.Пожежна безпека.
Організація пожежної охорони
Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке
призводить до матеріальної шкоди.
Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою
ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу
на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист
матеріальних цінностей.
Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм
пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.
Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до
травми, отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь,
іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст
кисню, обвалення будинків і споруд.
За стан пожежної безпеки на підприємстві відповідають її керівники,
начальники цехів, майстри та інші керівники.
На підприємствах існує два види пожежної охорони: професійна і
воєнізована. Воєнізована охорона створюється на об’єктах з підвищеною
небезпекою. Крім того на підприємствах для посилення пожежної охорони
організовуються добровільні пожежні дружини і команди, добровільні пожежні
товариства і пожежно-технічні комісії з числа робітників та службовців.При
Міністерстві внутрішніх справ існує управління пожежної охорони (УПО) і
його органи на місцях. До складу УПО входить Державний пожежний нагляд який
здійснює:
Контроль за станом пожежної бепеки
Розробляє і погоджує протипожежні норми і праила та контролює їх виконання
в проектах і безпосередньо на об’єктах народного господарства
Проводить розслідування і облік пожеж
Організовує протипожежну профілактику.
Протипожежна профілактика – це комплекс організаційних і технічних
заходів, які спрямовані на здійснення безпеки людей, на попередження пожеж,
локалізацію їх поширення, а також створення умов для успішного гасіння
пожежі.
Відповідальним керівником робіт по ліквідації пожеж і аварій на
підприємстві є головний інженер. Начальник структурного підрозділу, в якому
виникла пожежа, є відповідальним виконавцем робіт по її ліквідації.
. Горіння та пожежонебезпечні властивості речовин і матеріалів.
Горіння – це процес окислення який супроводжується інтенсивним
виділенням тепла і променевої енергії.
Горіння виникає коли є горюча речовина ,окислювач та джерело
запалювання. Окислювачами можуть бути кисень повітря, бертолєтова
сіль,пероксид натрію, азотна кислота,хлор, фтор, бром, окисли азоту, тощо .
Горіння може бути повним і неповним. Повне – при достатній або
надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються
натоксичні речовини.
Неповне – відбувається при недостатній кількості окислювача. При
неповному горінні утворюються продукти неповного згорання,серед яких є
токсичні речовини (чадний газ,водень).
При горінні однорідних горючих сумішей виникає кінетичне горіння,
швидкість поширення якого залежить від швидкості передавання теплової
енергії в суміші і може досягати сотень метрів на секунду і супроводжується
вибухом.
Вибух – швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке
супроводжується виділенням енергії і утворенням ударної хвилі. Ударна хвиля
поширюється перед фронтом полум’я із швидкістю звуку 330 м/с.
Пожежо-вибухонебезпечність виробництв визначається агрегатним станом
речовин та матеріалів та їх показниками пожежо-вибухонебезпечності.
Показники пожежо-вибухонебезпечності: група спалимості, температура
займання, температура спалаху, температура самозаймання, нижня та верхня
концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання та ін.
Спалимість – це здатність речовини або матеріалу до горіння. Займання
– це початок горіння під дією джерела запалювання. За спалимістю речовини і
матеріали поділяються на три групи:
Спалимі - речовини і матеріали здатні самозайматися, або займатися від
джерел запалювання і самостійно горіти або тліти після його віддалення. До
них відносяться всі органічні речовини.
Неспалимі – речовини і матеріали, які не здатні до горіння у повітрі, від
джерел запалювання не займаються, не тліють і не обвуглюються. Це
неорганічні матеріали, метали та ін.
Важкоспалимі – речовини і матеріали, які горять від джерела запалювання,
але не здатні горіти після його видалення. Це матеріали, які містять
спалимі та неспалимі складові.
Температура займання – це найнижча температура речовини, при якій вона
виділяє пари з такою швидкістю, що після займання їх від джерела
запалювання виникає стійке горіння.
Температура спалаху – це найнижча (в умовах спеціального дослідження)
температура речовини , при якій над її поверхнею утворюються пари, які
здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але швидкість
утворення парів недостатня для подальшого горіння.
Спалимі рідини більш пожежонебезпечні , ніж тверді матеріали і
речовини , тому що вони легко займаються , інтенсивніше горять та утворюють
з повітрям вибухо- та пожежонебезпечні суміші і характеризуються
температурою спалаху, нижньою і верхньою межею поширення полум’я нижньою і
верхньою межею поширення полум’я.
За температурою спалаху розрізняють рідини:
Легкозаймисті (ЛЗР) – це рідини з температурою спалаху до 61(С (в
закритому тиглі) або до 66 (С (у відкритому тиглі).
Спалимі рідини (СР) – це рідини з температурою спалаху понад 61(С (в
закритому тиглі) або понад 66 (С (у відкритому тиглі).
