великомасштабну радіометричну розвідку, причому не тільки в районі АЕС, але
і на великих територіях навколо її. Стояло забезпечити безпеку 1-го і 2-го
енергоблоків що знаходились ще в роботі. У такий спосіб були визначені
наступні основні напрямки на початковий період ліквідації аварії:
> оцінка стану енергоблоків ЧАЕС і радіаційної обстановки на станції і
прилягаючій території;
> захист персоналу станції і населення від можливих радіаційних поразок;
> локалізація аварії і зменшення радіаційного впливу на населення і
навколишнє середовище.
До вечора 26 квітня були прийняті необхідні рішення, почалася
підготовка до евакуації міста Прип'яті. 27 квітня в 1 ночі були зупинені
реактори першого і другого енергоблоків. Почалися роботи з ліквідації
наслідків аварії.
Першочерговою задачею по ліквідації наслідків аварії було здійснення
комплексу робот, спрямованих на припинення викидів радіоактивних речовин.
За допомогою військових вертольотів вогнище аварії закидався
тепловідводящими і фільтруючими матеріалами, що дозволило значно скоротити,
а потім і ліквідувати викид радіоактивності в навколишнє середовище. Такими
матеріалами були різні з'єднання бора, доломіт, свинець, пісок, глина. З 27
квітня, по 10 травня, на об'єкт було скинуто близько 5000 тонн цих
матеріалів. У результаті цього, шахта реактора була покрита сипучою масою,
що припинило викид радіоактивних речовин. Також почалася знижуватися
температура в кратері блоку, чому сприяла і подача рідкого азоту в простір
під шахту реактора. Після цього минулого початі роботи з очищення найбільш
забрудненими радіоактивними викидами ділянок території ЧАЕС. Найбільш
забрудненими виявилися покрівельні покриття 3-го енергоблоку. На них
потрапили осколки реакторного палива, шматки графітової кладки, уламки
конструкції. Саме тут створювалося радіаційне тло, що не дозволяє
приступити до робіт усередині станції, здійснювати заходу щодо похованню 4-
го енергоблоку. Велика частина цієї роботи була виконана вручну. Очищали
дах в основному військовослужбовці. Незважаючи на те, що їхня робоча зміна
тривала від 20 секунд до 1 хвилини, багато хто з них, безсумнівно піддалися
впливу радіаційного випромінювання.
Після очищення даху 3-го енергоблоку, почалися роботи з зачищення
території станції і прилягаючих районів. Частина робіт виконувалася
спеціальною технікою з дистанційним керуванням, але на частині робіт
використовувалися люди, знову в основному військовослужбовці.
Ділянки ЧАЕС забруднені дрібними викидами і радіоактивним пилом,
очищалися спеціальною адсорбуючою плівкою. Після розпилення на поверхні,
вона застигала, схоплюючи пил і інше сміття, а потім зверталася і
вивозилася для поховання. Широко застосовувалася пожежна і військова
техніка, за допомогою якої обмивалися стіни і дахи будинків. Не
відмовлялися від звичайних зборів з території радіоактивного бруду. Його
знімали бульдозерами, скреперами, вивозили і ховали. Потім ці ділянки
покривалися бетоном, асфальтом і іншими видами покрить. Ділянка соснового
лісу, по якому пройшов радіоактивний слід ( так називаний “рудий ліс”), був
цілком прибраний, і також вивезений для поховання. Радіоактивна вода що
затопила підреакторні приміщення була відкачана в спеціально приготовлені
ємності. Для запобігання радіоактивного зараження ґрунтових вод, були
зведені відповідні гідротехнічні спорудження під корпусом 4-го енергоблоку.
Одночасно з цим велися роботи з радіаційного контролю і дезактивації
радіаційних плям у межах тридцятикілометрової зони від місця аварії. Роботи
з дезактивації продовжувалися аж до жовтня-листопада 1986 року, після чого
радіаційне тло було знижено настільки, що в експлуатацію знову ввели першу
чергу атомної станції.
Для повної безпеки роботи ЧАЕС, було прийняте рішення закрити
ушкоджений реактор спеціальним укриттям. У район 4-го енергоблоку, при
ліквідації аварії згрібався весь радіоактивний бруд, радіоактивні осколки і
конструкції., заздалегідь розраховуючи улаштувати на цьому місці могильник
радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву “Укриття”, але
широкій публіці він більш відомий за назвою “Саркофаг”.
Його висота склала 61 метр, найбільша товщина стін - 18 метрів.
Зведення "саркофага" здійснювалося за допомогою самохідних кранів,
оснащених телевізійними засобами спостереження. У ньому передбачена система
витяжної вентиляції з очищенням повітря, система примусового охолодження, а
для недопущення підвищення нейтронної активності на даху встановлені баки з
розчином бора.
Суть проекту полягала в тім, щоб залити ушкоджений реактор шаром
покритих у визначених місцях свинцем металевих конструкцій заповнених
бетоном. Особлива складність у цьому проекті представляла стіна 3-го
енергоблоку суміжна з 4-м енергоблоком. Раніш обоє реакторних цеху були
з'єднані між собою різними комунікаціями й устаткуванням. В даний час між
енергоблоками зведена стіна зі свинцю сталі і бетону називана “стіною
біологічного захисту”. Після її установки були початі роботи з дезактивації
третього енергоблоку.
