Споживчий кредит це кредит, який надається фізичній особі на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку.
Сутнісна ознака споживчого кредиту - кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможній попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва [68].
Субєктами відносин при споживчому кредитуванні являються фізичні особи (позичальники), а в особі кредиторів виступають банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства та організації. Між банками і населенням може існувати посередник, наприклад, торговельна організація [73].
Обєктом кредитування є витрати, повязані з задоволенням потреб населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна [68].
До споживчих кредитів відноситься досить широкий набір позик. У загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов`язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит - це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.
Споживчий кредит має багато специфічних особливостей, пов'язаних із особливостями особистого споживання громадян [20].
По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надаються суб'єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що викликає рух вартості.
По-друге, повернення позиченої вартості при споживчому кредитуванні відбувається не в результаті вивільнення коштів у позичальника, а в результаті їх надходження чи нагромадження.
По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б придбати лише у майбутньому, зібравши кошти, необхідні для купівлі цих цінностей або послуг. Надання споживчих позик населенню, з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому, а з іншого - прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.
По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню соціальних проблем - підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низькими та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості.
Класифікація споживчих кредитів здійснюється (додаток К):
– за суб'єктами кредитної угоди;
– за об'єктами кредитування;
– за строками кредитування;
– за способом надання;
– за видами забезпечення;
– за методами погашення;
– за методом стягнення процентів;
– за характером кругообігу коштів [73].
За суб'єктами кредитної угоди (типом кредитора і позичальника) розрізняють [20]:
– банківські споживчі позики;
– позики, надані населенню торговельними організаціями;
– споживчі позики фінансово-кредитних установ небанківського типу (ломбарди, пункти прокату, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи, будівельні товариства, пенсійні фонди і т.д.);
– особисті чи приватні споживчі позики, надані приватними особами;
– споживчі позики, надані фізичним особам безпосередньо на підприємствах і в організаціях, у яких вони працюють.
За об'єктами кредитування (напрямами використання) в Україні споживчі кредити поділяються на два види [22]:
– на споживчі цілі та на невідкладні потреби;
– на затрати капітального (інвестиційного) характеру.
За строками кредитування споживчі кредити поділяють на:
– короткострокові (строком від 1-го дня до 1-го року) [22];
– середньострокові (строком від 1 року до 3 років) [20];
– довгострокові (строком понад 3-5 років) [22].
За способом надання споживчі кредити поділяють на цільові і нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт та ін.).
За забезпеченням розрізняють позики незабезпечені (бланкові) і забезпечені (заставою, гарантіями, поручительствами, страхуванням).
За методом погашення розрізняють кредити, які погашаються одноразово і кредити із розстрочкою платежу [20].
За характером кругообігу коштів споживчі кредити поділяють на разові і відновлювальні (револьверні). В групу револьверних, як правило, включають кредити, які надаються клієнтам за кредитними картками, або кредити за єдиними активно-пасивними рахунками у формі овердрафту.
За методом стягнення процентів кредити класифікують так: кредити зі стягненням процентів у момент його надання; позики зі сплатою процентів у момент погашення кредиту; позики зі сплатою процентів рівними внесками протягом усього строку кредитування (щоквартально, один раз у півріччя, або за спеціально обумовленим графіком) [22].
За ступенем ризику кредити розподіляються на стандартні та нестандартні (кредити з підвищеним ризиком): під контролем; субстандартні; сумнівні; безнадійні [10].
Основні напрями кредитної та процентної політики визначаються комерційним банком, у межах яких встановлюються [22]:
– об'єкти кредитування;
– максимальні розміри кредитів;
– мінімальні процентні ставки за кредитами;
– строки користування кредитом.
Що стосується більш детального регулювання споживчого кредиту зі сторони держави в порівнянні з іншими формами кредиту, то це в основному проявляється в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів. Більш детальне регулювання обумовлене тим, що споживчий кредит появязаний з потребами населення, рівнем його життя.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17