(на той час - Кам'янець-Подільська область) була прикордонною зоною, що входила до складу Радянського Союзу. Націоналістичні, демократичні, визвольні та інші рухи жорстоко переслідувалися сталінською владою. Про рух українців для отримання незалежності взагалі не могло бути мови. Вся пропаганда більшовицького режиму на Хмельниччині як і по всій радянській Україні була спрямована на втілення ідей пролетарського інтернаціоналізму, вірності завітам Леніна. Розгалужена мережа радянських і партійних органів ретельно контролювала будь-яке інше мислення та жорстоко переслідувало його.
Інший стан справ був на Західній Україні. Хоча тут і мало місце протистояння між польською владою та корінними мешканцями Галичини і Волині, але демократичні європейські засади дозволили утворити національні політичні організації для боротьби за незалежність України, головною з яких була Організація українських націоналістів. Прибічники ідеї самостійництва існували по всієї території Західної України, тому тут, ще до німецького нападу на СРСР, були утворені і існували місцеві організації, які готові були вести рішучу боротьбу проти поневолювачів українського народу. Хмельничани навіть мали родичів в селах, які волею долі опинилися в іншій державі, і могли при нагоді підтримувати між собою зв'язки.
Можна сказати, що літо 1941 року виявило значні розбіжності ідеологічного характеру між українським населенням Сходу і Заходу. Вони відображалися у ворожому ставленні одне до одного. Особливо яскраво це виявлялося саме на території Хмельницької області, де ідеологічні опоненти опинилися у тісному контакті і могли впливати одне від одного не тільки ідеями, а й безпосереднім прикладом. Я вважаю, що Хмельниччина разом з іншими центральними областями в цьому плані були унікальними регіонами, де різна ідеологія під час війни існувала поруч без усіляких кордонів.
Історичні джерела свідчать про спроби проникнення під час війни представників одного протиборчого угрупування на територію іншого. Причому, наскільки я зрозуміла, кожне угрупування ретельно охороняло свою територію від інших.
Безперечно, рішучим діям як партизанського руху Хмельниччини, так і оунівським збройним формуванням, які знаходилися поруч, у сусідньої Рівненської області, в значній мірі заважало те, що їм обидва приходилося діяти у підпіллі від німців. Крім того мали місце численні збройні сутички між цими різними представниками українського руху опору. Про факти таких збройних конфліктів широко йдеться у київської Книзі Пам'яті. Разом з тим ця Книга не нагадує жодного факту участі озброєних підрозділів ОУН-УПА проти німецьких окупантів на території Хмельницької області.
Немає прямої вказівки щодо дій оунівського руху на території Хмельниччини і в книзі “Нариси історії України” А.Жуковського і О.Субтельного, які доволі ретельно підішли до викладення матеріалу щодо часів німецько-фашистської окупації. Вони, в основному, вказують на Галичину, Волинь та Житомирщину як основні райони діяльності національних формувань. Хмельниччина залишилася осторонь від активної діяльності груп Бандери.
А ось Володимир Косик у своєї монографії “Україна і Німеччина у Другій світовій війні двічі вказує на факти діяльності ОУН-УПА на території Хмельниччини. По-перше, він приводить витяг з німецького донесення щодо стану справ на територіях, що захоплені. В цьому донесенні, котре було написано наприкінці липня 1941 року, йдеться про поширення оунівського руху, яке охопило не тільки Волинь і Галичину, а й перекинулося на Поділля. Вказуються міста Чемірівці і Кам'янець-Подільський (південь області), де в цей час йшло широке розповсюдження листівок від імені руху Бандери з закликами виступати проти дій німецьких окупантів.
Інше згадування В. Косика щодо Поділля відноситься до періоду січня-квітня 1943 року. Він пише, що за оцінкою німецького командування, генеральна округа Волинь-Поділля в значній мірі була підвернена впливу антифашистського руху. У більшості її районів німецька адміністрація існувала лише в районних або окружних центрах, а сільська місцевість була повністю у руках повстанців і частково (на півночі) в руках радянських партизанів. Німці оцінювали південь Поділля як найбільш стабільний район: “…на півдні Поділля було мало лісів і тому ситуація там була краща, так що в багатьох районах там ще трималася німецька влада”
Генеральний комісар Волинь-Поділля направив кілька донесень про загальну ситуацію у його генеральній окрузі. В одному з них він вказував на те, що “менші банди, мабуть, українських націоналістів”, почали з'являтися і на Поділлі в районах Ярмолинців і Кам'янця-Подільського.
Володимир Яцентюк, мешканець с. Крупець Славутського району Хмельницької області попри досліджень видатних істориків свідчить про наявність націоналістичної організації на території Славутського району (це - північ Хмельницької області). Володимир Яцентюк - учасник цього руху, безпосередній свідок тих подій, що відбувалися під час війни на землях Хмельниччини. Його спогади, а також дослідження місцевого журналіста Миколи Руцького були опубліковані в Славутської районній газеті “Трудівник Полісся” (публікації: “Істину не можна спаплюжити”, “Стрільчику січовий, чого зажурився?”, “Поки жити, доти й боротися”).
За матеріалами цих статей, українське націоналістичне підпілля в Славутському районі почало існувати з перших місяців війни. Місцеві підпільники тримали зв'язок з оунівцями сусідніх районів Рівненської області. Осідками націоналістичного руху на Славутчині стали села Крупець, Киликиїв.
