Факультет екологічний
Кафедра: "Зоології та іхтіології"
Курсова робота
Тема: "Дводишні риби"
Виконала: студентка 2-ої групи 4-го курсу
сп. "Водні біоресурси"
Реферат
В роботі використовалось одинадцять джерел інформації, включаючи матеріали мережі Internet. В роботі дана характеристика надкласу Дводишних. Описані особливості родин Рогозубових і Чешуйчатникових.
Розділи мають відповідні ілюстрації риб, окрім сига-валька. Всього в роботі є 10 ілюстрацій перерахованих вище риб.
Описані та наведені ілюстрації таких видів риб:
В роботі наведені також ілюстрації ареалу поширення дводишних та особливості їх морфології.
Зміст
Вступ
Рогозубоподібні - єдина гілка, що дожила до нашого часу, колись численних дводишних риб. З'явившись в девонському періоді, дводишні риби процвітали до тріасу, після чого розквіт почав угасати. До нашого часу з двох класів дводишних, налічуючих 11-12 родин, зберігся тільки один клас рогозубоподібні з двома родинами - рогозубових (Ceratodidae) і чешуйчатникових (Lepidosirenidae) - всього з шістьма видами. Області розповсюдження цих реліктових форм - Південна Америка, тропічна Африка і Австралія - указують на величезний вік групи .
Надклас Дводишні (DIPNOІ, або DIPNEUSTOMORPHA)
Клас Рогозубоподібні (CERATODIFORMES)
Сучасні дводишні - типово прісноводі риби, чудово пристосовані до життя в умовах пересихаючих в посушливий сезон водоймищ. Найбільш дивовижне для дводишних риб так зване "подвійне" дихання, звідки і береться їх назва. Вони здатні здійснювати його завдяки тому, що крім звичних для риб зябер у них є ще і справжні легені, які в істотних рисах своєї будови схожі з легенями вищих хребетних. Ці легені, замінюючі у них плавальний міхур, з'єднуються з глоткою протокою, що впадає в неї з черевної сторони. У зв'язку з частковим переходом до легеневого дихання задньоноздреві отвори дводишних риб відкриваються в ротову порожнину, утворюючи внутрішні ніздрі (хоани), що дозволяє їм здійснювати дихання атмосферним повітрям при закритому роті; майже як у амфібій, є легеневий кровообіг, тобто венозна кров поступає переважно в легені, чому сприяє також розділення передсердя неповною перегородкою. Найтіснішим чином з легеневим диханням пов'язана також наявність нижньої порожнистої вени, яка характерна для всіх наземних хребетних починаючи з амфібій, але відсутня у всіх інших риб, окрім дводишних.
Осьовий скелет дводишних риб багато в чому зберігає примітивні особливості: тіла хребців відсутні, хрящові основи верхніх і нижніх дуг сидять безпосередньо на хорді, що добре зберігається протягом всього життя.
Череп разом із стародавніми рисами характеризується своєрідною спеціалізацією. У хрящовій черепній коробці (нейрокранпум) розвивається лише одна пара заміщуючих кісток (бічні потиличні). Є велика кількість своєрідних покривних кісток черепа. Піднебінноквадратницй хрящ зростається з основою черепа. На сошнику, крилопіднебінних кістках і нижніх щелепах сидять кісткові жувальні зубні пластинки, що утворюються від злиття численних дрібних зубів і дуже схожі з пластинками злито черепних (4 пластинки на верхній щелепі і 2 на нижній).
Хрящовий скелет парних плавників підтримує майже всю лопать плавника, окрім її зовнішнього краю, де вона підтримується тонким шкірним промінням. Цей своєрідний внутрішній скелет складається з довгої членистої центральної осі, несучої у рогозубів (Ceratodidae) два ряди бічних членистих хрящових елементів, у чешуйчатників(род. Lepidosirenidae), що не має цих придатків. Внутрішній скелет плавників з'єднується з поясом лише одним основним (базальним) члеником центральної осі і в цьому відношенні певною мірою схожий з кінцівкою наземних хребетних.
