Всіма рисами своєї морфології й екології лісова куниця тісно пов'язана з лісом - навіть більше, аніж інші її родичі. Цей звір зустрічається в різних за типом лісах, але віддає перевагу тим, де більше ялини і близьких до неї хвойних порід. На півночі це темнохвойні ялино-піхтові ліси, південніше - змішані ялино-широколистяні, на Кавказі - піхтово-букові ліси. Вона, очевидно, віддає перевагу великим масивам стиглого високостовбурного лісу, сильно захаращеного поламаними вітром деревами, де старий ліс чергується з невеликими ділянками молодняка, з підліском і галявинами, з великою протяжністю узлісь. Однак, з великим задоволенням заселяє ця куниця і рівнини, і гірські ліси. Та все ж, в горах найчастіше вона зустрічається в долинах рік і джерел, аніж на вододілах, а скелеподібні ділянки, на відміну від соболя і кам'яної куниці, вона відверто не любить. Близькості з людиною лісова куниця уникає, поселяється на старих вирубках. Не копіює свою родичку кам'яну куницю і в місці прописки - ніколи не поселяється в селах і містах, уникає населених пунктів, а навіть якщо й оселяється там, то тільки в старих паркових масивах.
Лісові куниці живуть осіло, притримуючись конкретних ділянок проживання. Навіть нестача їжі не завжди змушує тваринку покинути свою територію, яку вона займає не один рік. Лиш інколи цей хижак кочує слідом за білкою, час від часу робить далекі масові переселення. Втім, серед осілих осіб зрідка натрапляємо на «бродяг», які раптово з'являються на тій чи іншій території, а потім зникають і йдуть далі. В межах лісового масиву, який обжила одна тваринка, виділяють добові мисливські ділянки, де вона проводить більшу частину часу, і «прохідні». Влітку та восени куниця-жовтодушка освоює лише незначну частину своїх мисливських угідь, довго мешкаючи там, де їжа доступна, і до кінця зими в міру того як здобичі стає менше, кордони активних жирувальних шляхів розсуваються. Місця, які вона найчастіше відвідує на своїй ділянці - сховок, місця кормівлі і т.д. - куниця позначає сечею.
На кожній ділянці лісової куниці є декілька схованок. Різниці між постійним і тимчасовим місцем проживанням майже немає, хіба що ті, які влаштовують самки для виведенням нащадків, ретельніше сховані. Влітку і восени звірі ховаються частіше всього в дуплах старих дерев - дуба, граба, осики, кедру, піхти. Дупло зазвичай розташоване на висоті 2-5 м над землею, його дно присипане гнилою деревиною, без будь-якої підстилки. В кінці зими, під час багатосніжжя, куниця надає перевагу ховатись для відпочинку в засипаних снігом повалених деревах, шукає місця в завалених колодах. У хвойних лісах , де дуплистих дерев небагато, куниця влаштовує тимчасові притулки в зовнішніх гніздах-гайнах білки, при чому більш менші самочки ховаються в них частіше, аніж самці. Всупереч поширеній думці, хижак далеко не завжди з'їдає будівельника цього гнізда, перед тим як зайняти її хатину. Інколи селяться в колодах для бджіл, які пасічники виставляють у лісі.
Лісова куниця - напівдеревна тварина, добре себе почуває і в кронах дерев, і під ними. Істинним дереволазом куниця себе показує в глухій тайзі, особливо там, де вона живе поруч із «наземним» соболем. На відміну від свого родича, вона може перестрибувати з дерева на дерево - йти «грядою», як кажуть мисливці, використовуючи цей прийом полюючи на білку, а також щоб приховати свої сліди поруч з гніздом. До речі, з великим задоволенням вона ходить «грядою» влітку, оскільки взимку їй заважає це робити «кухта» - снігові шапки. Куниця легко стрибає донизу з великої висоти - в пухкий сніг з найбільшої вершини дерева, приземляючись за 5-6 м від стовбура дерева, в кучугуру снігу чи на ґрунт - з великою обережністю і з меншої висоти. «Низом» вона кочує, переходить від одної ділянки до другої, найчастіше полює [8].
