Другій архонт, базилевс, наглядав за здійсненням релігійних культів і, водночас, був ніби верховним жерцем. Він же приймав і скарги та головував у суді по справах, що торкалися релігійного культу і пролиття крові, оскільки це вимагало сакрального очищення і покарання, яке б відвернуло гнів богів. Базилевс був також головою ареопагу.
Третій архонт -- полемарх. Спочатку це був військовий вождь. Потім, від військових справ його відсторонили і він робив жертвоприношення на честь богів війни Артеміди і Еніалія. Полемарх відав цивільними справами метеків та іноземців (сімейними і спадковими).
Кожен з трьох архонтів міг підібрати собі двох помічників (паредрів).
Інші шість архонтів складали судову колегію фемофетів. Фемофети скликали судові засідання геліеї чи її колегії, голосували за них. Вони мали обов'язок щороку здійснювати перегляд усього діючого законодавства, вносити поправки, доповнення, пропозиції.
Отже, компетенція колегії архонтів зводилась до справ релігійних, культових та судових, які полягали не у безпосередньому розгляді справ, а у прийнятті скарг, позовів, у підготовці справ до розгляду у відповідних судових інстанціях та головували у цих судах.
Ареопаг в ранню епоху був в Афінах одним з найважливіших органів державної влади. Ареопаг до середини V ст. до н. е. був одним з найважливіших органів державної влади, що контролював діяльність посадових осіб та народних зборів. [11] 1)7 Після реформи Ефіальта (462 р. до н. е.) ареопаг втратив своє політичне значення і став органом майже виключно судовим, частково -- релігійним. До його складу входили діючи архонти і усі колегії, які успішно пройшли докімасію. Члені колегії були озброєні пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність, їх можна було притягнути до відповідальності. Винних засуджували, і вони втрачали свою посаду. Засіданні ареопагу відбувалося на Ареєвому узгір'ї і були переважно закритими. Головував на засіданнях архонт-базилевс. Ареопаг доглядав священні місця, святині, стежив за громадянською мораллю, додержанням звичаїв.
Ареопаг розглядав справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, про підпал і отруєння. Убивство громадянина ще вважали антирелігійним вчинком, що викликає гнів богів.
Ареопаг за дорученням народних зборів міг розслідувати справи про антидержавні злочини. Після битви при Хіронеї ареопагу було доручено судити усіх громадян, які не захищали батьківщину покинули її напризволяще, а також в час римського панування.
1.5 Колегія 10 стратегів та ін.
Замість військового вождя -- полемарха, згідно з реформами Клісфена, для військового керівництва був утворений колегіальний орган -- колегія десяти стратегів. Згодом (у V ст. до н. е.) вони не просто стали військовими вождями, а найвищими державними урядовцями країни.
Спочатку їх обирали по філах: по одному від філи, він командував ополченням своєї філи. З середини V ст. до н. е. народні збори почали обирати стратегів незалежно від приналежності до філ. Стратегів могли переобирати без обмежень у строках.
Усі стратеги займали рівне становище і мали одинакові права. Уразі війни вони рушали на чолі війська і щоденно інший з них здійснював верховне командування. Народні збори могли визначити одного з них на увесь час походу як головнокомандуючого.
Удругій половині IV ст. до н. е. кожному стратегу визначили певну компетенцію, яку визначали шляхом голосування у народних зборах. У походах стратеги представляли державу, вирішували від імені держави конфлікти і спори, затверджували заповіти воїнів, голосували у судах, які розглядали справи про військові злочини та ін. Стратеги мали право одноособово визначати воїнам покарання -- усунення з рядів війська або штраф.
Збройні сили. Основою збройних сил Афін було ополчення громадян. З цією метою усі громадяни чоловічої статі фізично здатні у віці з 18 до 60 років повинні були нести військову службу. Молодь з 18 до 20 років (сфеби) проходила військове навчання під керівництвом спеціально виділених фахівців (софропістів, педотрібів та ін.). Вони відповідали за фізичну справність, військову виучку і морально-патріотичне виховання юнаків. Ухилятися від військової служби було ганьбою, це загрожувало позбавлянням громадянських прав. І, навпаки, хоробрість, взаємовиручку, мудрість у бою всіляко стимулювали і відкривали дорогу до політичної кар'єри, високих посад у державі.
