Над флангом та тилом німецьких армій, захищавшихся в Донбасі, повисла загроза з півночі. З 23 серпня війська степного фронту при активній дії флангів військ Воронезького та Південно-Західного фронтів визволили Харків. Ставка Верховного Головнокомандування вже 24 серпня поставила Степному фронту завдання продовжити наступ всіма силами в загальному направленні на Валки і разом з лівим крилом Воронезького фронту знищити валковське угрупування ворога і розвивати наступ на Красно град. В цей же час Ставка зміцнила Воронезький фронт, передавши йому із свого резерву 52 армію. Вона вводилася в битви на захід Ахтирки.
27 серпня в Вінницю прибув Гітлер. На пройденій нараді, Ман штейн наполягав на тому, щоб значно зміцнити групу армії “Північ”, без чого на його думку, не можна було припинити наступ радянських військ в Донбасі.
З кожним днем положення 1-ої танкової та 6-ої німецьких армій все більш ускладнювалося. Війська Південно-Західного фронту1 вересня визволили Лисичанськ. Війська Степного фронту, розбили опір ворога, оволоділи залізнодорожним вузлом Люботин та вели в напрузі бої за Мерефу. В тяжких боях за Люботин брало участь 5-та гвардійська танкова армія генерала П. А. Ротмістрові і 53-та армія генерала І. М. Моногарова. Визволення Люботина відкрило шлях до Полтави.
Розгром німецьких з”єднань на Міуському рубежі, продвинув Степного та Воронезького фронтів південніше Харкова і те, що значні сили ворога скувало наступ Південно-Західного фронта, зробили загрозу для знищення донбаського угрупування ворога. Таким чином, не пройшло і 10 днів після завершення битви під Курськом, як положення ворога під Курськом стало критичним. Вермахт вже не міг виконувати роль захисника німецьких монополій на схід форпостах Донбаса. Представники об”єднання Крупа, Фліг, Манесмана, Плейгерата та інших магнатів фінансового і промислового капіталу Німеччини повинні були успішно із цього району. Після неодноразових прохань Манштейна, щоб вивести війська із Донбаса Гітлер ввечорі 31 серпня дав дозвіл командуванню групи армії “Південь”відводити 6-ту армію та правий фланг та 1-ої танкової армії на підготовлену тисову позицію.
Дуже погано для фашистів складалися часи та бої, які проходили на сході України, особливо для груп армії “Центр” та “Південь”. Радянське командування не давало ворогу перепочити. Іще 16 серпня Ставка Верховного Головнокомандування уточнила задачу центрального фронту. Центрального фронту потрібно було наступати в направленні на Івськ, Хутір-Михайлівський і десь 1-5 вересня вийти на границю річки Десна, південніше Трубченська, Новгород-Сіверський, Шостка, Глухів і Рильськ. В подальшому розвивати наступ в направленні на Конотоп, Ніжин, Київ та благополучно форсувати Десну і вийти на правий берег у напрямку Чернігова. Операцію думали почати 19-20 серпня, але із-за того, що не вистачало боєприпасів, вона була відкладена на неділю. Не дивлячись на ускладнення, темпи наступу військ в Донбасі збільшувалися. 10 вересня з”єднання Південного фронта разом із десантом, якого висадили з кораблів Азовсько-воєної флотилії, визволили Маріуполь.
В захисті вермахту були дві здоровенні дири на Київському напрямку і на Південному– групи армії “Південь” в Донбасі.
Протягом 8 вересня в Донбасі війська продовжували успішно наступати й пройшли вперед від 15 до 20 км. , оволоділи обласним центром Донбаса м. Сталіно, Яснувата і Ново-Економічний, райцентром Авдіївка, райцентром Селі ловка, а також зайняли 150 інших населених пунктів: Золотий Колодязь, Володимирівна, Ясинівка, Олександро-Григорівка та залізнодорожними станціями: Мерцалово, Готівка, Желанне, Галушкіно.
Таким чином Донбас був визволений від німецьких окупантів. Це повідомлення було опубліковане в газеті “Партизанская правда”, З цієї битви та визволення від окупантів можна зробити висновок, що радянське керівництво вже мало чудову стратегію.