Як і її найближчі родичі, лісова куниця - всеїдний хижак. Основу раціону складають мишоподібні гризуни, в північній тайзі вона полює на білку. В зимовий час її здобиччю є тетеруки: куниця дістає їх в засніжених норах, куди ці падають прямо з дерева, аби перебути ніч. Лазячи по дуплах, вона добуває дрібних птахів - повзиків, дятлів, синиць. Голод робить цього хижака неперебірливим у їжі. Так, якось взимку на Середньому Уралі, коли чисельність полівок була дуже низькою, основу раціону складали землерийки, часто яких вони їдять без особливого бажання через неприємний запах. Коли наступає страшний голод, куниця навіть ходить вздовж джерел і річок по сліду норки, підбираючи залишених нею жаб, а ранньою весною їсть навіть жаб'ячу ікру.
Цікаво, що в зимовий час серед харчових залишків можна знайти шкаралупу яєць тетеруків: напевне цей хижак ховає їх влітку, а взимку їсть свої запаси. Коли куниці вдається зруйнувати гніздо земляної оси чи бджоли, як особливий делікатес вона жадібно їсть їх личинки, також вона велика любителька бджолиного меду. Особливе місце в харчуванні лісової куниці займають ягоди і плоди. Вона їх їсть не тільки в період дозрівання, але і взимку: звір шукає під снігом ягоди чорниці, ожини, а горобину обриває навіть з гілок. В південних районах лісова куниця харчується соковитими плодами багатьох дерев і кущів.
На полювання хижачка виходить найчастіше увечері і вночі. Ця особливість настільки властива звіру, що в місцях спільного проживання куниці і соболя мисливці припускають, що нічний слід лишає куниця, а денний належить соболю. У зимовий час, якщо рік вдався і харчування добре, куниця рідше вилазить зі сховку, в сильні морози і завірюхи відсиджується по декілька діб.
Своєю мисливською манерою куниця дуже схожа на соболя. В залежності від «урожаю» мишоподібних гризунів, а пізнього літа також ягід, куниця за добу проходить від 1-5 до 15-20 кілометрів. Особливо довгі її мисливські маршрути в лісах на північних межах лісової зони. Добовий шлях («слід») куниці - це безкінечне чергування петель, які ведуть від одного місця до іншого, де хижак може харчуватись. Тільки відкриті місця - великі галявини, долини рік - тваринка може пересікати прямо. Наївшись досхочу, куниця перестає полювати і залягає неподалік на відпочинок: йде на дерево з дуплом чи гайном або ховається під колодою [3].
Гін у лісової куниці проходить дещо пізніше, аніж у соболя, - в липні-серпні. Вагітність триває 8-9 місяців через тривалу затримку у розвитку зародка. До слова, таке властиве багатьом куницевим. Навесні настає, так би мовити, «неправдивий гін», під час якого самці переслідують самок так активно, що мисливці-промисловики, які зазвичай знайомляться зі звичками звіра завдяки слідам на снігу і не спостерігають за ними влітку, вважають його справжнім. Дитинчата народжуються в кінці березня - квітні, один виводок - 3-5 малюків. Перші дні після родів самка рідше покидає дупло з новонародженими дитинчатами - абсолютно беззахисними, покрити рідким коротким пухом, сліпими і глухими. Через кілька днів малюки покриваються короткою коричневою шерстю, у віці одного місяця починають бачити, через півмісяця опісля цього у них починають різатись молочні зубки, а згодом вони починають пробувати м'ясну їжу, яку їм приносить самка. Лазити і стрибати по деревам вони починають у віці 2-2,5 місяці, хоча все ще залишаються по-дитячому незграбними. В кінці літа у самки починається наступний гін і вона залишає своїх дитинчат заради нових. Виводок до осені тримається зазвичай неподалік материнської ділянки, при великій кількості їжі куниці-однолітки одного виводку можуть жити разом і взимку. Статева зрілість наступає в 3-4 роки, тривалість життя до 15 років.