2 Афінський державний устрій
Афінський державний устрій V ст. до н. е. залишив великій слід в світовій історії, конкуруючи з іншими досягненнями цього універсально наділеного народу -- мистецтвом, архітектурою, філософією, наукою. З початком буржуазної епохи принципи афінського політичного устрою стали знаряддям в боротьбі з силами реакції. Що приваблювало до них ідеологів буржуазного
Просвітлення в їхній боротьбі з абсолютизмом? [10] 1)8 В небагатьох словах на це питання можна відповісти так: народоправство і виборність, колегіальність і підзвітність влади і суд присяжних.
Перший принцип -- народоправство -- був найбільш виражений в процесі видання законів. Наявність системи отримань легко пояснюється устремлінням посприяти законодавству "знизу", ініціативі мас. Кожний раз, коли ініціатива пробиває собі дорогу, це проходить при виключних обставинах (війна, смута). В звичайний час законодавча ініціатива виходила, як правило, від Ради 500, від колегії стратегів чи іншої влади. Можливе і інше тлумачення такої складної процедури законодавства: не допустити реакційного (антинародного) перегляду афінської конституції.
В свій час Арістотель радить уважність у законодавстві: "Якщо польза зміни законівневелика, між іншим як привичка порушувати закони -- справа шкідлива, то вже краще допустити деякі помилки", ніж змінювати старий закон. В так званий еліністичний період історії Греції, у II ст. дон. е. більшість міст зовсім заборонили перегляд своїх конституцій.
Наступним по значенню органом державної влади була геліея -- суд присяжних. Геліея вирішувала питання про наділення громадян правами; вона спостерігала за законністю заміщення посад і мала право відводу; вона затверджувала міжнародні договори. Головним її ділом була участь в законодавстві, а також суд по політичним, релігійним і багатьом інших справах.
Раз в місяць в Афінах скликалось особливе народне зібрання, яке вважали головним. На ньому проводилась перевірка діяльності влади. Зібрання після відкритого обговорення вирішувало, чи була ця діяльність правильною.
Така форма контролю знизу була, напевно, достатньо ефективною.
За типом, Афіни були рабовласницькою державою, а за формою правління -- демократичною республікою. Проте демократія в Афінах мала своєрідний характер. Справа в тім, що реальних свобод і прав окремо взятий громадянин Афін не мав. Афіняни боролись і вмирали за свободу. Але під свободою вони розуміли або незалежність свого міста-батьківщини, або його демократичне самоуправління. Це була свобода для держави, на яку не могли претендувати ні особа, ні меншість. Ця своєрідність свобод сприяла підриву міцності патріархальної сільської моральності, появі моралі нових торговельно-промислових груп населення. Нова мораль, носіями якої були софісти, розтлівала старі звичаї, побут, вірування. У моральній пустоті стало легше жити, насолоджуватись життям без перешкод з боку застарілих норм. Моральний занепад сприяв підриву підвалин демократії.
Діяльність вищих державних органів влади Афін сприяла їх економічному занепаду. Справа в тім, що розорені землероби, які були громадянами Афін, користувалися широкими соціальними гарантіями, вони одержували від держави компенсацію за свої втрати як натурою, так і грошима. За участь в засіданні судових органів, роботі Народних зборів Афіняни одержували платню. Коли та або інша особа попадала до суду, то їй краще було бути бідною, ніж заможною для того, щоб його жертвувати громадянам. Тому-то, заможні завжди оплачували розваги народу, споряджали кораблі і таке інше. Це називалось нести літургію.
Соціальні гарантії для бідних стали важким тягарем для держави, для заможних людей. Такі гарантії сприяли розквіту античної культури, але загубили античну економіку, а вимоги "хліба і видовищ" стали надійною зброєю у політиці тиранів. Ринок товарів з'явився, але ринок робочої сили так і не виник. Громадяни Афін, прирівнявши права громадянина до права кормління, не допускали в країну чужоземців та іногородніх, а тому ця держава, невелика за розміром і чисельністю населення, врешті-решт була завойована.
Своєрідність афінської демократії відбилася на правовій системі. Основним джерелом права в Афінах був закон, систематизовані зводи законів -- закони Драконта (VII ст. до н. е.), закони Солона, звичай, а гелія керувалась і своїм переконанням, створюючи нову норму права.
Афінськи порядки викликали злість аристократів. Платон був невдоволений тим, що в Афінах править "демос, великий і сильний звір", при якому влада попадає до рук демагогів. На його думку правителі Афін не мали досвіду, знання в управлінні державою, а громадяни робили велику помилку, вибираючи посадових осіб по жеребу. "Правильною" державою Платон вважав тільки Спарту.
