Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.
Принцип платності кредиту, цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але і оплати їх використання.
При встановленні відсотка враховуються наступні чинники:
§ Процентна ставка встановлювана ЦБ.
§ Середня процентна ставка за міжбанківськими кредитами.
§ Середня процентна ставка по привернутих внесках або депозитах.
§ Співвідношення своїх і позикових засобів: чим вище частка привернутих засобів, тим дорожче кредит.
§ Попит на кредитні ресурси: чим вище попит, тим дорожче кредит.
§ Термін, на який проситься кредит, ступінь ризику по кредиту. Фінансова стабільність в країні: чим вище темп інфляції, тим дорожче кредит.
До основних умов банківського кредитування відносять:
1. Операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.
2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та держави.
3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про видачу кредитів у іноземній валюті обов'язково повідомляється НБУ.
4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.
5. Кредити надаються тільки право- та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні оборотні кошти і самостійний баланс.
6. Позики видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.
7. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо.
18. Види кредитів, їх класифікація
Види кредитів:
1-За формою:лізингові,іпотечні,бланкові
2-За ступенем ризику:стандартні,під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні
3-За строком погашення: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий, прострочений, відстрочений, пролонгований.
4-За методом надання:разові, кредитна лінія(це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми)
Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.
Банківський кредит класифікують за такими ознаками:
1. Цільова направленість.
2. Термін кредиту.
3. Вид відсоткової ставки.
4. Валюта кредиту.
5. Види обслуговування.
19. Оцінка кредитоспроможності позичальника
До укладання кредитної угоди фахівець банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність потенційного позичальника, тобто його здатність своєчасно повернути позичку, вивчити фактори, які можуть спровокувати її неповернення. Збереженість основної суми боргу є одним з головних принципів, який завжди має дотримуватися при здійсненні банком позичкової операції. Тому оцінка якості потенційного позичальника є одним із важливих етапів процесу кредитування. При цьому особливе значення має встановлення обґрунтованості кредиту. Жодні додаткові заходи захисту не зможуть запобігти кризовій ситуації, якщо позичка у своїй основі не є обґрунтованою. Одним з елементів оцінки кредитоспроможності є з'ясування персональних якостей потенційного позичальника. Тут увага банку має зосереджуватися на таких моментах, як репутація, порядність і чесність, професійна здатність, матеріальна забезпеченість, ставлення до своїх зобов'язань перед іншими кредиторами і в минулому. Необхідно ретельно вивчити фінансовий стан позичальника, ліквідність його балансу, ефективність виробництва і використання основного й оборотного капіталу. Для цього використовується бухгалтерська, статистична і фінансова звітність позичальника, матеріали попередніх перевірок на місці, прогнози фінансового стану клієнта протягом усього періоду користування позичкою. Оскільки банк як позичальник може мати різних клієнтів -- підприємницькі структури (юридичні особи), фізичні особи і банки -- оцінка їх кредитоспроможності здійснюється неоднаково. Оцінка фінансового стану позичальника -- юридичної особи здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них: -- коефіцієнт загальної ліквідності (К1); -- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (К2); -- коефіцієнт автономності (К3); -- коефіцієнт маневреності власних коштів (К4). Названі показники розраховуються за формулою:
де ЗЗ -- запаси і затрати; ГК -- грошові кошти; ДЗ -- дебіторська заборгованість; КФВ -- короткострокові фінансові вкладення; ЗК -- зобов'язання короткострокові. Теоретичне значення К1 не менше 2 - 2,5. Це означає, що на кожну гривню короткострокових зобов'язань підприємство повинно мати 2 - 2,5 гривні ліквідних активів.
Теоретичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не менше 0,2 - 0,25. Це означає ситуацію, при якій потенційний позичальник повинен на кожну гривню короткострокових зобов'язань мати 20 - 25 коп. абсолютно ліквідних активів.
де З -- усі зобов'язання; ВК -- власні кошти. Теоретичне значення К3 -- не більше 1, тобто зобов'язання потенційного позичальника не повинні перевищувати його власні кошти.
де ОА -- основні активи. Теоретичне значення К4 не може бути меншим 0,5, тобто величина оборотних активів (ВК -- ОА) позичальника не може бути меншою половини всіх власних коштів. Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші, які можна об'єднати в певні групи показників: -- погашення боргу; -- ділової активності; -- рентабельності; -- використання основного капіталу. У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти: -- грошового потоку (К5); -- процентних виплат (К6).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
