Концепція регіональної політики - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Концепція регіональної політики

умовах нових форм господарювання і ринку, при належній матеріально-технічній підтримці, тут є реальні можливості забезпечити продуктивне використання землі, постійну зайнятість і гідне життя селян. За рахунок місцевих нагромаджень, кооперації ресурсів і державної підтримки слід зміцнювати промислову базу українського села, розвивати в ньому промисли та інфраструктуру, здійснювати не тільки первинну, але й глибоку промислову переробку і зберігання продуктів, налагоджувати технічне і побутове обслуговування селян, виробництво будівельних матеріалів, споживчих товарів тощо. Це повинно стати економічною основою для формування сільського населення із збалансованою статево-віковою структурою і розширеним демографічним відтворенням.

Спільними зусиллями вчених Національної академії наук України, Української академії аграрних наук та вищих учбових закладів ці проблеми сьогодні ретельно вивчаються, опрацьовуються відповідні пропозиції. Проте їх не завжди сприймають владні структури, що гальмує їх оперативне втілення в життя. Водночас регіональна політика є тим ефективніша, чим ґрунтовнішою є її наукова база.

Теоретичні розробки регіональних проблем, узагальнення Досвіду багатьох держав світу показують, що як жорстко централістські, так і автаркічно-федералістичні моделі облаштування територій і регіональних систем управління ними всередині країни призводять, здебільшого, до негативних економічних і політичних наслідків. У першому випадку сковуються ініціатива та економічні інтереси місцевого самоврядування і підприємництва, що, в свою чергу, гальмує розвиток господарства і ринку, призводить до неминучого відставання, застою і кризового становища. В другому випадку проявляються тенденції до федеративної автаркії, обмеження системи господарювання і обігу вузькими рамками регіону, з послабленням зовнішнього товарообміну. Це, врешті-решт, слідом за економічним рухом назад. до часів господарювання натурального типу, може завершитись повним розвалом єдиної держави і утворенням на її руїнах нових дрібних держав типу роз'єднаних між собою князівств.

При глобальному історичному погляді на ці складні процеси виявляються досить закономірні цикли зародження, розвитку і загибелі імперій, які створювалися шляхом завоювання чужих територій. І це було не тільки за давніх часів Римської імперії, Візантії та пізніших грабіжницьких походів завойовників на всіх континентах Земної кулі. Апогей цього зловісного процесу припадає на XX сторіччя. Через перекроювання міждержавних кордонів і навіть замахи на світове панування спалахнули дві світові війни і безліч збройних конфліктів у різних регіонах світу. Проте їх наслідки виявилися прямо протилежними. Розвалилася багатовікова колоніальна система. Впали тоталітарні режими в СРСР, країнах Східної Європи та інших державах. Незважаючи на це, регіональні конфлікти за території не згасають.

На жаль, геополітичні домовленості та угоди не усувають війн з життя цивілізації. Вони тільки пересувають їх з одних регіонів до інших. Сьогодні загрозу збройного протистояння пересунуто від колишньої "берлінської стіни" на території Сходу. Кардинальна зміна ситуації в світі, викликана розвалом тоталітаризму на 1/6 земної суші, не повинна створювати ілюзій безпеки і територіальної цілісності нових національних країн. Молода Українська держава повинна мати власні стратегію і тактику зовнішньополітичної регіональної політики. Тим більше, що в сучасному світі відбуваються глобальні міжрегіональні зрушення в економічному житті народів. Процеси міжнародної економічної інтеграції охоплюють дедалі більші простори Земної кулі. Слідом за економічною і політичною інтеграцією європейських країн аналогічний процес швидко посилюється на Американському континенті під активним впливом на нього регіональної політики США. Інтеграційні процеси дедалі швидше охоплюють також країни Тихоокеанського басейну під впливом регіональної політики Японії та Китаю.

