Ці декрети поклали початок формуванню певної системи валютного регулювання і валютного контролю, що мало сприяти подоланню інфляційних процесів і привести до оздоровлення економіки в цілому.
Валютне регулювання є однією з форм валютної політики, яке є необхідним для підтримки економічної стабільності та утворення міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин, інтеграції держави в світове суспільство, забезпечення економічної безпеки та стабільного росту держави.
Валютна політика - сукупність економічних, правових та організаційних заходів та форм, які використовують державні установи, центральні банківські та фінансові установи, міжнародні валютно-кредитні організації в галузі валютних відносин. Вона є складовою не тільки економічної політики в цілому, а й зовнішньоекономічної політики, важливим інструментом розширення світогосподарських зв'язків [27].
Юридично валютна політика визначається валютним законодавством, тобто сукупністю правових норм, які регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами - двосторонніми та багатосторонніми - між державами з валютних проблем.
Згідно з класифікацією, яка подається в підручнику “Международные валютно-кредитные и финансовые отношения”, валютна політика держави здійснюється в декількох видах:
- девізна політика - здійснюється у формі купівлі-продажу державними органами іноземної валюти, тобто валютної інтервенції. Задля підвищення курсу національної валюти, Центральний банк продає іноземну валюту, а задля зниження курсу - купує. Ця політика здійснюється за рахунок золотовалютних резервів;
- диверсифікація валютних резервів - політика, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їх склад різних валют. Здійснюється шляхом продажу нестабільних валют та купівлі більш стійких та необхідних для міжнародних розрахунків;
- подвійний валютний ринок - проміжна форма валютної політики між режимами фіксованих та вільно плаваючих валютних курсів. Суть такої політики полягає в запровадженні розділу валютного ринку на дві частини: по комерційним операціям використовується офіційний курс валюти, по фінансовим (рух капіталів, кредитів тощо) - ринковий курс. Метою цієї політики є стимулювання експорту та вирівнювання платіжного балансу за допомогою заниженого офіційного курсу національної валюти;
- девальвація - зниження курсу національної валюти;
-ревальвація - підвищення курсу. Ці два види політики використовуються за умови існування фіксованого курсу валюти. Центральний банк використовує їх коли збільшується розрив між офіційним та ринковим валютними курсами.
Напрями і форми валютної політики визначаються валютно-економічним становищем країн, еволюцією світового господарства.
Пізніше, залежно від економічної ситуації, що складалася в Україні, виконавчою владою існуюча система валютного регулювання та контролю постійно вдосконалювалася. Так, Указом Президента “Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання” від 2 листопада 1993р. тимчасово вводився порядок поповнення офіційних валютних резервів за рахунок викупу 10% валютних надходжень, що підлягали обов'язковому продажу. Кошти цих резервів спрямовувалися на стабілізацію валютного курсу національної грошової одиниці. Кабінет Міністрів України разом з Національним банком на виконання Указу Президента прийняли спільну постанову “Про порядок визначення офіційного валютного курсу українського карбованця до іноземних валют”. Відповідно до цієї постанови, Національний банк за погодженням з Кабінетом Міністрів на підставі даних Міністерства економіки та Міністерства статистики про цінові співвідношення продукції, товарів та послуг із урахуванням стану платіжного балансу визначав офіційний курс українського карбованця.
З метою вдосконалення системи валютного регулювання Верховною Радою України також був прийнятий ряд законів про внесення змін до Декрету “Про систему валютного регулювання та контролю”. Законами було встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України [7].
В 1994 році грошово-кредитна політика була остаточно переорієнтовано на гальмування інфляції та встановлення державного контролю над монетарною сферою. Проводячи політику керовано-плаваючого курсу, НБУ завдяки інтервенціям вдалося підтримати відносну стабільність карбованця.
Слід зазначити, що в травні 1994 року Постановою Правління НБУ було затверджено “Положення про офіційний валютний резерв НБУ”, згідно з яким НБУ створює офіційний резерв для втручання в операції на валютному ринку з метою впливу у визначеному напрямі на курс національної валюти до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.
Створення офіційного валютного резерву НБУ здійснюється за рахунок:
- власних коштів НБУ (прибутку) згідно з розподілом, затвердженим Правлінням НБУ;
- залучених коштів, одержаних згідно затвердженої Верховною Радою України структури розподілу валютних надходжень від приватизації державного майна;
- емісійних коштів у межах загального обсягу емісії;
- позичкових коштів згідно з угодами, укладеними НБУ і КМУ з Міжнародним Валютним Фондом та іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями [51].
Мінімальний розмір та структура офіційного валютного резерву визначається та щорічно затверджується рішенням Правління НБУ.
Як бачимо, тягар суто адміністративних заходів продовжував залишатися ще значним. Так, залишався в силі обов'язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів за офіційним валютним курсом, а торгівля іноземною валютою, що не підлягає обов'язковому продажу, здійснювалася за курсом з відхиленням від офіційного не більш як у 2 рази. Був установлений і розмір маржі між курсом купівлі та курсом продажу: для безготівкових операцій - не більш як 2,5% від офіційного валютного курсу, для готівкових - не більш як 2,5% від подвійного курсу.
