Конституція УРСР 1937 р., проголосивши принцип соціалізму “від кожного за його здібністю, кожному -- за його працею”, намагалась зовні максимально збільшити подібність радянського устрою до устрою демократичних держав. Так, було декларовано свободу друку, зборів, мітингів, демонстрацій, недоторканність особи, житла і листування, свободу відправлення релігійних культів і свободу антирелігійної пропаганди та інші права особи й громадянські свободи. Багатоступеневі вибори до органів влади замінювалися прямими; проголошувалося загальне і рівне виборче право при таємному голосуванні.
Реально ці норми не діяли. Права і свободи людини були несумісні з масовими репресіями, які з кінця 20-х років розпочалися в Україні, а з 1934р. -- на решті території СРСР. Держава лише частково забезпечувала такі “соціалістичні завоювання” трудящих, як право на працю, відпочинок, освіту, на матеріальне забезпечення в старості, а також на випадки хвороби і втрати працездатності. Так, найчисленніша верства населення -- колгоспники -- фактично не користувалася правом на відпочинок, на матеріальне забезпечення в старості, на випадок хвороби і втрати працездатності. Проголошене Конституцією УРСР право на працю фактично було обов'язком працювати.
Право виставляти кандидатів у депутати належало лише органам комуністичної партії або іншим нею фактично керованим громадським організаціям: профспілкам, кооперативним організаціям, об'єднанням молоді, культурним товариствам. Конституція 1937р. позбавляла громадян права створювати вільні політичні об'єднання і законодавчим шляхом легалізувала монопартійну систему.
Головними завданнями цивільного права було забезпечення неподільного панування й охорона соціалістичної власності, зміцнення централізації та плановості народного господарства, вдосконалення договірних відносин.
Значно посилилася роль Державного банку, відбулася реорганізація Всеросійського та Всеукраїнського кооперативних банків, сільськогосподарських банків, сільськогосподарських кредитних спілок. Усупереч принципам госпрозрахунку запроваджувалося пряме банківське кредитування, скасовувалися комерційне кредитування та вексельний обіг.
Договори між суб'єктами господарювання укладалися лише в межах планових завдань на підставі загальносоюзних актів про договірні кампанії. Так, Постановою РНК УСРР від 26 червня 1932р. категорично заборонялося одностороннє розірвання або зміна договорів.
Постанови РНК СРСР про порядок укладання договорів на 1933 та 1934 років встановлювали загальні форми й конкретний зміст договорів, регламентували питання сплати пені, неустойки, штрафу, відшкодування збитків у разі невиконання договірних зобов'язань. Для посилення планового керівництва поставками застосовувалися “протокольні угоди”, “основні умови поставки” між центрами господарських систем, де визначався порядок укладення й основний зміст майбутніх прямих договорів. У випадках поставок деяких видів продукції (метали, металопродукція тощо) на підставі адміністративних актів (планових завдань, наказів) зобов'язання виникали безпосередньо з них.
Було встановлювлено півторарічний строк позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими установами, підприємствами та організаціями.
Певна увага приділялася розвитку й охороні власності кооперативних організацій. Так, Постановою ЦВК і РНК УСРР від 21 серпня 1935 р. заборонялося вилучення будь-якого їхнього майна, а вирішення цих питань було виключно компетенцією уряду республіки.
Проте на підставі ст. 1 ЦК УСРР приватногосподарська діяльність і пов'язані з нею майнові права не охоронялися законом як такі, що суперечили їхньому соціально-господарському призначенню.
Відповідно до змін і доповнень до Кодексу законів про працю 1922 р., робітники та службовці промисловості й транспорту переводилися на семигодинний робочий день. Більшість підприємств і установ працювали за безперервним робочим тижнем, працівники по черзі одержували вихідні дні у різні дні тижня. Заробітна плата в її основних формах (відрядній, погодинній, преміальній) нараховувалася залежно від професійної кваліфікації працівника. Для зміцнення трудової дисципліни влада вдається до жорстких санкцій. Так, за неявку на роботу без поважної причини звільняли з роботи. А це спричиняло й позбавлення житлової площі, якщо працівник користувався житлом цього підприємства. У 1938р. були впроваджені єдині трудові книжки, де фіксувалась уся трудова діяльність працівників.
Вживаються також заходи щодо стимулювання працівників. Згідно з Постановою РНК СРСР, ЦК ВКП(б) і ВЦРПС від 28 грудня 1938 р. запроваджується диференційований підхід. Залежно від стажу роботи й кваліфікації працівника при виплатах допомоги за державним соціальним страхуванням встановлюються надбавки до пенсій за безперервний стаж роботи. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 грудня 1938 р. встановлюється звання Героя Соціалістичної Праці, запроваджуються медалі “За трудову доблесть”, “За трудову відзнаку”.
Перехід до суцільної колективізації спричинив суттєві зрушення у колгоспному та земельному праві. В основі цих змін було створення видимості законності широкої кампанії розкуркулення на селі. Так, Постановою ЦВК і РНК СРСР від 1 лютого 1930 р. “Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і щодо боротьби з куркульством” заборонялася оренда землі та використання найманої праці в сільському господарстві, запроваджувалась конфіскація засобів виробництва у куркулів. Ці заходи були конкретизовані відповідно до Постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 5 квітня 1930р. “Про заборону орендувати землю й застосовувати найману працю в одноосібних селянських господарствах у районах суцільної колективізації”. Обласним виконкомам надавалося право конфісковувати майно куркулів і передавати його у фонди колгоспів як вступний внесок батраків та бідняків. Конкретні санкції проти куркульських господарств передбачалися Постановою ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 р. “Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації”. Згідно з постановою господарства, що підлягали ліквідації, мали поділятися на три категорії. До першої належали господарства, дії членів яких кваліфікувалися як організація й участь в антирадянських виступах і терористичних актах (засуджувалися до ізоляції у в'язницях і таборах); до другої -- ті, хто чинив менш активний опір (підлягали висилці з сім'ями до північних районів); до третьої -- ті, хто не чинив опору розкуркуленню (одержували зменшені ділянки за межами колгоспів). Ці злочинні рішення втілювались у життя таким чином, що з України виселялась найбільша кількість родин.