Футурологи в галузі економічної та політичної думки пророкують, що інтеграційні процеси можуть привести, врешті-решт, ДО створення майже єдиної всесвітньої держави. На Пагуошській конференції вчених світу, яка відбулася у вересні 1992 п. у Берліні, було подано наукову доповідь на цю тему, що викликала жваву дискусію. Противники такої ідеї рішуче заперечували доцільність суперцентралізації, оскільки вона загрожує втратою національних інтересів різних народів світу і встановленням диктатури купки економічно могутніх держав, які виснажуватимуть світові ресурси. Тим часом прихильники інтеграції, навпаки, доводили її економічні переваги, що, за їх підрахунками, дає величезний ефект, який значно перекриває затрати на утримання владних верхніх структур, усієї бюрократичної машини управління. Приріст валового національного продукту і доходу в розрахунку на душу населення тільки від системи раціональних міжрегіональних економічних зв'язків може збільшитися на чверть, а процес вирівнювання ступеня економічного розвитку різних країн значно прискориться.

Треба чітко визначити стратегію і майбутнє місце України у всесвітньому поділі праці, в регіональних і світогосподарських інтеграційних зв'язках, не втрачаючи своїх національних економічних і політичних інтересів, а також територіальної цілісності країни.

Внутрішня і зовнішня регіональна політика здійснюється в органічній єдності. Безумовно, кожний економічний і адміністративний регіон повинен мати своє обличчя, структуру, якість господарства і ринку. Території, де народжуються і живуть, працюють і ведуть господарство, формуються фізично і духовно, старіють і вмирають люди, не можуть прогресувати без високопродуктивної праці та регіонального відтворення за моделлю комплексного економічного розвитку. І це головна мета стратегії й тактики кожної регіональної влади і господарських (підприємницьких) структур, які функціонують на її території.

З суто ринкового погляду треба, перш за все, стимулювати покриття мінливого попиту товарною масою місцевого виробництва, а також за рахунок імпорту відсутніх товарів у збалансованій структурі з експортом власних - з тим, щоб досягти гідного стандарту ринкової забезпеченості и життя людини. Державна влада координує і спрямовує діяльність місцевої влади за допомогою механізму економічного регулювання, визначення оптимальних співвідношень місцевих і державного бюджетів, створення регіональних і центральних інвестиційних фондів. розвитку місцевої та загальнодержавної інфраструктур.

Проте було б помилкою не бачити за регіональними особливостями міжрегіональної єдності відтворювальних макроекономічних процесів глобального циклічного розвитку, що викликають об'єктивні тенденції не тільки до кооперації та інтеграції внутрішніх регіонів кожної країни, але й до широкого виходу їх і країни в цілому в міждержавні інтеграційні зв'язки.

Слід підкреслити, що ринкова економіка сучасного світового рівня не має нічого спільного з ринковою стихією епохи зародження товарно-грошових відносин. Крім функціонування високорозвинутого цивілізованого ринку, ринкова економіка Західної Європи, США і Японії досить жорстко і гнучко регулюється державою, активним здійсненням її внутрішньої та зовнішньої політики, в тому числі регіональної. Глибоко помиляються ті наші політики, які прагнуть в Україні штучно відокремити державу від економічного життя. Це загрожує тільки анархією і хаосом, не сумісними із справжнім демократичним устроєм і людським прогресом.

Наукові основи регіонального розвитку і принципи регіональної політики

Регіональна політика є органічною складовою загальнодержавної політики. В перехідний період вона базується, перш за все, на ступені економічної міцності регіонів, результатах новітніх відкриттів і розробок, зокрема в соціально-економічній сфері, на довгострокових прогнозах структурних і якісних зрушень у товаровиробництві, внутрішніх і зовнішніх ринках. Пошуки найбільш вигідних ніш у міжнародному і внутрішньому міжрегіональному поділі праці, спеціалізації, кооперації і інтеграції виробництва та збуту продукції є однією з вирішальних проблем регіонального розвитку. Критерієм його узагальнюючої оцінки виступає рівень ВВП і НД в розрахунку на душу населення кожного економічного регіону, всієї країни в цілому.