26 серпня після перегрупування військ, Центральний фронт почав наступ. Головний удар наносився на Новгород-Сіверському направленні військами 65-ої армії П. І. Батова, а також частиною сил 48-ої та 60-ї армії (командуючий генерал П. О. Романенко та генерал І. Д Черняхівський). Тут же вступила у бій друга танкова армія С. І. Богданова. Їм потрібно було прорвати міцні позиції 2-ої армії, яка входила в групу армії “Центр”. Гітлерівці організували боротьбу та захист, вводили в бій свіжі резерви. Але, не дивлячись на жорстокий опір противника, до вечора 27 серпня війська П. І. Батова та С. І. Черняхівського зайняли Івськ. 30 серпня визволили м. Глухів, 31 Рильськ і продовжили визволення України . На розсіченому фронті ворога діяв прорив до 100 кілометрів. Не знижаючи наступального пориву, війська форсували Сейм та 6 вересня визволили важніший залізничний та вузол-Конотоп, а 9 вересня-Бахмач, на півдні якого окільцювали та знищили залишки _ четверо ворожих піхотних дивізій. 2 вересня війська правого крила Воронезького фронту визволили м. Суми від німецьких загарбників. Відрізнилися війська генерал-лейтенанта Лібісова та особливо 340 дивізія генерал-майора Мельникова та 232 стрілкова дивізія генерал-майора Уштіна.
За досягнутий успіх 540, 167 та 232 стрілковим дивізіям присвоїли найменування “Сумських”.
Війська Степного фронта після жорстоких боїв 4 вересня визволили місто та залізничний вузол Мередоу. Командуючий Степним фронтом генерал І. Є. Конєв, оцінював все, що пройшло за ці дні та писав: “Открывался путь для более быстрого наступления 57-й и 7-й гвардейской армии к Днепру. Но предстояла еще упорная борьба с сильной полтавской группировкой 8-й немецкой армии. В направлении Полтавы и Кременчуга под ударами Степного фронта отступала самая крупная группировка 8-й армии немцев, состоящая из 3-го, 47-го танковых и 11-го армейского корпусов”.
Радянська Армія швидко просувалася на захід, один за одним визволяючи донецькі міста Горлівку, Можайськ, Артемівськ, Краматорськ. Тільки 6 вересня було визволено більше ста населених пунктів.
9 вересня зам. Верховного головнокомандуючого Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков і командуючий Воронезьким фронтом генерал Н. Ф. Ватутін на основі раніш отриманих указів Ставки розбили план наступальної операції на Київському напрямку. Швидко його утвердив Верховний Головнокомандуючий. Воронезькому фронту потрібно було нанести удар в напрямленні на Київ. Головні зусилля фронту були націлені на правому крилі. Тут були розгорнуті 38, 40 та 3-я гвардійська танкова армії, три танкові та кавалерійські корпуса.
Степовий фронт продовжував наступ на полтавсько-кременчугському напрямку. 7 вересня в телеграмі зам. Начальника Генерального штаба командуючим Західним, Брянським, Центральним, Воронезьким, Степовим, Південно-Західним та південним фронтами казалося: “В результате успешного наступления противник вынужден производить отвод своих частей в дневное время. В отдельных случаях противник отходит крупными колонами в 1000-2000 машин, 2-3 ряда по одной дороге. На железнодорожных узлах и станциях противник, производя погрузку, допускает иногда скопление 50 и большего числа эшалонов. Необходимо усилить воздействие нашой авиации по отходящим колоннам противника и его эшалонов как на железнодорожних станций, так и в пути”. 1 Авіація фронтів, утримувала панування у повітрі наносила удари по відходячим з”єднанням ворога з переправаю через Дніпро, Сож, Десну, Прип”ять.
Плани німецького командування здержали наступ Радянської Армії мав отримати одну тільки розруху. Вже 4 вересня Ставка верхмахта видала наказ про підготовку до так званого “маневру Криамхиль.
1“Киев –город герой” Военное издательство Минестерства оборони ССР Москва 1978г. писатель Д. Ф. Григорович стр. 106.
Війська Центрального фронту визволили 15 вересня м. Ніжин (100км від Дніпра) –головний опорний вузол вогрожого захисту на підступах до Києва. Наступавши на півдні війська правого крила Воронезького фронту 10 вересня прорвали захист міста Ровни.