Ступінь пожежовибухонебезпечності спалимих газів визначається також
концентраційними межами поширення полум’я.
Нижня концентраційна межа поширення полум’я – це мінімальний вміст
палива в середовищі , при якому можливе поширення полум’я по суміші на будь
- яку відстань від джерела запалення.
Верхня концентраційна межа поширення полум’я визначається максимальним
вмістом палива в середовищі, вище якого суміш стає нездатною до поширення
полум’я.
Всередині цих меж суміш спалима, а поза ними суміш не горить.
Пожежо- і вибухо- небезпечний пил.
Залежно від значення нижньої межі поширення полум’я пил поділяють на
вибухо- і пожежонебезпечний. Пил, який складається з найменших частинок
спалимих речовин, що перебувають у зваженому стані (аерозоль) в межах від
нижньої до верхньої концентраційної межі поширення полум’я є
вибухонебезпечним. За ступенем вибухо- і пожежонебезпесності пил поділяють
на дві групи і чотири класи.
Вибухонебезпечний пил (група А) - пил з нижньою межею поширення
полум’я до 65 г/м3.
Найбільш вибухонебезпечний пил (І клас) – пил з нижньою межею
поширення полум’я до 15 г/м3 (пил сірки, каніфолі, нафталіну, сухого
молока, торфу)
Вибухонебезпечний пил ІІ клас) – пил з нижньою концентраційною межею
поширення полум’я від 15 г/м3 до 65 г/м3 (пил кави, чаю, борошна, вугілля,
сіна, гороху).
Пожежонебезпечний пил (група Б) - пил з нижньою межею поширення
полум’я більше 65 г/м3..
Найбільш пожежонебезпечний пил (ІІІ клас) – пил з температурою
самозаймання до 250 (С (пил тютюну)
Пожежонебезпечний пил (ІІІ клас) – пил з температурою самозаймається
більше 250 (С (деревний та вугільний пил).
Самозаймання речовин
Самозаймання – явище різкого збільшення швидкості екзотермічних
реакцій, які приводять до виникнення горіння речовини при відсутності
запалювання. Залежності від причин самозаймання буває хімічним, тепловим,
мікробіологічним.
Хімічне самозаймання виникає в результаті дії на речовину кисню
повітря, води або взаємодії речовин. Наприклад, самозаймання забрудненого
оливою ганчір’я, через окиснення олив повітрям з виділенням тепла, або під
дією води на лужні метали займається водень.
Теплове – це самозаймання виникає внаслідок самонагрівання, яке
виникло під дією зовнішнього нагріву речовини вище температури
самонагрівання.
Мікробіологічне самозаймання виникає в органічних речовинах. При
певній вологості і температурі в органічних речовинах, торфі, ініціюється
життєдіяльність мікроорганізмів і утворюється павутинний гліт (грибок). При
цьому підвищується температура і міняються форми мікроорганізмів, а при
температурі 75(С гинуть. Але при 60-70( проходить окиснення і обвуглення
деяких легкозаймистих органічних сполук з утворенням дрібнопористого
вугілля. Адсорбуючи кисень повітря це вугілля нагрівається до температури
розпаду і активного окиснення органічних речовин, що і призводить до
займання.
.Протипожежні вимоги до будинків і споруд
Виходячи з властивостей речовин і матеріалів, умов їх застосування і
обробки і у відповідності із ОНТП 24-86 “Визначення категорій приміщень і
будівель по вибухопожежній і пожежній небезпеці” приміщення по
вибухопожежній і пожежній небезпеці діляться на п’ять категорій – А, Б, В,
Г, Д.
До категорії А належать приміщення, де перебувають спалимі та
легкозаймисті рідини з температурою спалаху, що не перевищує 28(С, а також
речовини і матеріали здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем
або одне з одним; при утворенні вибухонебезпечних сумішей розвивається
розрахунковий надлишковий тиск вибуху 5 кПа.
До категорії Б належать приміщення, в яких є пил та волокна,
легкозаймисті рідини з температурою спалаху понад 28(С та спалимі рідини в
такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні та
пароповітряні суміші, при займанні яких розвивається розрахунковий
надлишковий тиск вибуху 5 кПа.
До категорії В належать приміщення, де перебувають спалимі та
важкоспалимі рідини, тверді спалимі та важкоспалимі речовини та матеріали
(в тому числі пил та волокна), а також речовини і матеріалиякі здатні при
взаємодії з водою, киснем повітря та одне з одним тільки горіти (за умови,
що ці приміщення не відносяться до категорії А чи Б).
До категорії Г належать приміщення, в яких є неспалимі речовини та
матеріали в гарячому, розпеченому або розплавленому стані, а також спалимі
гази, рідини та тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо;
процес їх обробки супроводжується виділенням променевої теплоти, іскор та
До категорії Д належать приміщення, в яких є неспалимі речовини та
матеріали у холодному стані.
Страницы: 1, 2
