Обмежено коло осіб, які мали право на оплату лікарняного листа в розмірі 100% незалежно від загального стажу роботи. Наприклад, втратили право на цю пільгу:

- працівники, які мають на своєму утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років (учні до 18 років);

- дружини (чоловіки) військовослужбовців.

Розміри оплати лікарняних листів відповідно до страхового стажу залишилися без змін.

Передбачена оплата відпустки по вагітності та пологах, якщо вона збігається з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, незалежно від оплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею з років.

Набрав чинності Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Згідно з ним суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальник та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користі якої здійснюється страхування. Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракт);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих закладів або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховиком виступає Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються у відсотках з віднесенням їх до відповідного класу і обороту начислення збору:

1) для підприємств - до річного фактичного обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг), за винятком суми податку на додану вартість і акцизного збору;

2) для бюджетних установ та організацій - до річної суми фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, що підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Їх розмір залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низький рівень травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високий рівень травматизму, професійної захворюваності та неналежний рівень охорони праці).

Страхувальник буде здійснювати страхові внески у Фонду у порядку і строки, визначені останнім у відсотках, в залежності від 20 пунктного класу ризику травматизму на підприємстві, організації.

Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 22 лютого 2001 року № 2272-III. Фактично цей законодавчий акт визначає додатковий податок на заробітну плату всього народногосподарського комплексу країни - страхові тарифи у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників залежно від класу професійного ризику виробництва. Усі виробництва поділяються на двадцять класів професійного ризику, і залежно від “ризикованості” фонд оплати праці підприємства додатково обкладатиметься внесками в розмірі від 0.84% до 13.8%. Закон набирає чинності з 1 квітня 2001 року.

Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2001 року № 339 у більшій своїй частині повторює норми Закону про страхування на випадок безробіття. Як і потрібно, в ній докладніше описано: порядок реєстрації та обліку платників страхових внесків, порядок контролю за сплатою страхових платежів, а також відповідальність платників страхових внесків за несвоєчасну увагу на пункт 6.7. Інструкції, в якому визначено порядок і строки подання звітності до Фонду страхування на випадок безробіття. Як пам'ятаємо, ще за 2000 рік звіт подавався до Фонду зайнятості до 15 числа місяця, наступного за світним періодом (кварталом). Тепер, якщо керуватися Інструкцією, Розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття також повинна подаватися роботодавцям до центру зайнятості поквартально, але в десяти денний термін по закінченні кварталу (10 квітня, 10 липня, 10 жовтня) та у 15 денний строк по закінченні року (15 січня).

Відповідно да Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх підприємств (об'єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності і господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 осіб - встановлюється норматив у кількості одного робочого місця. Згідно з Законом України “Про систему оподаткування” відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів не мають характеру обов'язкових платежів і сплачуються лише в тому разі, якщо підприємством, установою чи організацією не виконуються нормативи зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Ці платежі мають характер санкцій за не створення робочих місць. Підприємства, установи та організації, які вважають, що у зв'язку з прийняттям відповідних рішень порушуються їхні права та інтереси, що охороняються законом, не розбавлені права на звернення до арбітражного суду із заявами про визнання цих актів недійсними. Водночас рішення державним органам повноважень є обов'язковим для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, яких вони стосується.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 року № 225 (далі - постанова 225) визначає величину фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб (або гранична сума заробітної плати (доходу), з якої справляються внески). Із набрання чинності постанови № 225 щомісячна максимальна межа бази для нарахування соціальних зборів зросте більше ніж уполовину - з 1000 гривень до 1600 гривень. Таким чином, вся база в частині, що менша або дорівнює цій сумі, є об'єктом для нарахування та утримання зборів. На суму, яка перевищує 1600 гривень, нарахування не проводяться, і збори із суми перевищення не утримуються.

Із набранням чинності вищезазначених законодавчих актів канули в Лету два Закони України - “Про збір на загальнообов'язкове соціальне страхування” від 26 червня 1997 року № 402/97-ВР і “Про ставки збору на обов'язкове соціальне страхування” від 30 вересня 1998 року №135-XIV. З 1 квітня 2001 року втратила чинність стаття 493 Кодексу законів про працю України, а також Порядок справляння збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. З 1 березня 2001 року втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року №1064 “Про встановлення максимальної величини фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованих фондів” із змінами і доповненнями.

2. Порядок нарахування, сплата та облік зборів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

На сьогоднішній день проходить реформування системи соціального страхування, в результаті чого з'явилися такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Узагальнену картину по цим видам соціального страхування можна відобразити у формі таблиці 1 і 2.

2.1 Розрахунки за зборами з тимчасової втрати працездатності

Законодавство, що регулює загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності поповнилося новими законодавчими актами - Законом про непрацездатність та Законом про ставки. Ці закони набрали чинності 28 лютого 2001 року та 22 лютого 2001 року відповідно, згідно з ст. 94 (частина п'ята) Конституції України, відповідно до якої закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. До того ж закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України), хоч згідно з ін. Текстом зазначено, що вони набирають чинності з 1 січня 2001 року.

Відповідно до вищезазначених законів, у Фонду соціального страхування України з'явився правонаступник - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі Фонд). Серед страхувальників відрахування до Фонду обов'язково мають здійснювати тільки роботодавці [16] для осіб, які підлягають страхуванню. Роботодавцем вважається:

- власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання;

- фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні);

- власник, розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, який використовує працю найманих працівників.

Інші страхувальники - громадяни України, які працюють за межами території країни, в якій вони перебувають, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокацькою, нотаріальною творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), - можуть сплачувати страхові внески (якщо вони бажають отримувати матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону про непрацездатність), але робити це, навідміну від роботодавців, їм не обов'язково.

Окрім страхувальників, платниками страхових внесків є також застраховані особи[16]. Застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених Законом про непрацездатність, а також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якою надана Верховною Радою України, на користь яких здійснюється таке страхування.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7