Організатором Крупецької підпільної групи “За Україну” був місцевий житель учитель математики Іван Олійник. Він згуртував навколо себе біля 20 односільчан. Спочатку вони проводили агітаційну роботу серед селян, в ході якої провадили у життя ідеї незалежності України - як без німців, так і без більшовиків; спонукали розбирати колгоспну землю, реманент і худобу. Потім їх методи стали більш активними: вони спасали євреїв від розстрілів, молодь - від робіт в Німеччині, повідомляли селян округи про німецькі облави (деякі з них служили в німецькій управі і завжди мали найбільш достовірну інформацію щодо задумів німецької влади). Маючи своїх людей на залізниці підпільники псували німецькі поїзди, збирали для майбутньої боротьби зброю. Внаслідок активної протидії німців націоналістичному рухові Крупецька підпільна організація “За Україну” перестала існувати у травні 1943 року. Рештки її членів, в основному з військовополонених, пішли, хто в червоні партизани, хто в Червону Армію.
Керівником оунівського підпілля у Киликиєві став А.Гамула. Ще в юнацькі роки він вступив в ряди ОУН на Рівненщині, куди втекла від радянського переслідування заможна родина його батька. С початком війни він повернувся у рідне село разом з похідними групами ОУН. А.Гамула знайшов однодумців і організував в селі молодіжну групу з двох десятків киликиївців. Спочатку вони об'єдналися у боївку та таємно проходили бойовий вишкіл. Згодом стали ядром берездівської сотні, у яку влилася молодь з навколишніх сіл. Перша збройна акція відбулася під осінь 1943 року, в ході якої вони роззброїли десяток німців, які втікали з села на Славуту.
Киликиївська боївка розгорнулася в сотню УПА уже на початку 1944 року. До неї влилася молодь багатьох сіл Славутського і Берездівського районів Хмельницької області. З весни 1944 року сотня “Юренка”(Гамули) розгорнула запеклу боротьбу проти підрозділів Червоної Армії, яка к тому часу повністю зайняла Хмельниччину. Ця боротьба тривала до 1949 року. Якщо у період панування німецько-фашистських окупантів озброєні місцеві націоналістичні підрозділи практично нічого серйозного не робили проти німців, то в післявоєнні часи вони наносили значну шкоду відродженню радянської влади в Славутському районі.
Таким чином, можна сказати, що під час німецької окупації, на території Хмельницької області дії націоналістичних формувань були малоактивні та не наносили значної шкоди загарбникам. Центрами такого руху можна виділити північ (Славутський, Берездівський райони) і південь (Кам'янець-Подільський, Чеміровецький райони) Хмельницької області. В будь-якому випадку рух опору ОУН-УПА не набув такого широкого розмаху як партизанський рух, організований пробільшовицьким підпіллям.
В роки Другої світової війни на теренах Хмельницької області існував антифашистський рух, який був складовою частиною загального Руху опору, що виник на захоплених німцями територіях європейських країн.
Хмельницький рух опору складався з двох основних частин: руху прорадянсько налаштованого населення області і націоналістичного руху.
Керівниками прорадянського руху були активісти, які колись працювали в радянських державних та партійних установах. В радянські часи неодноразово робилися спроби акцентувати увагу на тому, що цей рух був заздалегідь спланований і організовано проведений з перших днів війни. але події, що відбувалися в нашій місцевості (яка вважається радянськими історіографами значним центром партизанської війни), свідчать про те, що цей рух став дійсно організованою боротьбою майже рік по тому, як була окупована північ Хмельницької області.
Боротьба проти загарбників велася як підпільниками, так і партизанськими загонами, які найбільш активно діяли на півночі Хмельницької області. На початку 1944 року партизанський рух набув дійсно величезного масштабу і став значним фактором допомоги Червоної Армії у визволенні області від німецьких загарбників.
Основними осередками підпільницько-партизанської боротьби місцевих жителів стали Проскурів, Кам'янець-Подільський і Славута, де відмічається найбільш активна діяльність вищевказаних організацій радянської орієнтації.
Разом з тим на території області існував і націоналістичний рух протидії окупантам. Основними його центрами стали північ та південь Хмельниччини. Але цей рух був ще менш за масштабами і в деяких історичних дослідженнях його наслідки для загальної боротьби з фашистським ярмом взагалі ігноруються.
Ще одним важливим наслідком повинно стати розуміння того, що історія періоду Другої світової війни на землях України потребує більш об'єктивного та реального висвітлення у офіційних джерелах.
Безсмертя. Книга Пам'яті України: 1941-1945. - К., Пошуково-видавниче агенство “Книга Пам'яті України”, - 942с.
Гуменюк С.К. Проскурівське підпілля. - Хмельницький, 1982, - 30с.
Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. - Львів, 1993. - 232с.
Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. - К., 1971. - 706с.
Книга Пам'яті України. Історико-меморіальне багатотомне видання. Хмельницька область. - Хмельницький, Поділля, 1995.
Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів, 1993. - 660с.
Поділля у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945 років. Збірник документів і матеріалів. - Львів, Каменяр, 1969. - 416с.
Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 - 1945 рр. в трьох томах. Т. 1-3. - К., Політична Україна, 1967-1969
Страницы: 1, 2, 3
