На сьогодні науці відомо близько 1 500 000 видів тварин і близько 500 000 видів рослин. Вивчення розмаїття рослин і тварин, особливостей їхньої будови та життєдіяльності має велике значення. Біологічні науки - база для розвитку рослинництва, тваринництва, медицини, біоніки, біотехнології.

Одним з найвидатніших біологічних наук є анатомія і фізіологія людини. Кожній людині потрібно мати уявлення про будову і функції свого організму, щоб у випадку необхідності зуміти надати першу допомогу, свідомо оберігати своє здоров'я і виконувати гігієнічні правила.

Протягом сторіч ботаніка, зоологія, анатомія і фізіологія розроблялися вченими як самостійні, ізольовані науки. Лише в XIX ст. було виявлено закономірності, спільні для всіх живих істот. Так виникли науки, які вивчають загальні закономірності життя. До них належать: цитологія - наука про клітину; генетика - наука про мінливість і спадковість; екологія - наука про взаємовідносини організмів з середовищем і між собою у природних угрупованнях тощо.

Давньокитайська медицина. Історія та сучасність

Всі народі світу мають свої традиційні методи лікування, які сторіччями старанно збиралися і бережно зберігалися в пам'яті нащадків. Їх позитивні результати, практичного застосування стали основою досвіду народної медицини. Але в XXст. в зв'язку зі стрімким розвитком хімічної фармакології, появою складних і точних діагностичних апаратів, широким застосуванням фізіотерапії інтерес до традиційних методів лікування стрімко знизився, багато методів стали забуті...

І тільки в останні десятиріччя знову виріс інтерес до народної медицини - вітчизняної, та особливо східної, до якої відноситься і давньокитайська медицина. Це частково обумовлено “фармакологічною перенасиченістю” сучасної медицини і появою негативних реакцій організму (різного роду алергій, “лікарські хвороби”) до нових синтетичних препаратів.

В історичній перспективі китайська медицина в деяких відношеннях обігнала західну. Більш ніж два тисячоліття назад, в пер іуд правління династії «Весняного й осіннього періодів» (770-476 рр. до н.е..) та «Ворогуючих імперій» (475-221 рр. до н.е.), в Китаї були записи трудів по медицині книга «Ней-цзин» . Роботи грецького лікаря Гіппократа, який жив у 446-377 рр. до н.е.., який вважався батьком західної медицини, відносяться до більш пізнього пер іуда. Тому «Ней-цзин» по праву може рахуватися найдавнішою у світі роботою по медицині. «Ней-цзин» включає в себе майже весь практичний медичний досвід, накоплений поколіннями китайських лікарів, обгрунтовує теоретичну систематику традиційного лікування Китаю, передає основи китайської лікарської терапії, а також голковколювання та припікання( рос. Прижигание), акупунктури.

При порівнянні медицини Китаю та західних країн виявляються інші пріоритети китайської медицини. До їх числа належать використання наркотичних засобів для досягнення повного наркозу при проведенні операцій на череві і при других видах хірургічного втручання китайським хірургом і спеціалістом по акупунктурі Хуа Туо більше тисячі семисот років тому.

Хуа Туо, живий з 112 до 207 р. н.е.., використовував для анестезії при своїх сміливих, на той час операціях, яка стала видатною, чайну суміш “Ма-фей-сан”.

Лікар Чжан Чжуанчин (150-219 гг. н.е..) написав вже в той час свою роботу “Розгляд різних хвороб від дії холоду”, в яких розглянув питання особливої діалектичної діагностики китайської медицини, яка зберегла значення до сучасного часу.

А в середині III ст. лікар Хуан Фу-мі (215-288 рр.) написав першу спеціальну книгу “Цзя-і-цзин”, яка стала основою всіх наступних видань і досліджень по голковколюванню та припіканню (чжень-цзю-терапія). В працях Сун-сі-мяо (VIIст. н.е..), Ван Чу (VIIIст. н.е..) методика чжень-цзю-терапії модернізується - стає більш досконалою, і стає багатством багатьох поколінь.

