Та вийшло зовсім інакше. Підсудні зуміли не тільки зберегти гідну поставу під час слідства і в час судового процесу, але й вплинути на всіх інших підсудних та свідків так, що варшавський процес перетворився в форум пропаганди української справи та української революційно-визвольної боротьби.

Визначний польський журналіст та політик Ксавери Прушиньскі помістив з приводу Варшавського процесу у «Вядомосцях Літерацкіх» (ч. 50, від 15-го грудня 1935) статтю, що дуже влучно описує значення того процесу проти українських революціонерів. Прушиньскі пише: «Процес українських терористів, що ведеться вже більше, як три тижні, поволі міняє те обличчя, яке ми бачили на початку розправи. Це не є вже процес Біласа і Данилишина. Процес молодих виконавців нападу на пошту в Городку, що їх видали в руки поліції українські селяни, в яких вони шукали захисту, розійшовся у Львова широким відгомоном... Тепер оце замість «типів з понурим виглядом -- бачимо двоє дівчат і кількох хлопців, молодих, а навіть молоденьких, що дивляться нам у вічі сміло й ясно. «Зпід лоба», як писала преса, не дивиться ані Гнатківська, ані Лебедь, ані той 26-літній провідник революційної екзекутиви і її трибуналу, звихнений студент політехніки Бандера, якому хіба повіримо на слово, що за ним шукали під чотирьом псевдонімами бойовика. Робиться людині дивно, як можна цілими місяцями полювати на ближнього, мов на звіра, а потім дивитися так ясно в очі цілому світові. За параграфами, які вичислив прокурор стоїть, чейже, смерть. У найкращому випадку, стоїть коли не кінець життя, то кінець щойно початої молодості, ще не перешуміло. Вже тепер повинна би вступати в жили цих людей мертвеччина завмирання та отяжілість довгих літ тюрми. Але в них того немає.» Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів .- Нью-Йорк, 1961 .- Том 1. - С. 180

Виконати смертельну кару, призначену в Варшавському процесі на Степана Бандеру та його двох товаришів польська влада не зважилась. Застосована Бандерою на тому процесі тактика зробила справу голосною в усьому світі і здобула симпатії для українського визвольного руху, а для засуджених зокрема, не лише в широкому світі, але навіть і серед деяких кругів польського громадянства. А українська спільнота на ЗУЗ на вістку про вирок проголосила всенародну жалобу. В польській пресі під впливом Варшавського процесу піднялись голоси гострої критики польської політики супроти українців, спертої на поліційному терорі. В такій ситуації виконання вироку смерті було б тільки додатковим ударом по авторитеті польської влади, а серед українського громадянства це скріплювало б протипольські настрої. Тому польський уряд ініціював переговори з українськими політичними партіями про «нормалізацію» українсько-польських відносин і як вияв своєї доброї волі проголосив політичну амністію, на підставі якої й замінено кару смерті Степанові Бандері і його двом товаришам на кару довічної тюрми.

Такий оборот справи дав польській владі можливість поставити Степана Бандеру ще раз перед судом -- у Львівському процесі проти членів Крайової Екзекутиви ОУН та членів боївки, що виконала атентати на поліційних конфідентів -- директора Бабія та студента Якова Бачинського. Цей процес відбувся перед лавою присяжних у Львові від 25 травня до 26 червня 1936 року.

Але Бандера і цього разу умів перебрати ініціативу в свої руки, так що в дійсності обвинувачем була не польська влада, але Степан Бандера та його товариші, які обвинувачували польську окупаційну владу.

2.2 РОЗБУДОВА ТА ОФОРМЛЕННЯ РУХУ

Як керівник революційної боротьби на ЗУЗ, Степан Бандера звертає пильну увагу на кожну ділянку, вносячи скрізь свій розмах, захоплення працею і вміння Організувати революційну боротьбу.