Національний банк України визначив порядок, згідно з яким використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється лише для проведення платежів на підприємствах торгівлі товарами з оплатою в іноземній валюті. За валюту можуть реалізовуватися тільки товари іноземного виробництва, ввезені в Україну з дотриманням митних правил, оплата яких здійснена торговельною організацією в іноземній валюті в безготівковому порядку безпосередньо резиденту чи посереднику за укладеним контрактом з нерезидентом. Комісійна торгівля за валюту, а також стягнення комісійних за послуги в іноземній валюті між резидентами заборонялись.
Враховуючи реалії сьогодення, коли переважна більшість валют країн колишніх республік СРСР є неконвертованими, а економічні взаємозв'язки з ними, що історично склалися, необхідно поглиблювати та вдосконалювати, Національний банк України спеціальним листом дав дозвіл уповноваженим банкам проводити операції з готівковою неконвертованою валютою. При цьому обов'язковою вимогою встановлювалась наявність домовленості чи угоди з іноземним банком про вивезення готівкової валюти для зарахування її на кореспондентський рахунок уповноваженого банку України. Ця угода передбачає обмін зразків банкнот іноземної валюти з описом їх ознак.
З 5 листопада 1994р. був установлений новий порядок визначення курсу та використання карбованця. Так, офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки, російського рубля та білоруського рубля визначався Національним банком України на основі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Курс карбованця до інших іноземних валют визначався через крос-курси Франкфуртської валютної біржі, Московської міжбанківської валютної біржі та через крос-курси, що публікує газета “Financial Times”.
У постанові Правління Національного банку України “Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України” від 16 травня 1995р. йшлося про недоцільність подальшого продовження обов'язкового викупу до офіційного резерву Національного банку України 10% валютних надходжень від суб'єктів господарської діяльності, які були раніше визначені Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання”. Цією Постановою дозволялося здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень (40%) та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України.
Як бачимо, з цього періоду Україна поступово розпочала перехід до загальноприйнятих у світовій практиці цивілізованих форм та методів валютного регулювання та валютного контролю.
25 травня 1995р. Національний банк України припинив перереєстрацію раніше наданих індивідуальних ліцензій на використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України, а 1 серпня взагалі припинив дію перереєстрованих ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. З цього моменту не допускається реалізація на території України резидентами та нерезидентами товарів, робіт та послуг за готівкову іноземну валюту. При цьому мається на увазі, що всі розрахунки в іноземній валюті між підприємствами торгівлі та сфери послуг, що мали право на торгівлю та надання послуг за іноземну валюту, і іншими резидентами України за товари, роботи та послуги, що реалізуються останнім, можуть здійснюватися на території України у карбованцях та в іноземній валюті у формах, що мають місце у міжнародній практиці (включаючи оплату кредитними та дебетними картками), за виключенням розрахунків готівковою іноземною валютою. Підприємства втрачали право приймати готівкову іноземну валюту, заборонялося також приймати готівкову іноземну валюту до статутних фондів підприємств (крім банків).
Уповноважені банки приймали виручку підприємств у готівковій іноземній валюті на блокований рахунок без права зарахування на поточні рахунки підприємств. Прийнята на блоковані рахунки підприємств іноземна готівкова валюта продавалася уповноваженим банком на міжбанківському валютному ринку України, а її карбованцевий еквівалент зараховувався на рахунок підприємства.
Отже, проаналізувавши послідовні дії Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України та Національного банку України, спрямовані на вдосконалення системи валютного регулювання і валютного контролю, можна зробити цілком обґрунтований висновок про те, що справа відверто та неухильно просувалася в бік запровадження повноцінної грошової одиниці України, яка відповідала б усім загальноприйнятим у світовій практиці вимогам, що ставляться до національної валюти.
Після введення в обіг нової національної валюти - гривні, були проведені зміни у валютній політиці держави. До основних результатів валютної політики НБУ цього періоду можна віднести те, що Національний банк зміг збільшити валютний резерв країни на 70% та утримати девальвацію національної валюти на рівні 5,4%, а оскільки інфляція становила 39,7%, то обмінний курс реально зріс на 32% [68 ]. Таким досить значним та суттєвим зрушенням в грошовій сфері сприяло і введення НБУ обов'язкового резервування валютних депозитів на рівні із депозитами у національній валюті, підтримання процентних ставок за депозитами у національній валюті на значно вищому рівні ніж у іноземній, спрощення порядку доступу іноземних інвесторів на внутрішній валютний та фондовий ринок. Крім того, для лібералізації валютного ринку та залучення на нього нерезидентів, НБУ здійснив такі зміни в законодавстві: дозволив нараховувати відсотки за залишками на рахунок нерезидентів та здійснювати представниками нерезидента купівлю валюти на УМВБ за рахунок цих залишків; надав права банкам-нерезидентам через уповноважені банки, в яких відкрито рахунки „Лоро” в гривнях, купувати на вітчизняному валютному ринку іноземну валюту за умови підтвердження, що кошти у валюті України отримані юридичною особою-нерезидентом внаслідок експорту в Україну товарів або послуг.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