Іншою значною подією в історії китайської медицини є опублікування Лі Шичженем в 1578 році фармацевтичного збірника «Бен-Цзяо Ган-Му».

До нашого часу дійшло більш ніж шість тисяч китайських книг по медицині, в яких розповідається про різні методи лікування. Деякі з цих книг допомагають китайським лікарям і в наш час, в якості довідкових посібників.

Значне місце в давньо-китайській медицині займала превентивна медицина. Ідея попередження хвороби стояла в самому початку лікарського спадку давнього Китаю, який дійшов до нас. Так, наприклад, змістом одного з діалогів в перший главі книги «Нэй-Цзин» являється питання про те, як людина може захистити своє здоров'я. По цій причині гігієнічні засоби і боротьба з паразитами завжди відігравали велику роль в китайській історії. В період Танської династії (618-907 рр. н.е..) китайським лікарям було відомо, що проказа була інфекційною хворобою, і хворі ізолювались від здорових людей. Також була здобутком давньокитайської медицини щеплення проти віспи. Вперше вона була використана в одинадцятому сторіччі, при цьому сироватка, взята у хворих віспою, вводилась здоровим людям в цілях профілактики. Китайська книга «Нова книга про щеплення проти віспи» (Чжун-тоу Хін-жу), новаторський труд в області імунології, був відомий в ХVI столітті в деяких країнах Європи та Азії.

Спочатку китайська медицина складалася з чотирьох дисциплін. Так, в епоху династії Інь (1324-1066 рр. до н.е..) до династії Жоу (1066-1221 рр. до н.е..) різниця існувала між дієтологією (Інь-ян-і), лікувальною медициною (Ней-ге), зовнішньою медициною або хірургією (Вай-га) і ветеринарною (Шоу-и). В період від династії Тан (618-907 рр.) до династії Сун (960-1279 рр.) китайська медицина зазнала подальшого розподілу. Виникло одинадцять різних направлень:

1. Медичне обслуговування дорослих (Да-фен-май).

2. Загальна медицина (Цзе-і).

3. Педіатрія (Хао-фен-май).

4. Лікування паралічем (Фен-га).

5. Гінекологія (Фу-ге).

6.Офтальмологія (Ян-ге).

7.Стоматологія(Гоу-ци).

8. Лікування хвороб глотки та гортані (Ян-хоу).

9. Ортопедія (Чжен-гу).

10. Зовнішні хвороби та хірургія (Цзинь-чжуан).

11. Метод голковколювання та припікання, або акупунктура (Чжень-цзю).

Зараз китайська медицина поділяться на дев'ять спеціалізованих областей: терапія, зовнішня медицина, гінекологія, педіатрія, офтальмологія, ларингологія, ортопедія, масаж і акупунктура. Кожна з цих областей охоплює великий об'єм знань, який повинен вивчатися особливо в лікарській спеціальності. Єдиним , що стало відомо на Заході, це голковколювання та припікання, «акупунктура».

Висновки

У цілому для біології XX ст. характерні дві взаємозалежні тенденції у вивченні явищ життя: по - перше, розгляд цих явищ на різних рівнях організації (молекулярному, клітинному, організм енному, популяційному); по - друге, прагнення до цілісного синтетичного пізнання живої природи, що надало прогресу наукам, які вивчають властивості живої природи на всіх структурних рівнях її організації (генетика, систематика, еволюційне вчення та ін.). починаючи з 50 - х років вражаючих успіхів досягла молекулярна біологія, що розкрила хімічні основи спадковості, які виявилися універсальними для всіх організмів (будови ДНК, генетичний код, матричний принцип синтезу біополімерів).

Список використаної літератури

1. Энциклопедический словарь юного биолога.

2. Загальна біологія, 10 клас/ М.Є. Кучеренко, Ю.Г. Верес, П.Г. Балан, В.М. Войціцький. - К.: Генеза, 2001.- 160 с.:іл.

3. Школьная енциклопедия - періодичне видання.

Страницы: 1, 2