Демократизація державного устрою мала позитивне значення. Великі суспільні роботи, які проводились при Періклі забезпечували зайнятість більшого числа людей: моряків, промисловців, кораблевласників. Бідним селянам давали наділи за границями Аттіки. Перікл увів невелеку плату за участь у роботі народного зібрання, в суді присяжних, а також членам Ради п'ятисот. Допомогу давали і тим хто служив в армії і на флоті. Громадянам, які не мали нічого безплатно роздавали хліб, гроші на візит до театру.
Розвиток тісніших торговельних, дипломатичних, військових та інших зв'язків між грецькими державами зумовило виникнення проксеній -- інституту "гостинності", що регулював відносини громадян до іноземців-греків за принципом взаємності. Проасанія здійснювалась між окремими особами чи категоріями громадян, а згодом, між цілими державами. Уряд доручав піклуватися про таких іноземців спеціальним уповноваженим -- проксенам, або одні держави посилали своїх проксенів у інші, щоб ті були захисниками і посередниками для своїх громадян перед громадянами і властями інших держав. Через проксенію вели й дипломатичні переговори з іншою державою, спершу звертаючись до свого проксена, який там проживав. Але, поза цією системою "гостинності", іноземець не міг користуватися правами нарівні з місцевими громадянами, не мав жодних політичних прав, більшості цивільно-правових та ін. (не міг, наприклад, купувати нерухомості).
Потім виникає інститут "ісополітії" -- коли дві чи більше держав бажають поєднатися узами дружби і взаємного сприяння. Ісополітія була двох видів: двостороння, тобто взаємна, або одностороння, тобто однобічна. Ісополітія була й персональна, коли її діставали приватні особи, політичні діячі.
В Афінах був досить розвинений інститут рабства. [11] 1)9 Раба можна було купити, продати, віддати у найм. Вбивство раба заборонялось, але й не каралось. Разом з тим, раби виконували поліцейські функції під час роботи народних зборів. Афіняни вважали ганебним для себе служити у поліції. Ф. Енгельс вказував: "Афіняни утворили, таким чином, одночасно зі своєю державою також і поліцію, справжню жандармерію із піших і кінних лучників... Але ця жандармерія формувалась із рабів. Ця поліцейська служба представлялась вільному афінянину такою принизливою, що він краще дасть себе заарештувати озброєному рабу, тільки б самому не займатися такою ганебною справою". [5] 2)10
Але маси вільних громадян створили в країні перший опір спробам родової знаті добитися їх закабалення. Це привело до ранньої ліквідації боргового рабства і створило відносну стійкість дрібного селянського господарства і незалежного промислового виробництва, що характерне для античного суспільства в найбільш цвітучу пору існування. Ці ж причини викликали стримління до максимального розширення рабства. У зв'язку з цим рабовласництво в античному суспільстві втратило риси патріархального рабства, які воно довго зберігало в країнах Стародавнього Сходу і, швидко розвиваючись стало основою системи, направленої на виготовлення товарів І виключення прибавленого продукту при нещадній експлуатації рабів. Але перетворення рабства в провідну систему виробництва потягло за собою гостра криза всієї системи,привело до розорення селян І промисловців, які не можуть витримати конкуренцію дешевої рабської праці і поставило перед провідними кругами суспільства проблему вільної бідноти, яка стікалася у великі міста. Але праця зробилася рабським діянням, безчестячим вільних людей, ухилявшихся від виробничої праці, в наслідок чого рабство ставало на заваді розвитку виробництва. Це нерозв'язане протиріччя привело античне суспільство до загибелі.
Держава в Стародавній Греції складається у формі держави-міста, як общини вільних і повноправних громадян. Загострення протиріч і необхідність давати відпір різним агресорам привели в Греції до формування більш чи менш великих союзів міст.
Політичний устрій Афін був самим передовим в країнах стародавнього світу. Властивостями її демогратії були: участь громадян в прийнятті законів, утворення правосуддя, виборність, зміна і підзвітність посадових осіб, відносна простота управління, колегіальність рішення питань, відсутність бюрократизма. Формула закона починалась словами: "Рада і народ вирішили".
Навряд чи випадково в цей період Афіни, по словам К. Маркса, переживали розквіт внутрішнього життя. Високій рівень культури і наукової думки мав всезагальне визнання. Але не треба допускати ідеалізацію інститутів афінської демократії. Вона трималась на рабстві, жорстокому гнобленні напів вільних громадян, іноземців, вільновітпущеників. Навіть в роки розквіту демократії в Афінах вільних було менше, ніж рабів.
