Барон Федір Штейнгель: особистість і науковець - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Барон Федір Штейнгель: особистість і науковець

ісля закінчення громадянської війни у 1924 році Щтейнгель повертається на Волинь у свій Городок. Тут він займається вихованням своїх дітей. Адже від першої дружини у нього був син Борис, від другої сини - Володимир та Федір. Останній вчився у Ґданьську та Львові, Борис помер, помер також Володимир, який похований у Городку. Федір же був одружений на дочці полковника Німсадзієва, який жив у Рівному.

Столярчук І. П., 1912 p. народження, доповнює свої спогади про родину Штєйягелів тим, що син Борис Штєйнгєль в революцію воював на стороні більшовиків і в громадянську війну загинув. А Володимир був агрономом Після одруження отримав від батька землю «на куреганах» і вів там своє господарство У нього був навіть власний конезавод.

Після смерті дружини Віри Миколаївни Федір Рудольфович одружився на гувернантці Вірі Вільгєльмівні, бід якої народився в 1312 році син Федір Федорович, Вчився він спочатку у Городоцькій школі, потім навчався у Рівному,

Цілком ймовірно, що барон був знайомий з Володимиром Оскілком, колишнім отаманом армії Української Народної Республіки, який в кінці 1918 року і на початку 1919-го організував Північну групу Військ і командував північно-західним протибільшовицьким фронтом. Він зробив спробу державного перевороту в Рівному, заарештувавши членів уряду УНР, але ця спроба не вдалася, і Оскілко вимушений був тікати у Польщу.

У 1921 році Оскілко прибув у Городок, де проживав у школі, яка була збудована бароном і була в кількох сотнях метрів від маєтку барона. Оскілко видавав у Рівному фінансовану польським урядом газету «Дзвін».

Цікаві сторінки життя Штєйнгеля в цей час розкривають спогади тих людей, хто або працював у його маєтку, або добре знав його.

У 1989 році молодший науковий співробітник Рівненського краєзнавчого музею Г.Г. Непомнящий зустрівся зі старожилами Городка, які поділилися спогадами про Ф.Р. Штейнгеля, його родину. Так, Микола Гначишин та його дружина згадували, що Штейигель по святах відпочивав в одному з живописних місць Городка під назвою «Швейцарія». Туди ж приводили і селяни, їм виносили пиво, цукерки, їжу. Барон роздавав дітям цукерки та гроші. В кінці він запитував: «Чи всі їли, пили?». А Мальчик О.А. (1905 р. народження), який служив у барона до 939 року водовозом, згадував, що всім, хто служив у нього, видавав 20 злотих і кубометр дров щомісячно (пуд хліба коштував тоді 2 злотих), а також 0,5 га городу і буханку хліба по суботах.

3. Штейнгель і розвиток волинознавства
Федір після закінчення університету співпрацював з цілим рядом наукових закладів та організацій, зокрема він був заступником голови Київського наукового товариства (голова М.С. Грушевський), активно співробітничав з Київським університетом Св. Володимира, музеєм старожитностей і мистецтв у Києві. [9, ст. 12] Як ми уже знаємо, що родина Штейнгелів проживала у Києві. Це давало можливість брати активну участь барона у громадському житті. Так 17.04.1906 року Федір Рудольфович був обраний депутатом першої Державної думи (10.05-2107.1906 р.). саме барон від імені своїх виборників підписав звернення у Раду Міністрів, у якому читаємо, що сімдесят виборників «…висловлюють свою одностайну вимогу скасування смертної кари в Росії на зорі нового політичного життя країни, одночасно настоюють на повній амністії по всіх злочинах, як політичних, так і аграрних, страйкових і друку, а також на скасуванні обмежувальних законів».

За своїми поглядами Федір Рудольфович Штейнгель належав до автономістів та федералістів, він мріяв про «вільну Україну у вільній Росії». Був час, коли він належав до партії конституційних демократів, де своїм авторитетом підтримував українські інтереси. [1]

У 1906 році Штейнгель входив до складу української фракції першої Державної Думи. З 1908 року - член проводу товариства українських поступовців.