Області розповсюдження дводишних риб
Непарні плавники, спинний і анальний, повністю зливаються з хвостовим плавником. Останній симетричний, має дифіцеркальну будову (у багатьох викопних дводишних хвіст був нерівнолопастним - гетероцеркальним). Луска у стародавніх форм була "космоїдного" типу; у сучасних дводишних верхній емалевий шар і дентин втратилися.
У серці є артеріальний конус; кишечник забезпечений спіральним клапаном, - це примітивні ознаки. Сечостатевий апарат схожий з таким акулових риб і амфібій: є загальний вивідний отвір (клоака).
Не дивлячись на те що по сучасних переконаннях дводишні риби є бічною гілкою основного "стовбура" водних хребетних, інтерес до цієї дивовижної групи тварин не слабшає, оскільки на її прикладі можна прослідити еволюційні спроби природи здійснити перехід хребетних тварин від водного існування до наземного і від зябрового дихання до легеневого.
Родина Рогозубові, або Однолегеневі
До цієї родини відносять декілька вимерлих родів, викопні залишки яких знаходять на всіх континентах, і близький до них сучасний рід Neoceratodus, з одним видом. Характерні для них хрящовий нейрокраніум, наявність однієї легені і добре розвинені пастоподібні парні плавники, які підтримуються членистою центральною віссю і двома рядами бічного членистого проміння, що відходить від неї.
Єдиний сучасний представник сімейства Neoceratodus - зустрічається лише в Квінсленді (Північно-східна Австралія), де він населяє басейни річок Бернетт і Мері. Останнім часом він був пересаджений також в деякі озера і водосховища Квінсленда, де і прижився. Рогозуб - крупна риба, досягаюча в довжину 175 см і маси понад 10 кг. Його масивне тіло стисле з боків і покрите дуже крупною лускою, а м'ясисті парні плавники своїми контурами чимось нагадують ласти пінгвінів. Забарвлений в одноманітні тони - від рудувато-коричневого до голубувато-сірого, які дещо світліші на боках; черево звичайно від біло-сріблястого до ясно-жовтого.
Рогозуб живе в річках з повільною течією і сильно зарослих водною рослинністю. Як і всі риби, він дихає зябрами, але крім цього кожні 40-50 мін підіймається до поверхні, щоб подихати атмосферним повітрям. Виставивши кінчик рила над водою, рогозуб з силою викидає відпрацьоване повітря за допомогою єдиної легені, видаючи при цьому характерний стонуче-хрюкаючий звук, який далеко розноситься по околиці. Негайно вслід за цим, зробивши глибокий вдих, він поволі занурюється на дно. І видих і вдих виробляються їм через ніздрі при щільно зімкнутих щелепах. Не можна не визнати, що при диханні атмосферним повітрям дії рогозуба нагадують дії китоподібних. Навіть знаходячись у воді, що містить достатню кількість кисню, рогозуб, мабуть, не може задовольнятися зябровим диханням і доповнює його диханням легеневим. Останнє особливо корисне для нього в посушливі сезони, коли русла річок повністю пересихають на великих просторах і коли вода зберігається лише в найглибших ямах (бочагах).
У таких поступово усихаючих притулках, шукаючи порятунку, збирається безліч риб, і зокрема рогозуби. Коли в перегрітій стоячій воді в результаті гнильних процесів зникає майже весь кисень і риба гине від задухи, рогозуб продовжує жити, перейшовши на дихання атмосферним повітрям. І навіть тоді, коли при тривалій засусі ці притулки перетворюються в кладовища для всього живого, а вода в них - в смердючу рідину, в якій розкладаються сотні трупів загиблих тварин, - навіть і тоді рогозуб виживає, дочекавшись рятівних дощів. Проте повне висихання водоймища згубне і для нього, оскільки він не може впадати в сплячку, зарившись в ґрунт, подібно своїм африканським і південноамериканському родичам.
