Росте на торф'яних болотах, болотистих луках і фітоценотично тісно пов'язана з осоково-гіпновими і осоково-сфагновими рослинними угрупованнями, а також із злаково-різнотравними болотними луками.

Коручка болотна - рослина довгокореневищна, серед болотно-лучної рослинності формує розгалужені куртини з дочірніх особин вегетативного походження. Первинне кореневище материнської особини завжди насіннєвого походження. В осоковому сфагновому болоті воно буває до ЗО см завдовжки, з 5-6 міжвузлями, на кожному з яких розміщуються 2-3 нитковидних корені по 5-10 см завдовжки. Бічні бруньки формуються на кореневищі під лусками і біля них кореневище дуже тонке. Коли з бруньки формується пагін, кореневище дочірньої особини відривається від материнського й існує самостійно. Однорічні особини вегетативного походження мають 1-2 прозорих піхвових листки і таку ж кількість ланцетно-загострених асиміляційних листків. У дворічних екземплярів 3-4 справжні листки, які розміщуються на стеблі спірально-черговим порядком. Щорічно кількість листків на стеблі збільшується відповідно до росту і розвитку кореневої системи.

Віргінільний період у особин вегетативного походження триває 5-6 років Генеративні монокарпічні пагони з'являються на 6-7-му році, звичайно рясно цвітуть і плодоносять і восени відмирають. Брунька оновлення з генеративними зачатками формується через рік, рідше щорічно.

В умовах первинної культури дочірня особина вегетативного походження досягає генеративного стану на другому році життя, після чого цвіте і плодоносить щорічно, формуючи при цьому кілька бічних кореневих відростків. Кореневищні міжвузля, як правило, коротші й товщі, ніж у природі, і мають набагато більше додаткових коренів на одному вузлі. Рослини не вибагливі до ґрунтів і вологи повітря. Нормально ростуть і розвиваються на відкритих ділянках з середньою вологістю ґрунту. Перспективний вид для колекцій ботанічних садів, успішно випробуваний у культурі багатьох ботанічних садів різних країн.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у заповідниках: Карпатському біосферному та Розточчя (природному), заказнику загальнодержавного значення Перебродівському і на заповідних територіях Криму.

Наукова назва роду походить від грецьких слів "платіо" - широкий і "антера" - тичинка, тобто широка тичинка, яка властива любці зеленоцвітій. Колись за допомогою відвару бульб рослини ворожки-чарівниці причаровували хлопців до дівчат. Народні назви: любка біла, люби мене - не покинь, зозулині сльози, нічна фіалка, сторчень смольний, шарлот паралист.

Рід нараховує близько 200 видів поширених у помірній і субтропічній зонах північної півкулі. На території України зростає два види, які потребують повної охорони.

Любка дволиста - багаторічна трав'яниста рослина з характерними спеціальними органами для нагромадження поживних речовин - кореневими бульбами, що утворились при розширенні додаткових коренів. Під час цвітіння рослина має дві бульби: молоду і стару, додаткових коренів поглинання 3-10. Бульби зрослися лише у верхній частині, однакові за розмірами, завширшки 0,4-1,5 см, завдовжки - 0,6-2,8 см, веретеноподібні, з нитковидним закінченням.

Листки прикореневі, їх два, зближені, майже супротивні, широко-еліптичні, тупі, до основи звужені в крилатий черешок. Пластинка листка гола, блискуча, разом з черешком 12-17 см завдовжки, 5-6 см завширшки. Жилки паралельно-дуговидні, при основі листка зближені, в кількості 10-12. Великі жилки в Кількості 3-5 виступають зісподу листка у вигляді ребер, добре помітні з зовнішнього боку. Всі жилки перпендикулярно перетинаються дрібними тонкими перемичками, яких дуже багато.

