Серед незернистих лейкоцитів розрізняють лімфоцити (круглі клітини з дуже темними, округлими ядрами) і моноцити (клітини більшого розміру, з ядрами неправильної форми).
Зернисті лейкоцити по-різному реагують на різні барвники. Якщо зернята цитоплазми краще фарбуються основними (лужними) фарбами, то такі форми називають базофілоцитами, якщо кислими,-- ацидофілоцитами (еозинофілами), а якщо цитоплазма фарбується нейтральними фарбами,-- нейтрофілоцитами.
Між окремими формами лейкоцитів існує певне співвідношення. Співвідношення різних форм лейкоцитів, виражене в процентах, називають лейкоцитарною формулою. При деяких захворюваннях спостерігаються характерні зміни співвідношення окремих форм лейкоцитів. У разі глистової інвазії збільшується кількість ацидофілоцитів, при запаленнях зростає кількість нейтрофілоцитів, при туберкульозі часто відмічається збільшення кількості лімфоцитів.
Часто лейкоцитарна формула змінюється протягом захворювання. В період загострення інфекційного захворювання, при важкому перебігові хвороби, ацидофілоцити можуть не виявлятися в крові, а з початком одужання, ще до помітних ознак поліпшення стану хворого, їх чітко видно під мікроскопом.
Кількість лейкоцитів у крові може змінюватися. Після прийняття їжі, важкої м'язової роботи вміст цих клітин у крові збільшується. Особливо багато лейкоцитів з'являється в крові при запальних процесах.
У новонародженого лейкоцитів значно більше, ніж у дорослої людини (до 20 000 в 1 мм3 крові). В першу добу життя кількість лейкоцитів зростає (відбувається розсмоктування продуктів розпаду тканин дитини, тканинних крововиливів, можливих під час пологів) до 30 000 в 1 мм3 крові.
3 другої доби життя кількість лейкоцитів знижується і до 7...12-го дня досягає 10 000...12 000. Така кількість лейкоцитів зберігається у дітей першого року життя, після чого вона знижується і до 13... 15 років дорівнює кількості лейкоцитів у дорослої людини. Чим менше вік дитини, тим її кров містить більше незрілих форм лейкоцитів.
Лейкоцитарна формула має свої вікові особливості: високий вміст лімфоцитів і мала кількість нейтрофілів у перші роки життя поступово вирівнюються, досягаючи до 5...6 років майже однакових величин. Після цього процент нейтрофілоци-тів неухильно зростає, а процент лімфоцитів знижується.
Малим вмістом нейтрофілів, а також недостатньою їхньою зрілістю почасти пояснюється велика сприйнятливість дітей молодшого віку до інфекційних хвороб. У дітей перших років життя до того ж фагоцитарна активність нейтрофілів найнижча.
Тривалість життя більшості форм лейкоцитів 2...4 дні. Утворюються лейкоцити в червоному кістковому мозкові, селезінці і лімфатичних вузлах.
Значення лейкоцитів. Основна функція лейкоцитів -- захист організму від мікроорганізмів, чужорідних білків, сторонніх тіл, які проникають у кров і тканини.
Лейкоцити мають здатність самостійно рухатися, випускаючи псевдоніжки (псевдоподії). Вони можуть залишати кровоносні судини, проникаючи через судинну стінку, і рухатися між
клітинами різних тканин організму. При уповільненні руху крові лейкоцити прилипають до внутрішньої поверхні капілярів ї у великій кількості залишають судини, протискуючись між клітинами ендотелію капілярів. На шляху свого руху вони захоплюють і піддають внутрішньоклітинному перетравлюванню мікроби та інші сторонні тіла. Лейкоцити активно проникають, через непошкоджені судинні стінки, легко проходять крізь мембрани, переміщаються в сполучній тканині під дією різних хімічних речовин, які утворюються в тканинах.