Лісові куниці нетовариські, щоправда, не враховуючи періоду гону, вони майже не контактують із подібними собі. Так, на відміну від соболя, лісова куниця, зустрівши на своїй ділянці слід чужого, не повертає на нього, а продовжує свій шлях. Та з іншої сторони, господарі сусідніх ділянок між собою мало конфліктують, а випадків знищення самцем-«резидентом» особи, яка проходила через його ділянку, як це інколи буває у соболя, жодного разу не спостерігали [10].
Лісова куниця є звичною твариною в наших лісах, хоч і не така багаточисельна. Її у великих кількостях добували заради цінного хутра. В середньовічній Русі шкурки куниці-жовтодушки були такі популярні в обмінній торгівлі, що в один час були недорогі монети, які отримали назву тварини - «куна». Через потужне добування цього хутряного звіра він зник із багатьох місць, але прийняті в останній час заходи охорони - найчастіше приватні, а місцями і повні заборони полювання - допомогли відновити населення лісової куниці майже у всьому об'ємі.
Кам'яна куниця, или білодушка (Martes foina)
Хижий ссавець з родини куницевих (Mustelidae). Є найбільш поширеною куницею в Європі і єдиним видом куниць, що не боїться мешкати поблизу людських селищ.
Будова тіла кам'яної куниці звичайна для свого роду, з довгастим струнким тулубом і відносно короткими кінцівками. Хвіст досить довгий і пухнастий. Від лісової куниці вона відрізняється формою і забарвленням шийної плями. У кам'яної куниці воно біле і роздвоєне, а також може тягнутися до передніх лап, тоді як у лісової куниці воно жовтувате і округле. Проте у деяких азійських популяцій кам'яної куниці шийна пляма може і повністю бути відсутнім. Хутро цих тварин забарвлене в сіро-бурі відтінки і досить жорстка. Іншими відмінностями від лісової куниці є світлий ніс і непокриті хутром ступні. Крім цього, кам'яна куниця декілька дрібніше, але важче за свого близького родича. Ці тварини досягають довжини тіла від 40 до 55 см, а довжина хвоста складає від 22 до 30 см. Вага кам'яної куниці коливається в межах від 1,1 до 2,3 кг.
Кам'яна куниця населяє велику частину Євразії. Її ареал розповсюдження тягнеться від Піренейского півострова до Монголії і Гімалаїв. Спеціально для полювання на хутро, інтродукована популяція існує і в американскому штаті Вісконсін.
Це єдиний представник роду, що не мешкає виключно в лісовій місцевості. Кам'яна куниця віддає перевагу відкритій місцевості з чагарниками і окремими деревами, часто кам'янистому ландшафту, що дав їй її назву. У горах кам'яна куниця зустрічається до висоти 4000 м над рівнем моря. Вона не боїться з'являтися поблизу людських поселень і нерідко зустрічається в парках, сараях і на горищах.
Кам'яні куниці активні головним чином в нічний час, а вдень ховаються в своїх укриттях. Природними укриттями їм служать розколини скель, купи каменів і покинуті сховища інших тварин (самі кам'яні куниці їх не будують і не копають). Поблизу поселень кам'яні куниці нерідко використовують для цього горища або стайні. Гнізда вистіливают волоссям, пір'ям або рослинним матеріалом. Вночі кам'яні куниці йдуть на пошуки здобичі, пересуваючись при цьому в основному по землі. Хоч кам'яна куниця і уміє добре лазити на дерева, вона це робить рідко.
Як більшість куниць, кам'яні куниці ведуть одиночний спосіб життя і поза шлюбним періодом уникають контактів з своїми родичами. У кожної особини є ареал, який вона маркірує спеціальним секретом і захищає від інших кам'яних куниць своєї статі. Площа подібного ареалу може коливатися, але як правило вона менша, ніж у лісової куниці. Вона може складати від 12 до 210 гектарів і залежить зокрема від статі (у самців ареали більші, ніж у самок), від пори року (взимку ареали дрібніші, ніж влітку) і від наявності в нім здобичі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
