Фінансова глобалізація впливає на зростання двома способами:

· за рахунок підвищення глобальної пропозиції капіталу;

· через стимулювання розвитку національної фінансової системи, що підвищує ефективність розподілу ресурсів, створює нові фінансові інструменти та покращує якість банківських послуг.

За прогнозними оцінками середньорічні темпи збільшення міжнародного ринку капіталу будуть коливатися в діапазоні від 10 до 15%, а його обсяг за період до 2015 р. з 4,2 до 8 раз (Див. табл. 1.2) [28 ]

Таблиця 1.2

Можливе зростання міжнародного ринку капіталу до 2015 р. (в млрд. дол.) [28]

Світовий фінансовий ринок у ході посилення глобалізації економіки набуває справді всесвітнього характеру. Змінився традиційний склад факторів виробництва. Тепер до них долучилася інформація як могутня і, у багатьох випадках, основна умова вирішення економічних, соціальних і політичних проблем.

Світ починає перетворюватися в єдиний ринок. Перш за все це виражає-ться у значному розширенні міжнародних фінансових ринків і відчутному зрос-танні обсягів угод на валютному ринку і ринках капіталу. Прогрес в інформа-ційних і телекомунікаційних технологіях, лібералізація ринків капіталу і роз-робка нових фінансових інструментів будуть і в подальшому стимулювати збільшення міжнародних потоків капіталу, що призводить до підвищення ефективності світових фінансових ринків. Фінансові ринки зараз переживають те, що, за словами І.Шумпетера, називається “розрухою творення”. Змінюються структура ринку, сформована у 1970-1980-ті роки, характер відносин, з'являються нові фактори, що формують попит та пропозицію.

По мірі формування світового господарства і особливо його глобалізації фінансовий ринок почав, як зазначає Р.Л. Балакін, зливатися з валют-ним ринком [1], однак на нашу думку, більш точнішим буде цей процес охарактеризувати як зрощення, яке випливає із взаємопереплетеності та взаємопроникненості. Так, у структурі фінансового ринку поряд із численними і традиційними потоками руху капіталу, виникли принципово нові напрями його руху. Поряд із капіталом, який обслуговує (безпосередньо чи опосередко-вано) виробництво та інші комерційні структури, з'явився капітал, здатний із грошей робити гроші. Розміри цього виду капіталу поки що не піддаються чіт-кій та точній оцінці в силу анонімності грошових знаків і їх записів [1].

Сучасний фінансовий капітал суттєво відрізняється від того, яким його виділяли та описували в свій час Д.Гобсон та Р.Гільфердінг. Останній зазначав: “Фінансовий капітал знаменує уніфікацію капіталу”, однак він розглядав його з класичних позицій, що “з'єднання банків з промисловістю дозволяє їм надавати грошовий капітал на тих умовах, щоб цей грошовий капітал знайшов застосува-ння у відповідній промисловій галузі. Це до надзвичайності прискорює експорт капіталу в усіх його формах” [29, c.97]. Однак, Гільфердінг ще у 1909 році підкреслював специфіку та неймовірну важливість дослідження і вивчення питання фінансового капіталу, фінансових ринків “Містична обо-лонка, яка взагалі оточує капіталістичні відносини, стає тут найбільш непро-никною. Своєрідний рух фінансового капіталу, який видається самостійним, хоча, насправді він відображення, багатоукладність форм, в яких він здійсню-ється, відділення та відокремлення цього руху від руху промислового і торго-вого капіталу, - усе це явище, яке вимагає аналізу; і аналіз стає тим більше необхідним, що при швидкому зростанні і все зростаючому впливі, який спричиняє фінансовий капітал у теперішній його фазі капіталізму, без пізнання законів і функцій фінансового капіталу є неможливим розуміння тенденцій у розвитку сучасного господарства, а разом з тим не можлива і взагалі наукова економія і політика” [29, c.98]. Фінансовий капітал, мобільніший навіть за фізичні інвестиції, перебуває у привілейованому становищі, бо може уникати обтяжливого оподаткування чи несприятливих умов регулювання та інше.

І лише зараз, вперше у світовій практиці відбувається відділення капіта-лу, який пустив глибоке коріння в економіку, і валютно-спекулятивного, який грає на ринку цінних паперів і за своєю сутнісною природою є бігаючим капі-талом. Причому мова йде не про поодиноке (одиничне) явище (втеча капіталу була і раніше), а про системну характеристику сучасного фінансового ринку.

Традиційно у роботах Трахтенберга І.О., Солюса Г.П., Красавіної Л.М., Шенаєва В.М., Муратова В.П., присвячених міжнародним і національним ринкам позичкового капіталу подавалась структура цих ринків, виділялась низ-ка цілком самостійних секторів: коротко-, середньо- та довгострокові кредитні ринки, іпотечні ринки, власне фінансові ринки. Пізніше національні і міжна-родні були доповнені новою складовою - євровалютним ринком. Досить широко та найбільш повно даний ринок досліджено професором В.М.Шенає-вим у монографії “Международный рынок ссудных капиталов” у якій він характеризує його як “універсальний міжнародний ринок, який поєднує в собі елементи валютних, кредитних і комісійних операцій” [58, c.14]. Депозитно - позичкові операції, які здійснюються на євровалютному ринку, часто доповнювались конверсією коштів із однієї валюти в іншу.

