Мікробний антогонізм як основа використання антибіотиків - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Мікробний антогонізм як основа використання антибіотиків

е всі антибіотики однаково небезпечні для нас. Найменш токсичні - пеніциліни, більш токсичні антибіотики широкого спектру дії, середня токсичність у цефалоспоринів.

Повернемось до позитивної дії антибіотиків.

Пеніциліни використовують при гнійних інфекціях шкіри, слизових оболонок, росистому запаленні, ангіні, дифтерії, скарлатині, пневмонії, плевріті, ендокардуті, перитоніті, сепсисі, менінгіті, гнійному запаленні захворювання вуха, горла, очей, носа, сечостатевої систем та ін. За допомогою пеніцилінів можна лікувати різні інфекції хвороби, але не завжди вони допомагають. За роки застосування пеніцилінів багато мікроорганізмів привикли до цієї групи препаратів. Тому ефективність пеніцилінотерапії зараз нижча, ніж в перші роки застосування і все знижується. Позитивні ефекти вдається підтримувати високими дозами.

Самий широкий спектр дії у тетрациклінів. Вони діють на всі бактерії (грам позитивні і грам негативні), збудника сифілісу, рикетсії, а також на частину найпростіших (на амеб і збудників дизентерії), крупні віруси (віруси трахоми). Не діють на синьо гнійну паличку, грибки, дрібні віруси (група, крові, поліомієліта), туберкульозу паличку.

Цифалоспорини і макроліти ближче стоять до пеніцилінів, інші до тетрациклінів. Такі антибіотики як канаміцин, стрептоміцин ефективні по відношенню до туберкульозної палички і протея.

Група антибіотиків вузького спектру дії, які діють на грам негативні мікроорганізми - це полі міксини. Вони ефективні по відношенню до кишечної, синьо гнійної і дизентерійної палички і черевного тифу, паратифу.

Механізм дії антибіотиків складний, вони порушують різні сторони метаболізму. Так, стрептоміцин порушує окремі фази вуглеводного обміну; левоміцетин пригнічує активність ферментів типу естераз; тетрациклін вступає у процеси комплексоутворення з йонами магнію та кальцію.

У деяких антибіотиків переважає бактерицидна дія -- пеніциліни, аміноглікозиди; у інших -- бактеріостатична -- тетрацикліни, левоміцетин, макроліди.

2.4 Основні вимоги до антибіотиків
Вимоги, пропоновані до антибіотиків. Щоб бути гарним лікувальним засобом, антибіотик повинний мати, принаймні, деякі обов'язкові властивості.

1. При низької концентрації (10-30 мкг /мл) він повинен убивати збудника хвороби або пригнічувати його ріст і розмноження.

2. Активність антибіотика не повинна істотно знижуватися під дією рідин організму.

3. Він повинен швидко впливати на мікроорганізм, щоб за короткий термін перервати його життєвий цикл.

4. Антибіотик не повинен шкодити макроорганізму. Алергенність і токсичність і після введення разової дози, і після багаторазового введення повинні бути відсутні.

5. Антибіотик не повинен перешкоджати процесу видужання.

6. Антибіотик не повинен знижувати і тим більше пригнічувати імунологічні реакції. Він не повинен наносити ніякого збитку імунній системі організму.

Хоча, тут є і виключення. Мова йде про пошук таких антибіотиків, які б пригнічували трансплантаційний імунітет. До числа останніх відноситься циклоспорин А, що володіє могутньою імуносупресивною дією. Однак його широкому застосуванню перешкоджає цитотоксичній діє на нирки.

Особливості застосування антибіотиків у сучасних умовах та засади раціональної антибіотико терапії.

Раціональне застосування антибіотиків у лікуванні госпітальних та поза лікарняних інфекційних захворювань потребує урахування багатьох факторів, пов'язаних як з пацієнтом та збудником інфекції, так і з соціальними аспектами. У статті розглянуто можливі причини необґрунтованого призначення антибіотиків на сучасному етапі, наведено характеристику найбільш вживаних та перспективних груп антибактеріальних засобів, а також основні правила проведення раціональної антибіотикотерапії та напрямки пошуку нових препаратів.

