ЖЄЛ залежить від віку, статі, росту, маси тіла і фізичного розвитку людини.
5. Залишковий обсяг (ЗО; 1000 мл.) - повітря, яке залишається після максимально глибокого видиху.
6. Загальна ємкість легенів (ЗЄЛ) - кількість повітря, яке міститься на висоті максимуму вдиху: ЗЄЛ=ЖЄЛ+ЗО.
7. Обсяг дихальних шляхів (» мертвий простір», МП) дорівнює в середньому 150 мл.
8. Функціональна залишкова ємкість (ФЗЄ) - кількість повітря, яка залишається в легенях у кінці видиху: ФЗЄ= РОвид+ЗО.
Вентиляція легень залежить від співвідношення обновлюваного за кожний дихальний цикл об'єму повітря і об'єму повітря, що міститься в легенях. Так, якщо при спокійному диханні в легені надходить близько 500 мл повітря, то цей об'єм додається до ЗО і РОвид, який дорівнює близько 2000 мл. Але частина повітря, що вдихається, не доходить до альвеол і залишається в дихальних шляхах.
У зв'язку з наявністю МП альвеолярна вентиляція відрізняється від легеневої: із 500 мл повітря до альвеол не доходить 150 мл. Тобто за кожний дихальний цикл до альвеол надходить близько 350 мл повітря, що складає приблизно 1/7 всього повітря, що міститься в альвеолах. Природно, що чим глибше дихання, тим інтенсивніша альвеолярна вентиляція, оскільки з одного боку, при глибокому видиху в легенях залишається менше повітря. А з другого - при форсованому диханні істотно збільшується ДО.
Для характеристики дихання людини визначають ще ряд динамічних показників, що дають уявлення про дихання за певний час (частіше за 1 хв). До них належать такі.
1. Частота дихальних рухів (ЧДР).
2. Хвилинний об'єм дихання (ХОД) - кількість повітря, що надходить у легені за 1 хв: ХОД=ДО•ЧДР.
3. Альвеолярна вентиляція (АВ) характеризує вентиляцію альвеол: АВ=(ДО-МП)•ЧДР.
4. Максимальна вентиляція легень (МВЛ) - кількість повітря, яке людина вдихає і видихає при максимальній глибині і частоті дихання.
5. Резерв дихання - різниця між МВЛ і ХОД.
6. Коефіцієнт легеневої вентиляції (КЛВ) - та частина повітря, яка обмінюється в легенях під час кожного вдиху: КВЛ=(ДО - МП): ФЗЄ.
7. Коефіцієнт альвеолярна вентиляція/легеневий кровотік: АВ: ЛК=4 л: 5 л =0,8.
Крім дихальної, легені виконують багато інших функцій: метаболічну, терморегулівну, всмоктувальну, гемокоагуляційну, секреторну, очисну і бар'єрну
Найвагоміша роль легень полягає у метаболізмі жирів. Більшість ліпідів використовується для синтезу поверхнево-активних речовин - сурфактанту, а також простогландинів. Близько 13 - 19% жирних кислот, які надходять у легені, використовуються для бета-окислення і вивільнення енергії, необхідної для біосинтезу сурфактант. без якого неможливе функціонування альвеол.
Здійснення терморегулівної функції легень відбувається за рахунок екзотермічних процесів окислення і зміни капілярного кровотоку.
Всмоктувальна функція легень реалізується завдяки високій проникності біологічних мембран аерогематичного бар'єру для жиро- і водорозчинних речовин з низькою молекулярною масою. Так, відбувається всмоктування в кров випарів йоду, фосфору, ртуті, хлороформу, ефіру тощо.
Легені беруть активну участь у тромбопластиноутворенні, метаболізмі гепарину, протромбіну, плазміногену, синантрину. Остання речовина запобігає внутрішньо судинному згортанні крові.
Надзвичайно важливі секреторна, очисна і бар'єрна функції дихальної системи, які реалізуються переважно мукоциліарним апаратом бронхіального дерева. Секреторна функція здійснюється залозами і секреторними клітинами трахеї і бронхів. Серозно-мукозний секрет, об'єм якого в нормі становить 300-400 мл на добу і значно збільшується при патології, зволожує і захищає поверхню дихальних шляхів, зменшує втрату води при випаровуванні. Очисна і бар'єрна функції реалізуються за рахунок очищення вдихуваного повітря й елімінації сторонніх частинок мукоциліарним апаратом, судинно-лімфатичного механізму очищення і нейтралізації багатьох біологічно активних речовин у малому колі кровообігу. Легені - важливий орган антипротеїнового захисту організму. Синтезованим альфа-1-інгібітором протеїнах нейтралізуються протеолітичні ензим екзо- й ендогенного походження.
В анатомії та гістології застосовують різні методи дослідження. Найважливішими є такі [3]:
1. Мікроскопія;
2. Соматоскопія;
3. Препарування;
4. Метод мацерації;
5. Ін'єкційний метод;
6. Просвітлення;
7. Корозійний метод;
8. Рентгеноскопія і рентгенографія органів і частин тіла;
9. Макроскопічне дослідження за методом В.П. Воробйова;
10. Метод розпилювання замороженого трупа або окремих його частин за М. І. Пироговим;
11 Гістологічні та гістохімічні методи.