Витягнутий з води рогозуб абсолютно безпорадний і гине швидше, ніж багато інших риб, позбавлених легенів. Рогозуб - млява і малорухлива тварина. Велику частину часу він звичайно проводить на дні глибоких вирів, де лежить на череві або стоїть, спираючись на парні плавники і на хвостову частину тіла. У пошуках їжі він поволі повзає на череві, а часом і ходить, спираючись на ті ж парні плавники. У товщі води він, як правило, поволі пересувається за рахунок ледве помітних згинань свого тіла. Тільки якщо його наполохати, рогозуб пускає в хід свій могутній хвіст і виявляє свою здібність до швидкого руху. Судячи з усього, добовий ритм у цієї тварини виражений слабо і нерідко рогозуб проявляє свою мляву активність у будь-який час дня і ночі. Його їжу складають різні безхребетні (молюски, ракоподібні, личинки комах, черв'яки і т. п.). Правда, кишечник рогозуба звичайно набитий дрібнопережованими рослинними залишками, але, видно, рослинна їжа ним не засвоюється, а захоплюється разом з безхребетними тваринами. Принаймні в неволі він без жодної шкоди задовольняється "скоромною" їжею, не виявляючи потреби в "вегетаріанській" дієті.
Нерест рогозуба сильно розтягнутий і продовжується з квітня по листопад. Найінтенсивніше він йде у вересні - жовтні, коли наступає період дощів, річки розливаються і вода в них добре аеруєтся. Рогозуб відкладає ікру на водну рослинність і не проявляє подальшої турботи про потомство. Оскільки оболонка у ікринок не клейка, то багато з них скачується і падає на дно; не зовсім ясно, як це позначається на їх виживанні. Ікринки досить крупні, вони досягають в діаметрі 6,5-7,0 мм і укладені в драглисту оболонку, що робить їх схожими з жаб'ячою ікрою. Ця схожість посилюється великою кількістю жовтка і особливостями ембріонального розвитку. Розвиток ікринок продовжується 10-12 діб. На відміну від личинок чешуйчатників і протоптерів, у личинок рогозуба абсолютно відсутні зовнішні зябра і цементний орган. До того як у них розсмокчеться жовтковий мішок, вони нерухомо лежать на боку на дні і лише час від часу, як би стрепенувшись, перескакують на інше місце поблизу, щоб знову завмерти в колишньому положенні. З переходом до активного живлення личинки тримаються тихих і дрібних затонів, де спочатку харчуються нитчастими водоростями, переходячи з часом на живлення безхребетними. Грудні плавники з'являються у них, як правило, на 14-й день після викльову, а в черевні - набагато пізніше (приблизно через два з половиною місяці).
Рогозуба вживають в їжу, і червонувате м'ясо його дуже цінують як аборигени, так і білі поселенці. Рогозуб добре ловиться на гачок у будь-який час доби, але бувають періоди, що тривають до тижня і більш, коли він не бере ні на яку наживку. Дуже майстерно ловлять (вірніше, ловили) рогозуба аборигени, які використовують для цієї мети невеликі саморобні сітки. Узявши в кожну руку по такій сітці, риболов упірнає до глибокої ями, прагнучи знайти рибу, що лежить на дні. Обережно підвівши сітки одночасно до голови і хвоста рогозуба, риболов захоплює ними рибу і спливає з нею на поверхню.
Навряд яка-небудь інша риба проявляє таку інертність, щоб дати захопити себе голіруч. Навіть дотик не завжди полохає рогозуба. А якщо його все ж таки потурбувати, то і тоді, все ще не відчуваючи небезпеки, він пускає в хід свій сильний хвіст і різким ривком йде від настирливого рибака, щоб знову нерухомо залягти неподалеку. У такому разі відновити переслідування нічого не варто. Мабуть, така зневага до небезпеки виробилася у рогозуба у той час і в тих умовах, коли у нього не було . Лише потрапивши в тенета або на гачок, флегматичний рогозуб проявляє незвичайну силу і люто бореться за своє життя. Але на довгий опір він не здатний: його шаленство швидко виснажується, і він безвольно віддається на волю переможця.
Страницы: 1, 2, 3
