Сліпаки виключно рослиноїдні тварини, живляться переважно соковитим корінням, кореневищами, бульбами, молодими корінцями деревних порід, лише зрідка споживають зелені частини дикорослих рослин. Проникаючи на сільськогосподарські угіддя, вони охоче споживають картоплю, моркву, цибулю тощо.
У зимову сплячку не залягають, лише перестають рити. Восени, коли грунт ще не промерз, сліпаки роблять на зиму великі запаси рослинних кормів, переважно корінців і кореневищ, відкладаючи їх у спеціальних кормових віднорках (коморах, виритих поруч з гніздовою камерою).
Гнізда для народження і виведення малят сліпаки влаштовують на великій глибині (може досягати 2 м і більше). Тут, раз на рік, у березні, самка народжує двох-чотирьох малят, які швидко розвиваються. У другій половині травня або на початку червня вони вже починають жити самостійно і навіть рити собі нори.
Якщо сліпаки оселяються на обробленій землі або в лісових розсадниках, вони можуть завдавати народному господарству значних збитків. На картопляному полі один сліпак лише за ніч підгризає до тридцяти кущів.
На сіножатях багаторічних трав сліпаки своїми викидами землі утруднюють косіння. Але особливо великої шкоди вони завдають, заготовляючи зимові запаси. Так, в одній коморі сліпака було виявлено близько 15 кг запасів -- 8 кг шматків корінців дубових сіянців, 2 кг жолудів, 6 кг картоплі тощо.
Ще в недалекому минулому сліпаки були численними на території України гризунами і їх відносили до особливо шкідливих тварин, але в зв'язку з господарським освоєнням вільних, не зайнятих земель, сліпаки втратили властиве їм природне середовище і кількість їх в останні десятиріччя різко зменшилась. Нині як рідкісні види звірів нашої фауни вони вже не загрожують господарству людини і навіть занесені до Червоної книги УРСР, отже, підлягають охороні.
Ворогів у сліпаків небагато, від багатьох хижаків їх надійно врятовує підземний спосіб життя. Жертвами хижаків стають частіше молоді тварини, які починають самостійно розселятися.
Хутро сліпаків, що має гарний сірий колір з шовковистим відблиском і. міцну мездру, до останнього часу заготовляли як оздоблювальне.
3. Шкода гризунів для людини та засоби боротьби з найбільш численними представниками
Шкода, яку пацюки завдають людям, дуже велика. Добре відомо, що вони у значній кількості з'їдають харчові продукти та фураж; буває, нападають на домашню птицю, новонароджених поросят і навіть вигризають сало відгодованих свиней. Ці гострозубі тварини псують полімерну електроізоляцію, нищать тару, розгризають дерев'яні частини будівель, чим надзвичайно дошкуляють електрикам, автомобілістам, складським працівникам. Від них не рятують навіть такі будівельні матеріали, як цегла та скловата.
Населяючи стічні канави, смітники і різні відхожі місця, пацюки можуть бути носіями небезпечних для здоров'я людей захворювань -- чуми, черевного тифу, паратифу, дизентерії, холери, сказу, ящура, сибірки та ін. Це важливо пам'ятати, оскільки в наш час санітарно-гігієнічні умови великих міст стали вкрай незадовільними. Окрім наукових і побутових спостережень існує чимало цікавих історичних свідчень щодо дошкульності пацюків. Якось під час перебування Наполеона на острові Св. Єлени, коли імператор саме обідав, пацюки прогризли стіну будинку і вдерлися до кімнати. Присутні на трапезі були змушені вдатися до "рукопашної" сутички.
Узимку 1998 -- 1999 р. спостерігалося повсюдне масове розмноження і поширення мишевидних гризунів. У промислових молодих насадженнях яблуні, де восени не були прибрані бур'яни, миші і полівки нанесли значну шкоду деревам. Найбільш шкідливі -- полівка звичайна, чи сіра, полівка водяна, полівка орна, чи темна, миша лісова і миша жевтогорла.