Під впливом ТУПу були майже організації «Просвіти», клуби, Наукове товариство у Києві. Наради ТУПу проходили в приміщенням, які належали Штейнгелю у Києві. Згодом ТУП перетворився на «Союз українців-автономістів». Штейнгель також був його активним членом. Пізніше він вступає і до Української демократичної партії. Програма її передбачала скасування абсолютизму в Росії та введення конституційного ладу, автономію України з Українським Крайовим Сеймом, впровадження української мови шкільництво, судівництво, адміністрацію. Серед лідерів УДПбули С. Єфремов, Є. Чикаленко, Б. Грінченко. З осені 1915 року очолює Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст, який надавав допомогу пораненим і хворим, санітарну обслугу армії, а потім технічну - постачання зброї, ремонт шляхів, мостів і т.д. Він очолював і Виконавчий Комітет об'єднаних громадських організацій м. Києва, входив до Першого складу Центральної Ради УНР (7 березня - 7 квітня 1917 р.). У квітні 1917 року брав участь у роботі Всеукраїнського Національного Конгресу в складі президії. У серпні 1917 р. Д.І. Дорошенко, формуючи новий уряд, запропонував кандидатуру Ф.Р. Штейнгеля на посаду Генерального Секретаря торгу і промисловості. За часів правління гетьмана П. Скоропадського барон працював послом Української Держави в Німеччині (з 10 червня 1918 р.) [5, 33]

У 1922 році повернувся Штейнгель у Городок.

Після приходу в Городок червоної армії у вересні 1939 р. радянська влада конфіскувала всі земельні володіння, все майно, яке належало барону. У січні 1940 року він у числі інших десятків тисяч німців-волиняків-колоністів був депортований у Німеччину. [9, 12]

Як ми бачимо, що виходець з Німеччини барон Штейнгель за Україну і її незалежність. Він як ніхто відстоював, щоб у школах вводилась лише українська мова, в той час як багато українців за походженням розмовляли і відстоювали лише російську мову. Він як політик зробив не мало для нас українців.

Отже, як ми бачимо, німець барон Федір Штейнгель так багато зробив для створення і зміцнення молодої самостійної Української Держави, для розвитку її культури. І він назавжди вписав свої ім'я в багатовікову історію України. Саме через те його високо цінили видатні люди України, прості селяни, трудівники, жителі не лише Городка, а й всієї Волині. Історик, публіцист, громадський діяч України Дмитро Дорошенко чимало рядків праць присвятив своєму доброму знайомому Федору Штейнгелю. Він зокрема писав: «Як людина - це був джентльмен в кращому й ідеальному розумінні цього слова. Мати з ним відносини доставляло кожному найбільшу приємність, наскільки це була мила й симпатична людина. В українських кругах він тішився високою повагою й авторитетом». [9, 15]

Чимало славних імен діячів науки і мистецтва - дослідників Волині введено в енциклопедичні довідники, щоб ознайомити з ними сучасників. Подвижництву їх у нашім краю присвячуються окремі сторінки публікацій, монографії, організовувались конференції. Останнім часом прізвищами персоналій зарясніли окремі монографії, в яких проливається світло на Волинське краєзнавство. Але ряд постатей, які прислужилися науці, літературі, мистецтву потребують реалістичного слова, щоб повернути їх із забуття до безсмертя, бо вони наполегливою працею дбали про увіковічення історії України, так і застереження матеріальної і духовної спадщини волинського краю. [4]

Зі студентських років захопившись краєзнавством Волині Ф. Штейнгель на власні кошти проводив археологічні розкопки та етнографічні експедиції. Зокрема досліджував могильники періоду Київської Русі у с. Студниці (Рівненський район Рівненської області). [5, 33]

Мабуть під час свого навчання у Варшаві Федір познайомився з Миколою Біляшівьским, згодом українським археологом, етнографом, мистецтвознавцем, академіком АН України, директором Київського історичного музею. У 1983 році працював у Варшаві завідувачем архівом управління колишнього Царства Польського. Робота по створенню музею розпочалася ще у Варшаві. Біляшівський відвідував букіністів та скуповував книги про Волинь. А влітку 1895 року М. Біляшівський приїхав до Городка, де для музею було виділено бароном частину будинку. Цим було покладено початок музейної роботи у цьому селі. «Відтоді - пише Микола Федотович, - протягом кількох років я щоліта й взимку бував у Городку й працював у музеї».

Барон же і фінансував всі роботи, пов'язані з музеєм. Біляшівський склав і структурний план майбутнього музею. Цей заклад мав діяти по широкій програмі. Природничий його відділ розподілявся на підвідділи: геології, мінералогії, палеонтології, флори та фауни Волинської Губернії. А потім були географія, антропологія, етнографія; далі - древності: археологія, доісторична і історична; стародруки (видані в Острозі, Почаєві і т.д.), археографія, предмети мистецтва і портрети історичних діячів, старовинні образи, писані місцевими художниками, тканини, посуд і т.д.