В кровоносних судинах лейкоцити переміщаються вздовж: стінок, інколи навіть проти течії крові. Швидкість руху не всіх: клітин однакова. Найшвидше рухаються нейтрофілоцити -- близько 30 мкм на хвилину, лімфоцити і базофілоцити переміщаються повільніше. При захворюваннях швидкість руху лейкоцитів, як правило, зростає. Це пов'язане з тим, що хвороботворні: мікроби, які проникли в організм, в результаті життєдіяльності виділяють отруйні для людини речовини -- токсини. Вони і викликають прискорений рух лейкоцитів.
Наблизившись до мікроорганізму, лейкоцити псевдоніжками, обволікають його і втягують всередину цитоплазми (рис. 45). Один нейтрофілоцит може поглинути 20...ЗО мікробів. Через годину всі вони виявляються перетравленими всередині нейтрофілоцита. Це відбувається за участю спеціальних ферментів, які руйнують мікроорганізми.
Якщо стороннє тіло за своїми розмірами перевищує лейкоцит, то навколо нього накопичуються групи нейтрофілоцитів,. утворюючи бар'єр. Перетравлюючи або розтопляючи це стороннє тіло разом з тканинами, що оточують його, лейкоцити гинуть, В результаті навколо стороннього тіла утворюється гнояк, який через деякий час розривається, і його вміст викидається з організму. Із зруйнованими тканинами і загиблими лейкоцитами викидаються також сторонні тіла, які проникли в організм.
Поглинання і перетравлення лейкоцитами різних мікробів, найпростіших організмів і різних сторонніх речовин, які потрапляють в організм, називають фагоцитозом, а самі лейкоцити -- фагоцитами.
Явище фагоцитозу було вивчені І. І. Мечниковим. Своє перше спостереження І. І. Мечников зробив на порівняно простих організмах -- личинках морських зірок. Він помітив, що скалка в тілі личинки морської зірки швидко оточується рухливими клітинами.
Те ж саме відбувається і в людини, яка заскалить собі палець. Навколо скалки скупчується велика кількість білих кров'яних тілець, а зовні це виявляється утворенням білого пухирця, який складається із скупчення загиблих лейкоцитів
Ще важливіше спостереження зробив І. І. Мечников на прісноводних рачках -- дафніях. Він установив, що коли спори мікроскопічного грибка проникають крізь стінку кишечника і потрапляють в порожнину тіла, до них кидаються рухливі клітини, які захоплюють їх і перетравлюють. В результаті цього захворювання не розвивається. Якщо у тіло дафнії надходить багато спор, то фагоцити із своїм завданням не справляються, спори проростають, що приводить до захворювання і загибелі тварин.
Ці спостереження послужили Мечникову підставою висловити гіпотезу, що у вищих організмів, у тому числі й в людини, фагоцитарні клітини здійснюють захист від хвороботворних агентів. Мечников встановив, що фагоцитарну функцію викопують клітини двох категорій: рухливі білі кров'яні тільця (лімфоцити, моноцити) і нерухомі клітини, які містяться в лімфатичних вузлах, внутрішній стінці судин, селезінці, печінці, кістовому мозкові та інших органах. Важливу роль виконують лейкоцити мають у звільненні організму од відмерлих клітин. У людини постійно відбувається процес старіння і відмирання клітин і народження нових. Якби відмерлі клітини не знищувалися, то організм був би отруєний продуктами розпаду.
Фагоцитоз -- захисна реакція організму, яка сприяє збереженню сталості його внутрішнього середовища.
Лімфоцити, які утворюються в лімфатичних вузлах і селезінці, циркулюють у крові 100...200 днів. Вважають, що лімфоцити беруть участь в реакціях імунітету в організмі, знешкоджують мікроби, які проникли в організм, і їхні отрути (токсини).
Тромбоцити людини -- це плазматичні утворення овальної або округлої форми діаметром 2...5 мкм. У людини вони не мають ядер і являють собою цитоплазматичні осколки гігантських клітин кісткового мозку. В електричному мікроскопі тромбоцити мають вигляд зірчастих утворень з ниткоподібними відростками.
