Другий початок - це поділ імперії на дві половини: Східну й Західну, Oriens і Occidens. Але цей поділ у принципі не позначає собою розпадання імперії на дві зовсім окремих і самостійних держави: Oriens і Occidens залишаються тільки двома половинами того самого державного цілого.11Покровский И.А. История Римского права. - Минск, «Харвест», 2002. С. 190 - 191.

А тепер варто зупинитися на реформах, проведених Діоклетіаном і Костянтина, які допоможуть більш докладно охарактеризувати даний період.

Реформи Діоклетіана. Діоклетіан провів цілий ряд реформ, які повинні були зміцнити господарську, політичну й військову міць Римської імперії

Новий адміністративний поділ імперії. В часи принципату провінції збігалися, як правило, з колишніми до римського завоювання самостійними або напівсамостійними областями.

Діоклетіаном був зроблений новий адміністративний поділ. Вся імперія була розділена на 12 діоцез, границі, яких не завжди збігалися із границями колишніх провінцій. Діоцези у свою чергу ділилися на провінції. Італія втратила тепер і офіційно своє привілейоване положення: вона розділена була на два діоцеза, які включали не тільки італійські, але й інші області.

Система домінанту була заключним кроком по шляху остаточного утвердження військової диктатури. Придушення опору експлуатованих класів і відбиття наступаючих «варварів» вимагали не тільки політичної реорганізації Римської держави, але також господарського й військового його зміцнення.11 Покровский И.А. История Римского права. - Минск, «Харвест», 2002. С. 193.

Військова реформа. Увагу Діоклетіана було направлено, насамперед на підняття військової міцності імперії. Крім поділу влади між августами й цезарями необхідно було створити сильну армію, що була б здатна захистити границі імперії від «варварів» і разом з тим була б дійсною опорою імператорської влади.

Поряд з новими принципами розподілу військ при Діоклетіані був значно збільшений склад армії. Остання обставина неминуче повинна була порушити питання про комплектування військ. До Діоклетіана військові частини, як правило, поповнювалися добровольцями. Цей принцип залишився й у часи пізньої Імперії, але разом з тим були введені правила обов'язкового поповнення армії. Діоклетіан зобов'язав великих землевласників доставляти державі певна кількість рекрутів згідна з кількістю рабів, що перебували в їхніх маєтках, і колонів. Зобов'язані були служити в армії й лети - полонені «варвари», поселені на римській території. Нарешті, на військову службу за особливу винагороду приймалися загони «варварів», що переходили під владу Римської імперії.

Податкова реформа. Реформа армії вимагала більших витрат; великих витрат вимагало утримання чиновницького апарата. Тим часом господарство імперії, незважаючи на окремі заходи, продовжувало залишатися розстроєним. Діоклетіан провів ряд реформ із метою поліпшення стану імперських фінансів.

Уводилася нова система обкладання населення податками. Для епохи ранньої імперії характерним було різноманіття податків, причому значну роль у фінансах грали податки непрямі, що втратили своє значення із занепадом економічного життя й падінням цінності грошей. У системі Діоклетіана велике значення придбали прямі податки й, насамперед поземельна подать.

І в попередній період населення окремих областей зобов'язувалося поставляти державі певні продукти для змісту міста Рима, армії й чиновників. Подібний аналог звався аннона й збирався нерегулярно, нерідко здобуваючи характер реквізиції. Із часів Діоклетіана аннона - податок переважно в натуральній формі, стягує регулярно з населення. Одиниця обкладання визначалася відомою кількістю орної землі, що може обробити одна людина, щоб мати засобу до існування. При складання кадастрів приймалося в увагу розмір і якість оброблюваної ділянки землі, число працівників і кількість голів худоби. Від податку не звільнялися й сенатори, що платили до того ж крім поземельний і особливий податок. Міські жителі, що не мали земельних володінь, обкладали подушним податком.

З Італії, що не платила до того податки, стали тепер стягувати поземельні податки, як і із провінцій. За надходження податків відповідали міські ради, а так само власники маєтків. Відповідальність за надходження податків, покладена на великих землевласників, сприяла, безсумнівно, покріпаченню колонів.

Податкова реформа Діоклетіана гарантувала державі певна кількість продуктів, необхідне для змісту армії, двору, столиці й резиденції імператора. Державне господарство будувалося, таким чином, на натурально господарській основі, не залежало від коливань вартості грошей, ринкових цін, підвозу продуктів.

Це, безсумнівно, свідчить про те, що натурально - господарські тенденції здобували все більше значення в економіці пізньої Імперії.

Фінансова реформа. Грошове господарство, звичайно, теж грало ще істотну роль, але воно мало потребу в оздоровленні. У цих цілях Діоклетіан провів монетну реформу, що встановлювала повноцінну золоту монету, що важила офіційно 1/60 римського фунта; крім того, була випущена срібна й бронзова монета. Реформа ця не мала особливого успіху, тому що реальна вартість монети не перебувала в належному співвідношенні з номінальною її вартістю, співвідношення між цінністю й вартістю металу було визначено довільно, не була прийнята в увагу система обігу монети. У результаті повноцінна монета зникла з обігу й перетворювалася в злитки, ціни на товари не тільки не впали, але продовжували рости.11 Машкин Н.А. История Древнего Рима. - М., 1950. С. 522.