Після розпаду СРСР проблема ефективності регіоналізації економіки постсоціалістичних країн Східної та Центральної Європи достала з особливою гостротою. Вибухова їх дезінтеграція з розривом традиційних економічних взаємозв'язків посилила економічний хаос, загострила кризові явища на величезній євразійській території, що негативно вплинуло і на загальносвітовий розвиток. Україні, як і іншим країнам, що вийшли з Союзу, потрібні розробка і здійснення принципово нової регіональної стратегії і тактики. Модель регіональної економіки сучасного і майбутнього розвитку має визначити нові ефективні структури і регулюючі механізми внутрі кожного економічного району і між ними, формуючи єдиний, активно функціонуючий організм.

В умовах перехідного періоду формування по-справжньому економічно і політичне незалежної держави Україна прагне до політики мінімізації негативних проявів дезінтеграції, розвитку сучасної регіональної політики на принципах місцевого самоврядування при верховенстві загальнодержавного законодавства, що забезпечує органічне поєднання державних, регіональних і місцевих Інтересів, сприяє максимально повному використанню внутрішніх потенціалів кожного регіону і кожної місцевості. Чим краще діє система управління і господарювання в кожному регіоні, чим повніше використовується його потенціал і природно-кліматичні умови для високоефективного розвитку властивих йому товаровиробництв і ринків, чим повнішими і щільнішими стають міжрегіональні ринкові зв'язки в процесах поглиблення спеціалізації і розвитку інтеграції, тим економічно і соціальне міцнішою стає держава, тим краще життя її людей.

На сьогодні існують різні варіанти вирішення проблем регіонального розвитку. Здебільшого вони так чи інакше зводяться до обгрунтування і формування нормальних, взаємовигідних Відносин регіонів з центром. Насправді ж, регіональна політика - це не тільки побудова взаємовідносин по вертикалі, але й по горизонталі з виходом у широкі міжнародні економічні зв'язки. Це, -- насамперед, необмежений простір для економічного прогресу регіонів, завдяки якому тільки й можливий економічний і загальний прогрес держави. Саме це й забезпечує розумна науково обгрунтована регіональна політика, що охоплює по суті всі сфери увдської діяльності, включаючи, поряд з раціональним розміщенням і розвитком продуктивних сил, міських і сільських поселень, регіональні особливості інвестиційної і структурної, промислової і аграрної, демографічної і соціальної, екологічної і національної політики. Інакше кажучи, регіональна політика є невід'ємною складовою всієї загальнодержавної політики, її найважливішим блоком моделі державного устрою.

Науково обгрунтована регіональна політика демократичної держави виключає крайнощі дій центру щодо управління своїми регіонами і місцевостями. З одного боку, спокуса керувати регіонами методами диктату тоталітарного режиму, як це було в колишньому СРСР, що паралізує ініціативи та інтереси місцевих органів влади і суб'єктів господарювання в ефективному розвитку, а з другого -- методами управління за принципом "повної автономії регіонів", ігноруючи загальнодержавні інтереси і закони державної влади, що неминуче тягне за собою розвал держави, подрібнення її на регіональні шматки і відокремлення їх в окремі державні утворення.

Саме тому зараз особливо потрібні фундаментальні дослідження процесів сучасної і майбутньої регіоналізації економіки, розробки моделей ефективного функціонування регіонів, їх органічного міжрегіонального поєднання на принципах розвитку могутніх ринків з високорозвиненою ринковою інфраструктурою.

Об'єктивною передумовою регіонально-територіальної організації економіки, раціонального комплексоутворення є природно-кліматичні, ресурсні, демографічні, культурні та інші особливості територій, потенціал яких потрібно використати як для підвищення добробуту місцевого населення, так і для зміцнення національної економічної системи. З цих передумов і завдань має виходити фундаментальна і прикладна наука при розв'язанні технологічних, економічних, соціальних, організаційно-управлінських завдань. Звичайно, це потребує комплексних регіональних досліджень і розробок. На них лежить основна відповідальність за наукове забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів.

Страницы: 1, 2, 3