Господарство. Із 90-х рр. XX ст. економіка Росії зазнає кризи, пов'язаної зі зміною базової моделі розвитку суспільства. Росія, як й інші постсоціалістичні країни, зараз здійснює перехід до ринкової економіки.
До початку реформування економіка Росії характеризувалася крайньою неврівноваженістю, порушенням основних фінансово-економічних пропорцій. Про це свідчили, зокрема, найвища інфляція, що до кінця 1991 р. перевищила 300 %, гострий дефіцит основних товарів, дефіцит державного бюджету (більше ніж ЗО % ВВП), величезний зовнішній борг. У ході реформ Росія відмовилася від централізованого планування народного господарства й централізованого розподілу виробничих і фінансових ресурсів, контролю над цінами, монополії на підприємницьку діяльність, торгівлю, зовнішньоекономічні зв'язки тощо, тобто взяла курс на лібералізацію. (Лібералізація -- скасування численних регулюючих норм, що стримують розвиток ринку.)
За роки реформування економіки Росії промислове виробництво зменшилося більше ніж удвічі. При цьому структура російського експорту практично не змінилася: основна частка (близько 50 %) припадає на групу паливно-сировинних ресурсів, що підтверджує побоювання деяких фахівців із приводу перетворення держави на «сировинний додаток» Європи.
Значну частину російського експорту в колишні радянські республіки складають енергоносії, без яких економіка більшості країн імпортерів просто не зможе функціонувати. Однак низький рівень розвитку їхньої економіки найчастіше означає неплатоспроможність. У результаті країни -- члени СНД -- виявилися боржниками Російській Федерації.
Слід зазначити, що сучасний стан економіки Росії неможливо зрозуміти, не звернувшись до її недавньої історії. того як у 20-ті рр. XX ст. були втрачені надії на «світову революцію», курс на «будівництво соціалізму в одній країні» став вимагати такої перебудови структури господарства СРСР, яка дозволила б розвиватися практично автономно, звела б до мінімуму залежність від світового ринку. Було поставлене завдання: у найкоротший термін «наздогнати й перегнати» розвинені капіталістичні країни за технічним рівнем промисловості й обсягом продукції, що випускається. Особлива увага при цьому приділялася розвитку машинобудування. А для цього, у свою чергу, необхідно було розвивати металургійну, хімічну й інші галузі важкої промисловості.
Головну роль у господарстві Росії відіграє промислове виробництво, представлене практично всіма галузями добувної та обробної промисловості. Провідними галузями є машинобудування, металургія й хімічна промисловість, які спираються на потужний паливно-енергетичний комплекс.
Провідною паливною галуззю є газова. За видобутком газу Росія посідає перше місце у світі.
Машинобудування також є однією з провідних галузей промисловості Росії. 40 % усього працюючого населення зайнято в цій галузі, крім того, машинобудування дає близько 20% валової продукції країни.
Виробництво обладнання для чорної металургії та гірничодобувної промисловості зосереджене на Уралі, незначна частина -- у Сибіру. Найбільшим заводом є «Уралмаш» у Єкатеринбурзі, що випускає обладнання тощо. Більша частина електроенергії в Росії виробляється за допомогою турбін і генераторів, виготовлених на заводах Санкт-Петербурґа. На Іжорському заводі (окраїна Санкт-Петербурга) виробляють устаткування для атомних електростанцій. Тракторобудування розвинене в Челябінську й Волгограді. Найбільший завод із виробництва зернозбиральних комбайнів «Ростсільмаш» розташований у Ростові-на-Дону.
Росія входить у десяток держав із найбільш розвиненим автомобілебудуванням.
Хімічна промисловість Росії також є однією з найбільш розвинених її галузей. Особливо розвинена основна хімія -- виробництво мінеральних добрив, соди, сірчаної кислоти й інших продуктів.
Головною особливістю промисловості Росії є наявність потужного військово-промислового комплексу (ВПК). ВПК Росії -- це система підприємств, що виробляють бойову техніку, озброєння й боєприпаси. ВПК зосереджував найбільш кваліфіковані кадри, кращу техніку і вправних організаторів виробництва.
Сільське господарство Росії має складну структуру. Рослинництво найбільш розвинене в лісостепових і степових районах. Провідною його галуззю є зернове господарство. Основні культури -- жито, пшениця, овес, кукурудза, просо, гречка, рис, зернобобові (горох, квасоля, соя, сочевиця). Із 80 млн га посівної площі вони займають більше ніж половину. Головні зернові райони -- Дон, Кубань, Поволжя, Південний Урал, Західний Сибір. Технічні культури займають лише 6 % від усієї посівної площі. Найпоширенішим є соняшник, в основному його вирощують на Північному Кавказі (головним чином у Ростовській області й Краснодарському краї). Цукровий буряк займає 900 тис. га, переважно в степовій зоні.
Особливістю розвитку тваринництва 70--80-х рр. XX ст. є будівництво великих тваринницьких комплексів на «державних кормах», тобто не тих, що вироблені поблизу цих господарств, а взяті з державних запасів. Це привело до збільшення поголів'я худоби. Але зниження поголів'я, що відбувається в останнє десятиліття, приводить тваринництво у відповідність до його російської кормової бази. Усе більша частка худоби зосереджується в приватних господарствах населення.