Як видно із вищесказаного, різні трактування та доповнення, які зроблено щодо характеристики фінансового ринку, відображають історичний зріз та рет-роспективу розвитку основних складових та видозміни суті його, а дискутив-ність в черговий раз підкреслює динамічність даного процесу та органічне поєднання економіки із суспільним розвитком. Основні тенденції розвитку міжнародного фінансового ринку полягають у тому, що він перетворюється у все більш впливову силу в світовому русі капіталів, стає основним структуро-утворюючим фактором фінансового сектора. Обсяг коштів, залучених з даного ринку за 1995 рік зріс вдвоє у порівнянні з 1993 роком і склав 1258 млрд. дол., а у 2006 році цей показник складав 4608 млрд. дол. США, демонструючи прогре-суюче посилення значень зовнішніх джерел для фінансування господарського життя країн всього світу [12].

Дедалі чіткіше проявляється троїстість фінансової впливовості у сучас-ному економічному середовищі таких силових центрів як США, Європа, Япо-нія. Їх вплив може бути як синхронним так і асинхронним, як і економічні цик-ли. Головна небезпека, яка погрожує сьогодні фінансовим ринкам, за словами французького економіста Паскаля Бланке, полягає саме у синхронності циклів у США, Європі та Японії. Аналіз подій показує, що ступінь синхронізації циклів у цих основних економічних регіонах світу вхо-дить до числа ключових факторів, які визначають організацію і ступінь нестій-кості ринків облігацій. У зв'язку з посиленням мобільності міжнародних пото-ків капіталу розбіжності у процентних ставках на ринку повинні ставати все менш помітними [27]. На практиці така ситуація може проявлятися у підвищенні ефективності позитивного процентного арбітражу. Існує ще й така закономір-ність, якщо арбітраж здійснюється у вузькому діапазоні, то це свідчить про глибоку інтеграцію ринків. Однак реалії сьогодення такі, що у країнах, ринки яких розвиваються, процентні ставки різко впали у період кризи. Тепер вони зростають в такт до загальноекономічного підйому, а це чинить депресивний вплив на ринки акцій, утруднюючи ріст їх капіталізації.

Світовий фінансовий ринок усе більше набуває обрисів дворівневої системи: глобальний (наднаціональний) рівень, який представлений оборотом цінних паперів провідних міжнародних корпорацій, чия діяльність носить глобальний характер; та національний на якому обертаються цінні папери національних компаній, а їх оборот забезпечується інфраструктурою локальних фінансових ринків. Однак межі між цими двома рівнями поступово стира-ються, і на сьогодні їх в основному вже визначають самі компанії, цінні папери котрих обертаються. Як модель майбутнього світового фінансового ринку мож-на розглядати модель західноєвропейського ринку, який функціонує на теренах Європейського Союзу. Інтернаціоналізація та консолідація національних фі-нансових ринків створює умови для функціонування спільного фінансового простору в якому національні ринки зберігають своє значення, але як локальні чи регіональні по відношенню до об'єднаного (загального) [49].

Сучасний світ, безперечно, надзвичайно взаємопов'язаний, і сучасні еко-номічні проблеми це доводять: страждає економіка не окремих країн, а світо-вих ринків. А останні вже впливають на економіку країн-учасниць. З іншого боку, внутрішній стан економічно потужних країн теж впливає на світові ринки, а через них - опосередковано на економіку інших країн. У цьому полягає суть “нового економічного зростання”, але в цьому ж і суть нової економічної кризи. Така зміна парадигми змушує задуматися про існування структурних проблем у самих глобальних фінансових ринках і необхідність зміни існуючих фінансових теорій щодо механізмів функціонування, регулю-вання та саморегулювання [54].

В останні роки різко впала стійкість фінансових ринків, яка була значно вищою поки вони існували в обмежених національних і регіональних межах. Ці зміни відбулися у зв'язку з глобалізацією і тим, як вона проявляється у стрім-кому збільшенні обсягів операцій та прискоренні функціонування фінансових ринків, у тому, що весь світ об'єднується в єдиний ринок і грає одночасно на принципах “overnight” (гра на різниці часових поясів на коротких грошах). Зараз, на світових фінансових ринках спостерігається своєрідний період, коли в рамках національних кордонів існує певне їх регулювання (в усіх країнах, в тому числі і в США), а в міжнародних масштабах цього немає [7, c.24].

Ще в 2000 році відомий фінансист Дж. Сорос критикував сталі і закоре-нілі існуючі фінансові теорії за якими вважається, що “володіючи більш пов-ною інформацією, фінансові ринки будуть спроможні автоматично коректувати диспропорції, які виникають; точніше, якщо фінансові ринки не зможуть їх коректувати то з таким завданням взагалі ніхто не зможе справитися” 43. За такою логікою головне завдання полягає в забезпеченні доступності необхідної інформації і в недопущенні будь-якого втручання в діяльність ринкового меха-нізму. Посилення ринкової дисципліни залишається центральним принципом, а ключовими є транспарентність та інформація. Весь цей ланцюжок частково усуває наслідки, але не причину, не говорячи вже про принципову причину.

Аналізуючи вищезазначене приходимо до висновку про необхідність посилення регулювання на міжнародному рівні, зміцнення національних бан-ківських та фінансових систем в цілому та ін. У глобальній фінансовій архітек-турі вже відбулися деякі важливі зміни і зокрема щодо обмеження ризико-ваного міжнародного кредитування, що допоможе уникнути повторення хвилі криз (1997-1999рр.), хоча в собі це може крити і причини неадекватності припливу капіталу в країни периферії.

Страницы: 1, 2, 3, 4