Почалася збиральницька робота. М. Біляшевський мандрував по Волині з групами аматорів музейної справи. І результати роботи не примусили себе довго чекати. Через кілька місяців у ньому були вже експонати по всіх відділах. Серед інших виділявся «Вертеп» в повному комплекті і з відповідними текстами, які нагадували одну з містерій Сімеона Полоцького. Вертеп цей було розшукано в Славуті, нині Хмельницька область.

А через рік (музей почав працювати 25 листопада 1896 року). Фонди закладу поповнювались внесками В.А. Мошкова (предмети народного побуту, фотографії, записи народної творчості), О.О. Матвєєва (фотографії пам'яток старовини), С.П. Яремича та інших. Експертизу речей, відібраних для музею, їх фондування проводили при сприянні баронеси Н.В. Врангель і графа Б.І. Толстого. Зацікавив своїми пошуками Городецький музей і відомого українського археолога, антрополога і етнографа Ф.К. Вовка (Волкова). Асистент його Левко Чикаленко проводив в краї розкопки аж до вибуху першої світової війни. [9, ст. 13]

На 1899-1905 рр. припадає найбільш діяльний період у роботі музею. Ф.Р. Штейнгель бере участь в Петербурзькому з'їзді природознавців та з'їзді археологів в Харкові. На початку 1902 року він пише: «З'їзд (природознавців) мені дуже багато дав. Я познайомився з багатьма зоологами і природознавцями, встановив стосунки». Налагодження подібних стосунків швидко розширює коло людей, готових допомогти музею в роботі. Вже в екскурсіях 1899-1900 рр. бере участь до двох десятків дослідників. Серед них археологи Е.І. Корнійович та І.С. Абрамов, етнографи Л. Фельдман, І.Х. Боровський та ін.

Знову і знову поповнюють колекції музею. У вересні 1904 р. барон пише М.Ф. Біляшівському: «Пам'ятаєш ті шматки та інше, з'єднане нами на склепі чаплищ. Я їх розгладив і одержав, хоча й пошкоджений, золотий жупан… А бархат також розгладив, скоріше всього це була безрукавка». Далі він пише про організацію музею: «Негативи розділені по розділах і місцевостях (як збірники); всього їх 888. всіх номерів (експонатів) в музеї 4070, крім природничого відділу…».

Багато вчених та колекціонерів передають в музей експонати та книги.

«Дубенський вислав мені колекцію кам'яних знарядь. Я просив його надіслати дві-три сокири, а він надіслав цілу колекцію…»

І далі:

«Дуже нам були приємні відвідини Городка Ф.К. Волковим… Він надіслав в дар музею від експозиції XVII віку, з монетами були скляні мисочки та чарки - вони цікаві». [6]

Антропологічний відділ музею налічував 16 експонатів, які були розкопані в чотирьох могильниках М. Біля шевським та бароном Ф. Штейнгелем.

А ще через рік - у 1899 році «Киевская страна» повідомила про те, що «Городоцький музей Волинської губернії барона Ф.Р. Штейнгеля, дякуючи співчуттю місцевої громадськості, став на шлях більш широкого розвитку. У кінці минулого року закінчився другий рік існування музею. Протягом цього року поповнились всі відділи, на які розпадається музей. Що стосується археологічного відділу, то тут надходження були особливо численні - добавилося біля 350 номерів. Головна маса предметів, що надійшли, відноситься до кам'яного віку: кам'яний молоток та інші предмети з курганів біля м. Заслава (нині Ізяслав Хмельницької області), різноманітні кремневі, кам'яні і глиняні предмети з стоянок та майстерень біля м. Іскоростень (нині м. Коростень Житомирської області), с. Швабів, Васькович, Збронок, Красносілки і Папірні Овруцького повіту. Особливо цікавий великий сосуд з стоянки біля с. Папірні; кам'яні знаряддя, які знайдено біля с. Зубкович Овруцького повіту…». далі розповідається про численні знахідки біля багатьох населених пунктів тодішньої Волинської губернії. Це шиферні хрестики, браслети, намиста, стальна кольчуга, нумізматичні колекції і т.д.

Страницы: 1, 2, 3