Квітконосне стебло прямостояче, 30-50 см заввишки, голе, жовтувато-зелене, біля основи помітно ребристе, з двома буруватими піхвами і двома листками, вище яких розміщені два-три дрібних листки, 3-4 см завдовжки, 0,5-1,8 см завширшки. Суцвіття волотеподібне, циліндричне, рідке, 12-18 см завдовжки, квіток 12-20. Приквітки ланцетні, тупуваті, майже однакової довжини із зав'яззю. Квітки двостатеві, білі. Оцвітина тричленна з двох кіл. Середній зовнішній листочок оцвітини широкояйцеподібний, з серцевидною основою, 4,5-7 мм завдовжки і майже такої ж ширини, інші листочки ланцетні, нерівнобокі, з них бокові зовнішні довші й вужчі від середнього. Губа лінійна, тупа, 10-13 мм завдовжки і близько 2 мм завширшки. Шпорка нитковидна, дуговидна, на кінці зеленувата, гостра, косо спрямована донизу або горизонтальна, 15-35 мм завдовжки, в 1,5-2 рази довша за зав'язь.

Любка дволиста - євразійський лісовий вид. Вона поширена майже по всій Європі і на значній частині Азії. Найпівнічніше місцезростання її відоме в Норвегії на 71° північної широти. У Баварії зустрічається в горах на висоті 1700 м н.р.м., а в центральних Альпах піднімається до 2800 м н.р.м. В Середземномор'ї любка дволиста рідкісна рослина; вона виявлена тут в горах Північної Африки, на півночі Іспанії, в горах Італії та на Балканах, північніше Греції. На схід доходить через Сибір, Середню Азію до Китаю та Японії, на південь - до Гімалаїв. В Україні спорадично росте на Поліссі та в Лісостепу, рідше в Степу на других терасах річок. Найчастіше можна зустріти її в Українських Карпатах, де вона піднімається до 1000 м н.р.м.

Любка дволиста має досить широку екологічну амплітуду. До освітлення дуже вибаглива, росте на добре освітлених ділянках, хоч може довгий час витримувати значне затінення, особливо в молодому віці. Мабуть, в ювенільному стані краще розвивається при затіненні. Наприклад, у березовому гаю в околицях с. Шкуратівці Мукачівського району Закарпатської області на 1 м2 нараховувалось 200-250 особин, але генеративних рослин майже не було. До вологи ґрунту не дуже вибаглива, проте на сухих ділянках має дрібніші бульби, рідше цвіте і слабкіше поновлюється; не оселяється на місцях, де довгий час застоюється вода. Не вибаглива до типу ґрунтів, проте на Поліссі та в Лісостепу частіше оселяється на сірих підзолистих, а в Карпатах - на гірсько-підзолистих та лучно-буроземних кислих чи нейтральних ґрунтах.

Любка дволиста розмножується насінням і вегетативно.

Маса 1000 насінин - 0,002 г, або 500 тис. насінин в 1 г. Насіння проростає переважно восени. Протокорм у вигляді бульбочки у природі в ґрунті розвивається два роки, не маючи на її поверхні ніяких надземних органів. Поверхня протокорма вкрита кореневими волосками. Проросток у вигляді бульбочки, одного поглинаючого додаткового кореня і лінійного вузького листка завдовжки 5-6 см та до 1 мм завширшки розвивається протягом третього сезону. Листок одягнений двома лусками, як свідчення того, що він третій по рахунку за народженням та віком. Пластинка листка має 3-6 майже паралельних жилок. Особини четвертого-п'ятого років мають 2-3 корені поглинання, які розміщуються відносно осі бульби горизонтально і однобічно. Листків один або два. Якщо їх два, то вони неоднакові за розмірами: перший 7-7,5 см завдовжки і 1,7-1,8 см завширшки, пластинка якого з вісьма-десятьма аркодромними жилками; другий - 5-6 см завдовжки та 1,2-1,5 см завширшки, з шістьма-вісьма дуговидними жилками. Шестирічні особини мають два однакових за розмірами листки, які значно більші, ніж у генеративних особин. Це свідчення того, що в наступному році вони будуть цвісти і плодоносити.

В умовах культури вегетативно розмножується задовільно, але за один сезон можна відділити лише одну дочірню бульбу, збільшуючи щорічно таким способом кількість особин вдвічі.