15 травня 1986 р. була прийнята Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів
СРСР, у якому основні роботи з ліквідації наслідків аварії доручалися
Минсредмашу. Головною задачею було спорудження об'єкта "Укриття"
("Саркофаг") четвертого енергоблоку ЧАЕС. Буквально в лічені дні, практично
на порожнім місці, з'явилася могутня організація ВУС-605, що включає в себе
шість будівельних районів, що зводили різні елементи "Укриття", монтажний і
бетонний заводи, керування механізації, автотранспорту, енергопостачання,
виробничо-технічної комплектації, санітарно-побутового обслуговування,
робітника постачання (включаючи їдальні), а також обслуговування баз
проживання персоналу. У складі ВУС-605 був організований відділ
дозиметричного контролю (ОДК). Підрозділу ВУС-605 дислокувалися
безпосередньо на території ЧАЕС, у м.Чорнобилі, у м.Іванполі і на станції
Тетерів Київської області. Бази проживання і допоміжних служб розміщалися
на відстані 50 - 100 км від місця проведення робіт. З обліком складної
радіаційної обстановки і необхідності дотримання вимог, норм і правил
радіаційної безпеки був установлений вахтовий метод роботи персоналу з
тривалістю вахти 2 місяці. Чисельність однієї вахти досягала 10000 чоловік.
Персонал на території ЧАЕС працював цілодобово в 4 зміни. Весь персонал ВУС-
605 комплектувався з фахівців підприємств і організацій Мінсередмашу, а
також військовослужбовців (солдата, сержантів, офіцерів), покликаних із
запасу для проходження військових зборів і спрямованих у Чорнобиль (так
званих "партизанів"). Задача поховання зруйнованого енергоблоку, що стояла
перед ВУС-605, була складна й унікальна, оскільки не мала аналогів у
світовій інженерній практиці. Складність створення подібного спорудження,
крім значних руйнувань, істотно збільшувалася важкою радіаційною
обстановкою в зоні зруйнованого блоку, що робило його важкодоступним і
вкрай обмежувало використання звичайних інженерних рішень. При спорудженні
"Укриття" реалізація проектних рішень у настільки складній радіаційній
обстановці стала можливої завдяки комплексу спеціально розроблених
організаційно - технічних заходів, у тому числі використання спеціальної
техніки з дистанційним керуванням. Однак позначалася відсутність досвіду.
Один дорогий робот так і залишився на стіні "Саркофагу", не виконавши свого
завдання: електроніка вийшла з ладу через радіацію.
У листопаду 1986 року "Укриття" було споруджено, а ВУС-605 -
розформований. Cпоруда "Укриття" було здійснено за рекордно короткий
термін. Однак, виграш у часі і вартості будівництва спричинив за собою і
ряд істотних труднощів.
Це - відсутність скільки-небудь повної інформації про міцність старих
конструкцій, на які спиралися нові, необхідність застосовувати дистанційні
методи бетонування, неможливість у ряді випадків використовувати зварювання
і т.д. Усі труднощі виникають через величезні радіаційні поля поблизу
зруйнованого блоку. Під шаром бетону залишилися сотні тонн ядерного палива.
Зараз нікому невідомо, що відбувається з ним. Є припущення, що там може
виникнути ланцюгова реакція, тоді можлива тепловий вибух. На дослідження
процесів, що відбуваються, як завжди немає грошей. Крім того, дотепер
частина зведень приховується.
При будівництві “Саркофагу” було покладено близько 300 тисяч кубічних
метрів бетону, змонтовано понад 6 тисяч тонн різних металоконструкцій.
Таким чином, у жовтні 1986 року “Укриття” щільно запечатало те, що було
раніш 4-м енергоблоком ЧАЕС. У той же час “Укриття” не цілком герметичне.
Воно має спеціальні вентиляційні канали для охолодження реактора, постачені
спеціальними фільтрами, великий комплекс діагностичного і радіометричного
устаткування, систему активного ядерного захисту, для запобігання
виникнення ланцюгової реакції в колишньому реакторі. Таким чином, була
забезпечена надійна консервація зруйнованого реактора, відвернений вихід
аерозолей у навколишнє середовище, забезпечена ядерна безпека об'єкта.
Міністерство охорони здоров'я України підвело підсумки: понад 125
тисяч померлих до 1994 року, тільки торік із впливом аварії на ЧАЕС
зв'язані 532 смерті ліквідаторів; тисячі км2 забруднених земель. Через
тринадцять років після аварії виявляється вплив ефектів опромінення, що
наложилось на загальне погіршення демографічної ситуації і стан здоров'я
населення постраждалих держав. Уже сьогодні понад 60% обличчя, що були в
той час дітьми і підлітками і проживали на забрудненій території, складають
групу ризику занедужати раком щитовидної залози. Дія комплексних факторів,
характерних для Чорнобильської катастрофи, привело до росту захворюваності
дітей, особливо хворобами крові, нервової системи, органів травлення і
дихальних шляхів. Пильної уваги вимагають зараз обличчя, що приймали
особисту участь у ліквідації аварії. Сьогодні їх нараховується понад 432
тисяч чоловік. За роки спостереження загальна їхня захворюваність зросла до
1400%. Утішатися залишається лише тим, що результати впливу аварії на
населення, могли б бути набагато гірше, якби не активна робота вчених і
фахівців. За останнім часом розроблено біля ста методичних, нормативних і
інструктивних документів. Але на їхню реалізацію не вистачає засобів...
Страницы: 1, 2, 3, 4