Гризуни живляться переважно зеленими частинами, коренями і насінням різних рослин, особливо зернових і бобових. Взимку обгризають кору і корені молодих дерев і саджанців. Під сніжним покривом мишевидні гризуни пошкоджують полуниці та малину. Полівки швидко розмножуються і знищують всю рослинність. Миші лісові особливо великої шкоди завдають плодовим і лісовим розсадникам, з`їдаючи насіння. За добу одна миша може викопати і перенести в нору до 200 висіяних насінин.
Сліпець - серйозний шкідник польових і городніх культур. У боротьбі з ним використовують отруйні принади, але отрута не повинна відлякувати своїм запахом обережних звірків. За даними досліджень Янголенка, у Чернівецькій області досить ефективними були принади, в яких застосовували фосфід цинку і миш'яковистокислий натрій. Принадні продукти -- буряки, морква, картопля.
Сліпець не потрапляє в капкани, кротоловки, інші самолови, які встановлюють всередині його ходів. Ефективним є капкан-черкан конструкції Л.С.Рябова (рис. 3). Він дає можливість виловлювати сліпців у будь-яку пору року (крім зими) з порівняно невеликими затратами праці і часу [10, 18].
Рис. 3. Загальний вигляд не зведеного (ліворуч) і зведеного (праворуч) капкана-черкана: 1 -- дерев'яний стояк з луком (висота до 65 см); 2 -- дерев'яна підпора; 3 -- піка з товстого дроту (довжина 67 см, при зведенні повинна підніматися над ходом і бути на відстані 17 см від отвору): 4 -- "жеребок" (довжина 20--22 см); 5 -- дерев'яний п'ятачок (6х7 см); 6 -- грудка землі для стійкості капкана; 7 -- грудочка землі, що запобігає вискакуванню п'ятачка з нори; 8 -- розкопана частина горизонтального ходу
Застосування капкана ґрунтується на використанні деяких особливостей поведінки сліпця: при розкопуванні нори завжди поспішає до розритої ділянки і намагається негайно закидати її землею. Ось тут над кормовим ходом і встановлюють капкан. Перевага черкана полягає в тому, що його встановлюють над ходом, всередині ж ходу ніяких змін не відбувається. Сліпець, як правило, не відчуває близькості стороннього предмету, підходить до розритого ходу і починає закидати отвір землею. "П'ятачок" при цьому вискакує, мотузка послаблюється і піка приколює сліпця до землі.
Сліпці дуже обережні. Упіймати їх значно важче, ніж інших гризунів. Пастки, навіть добре замасковані, вони легко виявляють і забивають землею або обходять, прокладаючи нові ходи. Головні аналізатори -- нюх, слух і дотик. Дотикову функцію виконує жорстке волосся, розташоване біля рота, на щоках, на лобі, череві та задній частині тіла.
Можна скористатися засобами проти кротів: викурювання ядучим димом, заливання в нори коров'ячої сечі, закладання в них бадилля конопель. Але для цього потрібно розшукати систему ходів, а це нелегко. Можна спробувати використати мисливського собаку породи такса, натренованого для полювання на лисиць у норах.
Нам доводиться мати справу з найчисленнішим видом -- сірим щуром, якого ще називають пацюком. Для боротьби з пацюками є чимало засобів.
У місцях, де часткового вилову сірих щурів не проводилося, попереднє їх підгодовування і призвичаювання до імітації пасток треба проводити не менш як 6 -- 7 діб, а там, де з пацюками вже вели боротьбу, -- не менш ніж 10 - 12 діб.
Для правильного вибору принади пацюкам треба підкладати цілий набір доступних продуктів: шматки пшеничного і житнього хліба, вареного м'яса і риби, сиру, буряка, моркви, а потім спостерігати, що гризуни поїдають у першу чергу. Знищення слід проводити лише за допомогою принад, яким пацюки надавали перевагу. Залежно від місцевості цей вибір може бути різний, вгадати його неможливо.