13 вересня з”єднання 40-ї армії генерала К. С. Москаленко на широкому фронті форсували ріску Сула та визволили місто Лохвицю. В захисних боях ворог ніс важкі втрати. В вересні вони перевищили липневі близько 269 тис. Чоловік. Не булол у гітлеревців на Східному фронті резервів, широким наступром Радянської Армії залишили німецьке командування, можливості заповнити в стратигічному фронті ролзриви.
15 вересня німецьке командування віддало наказ, щоб вивести війська групи армії “ Південь” на лінію Мелітополя, Дніпра. Відступ за Дніпро та Молочно, на Східний вал, повинен був пройти всіма військами групи армії “Південь”. Армії, які захищалися на Україні отримали нові завдання 4-а танкова армія відходила на границю Десни та Дніпра: лівим флангом– на Чернігів, а правим –до Канева. 1-й танковій армії було наказано відходити до Дніпра від Кременчука до Запоріжжя, їй потрібно було утримати плацдарм у Запоріжжі. 6-та армія відступивши, повинна була зайняти позиції на річці Молочна і перед залізною дорогою Мелітополь–Запоріжжя. Кінцева мета наміченого виступу вважалася утримання захисної границі на Дніпрі.
В другій половині вересня темпи та розмах наступу радянських військ продовжували виростати. найбільш успішно воно розвивалося в смузі Центрального і Воронезького фронтів.
Війська правого крила Центрального фронту форсували Десну та 16 вересня визволили Новгород-Сіверський. Німецький захист на Десні рухнув і командування вермахту не змогло, роблячи опір на цей захисний кордон нанести удар у фланг та тил радянських військ, наступ на Гомельському та Київському напрямах. Війська лівого крила Центрального фронту продовжували розвивати наступ до Дніпра. Вони повинні були форсувати Десну на півдні Чернігова.
В ніч на 19 вересня війська Центрального фронту форсували Десну на схід Чернігова . Форсування річки Десна відбувалося так: було прийнято рішення перебратися через річку в брід в районі села Летки. Ширина Десни приблизно 284м, глибина-2м. Дивлячись на такі дані, можна зрозуміти, що зробити переправу буде дуже важко, але склад проявив розум при підготовці танків до переправи. Всі щілини в машинах танкісти закрили паклею та пропитаним солідолом. Вихлопні труби подовжували спеціально виготовленими брезентовими рукавами. Механіки вели машину всліпу, виконуючи наказ командирів танків, а наказ передавали за допомогою переговорного пристрою.
За 8 годин переправилося близько 60 танків. Тільки в трьох машинах на середині ріски заглухнули двигуни їх витягали буксиром. Вперше в історії радянські танки здолали по дну під водою таку велику водяну перешкоду, як Десна. Успішно форсувавши р. Десну та вмілим обхідним маневром після важких трьохденних боїв, 21 вересня радянські війська ударили зі сходу півдня на захід, , розбили захищаючи Чернігів німецьке з”єднання, визволили цей обласний центр України–головніший опорний пцнкт оборони німців в низу Десни, 40 км від Дніпра. Їх захист, який був підготовлений вздовж західного берега був перешкоджений по всій Десні. Десятьом з’єднанням та частинам 13, 61, 16-ї повітряної армії наказом Верховного Головнокомандуючого було призначене найменування Чернігівський. В подальшому з’єднанні форсували Десну і до кінця місяця вийшли до річок Сош та Дніпро на частині Гомель, Ясногородка.
Першим форсували Дніпро на частині Мнево гирло річки Прип”ять війська 13-ї армії генерала Н. П. Пухова. 1-і передові загони вийшли до річки 21 вересня і на наступний день захопили плацдарм на правому березі. Форсування здійснювалося підручними засобами під сильними ударами ворожої авіації. Успіх залежав від прагнення та рішучості. Розуміючи це, передові частини діяли сміливо та швидко не даючи німцям опам’ятатися та зібратися з силами.