Одним із завдань оптимізації антибіотикотерапії є скорочення її тривалості. Якщо антибіотик призначений вірно, то позитивна динаміка, хоча б щодо окремих показників, помітна вже на 3-ю добу. А через 7-10 днів етіотропну терапію інфекційно-запального процесу можна закінчувати. Якщо ж динаміки на 3-ю добу немає, то необхідна корекція терапії. Її слід проводити з урахуванням бактеріологічних даних. Ефективність другого курсу знову оцінюється на 3-ю добу, і за позитивної клінічної відповіді він триває 7-10 днів. При адекватному виборі засобів потреба у третій зміні антибіотиків виникає рідко. Отже, тривалість раціонального курсу антибіотикотерапії складає у переважній більшості випадків 10 днів при вдалому стартовому лікуванні та збільшується до 13 при необхідності заміни препарату (за бактеріального ендокардиту ефективність антибіотика оцінюється трохи пізніше -- на 5-6 добу, а терапія подовжується. При ряді інших захворювань, зокрема хронічних остеомієлітах, терміни лікування також зміщуються).

В окремих випадках із тривалістю протимікробної терапії пов'язане ще одне питання, і виникає воно, як не дивно, при успішному лікуванні. Трапляється, що лікар не наважується на 10-у добу відмінити антибіотик внаслідок залишкових явищ інфекції. Чи слід змінювати препарат, який вже вводився 10 днів, чи довести лікування до одужання тим самим засобом?

У відповідь на це питання в науковій літературі існують розрахунки динаміки розповсюдження субпопуляцій резистентних штамів збудників, якими і треба користуватись у даному випадку. Проте слід зазначити, що інколи терапія може бути подовжена тим самим препаратом до 12-14 днів без будь-яких негативних наслідків. Необхідно лише пам'ятати, що подібне подовження лікування (понад 10 діб) не є бажаним для рифампіцину, стрептоміцину та лінкозамінів (лінкоміцин, кліндаміцин), оскільки до даних препаратів мікроорганізми набувають стійкості шляхом одноступеневих мутацій.

Розглядаючи питання раціонального застосування антибактеріальних препаратів, доцільно зупинитися на характеристиці окремих, найбільш уживаних та перспективних на сьогоднішній день груп засобів. При порівнянні антибіотиків, що використовуються в Україні та світі, можна зазначити низку відмінностей. У нашій країні зберігає свої позиції традиційне лікування пеніцилінами, що займають майже третину всього продажу антибіотиків -- 36 %. Після них на українському ринку йдуть аміноглікозиди та сульфаніламіди (разом з триметопримом) -- по 15 %. І тільки близько 7-8 % припадає на цефалоспорини, макроліди, тетрацикліни. Останнім часом як на Заході, так і в Україні стрімко зростає об'єм використання фторхінолонів та фунгіцидних засобів. Характерною особливістю останнього десятиріччя є зменшення в антибактеріальній терапії частки тетрациклінів (4,8 %), але в Україні вони залишаються досить популярними препаратами.

Висновки
Антагонізм мікробний - пригнічення життєдіяльності одного мікроба іншим. Одна з форм взаємин мікробів в асоціаціях. Є принциповою основою одержання і застосування антибіотиків. Існує декілька видів антогонізму: активним або прямим антагонізм, пасивний, або непрямий, антагонізм, антагонізм може бути однобічним і двостороннім, існує ще поняття спрямованого, або змушеного, антагонізму.

Антибіотики - органічні речовини, що синтезуються мікроорганізмами в природі для захисту від інтервенції інших видів мікроорганізмів, та володіють здатністю пригнічувати розвиток, або вбивати цих мікробів. Як правило, антибіотики виділяють з живих бактерій або грибів. Існує також велика кількість синтетичних антибіотиків, які відрізняються модифікаціями функціональних хімічних груп природніх антибіотиків. Такі модифіковані сполуки часто більш ефективні, або більш стійкі до нейтралізації, що виникає внаслідок набутої мікроорганізмами резистентності.

За хімічною структурою антибіотики об'єднують різноманітні групи сполук. Зокрема, сполуки, що блокують біосинтез білку на рибосомах; сполуки, що утворюють іоно-проникні канали у плазматичній мембрані, та ін.

