В 1812--26 добилася незалежності велика частина іспанських колоній в Латинській Америці, до поч. 20 в. ті, що залишилися, в основному перейшли до США і Німеччини.

XX вік

В 1923, при живому монарху, встановилася військова диктатура генерала М. Примо де Рівери. Король вже в цей період не володів ніякою владою в країні. В січні 1930, після втрати підтримки в армії, не зумівши виправити положення справ після гострої економічної кризи минулого року, країну покидає її диктатор. 14 квітня 1931 від свого престолу відрікся останній з Бурбонів, Альфонс XIII -- підтримуючі його партії зазнали нищівну поразку на виборах. Уряд сформували прихильники зміни ладу. Незабаром Н. Самора став першим прем'єр-міністром республіки Іспанія. Так почався республіканський період.

Радикальна політика нового уряду по відношенню до землевласників, церкви, армії, граничний лібералізм до сепаратистскі набудованих регіонів півночі і сходу зустрічали гарячу підтримку однієї частини населення і пекуче відчуття ненависті у іншої. Локальні повстання змінювали один одного. Не дивлячись на все радикальні заходи за два роки уряд не добився ніяких успіхів в економіці. На виборах в листопаді 1933 в уряд повернулися консерватори, реформи були зупинені. Тепер погроми і заколоти по всій країні стали проводити вже їх супротивники -- ліберали і анархісти. На наступних виборах в січні 1936 знову, як в 1931, перемогли радикалів -- «Народний фронт» з участю Комуністичної партії. Новий склад кортесів (представницький орган Іспанії) відновив втілення в життя радикальної політики, сподіваючись крайніми заходами почати вирішувати якнайглибші проблеми в економіці країни.

В липні того ж року консервативні генерали на чолі з Х. Санхурхо підняли добре підготовлений заколот. Проте, в перші ж дні повстання після смерті старого лідера в авіаційній катастрофі, новим главою змови довелося стати нерішучому раніше Ф. Франко. Націоналісти звернулися по допомогу до фашистської Німеччини і Італії, комуністи одержали допомогу від СРСР і багатьох лівих партій Європи і миру. Почалася іспанська Громадянська війна. Республіканці в своїй зоні експропріювали землю, підприємства, банки, організували переслідування священиків і ченців. На «націоналістичній» території всі традиційні інститути були відновлені, влада зосередилася в руках Франка. Фронт озброєного протистояння протягнувся через всю країну. За три роки повільного переможного просування в боях були завойовані всі провінції, що підтримують республіканців. З перших до останніх тижнів війни в облозі знаходилася столиця, що не здається, -- Мадрид. В ці роки Іспанія -- головна дипломатична проблема всіх розвинених країн світу.

В 1939 після перемоги військових диктатура була поширена на всю країну, політичні партії були заборонені, окрім підтримуючої Франка фашистської «фаланги». Іспанія дотримувала нейтралітет під час Другої світової війни, хоча і послала на Східний фронт «Голубу дивізію». В 1947 Іспанію була знову оголошено королівством (престол залишався незайнятим при регентстві "каудильо" Франком).

В листопаді 1975, після смерті Франка, королем був проголошений Хуан Карлос I, почався демонтаж фашистського режиму і демократичні перетворення. В 1978 грудні набула чинності нова конституція. В 1985 Іспанія вступила в ЄС. Країна Басків і Каталонія за конституцією 1978 р. одержали значну автономію, але в них існують і сепаратистські рухи. Особливою непримиренністю відрізняється баскська терористична організація ЦЯ. Національне свято -- 12 жовтня (День іспанської нації, дата відкриття Америки Христофором Колумбом).

