Розвиток морського видобутку нафти і газу в США сприяло ліквідації їх залежності від будь-якого регіонального джерела, зокрема від нафти Близького Сходу. З цією метою розвивається морський нафтовидобуток на узбережжі Каліфорнії, освоюються моря Берингове, Чукотське, Бофорта.
Багата нафтою також Гвінейська затока, запаси якої оцінюються в 1,4 млрд. тонн, а щорічний видобуток складає 50 млн. тонн.
Сенсаційним було відкриття Північноморської нафтогазоносної провінції площею 660 тис. квадратних кілометрів. Пошуково-розвідувальні роботи у Північному морі почались з 1959 року. В 1965 році було виявлено промислові родовища природного газу у прибережних водах Нідерландів та поблизу східного узбережжя Великобританії. До кінця 60-их років відкрили промислові скупчення нафти у центральній частині Північного моря (нафтові родовища Монроуз у британському секторі та нафтогазове Екофіск - у норвезькому). До 1986 року було виявлено понад 260 родовищ. Забезпеченість нафтогазовими ресурсами країн Північного моря виявилася неоднаковою. У секторі Бельгії не виявлено нічого, у секторі Німеччини - дуже мало родовищ. Запаси газу у Норвегії, яка контролює 27% площі шельфу Північного моря, виявилися більшими ніж у Великобританії, яка контролює 46 % площі шельфу, однак у секторі Великобританії зосереджені основні родовища нафти. Розвідувальні роботи у Північному морі продовжуються, охоплюючи все більш глибокі води, і відкриваються нові родовища. Розробка нафтогазоносних багатств Північного моря відбувається форсованими темпами на основі чималих капіталовкладень. Високі ціни на нафту сприяли швидкому освоєнню ресурсів Північного моря, і навіть зменшенню видобутку в більш багатих рентабельних зонах Перської затоки. Північне море вийшло на перше місце з видобутку вуглеводневої сировини в Атлантичному океані. Тут експлуатується 40 родовищ нафти і газу, в тому числі 22 поблизу узбережжя Великобританії, 9 - Норвегії, 8 - Нідерландів, 1 - Данії. Розробка північноморської нафти і газу призвела до зрушень в економіці і зовнішній політиці. У Великобританії почали швидко розвиватися відповідні галузі; нараховується приблизно 3 тисячі компаній, пов'язаних з морськими і нафтогазовими роботами. У Норвегії відбулося пере направлення капіталу з традиційних галузей - рибальства та судноплавства - у нафтогазовидобувну промисловість. Норвегія стала потужним експортером природного газу, що забезпечує третину експортних надходжень і 20% всіх урядових прибутків. З інших держав, які експлуатують ресурси вуглеводнів Північного моря, варто відзначити Нідерланди, що видобувають й експортують газ до країн Європи, та Данію, яка видобуває 2,0-2,9 млн. тонн нафти. Ці країни контролюють невелику кількість порівняно малих нафтових і нафтогазових родовищ.
З-поміж нових районів морського нафтовидобутку особливо варто відмітити нафтовидобувну силу Мексики, що набирає обертів. У 1963 році свердлові роботи у північній частині Морського Золотого поясу (Фаха-де-Оро) у Мексиканській затоці призвели до відкриття підводного родовища Ісла-де-Лобос. На початку 80-их років на шельфі Мексики (райони Золотого поясу, затоки Кампече) було виявлено понад 200 нафтових і газових родовищ, які дають країні половину об'єму її нафтовидобутку. У 1984 році морський видобуток дав 900 млн. тонн нафти. Особливу увагу привертає затока Кампече, яка відрізняється дуже високими, до 10 тис. кубічних метрів на добу, дебетами свердловин. Мексика стала потужним експортером нафти, у 1980 році вона вивезла понад 66 млн. тонн, у тому числі 36,5 млн. тонн до США. Валютні надходження використовуються для розвитку хімічної і газопереробної промисловості, для виробництва добрив, необхідних найважливішій галузі країни - сільському господарству.
У ряд найбільших і перспективних районів нафтовидобутку стає і Західна Африка. Ріст видобутку у країнах регіону в основному залежить від політичної кон'юнктури, від іноземних капіталовкладень, доступності технологій. У 1962 році перші промислові притоки нафти були отримані на підводному продовженні континентально-морсько родовища Габону Ченче-Осеан, потім пішли нові відкриття у водах Габону, Нігерії, Беніну (з 1968 року Дагомеї), Конго. у 70-их роках до країн, що видобувають морську нафту приєдналися Камерун, Кот-д?Івуар (Берег Слонової Кістки), а у 1980-році - Екваторіальна Гвінея. до 1985 року у водах Західної Африки відкрито понад 160 родовищ нафти і газу. Найбільш розвинений видобуток у Нігерії (19,3 млн. тонн у 1984році), за нею слідують Ангола (8,8 млн. тонн), Габон (6,5 млн. тонн), Конго (5,9 млн. тонн). Основна частина нафти, яка добувається, направляється на експорт, використовується як важливе джерело валютних надходжень та урядових прибутків. У нафтовидобутку переважає іноземний капітал.
Швидко розвивається морська нафтогазова промисловість країн Латинської Америки - Аргентини, Бразилії та інших, що прагнуть хоча б частково звільнитися від імпорту нафти і зміцнити національне господарство.
Перспективним є освоєння нафтогазових ресурсів континентального шельфу КНР. Останнім часом там проводяться великі пошукові роботи, створюється необхідна інфраструктура.