Організації, котрі здійснюють дератизацію (очищення приміщень від щурів), припускаються великої помилки, коли ігнорують підозріливість пацюків. Як правило, обробка приміщень триває 2 -- 3 дні. За цей час дератизатори виловлюють або отруюють лише невелику кількість шкідників. Така непродумана боротьба з цими небезпечними тваринами ведеться десятки років, але бажаних результатів не приносить, що можна простежити зокрема в метрополітенах, які останнім часом етапи масовими розсадниками пацюків у великих містах.
Як профілактичний захід проти мишевидних гризунів проводять систематичне знищення бур'янів на городі й у саду. Восени зорюють міжряддя саду на глибину 55 -- 30 см з огортанням шару і переривають пристовбурні кола. Це позбавляє гризунів корму і надійного укриття.
На присадибних ділянках особлива увага варто приділяти посівам озимої пшениці, не допускаючи заселення їхній з осені полівками. Для цього перед посівом пшениці восени необхідно знищити гризунів на попереднику і прилягаючої до ділянки з пшеницею території [6, 28].
Проти мишевидних гризунів (полівки, миші, пацюка) у даний час застосовують ядохімікати (родентициди) і аміачну воду. Восени, з настанням перших заморозків нерозбавлену аміачну воду заливають у нори з (розрахунку 150 -- 200 г на нору, а потім притоптують. Смертність гризунів при цьому досягає 100%.
При роботі з аміачною водою треба дотримувати всі запобіжні заходи. Високі концентрації газоподібного аміаку викликають рясна сльозотеча і біль в очах, ядусі, сильні приступи кашлю, запаморочення, болі в шлунку, блювоту, затримку сечі. Тривале вдихання аміаку може виявитися небезпечним для життя. При влученні аміачної води в очі можливі опіки слизуватої оболонки, почервоніння, різке печіння, біль. Влучення аміачної води на шкіру викликає почервоніння і біль.
В останні п'ять років дозволений для застосування проти полівок, мишей і пацюків 0,005% - ний шторм, що випускається у виді воскових брикетів. Діючим речовиною цього препарату є флокумафен -- похідна кумарину -- антикоагулянт крові. При надходженні в організм теплокровних тварин, навіть у малих дозах, вони гальмують процес утворення в організмі протромбіну, і через 3 -- 10 днів настає загибель гризунів від внутрішнього крововиливу.
Шторм -- препарат готовий до застосування і не вимагає розведення кормами. Восени і провесною, після танення снігу, для боротьби з полівками розкладають у саду шторм з розрахунку 30 г на 5 соток. В міру поїдання принади 2 -- 3 рази відновляють (за звичай з інтервалом у 7 днів).
Проти хатньої миші в льохах, господарських будівлях, місцях, де спостерігається активність мишей, розкладають брикети (по одному) на відстані до 8 м в укриття, недоступні для дітей і домашніх тварин. Проти пацюків розкладають по три брикети на відстані до 5 м по одному брикеті в кожну нору в місцях сильного заселення. Принаду відновляють 3 -- 4 рази з інтервалом 7 днів.
Виходячи збирати гризунів перший раз, треба знати склад фауни гризунів ї основні риси їх способу життя.
Клас гризунів найчисленніший їх налічується 40 видів, причому 15 видів мають обмежене поширення і рідкісні. Всі вони ведуть осіле життя і тому в певній місцевості фауна ссавців звичайно не перевищує 50 видів, з яких значна частина може належати до дуже нечисленних, рідкісних.
Значна частина дрібних гризунів живе в норах, з яких виходить живитися в присмерку і вночі. Тому добувати цих тварин можна вночі за допомогою пасток типу "Геро" з приманкою і ловильних канавок [3, 321].
Пастки виставляють увечері, щоб мурашки та інші денні комахи не об'їли приманки, поки ссавці вийдуть із своїх схованок. Отже, на екскурсію з цієї теми краще виходити в другу половину дня.
Приманкою звичайно буває маленька (приблизно 1 см2) скоринка хліба, просоченого соняшниковою олією. Олію можна замінити вершковим маслом або іншими жирами.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