В 1 мм3 крові людини міститься від 200 000 до 400 000 тромбоцитів.
Кількість тромбоцитів у крові змінюється. Вдень їх більше, а вночі менше. Після важкої м'язової роботи кількість кров'яних пластинок збільшується у 3...5 разів.
Утворюються тромбоцити в червоному кістковому мозкові і селезінці. Тривалість життя тромбоцитів 5...7 днів. Руйнування їх відбувається в селезінці.
Основна функція тромбоцитів пов'язана з їхньою участю у зсіданні крові. При пораненні кровоносних судин тромбоцити руйнуються. При цьому з них виходять у плазму речовини, необхідні для формування кров'яного згустка -- тромба. Характерною властивістю тромбоцитів є їхня здатність прилипати і розпластуватися на сторонній і шорсткій поверхні (скло, пошкоджена кровоносна судина). Пластинки при цьому різко збільшуються у розмірах (в 5...10 разів), ніби розтягуються. Із округлої вони набувають зірчастої форми з численними витягнутими відростками. Варто лише пошкодити дрібну кровоносну судину, як пластинки негайно налипають, збираються до купки, склеюються і дуже швидко утворюють білий тромб, своєрідну біологічну пробку, що сприяє припиненню кровотечі. Потім навколо цього тромба осідають нитки фібрину, а також еритроцити. Тромб змінює свій колір, стає червоним. Як правило,, утворення тромба супроводжується звуженням кровоносних судин. Цьому сприяє особлива судинозвужувальна речовина,, яка виділяється при руйнуванні кров'яних пластинок,-- серотонін.
5. Групи крові. Резус-фактор
Належність до тієї чи іншої групи часто впливає на долю людини. Особливо це стосується групи крові.
Наявність (чи відсутність) у крові людини певних білків, отриманих у спадок від батька й матері, зовні ніяк не проявляється. Але в певні моменти життя саме ці прості молекули визначають, де і як жити людині і чи жити взагалі.
Кожна людина повинна знати свою групу крові і резус. А спортсменам та людям, професійна діяльність яких пов'язана з високим ризиком травматизму (пожежники, рятувальники, каскадери тощо), слід завжди носити браслети із зазначеною на них інформацією про свою кров. Іноді це важливіше, ніж паспорт, бо саме ця інформація може виявитися перепусткою у продовження життя.
Ще в давні часи люди вважали кров носієм життя і намагалися використати її чудодійні властивості для рятування тяжко поранених або повернення здоров'я і молодості старим. У XVII столітті одному знекровленому юнакові навіть примудрилися перелити кров ягняти. Він тоді дивом вижив. Але потім переливання крові тварин хворим людям завжди закінчувалися трагічно. Вперше переливання людської крові було здійснено 1812 року у Великобританії. Іноді така операція рятувала життя, але часто пацієнти вмирали одразу ж після переливання. Стало зрозуміло, що не кожна кров у силу своїх особливостей підходить тій чи іншій людині. Відкриття груп крові належить вченим Карлові Ландштейнеру та Яну Янському. Саме вони встановили, що люди за біологічними властивостями крові поділяються на 4 групи. Належність до певної групи крові -- це властивість вроджена і незмінна.
Наша кров, грубо кажучи, складається із плазми (розчину) і формених елементів -- клітин, або «тілець». На червоних кров'яних тільцях -- еритроцитах -- розміщуються специфічні білки. Їх називають антигенами груп крові. У плазмі ж містяться інші білки -- антитіла. Взаємодію антигену з антитілом можна схематично уявити собі у вигляді замка й ключа, що його одмикає. При зустрічі однойменних антигенів та антитіл відбувається склеювання еритроцитів у монетні стовпчики. У такому вигляді вони не можуть переносити кисень. Тож у крові однієї людини не зустрічаються однойменні антиген і антитіло. Їхня комбінація і є групою крові. Її необхідно враховувати при переливанні крові та інших маніпуляціях із кров'ю, щоб уникнути склеювання еритроцитів.
Страницы: 1, 2, 3, 4