Едикт про ціни. З метою боротьби зі зростаючою дорожнечею в 301 р. був виданий едикт, що встановлює максимальні ціни на різні товари, а також максимальні ставки для оплати праці.

В історіографії давалися різні оцінки цьому едикту. Найчастіше його вважали адміністративним божевіллям. Потрібно, однак, помітити, що регулювання цін мало певні підстави. У розпорядженні уряду були величенні запаси продуктів; більші майстерні, які випускали багато всякого роду виробів, і, таким чином, уряд могло викидати на ринок певна кількість товарів і тим самим регулювати ціни. Однак регулювання цін у масштабі всієї Римської імперії засуджено було на невдачу. По едикті ціни були встановлені законодавцем довільно: вони були єдиними для всієї імперії, не враховувалися особливості районів, зручність шляхів сполучення й інших місцевих умов. У результаті всього цього едикт не мав особливих практичних наслідку й незабаром після видання, очевидно, перестав дотримуватися.

Судова реформа. Судова реформа Діоклетіана зробила корінні зміни в судоустрої. Розбір кримінальних справ від постійних комісій перейшов спочатку до Сенату, а потім до імператора і його чиновників.

У пригороді Рима карна юрисдикція перебувала у віданні перфекта міста, в Італії - перфекта преторія, а в провінціях - намісників по керуванню провінціями. Після реформ Діоклетіана в провінціях карне судочинство вели ректори. Крім того, були судді по справах про нічні пожежі й по справах про постачання продовольством. Останнім давалося право виносити в деяких випадках смертні вироки.

Розбір цивільних справ у зв'язку з поширенням екстраординарного процесу перейшов до імператорських чиновників. Реформа Діоклетіана завершила процес витиснення формулярного процесу екстраординарним. Оскільки зникало розходження між імператорськими й сенатськими провінціями, вся територія Римської держави перебувала під керуванням імператорів і їхніх чиновників. У Римі судова влада перейшла від преторів до міського перфекта. В 294 році Діоклетіан видав указ, у якому правителям провінцій пропонувалося вирішувати справи самим і тільки в крайніх випадках передавати на рішення приватних суддів.

Також з'явилися нові магістрати для розбору цивільних справ по справах про опіках, аліментах і т.д. 11 Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. - М., «Юридическая литература», 1980.С.167 - 168.

Відношення до традиційної римської релігії. У політичній системі, установленої Діоклетіаном, релігійному питанню приділялася велика увага. Діоклетіан подібно Августу виступив у якості встановлення старої римської релігії, але разом з тим, подібно тому, як це було в східних монархіях, було підкреслене божественне походження імператорської влади. Традиційному римському культу приділялася знову велика увага. Відомий пасивний опір своїй релігійній політиці Діоклетіан зустрічав з боку християнської церкви, але й цей опір придушувався.22 Машкин Н.А История Древнего Рима. - М., 1950. С. 523.

Реформи Костянтина. Якщо в області релігійної політики Костянтин ішов іншим шляхом, чим Діоклетіан, то в області соціальної й політичної він розвивав систему реформ, основи якої були закладені Діоклетіаном.

Відділення цивільної влади від військової. Зберігаючи адміністративний поділ імперії, уведене Діоклетіаном (на діоцези й провінції), Костянтин поставив над діоцезами чотири префектури: Схід, Іллірію, Італію й Галлію. Префектурами управляли перфекти Преторія, яким підкорялися вікарії діоцезів, а нижче їх стояли praesides провінції.

При Костянтині цивільна влада була остаточно відділена від військової; При ньому ж була завершена й реформа армії: розподіл військ на прикордонні частини й рухливу армію. Замість преторіанської гвардії, зменшеної в числі при Діоклетіані, з'являються особливі палацові частини.

Покріпачення куріалів. Послідовне проведення фіскальної політики привело до покріпачення станів. Едиктами 316 і 325 р. вищому стану міського населення - куріалам - заборонялося залишати те місто, де вони народилися. Ні постанови міської ради, ні розпорядження імператора не могли звільнити їх від муніципальних повинностей. Не могла позбавити їх від цього і яка - або військова або цивільна посада. Обов'язку куріалів зробилися спадкоємною повинністю Підопригора О.А. Основи римського приватного права. - К.: Генеза, 1997. -262с..

Покріпачення колонів і ремісників. Імператорська конституція 332р. забороняла перехід колонів з одного маєтку в інше; власник, у якого буде знайдений чужий колон, повинен був повернути його старому хазяїнові, крім того, повинен був заплатити податі, що належали з колона. Тривало при Костянтині й прикріплення ремісників до їхніх колегій. Так, в 317 р. було видане розпорядження, у якому говорилося, що «майстрам монетного двору варто назавжди залишатися у своєму стані, і від цього стану їх не звільняють привілеї, пов'язані з яким - або положенням».

Заснування нової столиці. Ще при Діоклетіані місто Рим втратило колишнє значення. Костянтин побудував (в 330 р.) нову столицю на місці грецької колонії Візантії. Нова столиця була названа ім'ям засновника - Константинополем. Моммзен Т. История Рима. Спб. 1993. - С.102.

Відношення до релігії. При Костянтині відбулася важлива історична подія: визнання за християнством і християнською церквою рівноправності з державним язичним культом (Міланський едикт 313 р.).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7