До завершення 22 вересня 13-а армія охопила плацдарм на 25 км по фронту і від 2 до 10 км в глибину та вийшла на границю Мнево, Лукоеди, Верхни, Жари, Теремці, Прип’яті. На наступний день вони продвинулись до 35 км на захід від Дніпра і захопили плацдарм на правому березі Прип”яті в її гирлі. Результати дії 13-ї армії Чернігівсько-Прип”ятській наступальній операції по честі оцінило Радянське керівництво. 16 жовтня 1943 р. указом Президіума Верховної Ради СРСР воїнам були присвоєні звання Героя Радянського Союзу, в тому числі Н. П. Пухову, О. А. Бондареву, І. І. Людникову, І. О. Гусєву, А. А. Казаряну, Н. І. Сташеку, І. Н. Чернову, Н. О. Курятникову, П. Л. Пашину.
На самій південній частині радянсько-німецького фронту війська Північно-Кавказького фронту, 16 вересня визволили від окупантів Новоросійськ та розвивали наступ, до 9 вересня очистили від фашистських загарбників весь Таманський півострів. Таким чином, в ході літнього наступу 1943 року Радянська Армія відкинула ворога місцями на 400-450 км. , визволила від фашистських загарбників Лівобережну Україну, Донбас, Таманський півострів на широкому фронті вийшла до Дніпра. Державі були повернені райони багаті на промисловість, сільське господарство, вони мали велике значення для подальшого визволення Радянської держави. Були створені чудові умови для визволення Правобережної України та Криму.
20 вересня війська 13-ої армії почали підходити до Дніпра, сходу почали його форсувати на частині- Чорнобиль, стали на північ Києва. В ніч на 20 вересня передові підрозділи двох полків 70-ої гвардійської Стрєлкової дивізії з допомогою партизан загону “За Батьківщину” форсували Дніпро в районі Теремці через Дніпро, переправивши батальйони 203 полку підполковника В. А. Коноваленко. В цей же час на південь Теремців у Домантово на поромі та 4-х плотах форсували Дніпро перші підрозділи 205-го полку. А в ніч на 21 вересня, використовуючи партизанські переправ очні засоби, Дніпро форсували головні сили 205-го полку 7-ї гвардійської стрілкової дивізії генерала І. А. Гусєва.
21 вересня в районі Домантово, де утримували невеликий плацдарм 205 полк, гітлерівці жорстоко атакували позиції гвардійців. Майже всі були вбиті в бою гвардійці 2-го батальйону.
Ознайомившись з докладом І. В. Сталін продиктував Б. М. Шапошникову слідуючи відповідь на адресу командуючого Південно-Західного напрямку: “Генерал-майор Тупиков.... представил в Генштаб паническое донесение. Обстановка, на оборот, требует сохранения исключительного хладнокровия и выдержки командиров всех степеней. Необходимо, не поддаваясь панике, принять все меры к тому, чтобы удержать занимаемое положение и особенно прочно удерживать фланги надо заставить Кузнецова (командующего 21-й армией) и Потапова (командующего 5-й армией) прекратить отход. Надо внушить всему составу фронта необходимость упорно драться, не оглядываясь назад”.
Великого успіху досягли при форсуванні Дніпра війська Степового фронту. В ніч на 25 вересня першими форсували річку північно-західні Верхньо-Дніпровські війська 7-ї гвардійської армії генерал-лейтенанта М. С. Шуміло ва. За п’ять днів жорстоких боїв армія розширила загарбаний плацдарм до 25 км. по фронту і до
15 км. в глибину. До кінця місяця форсували Дніпро і інші армії фронту. В смузі наступу Південно-Західного фронту форсували Дніпро і захопили плацдарми 46-та армія генерал-лейтенанта В. В. Глаголєва в районі на захід Дніпродзержинська, 6-та армія генерал-лейтенанта Шлеміна і 12-та армія генерал-лейтенанта А. І. Данилова– на південь Дніпропетровська. До кінця вересня радянські війська захопили 23 плацдарми. Дніпро, як стратегічна границя захисту втратив для ворога своє значення. Успішне форсування Дніпра сходу і захват плацдармів на його правому березі є найвідданішим подвигом Радянської Армії в роки Великої Вітчизняної Війни. Повернемося до самого форсування: Радянське Верховне Головнокомандування іще на початку вересня націлило наступ військ на форсування Дніпра з ходу та захват плацдармів на правому березі. Одночасно в директиві від 9 вересня Ставка наказала за успішне форсування Дніпра в районі Смоленська і нижче. Підготовка