ПОЛІТИЧНА СТРУКТУРА

Іспанія -- Конституційна монархія. Глава держави -- король. Законодавчий орган двопалатний парламент -- Генеральні кортеси (конгрес депутатів і сенат). Складається з Сенату (256 місць -- 208 депутатів обираються прямим загальним голосуванням і 48 призначаються законодавчими органами провінцій; всі сенатори обираються на 4-річний термін) і Конгресу Депутатів (350 місць -- обираються за партійними списками на 4-річний термін). Виконавську владу очолює прем'єр-міністр -- лідер партії, що набрала більшість голосів на виборах до парламенту.

Партії

Народна партія Іспанії

ІСРП

Комуністична партія

Регионалісти.

Події

10 марта 2008 г. пройшли парламентські вибори в Іспанії. На виборах отримала перемогу іспанська соціалістична робоча партія(ІСРП)[1]. Відповідно до результатів виборів, ІСРП одержала 168 місць в парламенті, її основний суперник -- консервативна Народна партія одержала 154 місця. Місця (всього в парламенті 350 місця), що залишилися, поділили між собою ще вісім партій, в основному регіональні. Комуністи і «зелені» із З'єднаної лівої коаліції понизили свою присутність в парламенті з п'яти до трьох депутатів. Так, заявив лідер ІСРП, прем'єр-міністр Іспанії Хосе Луіс Родрігес Сапатеро (Jose Luis Rodriguez Zapatero): ІСРП перемогла, збільшивши кількість своїх депутатів в порівнянні з парламентом попереднього скликання.

У виборах, на яких балотувалися кандидати від 92 партій, взяли участь 75 % виборців.

Адміністративний розподіл

50 провінцій, що входять в 17 автономних областей. Також у складі Іспанії знаходяться 2 так звані автономні міста (ciudades autonomas) в Африці -- Сеута і Мелілья.

Карта адміністративного розподілу Іспанії Андалусия (ісп. Andalucia)

Арагон (ісп. Aragon)

Астурія (ісп. Principado de Asturias)

Балеарські острови (ісп. Islas Baleares, кат. Illes Balears)

Країна Басків (ісп. Pais Vasco, баск. Euskadi)

Валенсія (ісп. Comunidad Valenciana)

Галісия (ісп. Galicia, галіс. Galiza)

Канарські острови (ісп. Islas Canarias)

Кантабрія (ісп. Cantabria)

Кастілія -- Ла-Манча (ісп. Castilla-La Mancha)

Кастілія і Леон (ісп. Castilla у Leon)

Каталонія (ісп. Cataluna, кат. Catalunya)

Мадрид (на правах автономної області) (ісп. Madrid)

Мурсия (ісп. Region de Murcia)

Наварра (ісп. Navarra, баск. Nafarroa)

Ріоха (ісп. La Rioja)

Естремадура (ісп. Extremadura)

Крупні міста:

Мадрид

Барселона

Валенсія

КУЛЬТУРА

Іспанія по праву вважається музеєм просто неба. Простори цієї країни дбайливо бережуть культурні і історичні пам'ятники, які мають світову славу.

Один з найзнаменитіших музеїв знаходиться в Мадриді. Музей Прадо неможливо оглянути за один день. Заснований він був Ізабеллою Браганськой, дружиною короля Фердинанда VII. Прадо навіть має власний філіал, розташовується він в Касон дель Буен Ретіро -- тут представлені унікальні колекції іспанського живопису і скульптури XIX століття, а також твори англійських і французьких живописців. В самому ж музеї знаходяться обширні виставки іспанського, італійського, нідерландського, фламандця і німецького мистецтва. Своєю назвою Прадо зобов'язаний алеї, на якій він і розташовується -- Прадо де Сан Херонімо, створена вона була ще в епохи Освіти. В музеї зараз знаходиться 6 000 картин, більше 400 скульптур, а також численні коштовності, що включають королівські і релігійні колекції. Прадо за декілька сторіч свого існування був під заступництвом багатьох королів.

Купол на вітрилах, виконаних в конструкції стільникового зведення -- у вигляді бджолиних стільників (гексагонів), ісламська архітектура Іспанії.