Суцвіття негусте, циліндричне, 5-6 см завд., квіток 10-29. Приквітки ланцетні, гострі; нижні - звичайно трохи довші від зав'язі, верхні - однакової з нею довжини. Квітки двостатеві, зеленувато-білі, без запаху або із слабким запахом; бічні зовнішні листочки оцвітини яйцевидні, нерівнобічні, доверху звужені і на кінці тупі, 9-12 мм завд., середній листочок оцвітини коротший, ніж бічні, нирковидно-яйцевидний або кулясто-серцевидний, 6,5-7 мм завд., і майже такої самої ширини; бічні внутрішні листочки оцвітини вузьколанцетні, однакової довжини із середнім зовнішнім. Губа лінійна, тупа, 11-14,5 мм завд., близько 3 мм завш. Шпорка тонка, на кінці булавовидно потовщена, зігнута, косо донизу спрямована або горизонтальна, 18-25 мм завд., в 1,5-2 рази довша від зав'язі. Колонка коротка і широка, носик широкотрикутний. Пиляк з широкою спайкою і донизу розбіжними гніздами, які не стикаються одне з одним. Відстань між гніздами пиляка зверху до 1,5 мм, знизу до 4 мм. Полінії булавоподібні, з довгими ніжками, залозки дисковидні, прикріплені до бічних лопатей носика, не вміщуються в кишеньці.

В Україні трапляється в Поліссі і в Лісостепу, на схід до Путивля - Охтирки - Полтави, на захід до р.Сану; у степовій зоні дуже рідко. У Карпатах зустрічається тільки в нижній зоні гір; у Прикарпатті, Східних Бескидах - на низинних полонинах, у Вулканічних Карпатах та Закарпатській рівнині - біля підніжжя гір. В Криму поширена переважно в гірській частині.

Поселяється в листяних, мішаних і хвойних лісах та серед чагарників. Росте разом з любкою дволистою на опідзолених ґрунтах, в нейтральному і трохи кислому середовищі (рН 6,8-8,2). Цвіте трохи пізніше, ніж любка дволиста, проте це не заважає утворенню між ними гібридів. В первинній культурі задовільно розмножується ризореституційним способом, проте більше двох дочірних бульб відібрати від старого пагона не вдавалося.

Заходи охорони. Занесена до Червоної книги України. Охороняється в природних заповідниках - Карадазькому, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому Мис Мартьян і Розточчя.

Пальчатокорінник бузиновий -- багаторічна, трав'яниста рослина. Бульби циліндричні, на кінці двороздільні. Стебло 10-30 см заввишки, просте, пряме, в нижній половині з чотирма-п'ятьма ланцетними або довгувато-ланцетними тупими листками, 5-10 см завдовжки, 1-3 см завширшки. Колос густий, багатоквітковий, циліндричний, до 6 см завдовжки і до 5 см в діаметрі. Приквітки лінійно-ланцетні або вузько-ланцетні, тупувато-загострені, довші за квітки або дорівнюють їм. Квітки жовті, з губою, яка рідко засіяна пурпуровими цятками, або пурпурові чи рожеві із слабким запахом, що нагадує запах бузини чорної. Зовнішні листочки оцвітини довгувато-яйцеподібні, тупуваті з трьома жилками, середній 7-8 мм завдовжки, бічні 3-9 см завдовжки, два листочки внутрішнього кола оцвітини яйцеподібні, нерівнобокі, трохи коротші за середній зовнішній листочок. Губа округлоромбічна або майже кругла, на кінці коротко невиразно трилопатева, бічні лопаті якої по зовнішньому краю трохи городчасті або цілокраї, напівромбічні, тупі, середня лопать яйцеподібно-трикутна або майже квадратна і тупа, довжина губи 7-8 мм, ширина 7-9 мм. Шпорка спрямована донизу, товста, циліндрична, часом зігнута, 10-15 мм завдовжки. Зав'язь сидяча, скручена, цвіте протягом травня, в горах -- у червні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5