Необхідність подолати колосальні відстані здавна вимагала будівництва доріг. Вони забезпечують зв'язки між різними частинами країни.
Росію часто називають країною далеких доріг. Провідне місце в її транспортній системі посідає залізничний транспорт. Цей вид транспорту фактично почав розвиватися з побудови дороги Санкт-Петербург -- Москва в 1851 р.
Автомобільний транспорт Росії За багатьма показниками відстає від рівня промислово розвинених країн. Для його подальшого розвитку треба розв'язати безліч таких проблем, як покращення якості більшості автомагістралей, побудова нових автомобільних доріг, поповнення парку автомобілів й автобусів, більша частина яких застаріла.
У Роси, що має розгалужену мережу внутрішніх водних шляхів великою є роль річкового транспорту. Найбільше значення він має там, де відсутні інші види транспорту,- особливо на Далекій Півночі. Більше ніж 2/3 від усього вантажообігу річкових перевезень припадає на Волго-Камський басейн. Морський транспорт Росії обслуговує в основному зовнішню торгівлю. Найбільшими портами на Чорному морі є Новоросійськ і Туапсе (експорт нафти, імпорт зерна), на Балтійському - Санкт-Петербург (експорт лісу), на Баренцовому - Мурманськ (експорт апатитів, кольорових металів), на Далекому Сході - Владивосток і Находка (різноманітні вантажі). Після розпаду СРСР Росія втратила основні порти на півдні й півночі. Розробляються проекти будівництва нових портів поблизу Санкт-Петербурга й на чорноморському узбережжі Кавказу.
У зв'язку з інтенсивним розвитком нафто- й газовидобутку в Росії в останні десятиліття зросла роль трубопровідного транспорту. За своєю продуктивністю цей вид транспорту перевершує залізничний Частка його вантажообігу складає 57 % і є найбільшою в загальному обміні вантажами.
Авіаційний транспорт охоплює майже всі райони країни.
В умовах розвитку ринкових відносин у Росії відбуваються істотні зміни у сфері послуг. Спостерігається значне зростання обсягів послуг, властивих виключно ринковій економіці: банківських, фінансових, страхових, рієлторських, юридичних, готельних.
У зв'язку з інтеграцією економіки країни до світового економічного простору відбувається розвиток імпорту й експорту послуг, поява принципово нових їхніх видів, зокрема інформаційних.
Перспективною галуззю сфери послуг Росії є індустрія туризму. Пріоритетними напрямками в'їзного туризму є: пізнавальні, екологічні, сафарі-тури (рибальство, полювання), морські круїзи на Далекому Сході.
Архітектурні й історико-культурні пам'ятки, що розташовані на території Росії, занесені до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, у тому числі Московський Кремль і Красна площа, історичний центр Санкт-Петербурга й палацово-паркові комплекси його околиць, погост Кижі, історичні пам'ятки Новгорода, комплекс Соловецькі острови, білокам'яні пам'ятки Володимиро-Суздальської землі, Троїце-Сергієва лавра в Сергієвому Посаді та ін. Майже в кожному місті Росії є музеї, що мають цікаві експозиції.
У 2004 р. країна посіла сьоме місце у світі за кількістю прийнятих туристів, виступивши як динамічний генератор нових робочих місць у туристичній індустрії. Згідно з даними Всесвітньої ради з подорожей і туризму, у 2014 р. Росія ввійде в гарячу десятку туристичних ринків, випередивши навіть Німеччину, Іспанію та Францію. Але на шляху становлення цієї галузі є чимало перешкод і проблем, таких як нестабільність внутрішньої політики, невідповідність дорожньо-транспортної і, найчастіше, готельної інфраструктури світовим стандартам, завищені ціни на готельні й ресторанні послуги в містах, відсутність єдиної політики держави й місцевої влади зі створення позитивного іміджу Росії як країни туризму.
Шляхи розвитку освіти в Росії на найближчий час викладені в державному документі «Концепція модернізації російської освіти на період до 2010 р.», який прийнятий Урядом Російської Федерації в грудні 2001 р.
Сутність реформи освіти полягає у введенні єдиного державного екзамену, експериментального навчання за 12-літньою програмою загальної середньої освіти, одержанні дипломів провищу освіту з наданням різного рівня кваліфікації, інформатизації всіх щаблів освіти, головним чином загальної та вищої.
Головною особливістю російської сучасної системи освіти є її багаторівневість. Форму освіти той, хто навчається (або його батьки), вибирають за бажанням: очна, очно-заочиа (вечірня), заочна -- в освітній установі, а також сімейна освіта, самоосвіта, екстернат. Із розвитком інформаційних технологій усе більшого розвитку набуває така сучасна форма освіти, як дистанційне навчання.
Держава гарантує щорічне фінансування освіти шляхом виділення коштів у розмірі не менше ніж 10 % від національного доходу.
Страницы: 1, 2