Не мали політичних прав і вільні, але не афінськи громадяни (так звані метеки). Якщо особа незаконно присвоїла право афінського громадянина, його могли перетворити на раба. В народному зібранні більшість мали жителі столиці, так як селяни, будучи зайнятими в своїм господарстві, нерідко ухилялись від явки в місто. Жінки до участі в політичному житті не допускались. Фактично демократія існувала для закоренілих вільних афінських громадян.
Афінська держава по своїй класовій сутності була рабовласницькою, по формі правління -- рабовласницькою демократичною республікою для вільних громадян.
ВИСНОВОК
Дослідження такої теми як державний устрій Афінської рабовласницької республіки є досить цікавим і, на мою думку, корисним явищем.
У своїй роботі я намагався як загальні закономірності так і специфічні особливості утворення Афінської держави, розвиток і функціонування, її сутність, окремі інститути державного ладу.
Як відомо, без пізнання минулого неможливо зрозуміти теперішнє, передбачити майбутнє. В кінцевому випадку ключ багатьох сучасних суспільних проблем лежить в минулому.
Україна зараз переживає процес державотворення. Хоча ми вже визначились щодо напрямку побудови держави, основ державного і суспільного ладу, які закріплені Конституцією України. Але слід зазначити, що окремі державні інститути перебувають на початковій стадії розвитку, потребують вдосконалення, є багато проблем, пов'язаних із соціально-економічним життям. Тому, я вважаю, що дослідження державного устрою окремих країн в конкретно-історичних умовах є актуальним.
Використовуючі набуті знання можемо визначити ті позитивні риси певної держави і застосувати, модернізувати їх в сучасних умовах з метою оптимальної побудови і утвердження окремих державних інститутів.
Крім того, слід зазначити, що державно-правовий досвід Афінської республіки широко використовувався багатьма державно-політичними системами.
Чимало державних інститутів, явищ, правових норм, понять часів Афінської держави діють і в наш час, включаючи Україну.
З огляду на все вищесказане я вважаю, що дослідження даної теми не втратило свого значення в наш час і є позитивним явищем, покликаним сприяти поглибленню державно-правових знань.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. История государства и права зарубежных стран. /Под общей ред. проф. Галанзы П.Н. -- М.: Госюриздат, 1963.
2. История государства й права зарубежних стран. /Под ред. О.А.Жидкова. --Мл.1988.
3. Лісовий І.А. Античний світ у термінах, іменах і назвах: довідник з історії та культури Стародавньої Греції і Риму. -- Л.: Вища школа, 1983.
4. Тищик Б.Й. Історія держави і права зарубіжних країн.- Л. ЛДУ, 1996.
5. Федорів Г. К. Історія держави і права зарубіжних країн. -- К.: Вища школа, 1994.
6. Фролов Э.Д. Рождение греческого полиса. -- Л.: ЛГУ, 1988.
7. Хрестоматия по истории государства й права зарубежних стран. /Под ред. З.М. Черниловского. -- М.: Юрид. лит., 1984.
8. Хрестоматія по історії держави і права зарубіжних країн. /Под ред. О.О.Шевченко.-- К.: Вентурі, 1994.
9. Черниловский З.М. Всеобщая история государства й права. -- М.: Юристъ, 1983.
10. Черниловский З.М. Всеобщая история государства й права. -- М.: Юристъ, 1995.
11. Шевченко 0.0. Історія держави і права зарубіжних країн. -- К.: Вентурі, 1994.
[11] 1) 1) [11] Шевченко О.О.Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1994.- С. 42.
[11] 2) 2) [11] Шевченко О.О.Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1994.- С. 42
1 1) [1] Галанза П.Н. История государства и права зарубежных стран. - М.: Госюриздат, 1963.- С. 156
2 1) [1] Галанза П.Н. История государства и права зарубежных стран. - М.: Госюриздат, 1963.- С. 142
3 1) [11] )Шевченко О.О.Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1994.- С. 46.
4 1) [4] Тищик Б.Й. Історія держави і права зарубіжних країн.-- Л.: ЛДУ, 1996.-С. 37
5 )2) [11] Шевченко О.О.Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1994.- С. 42.
6 1) [4] Тищик Б.Й. Історія держави і права зарубіжних країн.-- Л.: ЛДУ, 1996.-С. 41
7 )1) [11] Шевченко О.О.Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1994.- С. 45.
8 1) [10] Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. - М.: Юристъ, 1995.
9 )1) [11] Шевченко О.О.Історія держави і права зарубіжних країн. - К.: Вентурі, 1994.- С. 46.
10 2) [5] Федорів Г.К. Історія держави і права зарубіжних країн. - Л.: 1997
25
Страницы: 1, 2