Отже, сучасний арсенал антибіотиків постійно поповнюється новими, ефективними та відносно безпечними представниками та навіть класами препаратів. Найбільш відчутний прогрес у створенні нових антибіотиків спостерігався на початку 80-х років, коли у клініці з'явилися цефалоспорини ІІІ покоління, фторхінолони, інгібіторзахищені пеніциліни, трохи пізніше -- напівсинтетичні макроліди.

Список використаних джерел
1. Атабеков И.Г. Практикум по общей вирусологии. -- М.: Из-во Московского университета, 1981. -- 191 с.

2. Батушкін В. В. Сучасні аспекти раціональної антибіотикотерапії// Клінічна фармакологія, фізіологія, біохімія. -- 1999. -- № 2 (Сучасна антимікробна терапія в клініці внутрішніх хвороб). -- С. 187-204.

3. Белобородова Н. В., Богданов М. Б., Черненькая Т. В. Алгоритмы антибиотикотерапии (руководство для врачей). -- М., 1999. -- 143 с.

4. Березняков И. Г., Страшный В. В. Антибактериальные средства: стратегия клинического применения. -- Харьков: Константа, 1997. -- 199 с.

5. Бойко А Л. Экология вирусов растений. -- К.: Вища шк., 1990. -- 165 с.

6. Будзанівська І.Г., Поліщук В.П., Тивончук Т.П., Бойко А.Л. Зв'язок між наявністю антигенів фітовірусів в грунті, структурою грунтів та екологічним станом зовнішнього середовища // Вісник аграрної науки. -- 1998. -- №9. -- С 61-63.

7. Вавилов Н.И. Иммунитет растений к инфекционным заболеваниям. - М: Наука, 1986. -- 520 с.

8. Векірчик К.М. Практикум з мікробіології: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2001. - 144 с.

9. Вершигора А.Ю., Бранцевич Л.Г., Василевская И.А. и др. Общая микробиология. -- К.: Вища шк. Головное изд-во, 1988. -- 342 с.

10. Вирощування екологічно чистої продукції рослинництва. /Под ред. Дегодюка Е.Г. -- К.: Урожай, 1992. -- 318 с.

11. Генкель Л. А. Микробиология с основами вирусологии. -- М.: Просвещение, 1974. -- 270 с.

12. Гиббс А., Харрисон Б. Основы вирусологии растений: Пер. с англ. -- М.: Мир, 1978. -- 430 с.

13. Гусев М. В., Минова Л. А. Микробиология. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. - 448 с.

14. Егоров Н. С., Баранова И. П. Бактериоцины. Образование, свойства, применение// Антибиотики и химиотерапия. -- 2000. -- № 6. -- С. 33-40.

15. Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. - М.: Агропромиздат, 1987. - 368 с.

16. Мостовой Ю. М., Константинович Т. В., Демчук А. В. и др. Применение препарата амписульбин-КМП в лечении больных негоспитальными пневмониями// Клиническая антибиотикотерапия. -- 2002. -- № 4 (18). -- С. 19-23.

17. Никитин А. В. Антибиотики и макроорганизм// Антибиотики и химиотерапия. -- 2000. -- № 12. -- С. 31-36.

18. Покровский В. И. Инфекционная патология: вчера, сегодня, завтра// В сб.: Профилактика, диагностика и фармакотерапия некоторых инфекционных заболеваний (лекции для практикующих врачей). -- М., 2002. -- С. 7-17.

19. Сазыкин Ю. О. П. Эрлих и начало современной антимикробной химиотерапии// Антибиотики и химиотерапия. -- 1999. -- № 4. -- С. 3-4.

20. Сазыкин Ю. О., Швец А. В., Иванов В. П. Антибиотикорезистентность и системы ативного выброса ксенобиотиков у бактерий// Антибиотики и химиотерапия. -- 1999. -- № 9. -- С. 3-6.

21. Сидоренко С. В., Яковлев С. В. Бета-лактамные антибиотики/ В сб. науч. раб. "Атибиотики и атибиотикотерапия". -- СПб: Бином, 2002. -- 256 с.

22. Сучасні класифікації та стандарти лікування розповсюджених захворювань внутрішніх органів/ За ред. Ю. М. Мостового. -- Вінниця, 2003. -- 400 с.

Страницы: 1, 2, 3, 4