Вважається, що найперші колекції, які зараз знаходяться в музеї, почав збирати ще Карлос I, відомий також під ім'ям Карла V -- імператор Священної римської імперії. Його спадкоємець, король Пилип II, прославився не тільки своїм поганим характером і деспотизмом, але і любов'ю до мистецтва. Саме йому музей зобов'язаний безцінними придбаннями картин грона майстрів фламандців. Пилип відрізнявся похмурістю світогляду, недивно, що правитель був прихильником Босха -- художника, відомого своєю химерною песимістичною фантазією. Спочатку Пилип придбав полотна Босха для Еськоріала -- спадкового замка іспанських королів. І лише в XIX столітті картини були перенесені в музей Прадо. Зараз тут можна побачити такі шедеври нідерландського майстра, як «Сад насолоди» і «Віз сіна». В даний час в музеї можна насолоджуватися не тільки живописом і скульптурами, але і. театральними постановками! Це нововведення покликане «пожвавити» знамениті полотна. Перше таке інсценування була присвячено картинам Веласькеса і користувалася величезним успіхом у публіки.

В Іспанії знаходиться ще безліч унікальних музеїв і галерей: музеї Пікассо і музей Мистецтва в Каталонії, розташований в Барселоні, Національний музей скульптури у Вальядоліде, музей Ель в Толедо, музей Гуггенхайма в Більбао, музей іспанського Абстрактного Мистецтва в Куєнко.

ВІЙСЬКОВІ СИЛИ

2 листопаду 2004 прем'єр Іспанії Хосе Луіс Родрігес Сапатеро оповістив нову доктрину національної оборони Іспанії 1/2004.

Колишня військова доктрина була прийнята в грудні 2000 року урядом Хосе Марії Аснара. Зокрема, в ній велике значення надавалося готовності іспанських озброєних сил до рішення можливих внутрішніх соціальних або територіальних конфліктів (армія, згідно іспанської конституції, захищає країну не тільки від зовнішнього, але і від внутрішнього ворога). Дії армії за межами Іспанії визначалися її членством в НАТО і трансатлантичною солідарністю з США.

В новій доктрині 1/2004 головним ворогом Іспанії (як зовнішнім, так і внутрішнім) оголошується тероризм. Наголошується, що відтепер іспанські війська зможуть брати участь в міжнародних миротворчих акціях, прямо схвалених ООН або, як було в Косово, що користуються очевидною підтримкою світової спільноти. Крім того, для участі у військових діях буде потрібно дозвіл парламенту Іспанії.

В новій військовій доктрині підвищена роль генштабу оборони JEMAD, який очолює генерал Фелікс Санс. В кінці жовтня 2004 він зробив заяву про необхідність «зрівноважити» нерівноправні відносини між Іспанією і США, що склалися після 1953 року, коли Іспанія і США підписали військову угоду про співпрацю в області оборони, по якій США одержали право на використовування в Іспанії декількох крупних військових баз.

В 2001 Іспанія відмінила військову повинність і повністю перейшла до професійної армії.

В Іспанії немає законів, що забороняють відкритим геям і лесбіянкам служити в озброєних силах. 4 березня 2009 року міністр оборони Іспанії Кармі Чакон (перша жінка на цій посаді) видала указ, що відміняє раніше існувавший закон, який забороняв транссексуалам служити в озброєних силах.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ІСПАНІЇ

На початку 2004 у зв'язку з приходом до влади нового соціалістичного уряду відбувся крутий поворот в зовнішній політиці Іспанії від підтримки курсу США до солідарності з лідерами Євросоюзу, зокрема, в іракському питанні: після перемоги на виборах в березні 2004 новий соціалістичний уряд вивів іспанські війська з Іраку. Іспанія -- найбільша з країн Євросоюзу, що не визнали незалежність Косова через схожі власні проблеми з басками.

Страницы: 1, 2, 3