Також дуже багаті вуглеводнями шельфові зони Північної Австралії, затока Кука (Аляска), район Канадського Арктичного архіпелагу. Видобуток „морської” нафти проводиться на Каспійському морі (узбережжя Азербайджану, Казахстану, Туркменістану (родовище Бані Лам)). Родовища газу Галіцино у Чорному морі між Одесою та Кримом повністю забезпечують потреби Кримського півострова. Інтенсивні пошуки газу проводяться в Азовському морі.
Нині у Світовому океані широко розгорнувся пошук нафти і газу. Розвідувальне глибоке свердлення здійснюється на площі близько 1 млн. кв. кілометра, видано ліцензії на пошукові роботи ще на 4 млн. кв. кілометрів морського дна. В умовах поступового виснаження запасів нафти і газу на багатьох традиційних родовищах суходолу помітно посилюється роль Світового океану як джерела поповнення цих дефіцитних видів палива.
Видобуток кам'яного вугілля
З давніх-давен у багатьох країнах кам'яне вугілля використовується як найважливіший вид твердого палива. І тепер у паливно-енергетичному балансі йому належить одне з найпочесніших місць. Варто зазначити, що сумісне виробництво цієї корисної копалини на два рівні менше у порівнянні з її запасами. Це означає, що світові ресурси вугілля дозволяють збільшувати його виробництво.
Кам'яне вугілля залягає у корінних породах, в основному вкритих зверху осадовим чохлом. Корінні кам'яновугільні басейни, розташовані у береговій зоні, у багатьох районах продовжуються у надрах шельфу. Вугільні пласти тут нерідко відрізняються більшою потужністю, аніж на суходолі. В окремих районах, наприклад на північноморському шельфі, виявлені вугільні родовища, непов'язані з береговими. Видобуток кам'яного вугілля з підводних басейнів проводиться шахтовим способом.
У прибережній зоні Світового океану відомо понад 100 підводних родовищ і діє близько 70 шахт. З надр моря витягується приблизно 2% світового видобутку кам'яного вугілля. Найбільш значні розробки проводять Японія, яка отримує 30% вугілля з підводних шахт, і Великобританія, яка видобуває у позабереговій зоні 10% вугілля. Значну кількість кам'яного вугілля дають підводні басейни поблизу узбережжя Китаю, Канади, США, Австралії, Ірландії, Туреччини, а також Греції та Франції. Оскільки запаси вугілля на суходолі більш суттєві і комерційно доступніші ніж на морі, то підводні родовища вугілля розробляють переважно країни, малозабезпечені вугіллям. У деяких країнах, наприклад Великобританії, розвиток підводного добування вугілля пов'язаний з виснаженням запасів у традиційних родовищах на суходолі. У цілому ж простежується тенденція до збільшення підводного видобутку кам'яного вугілля.
Корисні копалини на поверхні дна океану
Тверді корисні копалини, що витягуються з моря, поки що відіграють значно меншу роль у морському господарстві ніж нафта і газ. Проте, і тут спостерігається тенденція до швидкого розвитку добування, яка стимулюється виснаженням аналогічних запасів на суходолі та їх нерівномірним розміщенням. Крім того, стрімкий розвиток техніки обумовив створення удосконалених технологічних засобів, здатних проводити розробки у прибережних зонах.
Залежні твердих корисних копалин у морі та океані можна розподілити на корінні (зустрічаються на місці свого початкового залягання) і розсипні (їх концентрації утворюються у результаті винесення уламкового матеріалу ріками поблизу берегової лінії на суходолі та мілководді). У свою чергу, корінні поділяються на сховані (витягуються з надр дна) і поверхневі (розташовані на дні у вигляді конкрецій, мулів тощо).
5
Розсипні родовища
Найбільше значення після нафти і газу мають розсипні родовища металоносних мінералів, алмазів, будматеріалів та бурштину. За окремими вилами сировини морські розсипи мають провідне значення. В них містяться десятки різноманітних, в тому числі тяжких мінералів і металів, що користуються попитом на світовому ринку. До найбільш істотних з них відносяться ільменіт, рутил, циркон, монацит, магнетит, каситерит, тантало-ніобіти, золото, платина, алмази та деякі інші. Найбільші прибережно-морські розсипи відомі в основному в тропічній і субтропічній зонах Світового океану. При цьому розсипи каситериту, золота, платини та алмазів зустрічаються дуже рідко. Вони являють собою давні алювіальні родовища, занурені під рівень моря, і знаходяться поблизу від районів свого утворення.
Такі мінерали прибережно-морських розсипних родовищ як ільменіт, рутил, циркон і монацит - найбільш поширені, „класичні” мінерали морських розсипів. Ці мінерали мають велику питому вагу, стійкі до вивітрювання та утворюють промислові концентрації у багатьох районах узбережжя Світового океану.
Провідне місце у добування розсипних металоносних матеріалів належить Австралії, її східному узбережжю, де розсипи тягнуться на півтори тисячі кілометрів. Тільки в пісках цієї смуги міститься приблизно 1 млн. тонн циркону і 30 тис. тонн монациту.
Головний постачальник монациту на світовий ринок - Бразилія. Провідним виробником концентратів ільменіту, рутилу та циркону є США (розсипи цих металів майже суцільно поширені на шельфі північної Америки - від Каліфорнії до Аляски на заході і від Флориди до Род-Айленда на сході). Багаті ільменіт-цирконові розсипи знайдені поблизу берегів Нової Зеландії, в прибережних розсипах Індії (штат Керала), Шрі-Ланки (район Пулмоддай). Менш значні прибережно-морські родовища монациту, ільменіту і циркону виявлено на Тихоокеанському узбережжі Азії, на острові Тайвань, на Ляодунському півострові; в Атлантичному океані поблизу берегів Аргентини, Уругваю, Данії, Іспанії, Португалії, Фолклендських островів, ПАР та в деяких інших районах.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