до форсування Дніпра почалася заздалегідь в ході наступу. Вона захопила цілий комплекс. Командири іще на дальніх підступах намітили найбільш вигідні райони можливого форсування річки, визначили сили та засоби для форсування, поставили військам завдання. Особлива увага надавалася на практичну підготовку військ до форсування. Склад навчався виготовляти та використовувати підручні засоби для переправи, відмірювалися питання ведення бою на захваченому плацдармі, взаємодії підрозділів різних родів військ, управління вогнем в ході битви та інше. В частинах першого еталона створювалися передові загони, які повинні були першими почати форсування з метою захопленням плацдармів. В їх склад виділялися найбільш досвідчені, сміливі та ініціативні бійці та командири. В з’єднаннях Воронезького фронту передові загони на 50-70% були комуністи та комсомольці. Воєнна Рада фронтів та армій приймали міри, направлені на те, щоб надати військам все необхідне для ведення бойових дій за Дніпром. Воєнна Рада Воронезького фронта з середини вересня видала розпорядження включити всі легкі переправ очні засоби, які були в арміях, в склад військ першого ешалону, спеціально розглядали питання про організації переправи через Дніпро всіх родів військ, затвердили план наведення мостів в районі Києва. В радянські часи думали, що велику роль займали політоргани, але мені здається, що політоргани нічого б не досягли, якби воїни, мужні сини України та інших держав, не мали б в серці хоча б краплю патріотизму, то все було б марно. Воїнська іскринка (сина, батька) рідної України загорілася вже на підході початку форсування.
Велику увагу політоргани звертали на більш значених воїнів. В вересни численний склад партійних організацій Воронезького фронту збільшився майже на 12 тисяч чоловік. Всього до початку форсування Дніпра в військах фронту налічувалося більше трьох тисяч первинних та біля 4, 5 тисяч ротних.
Форсування річки почалося одночасно на широкому фронті з”єднанням всіх фронтах, які вийшли до Дніпра на частинах від Лоєва до Запоріжжя.
Передові з”єднання частини по виходу до Дніпра не дочекалися прибуття спеціальних переправочних засобів, а приступали до форсування річки з ходу на само зроблених плотах із дерева та дощок, паромах із порожніх бочок, плащ-палатках, набитих соломою, риболовецьких човнах. Північніше Києва, у смузі Центрального фронта першими форсували Дніпро війська 13-ої армії. Одним із перших переправились через річку підрозділи 70-ої гвардійської стрілкової дивізії генерал-майора І. А. Гусєва і 322-ої стрілкової дивізії полковника П. Н. Лащенко . 70-та дивізія в ніч на 21 вересня форсувала Дніпро в районі Окупіново і вела бої за розширення плацдарму, 22 вересня форсували річку головні сили армії. Багато численні контратаки ворога відбивалися частинами армії.
Так проходили багато численні бої за визволення України. Радянські люди в своєму серці несли щирий патріотизм, любов один до одного, та найголовніше, любили матір– Україну та сурового батька – Дніпро. Дніпро –річка давніх часів, Дніпро вшановували багато поетів, музикантів. Наш народний поет Т. Г. Шевченко, відвів особливу у своїй поезії роль Дніпру. Згадуючи скільки Дніпро є українським скарбом, не можна було не захистити та визволити столицю України–місто Київ від фашистських загарбників. Багато війн проходило на цій річці і практично всі вони були невдачею для ворога. Так склалося і з німцями. Визволяючи місто за містом, тодішня радянська республіка отримувала змогу перемогти світовий фашизм, але, найголовніше український народ звільнився від німецько-фашистських окупантів. Згадуючи, як знущалися вороги над громадянами (цивільними особами), можна зрозуміти, чому ворог переможений. Злість радянських солдатів накопичувалася, коли німці спалювали хати та розстрілювали безневинних людей за те, що ті не бажали підкорятися. Слава радянських мужнім солдатам, які змогли вистояти та прогнати паразита з українських земель. Свято почуття за могутню Радянську Вітчизну, за народ окриляла бійців, командирів разом з усіма радянськими людьми. Вони святкують велику перемогу над фашизмом.
Страницы: 1, 2