Безроздільне панування колгоспного ладу потребувало створення відповідної нормативної бази. Правові основи діяльності колгоспів визначалися зразковими Статутами сільськогосподарської артілі 1930, 1935 р., Тимчасовими правилами трудового розпорядку в колгоспах 1933 р., постановами РНК СРСР і ЦК ВКП(б), РНК УСРР і ЦК КП(б)У. Встановлювалося безстрокове користування колгоспів землею, визначалися плани обов'язкових поставок колгоспами державі продукції. За умови вироблення обов'язкового мінімуму трудоднів колгоспникам дозволялося мати незначні за розмірами присадибні ділянки, корову та невеличку кількість дрібної худоби й птиці.
Такі “соціалістичні” експерименти на селі призвели до надзвичайних і трагічних наслідків -- голодомору 1932-1933рр., внаслідок якого загинула п'ята частина українського селянства.
Сімейне право характеризується посиленням втручання держави у справи сім'ї. Так, до Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану 1926 р. внесено доповнення, які передбачали можливість відібрання у батьків дітей за відсутності належного нагляду за ними й передачу їх до дитячих будинків. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 р. заборонялися аборти, встановлювалася матеріальна допомога багатодітним сім'ям, посилювалася кримінальна відповідальність за несплату аліментів. У Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану постановою ЦВК і РНК УСРР від 4 серпня 1936 р. були внесені зміни, що визначали частку сплачуваних аліментів: на одну дитину -- 25 %, на двох -- 33 %, на трьох і більше -- 50 % заробітку відповідача. Значно збільшився розмір сплати за реєстрацію розлучення.
Суттєві деформації, пов'язані з посиленням кримінальної репресії, відбувалися у кримінальному праві. Суворішими стали покарання за злочини проти держави. Постановою ЦВК СРСР від 8 червня 1934 р. статтею про зраду Батьківщині було доповнено Положення про злочини державні (контрреволюційні та особливо небезпечні для Союзу РСР злочини проти порядку управління). ВУЦВК і РНК УСРР Постановою від 20 липня 1934 р. повністю включили ці доповнення до КК УСРР. Зрада Батьківщини, що кваліфікувалася як “дії, вчинені громадянами Союзу РСР на шкоду воєнній могутності Союзу РСР, його державній незалежності чи недоторканності його території”, каралася розстрілом з конфіскацією усього майна, а за обставин, що пом'якшували провину, -- позбавленням волі на строк до 10 років. Цією постановою стверджувався принцип колективної відповідальності у кримінальному праві. Так, у разі втечі військовослужбовця за кордон члени його сім'ї, які знали про втечу, за недонесення каралися позбавленням волі від 5 до 10 років з конфіскацією усього майна. Інші повнолітні члени сім'ї, що проживали разом із зрадником, позбавлялися виборчих прав і виселялись у віддалені райони Сибіру на 5 років.
Розширювався перелік злочинів проти порядку управління, до яких належали дезорганізація транспорту, порушення правил міжнародних польотів, незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної розмінної монети, підробка паспортів та порушення правил паспортної системи тощо. За ці злочини передбачалися санкції у вигляді позбавлення волі на тривалі строки, а у випадках, коли їх кваліфікували як такі, що мають явно злісний характер, -- розстріл.
Репресивний характер норм кримінального законодавства постійно посилювався. Так, постановою ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937р. термін покарання за особливо небезпечні державні злочини (шпигунство, шкідництво, диверсію) було збільшено з 10 до 25 років.
Велика увага приділялася боротьбі із замахами на соціалістичну власність. Встановлювалися жорстокі покарання (розстріл, а за пом'якшуючих обставин -- позбавлення волі на термін не менше 10 років з конфіскацією всього майна) за розкрадання державної і колгоспно-кооперативної власності. Невизначеність суворих санкцій ані розмірами викраденого майна, ані способами викрадання надавала можливість надто широко застосовувати норми цього закону. В умовах голодомору за цим законом до кримінальної відповідальності притягалися селяни і навіть діти, які збирали колоски на полях. Тому в народі він отримав назву закону “про п'ять колосків”. Встановлювалося також покарання у вигляді від 5 до 10 років концентраційних таборів за антиколгоспну агітацію, насильство та загрозу насильства щодо колгоспників з боку “куркульських та інших антисуспільних елементів”. До осіб, засуджених за цим законом, не застосовувалася амністія.
Окремі зміни у КК УСРР спрямовувалися на боротьбу із злочинами у господарський сфері. Встановлювалася кримінальна відповідальність за масовий або систематичний випуск промисловими підприємствами недоброякісних товарів. Спекуляція каралася позбавленням волі на строк не менше 5 років з конфіскацією всього або частини майна.
Передбачалися суворі санкції (позбавлення волі до 10 років) за обважування та обмірювання покупців.
Страницы: 1, 2, 3