Сучасна гістологія має широкий арсенал різноманітних методів дослідження. Усі ці методи поєднує застосування спеціального приладу - мікроскопа, і тому вони є мікроскопічними методами. Залежно від стану досліджуваного об'єкта ці методи поділяють на вітальні - коли вивчається живі клітини, тканини, органи і навіть цілі організми, та поствітальні - коли досліджують мертві фіксовані об'єкти.
Становлення поствітального методу або методу виготовлення постійного гістологічного препарату, що називається методом класичної гістології.
Перший етап під час виготовлення препарату - одержання матеріалу. Для вирізання шматочка органу чи тканини, треба брати гострі ножиці чи лезо, не стискати тканину пінцетом. Шматочки беруть невеликих розмірів - близько 1 см. Матеріал повинен бути свіжим, брати його якомога швидше після забивання експериментальної тварини або смерті людини.
Наступний етап - фіксація матеріалу, яка здійснюється шляхом занурення взятого шматочка у фіксальну рідину (етиловий, метиловий спирти, розчин формаліну)
Третій етап - зневоднення фіксованого матеріалу. Для цього використовують спирти різних концентрацій, що поступово зростають від 50-70 до 100 градусів. Зневоднення необхідне для наступного етапу - ущільнення об'єкта, яке здійснюється у парафіні, целоїдині, синтетичних смолах. Для просочення ними матеріалу необхідно ретельно видалити воду з тканин, а потім просочити її ксилолом (толуолом, бензолом), тобто речовиною, яка добре розчиняє парафін, а також змішується зі 100-градусним етиловим спиртом. Після просочення об'єкта рідким парафіном за температури 55-56?С йому дають затверднути за кімнатної температури разом з парафіном у спеціальних формочках. Так отримують парафіновий блок. Ця процедура називається заливкою.
Ущільнення матеріалу дає змогу виготовити з нього тонкі (завтовшки 5-7 мкм), півтонкі (0,5-1 мкм) зрізи, які використовують для світлової мікроскопії, для електронної мікроскопії використовують ультратонкі зрізи (0,05-0,2 мкм). Виготовлення зрізів проводять на спеціальних приладах - мікротомах і ультрамікртомах. Для того, щоб розрізняти структурні деталі об'єкта, отриманий зріз треба фарбувати.
Гістологічні барвники є рослинні (гематоксилін), тваринні (кармін), синтетичні (еозин, фуксин).
Фарбовані препарати звичайно обезводнюють у спиртах, просвітлюють у ксиолі і, заливаючи тонким шаром канадського бальзаму, накривають покривним склом. Після висихання бальзаму отримують постійний препарат, яким можна користуватись протягом тривалого часу.
В нашій роботі ми використовували препаровані органи, фіксовані мікрозрізи та гістологічні препарати органів дихальної системи людини.
Препарувавши органи дихальної системи, їх будову макроскопічно. З різних відділів забирали сегменти для гістологічного дослідження. Взяті сегменти фіксували в 10% розчині формаліну і по загальноприйнятій гістологічній методиці заливали в парафін. Зрізи з парафінових блоків виготовляли товщиною 5-15-20 мкм, фарбували гематоксилін-еозином і вивчали під світловим мікроскопом при різних збільшеннях [4].
Для визначення функції зовнішнього дихання використовують функціонально-діагностичні методи:
Спірографія - це графічне реєстрування змін об'єму легень під час дихання. Спірографія дозволяє одержати показники, які описують вентиляцію легень: статистичні об'єми та ємкості, які характеризують пружні властивості легень і грудної клітки, та динамічні показники, що визначають кількість повітря під час вдиху та видиху за одиницю часу. Показники визначають у режимі спокійного дихання, а деякі - при проведенні форсованих дихальних маневрів. За технічним виконанням усі спірографи поділяють на прилади відкритого та закритого типу. В апаратах відкритого типу через клапанну коробку вдихається атмосферне повітря, а повітря, що видихається, надходить до мішка Дугласа чи до спірометра Тісо (ємкістю 100 - 200 л), інколи - до газового лічильника, який безперервно визначає об'єм повітря, що вдихається. Зібране таким чином повітря аналізують: у ньому визначають поглинання кисню та виділення вуглекислого газу за одиницю часу. В апаратах закритого типу вдих та видих проводиться через дзвін спірографу. Вуглекислий газ, що видихається, поглинається спеціальним поглиначем (Додаток 10).
1. Пневмотахографія (ПТГ) - метод дослідження функції зовнішнього дихання, який полягає у графічній реєстрації швидкості руху потоку повітря (кривої «потік-об'єм») при спокійному диханні і під час виконання певних дихальних маневрів. Метод спрямований на діагностику виду й ступеня вентиляційних порушень легень на підставі аналізу кількісних та якісних змін пневмотахографічних показників.
Пневмотахограма, що реєструється при спокійному диханні, - це перша похідна спірограми, і, навпаки, спірограма може бути отримана в результаті інтегрування пневмотахограми. Хоча крива «потік-об'єм» містить в основному ту саму інформацію, що і звичайна спірограма, наочність співвідношення між потоком і об'ємом дозволяє більш глибоко проникнути у функціональні характеристики як верхніх, так і нижніх дихальних шляхів.
Крім того, для вивчення різних стадій онтогенезу використовували архівний матеріал (гістологічні препарати) кафедри гістології та ембріології Івано-Франківського національного медичного університету, а також дані наукової медичної літератури Івано-Франківської обласної медичної літератури.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