Перш за все Бандера завершує й закріплює організаційну структуру підпільної організації, що нею мусила бути ОУН. Всю масу членства ОУН поділено на п'ятки (гуртки по п'ять членів), вбудовані в ієрархічну організаційну систему за територіальним принципом, та доручено строго придержуватись схеми, подиктованої конспірації та вимогами оперативності в підпільно-революційній боротьбі. Восени ї взимку 1933 р. проведено окремий вишкіл повітових провідників ОУН, а також окремих членів Окружних і Повітових Екзекутив для докладного ознайомлення їх з організаційною Структурою й принципами організації й конспірації підпільної боротьби, як теж з основними засадами ідеології та програми ОУН. Вже самі курси були організовані зразково під організаційним і конспіративним оглядом: вони відбувалися невеличкими групами при такому доборі учасників кожної з груп, щоб вони одні одних особисто не знали й не мали змоги довідатися дійсних прізвищ та організаційних становищ і місця дії інших співучасників курсу. Одержавши належний вишкіл, окружні та повітові провідники негайно перевели реорганізацію організаційної сітки, згідно з одержаними вказівками, на місцях. Завдяки зміцніла й набрала потрібної оперативності, а разом з тим законспірованість самої сітки і її дії поглибилася й зміцніла. Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів .- Нью-Йорк, 1961 .- Том 1. - С. 191

ОУН замітно посилилася в тому, що праця військової референтури КЕ ОУН на ЗУЗ. Записки «архіву Сеника», цитовані на Варшавському судовому процесі, подають, що з ініціативи тодішнього крайового провідника ОУН «Баби», тобто Степана Бандери, зорганізовано в Данцігу в днях 10--15 серпня 1933 р. спеціальний однотижневий курс для інструкторів військового вишколу членства ОУН, на якому взяло участь 13 заавансованих військовиків, членів ОУН із ЗУЗ. Безпосередньо після того відбувся в Берліні військовий курс для радіотелеграфістів, учасниками якого були члени ОУН із ЗУЗ. Повернувшись із тих курсів, військовики ОУН зорганізували в різних місцевостях Західної України вишколи військових інструкторів, в тому 10 таких вишколів у самому Львові з участю по 9 слухачів у кожному. Завданням тих інструкторів було переводити систематичний військовий вишкіл всього членства ОУН на місцях. Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф .- Львів, 2001.- С. 93

У 1934 році, коли розвиток політичної ситуації в Польщі вказував на можливість нової пацифікації на західноукраїнських землях, Крайова Екзекутива ОУН розглянула на своєму засіданні можливість і потребу організувати так звані «Зелені Кадри». На випадок посиленого польського терору супроти українців, повинні були, згідно з планом, всі розконспіровані члени ОУН перейти в підпілля і створити збройні партизанські загони, щоб таким способом повести організовану партизанську боротьбу проти польського окупанта, концентруючи всю увагу польських властей на партизанських загонах ОУН. Заарештування, що наступили в другій половині 1934 р., не дали змоги реалізувати ці плани. Все ж, це були зародки ідеї організації збройних загонів, що розвинулись потім в концепцію Української Повстанської Армії.

Українська партійна преса, ворожа до ОУН, виступаючи проти організації, протиставляла їй завжди «органічну» працю, тобто працю в легальних українських організаціях і установах та дорікала, що ОУН відтягає українську молодь від позитивної праці в «органічному» секторі. Такі закиди до ОУН ставила тогочасна українська партійна преса -- їх ще й сьогодні повторяє дехто з противників ОУН ї революційно-визвольної боротьби -- скеровуючи їх спеціально проти націоналістів, що своєю діяльністю на ЗУЗ і своїм впливом направили всю діяльність ОУН.

Із здивуванням доводиться признавати Оунівцям, що закид противників організації, ніби ОУН відтягала українську молодь від «позитивної» праці, частина українського громадянства приймала як слушний. А тим часом об'єктивний аналіз тодішніх відносин та тенденцій в діяльності ОУН, сперта на фактах і цифрах, виявляє понад усякий сумнів, що це якраз члени ОУН були рушійною силою в праці в усіх легальних українських організаціях і виховних установах, які не заперечували принципу боротьби за Самостійну Соборну Українську Державу, хоч репрезентативні становища в тих організаціях ОУН залишала справи не членам ОУН, щоб арештування й суди членів ОУН не могли пошкодити легальним українським організаціям, в яких вони були членами.

На доказ цього наведу звіт з діяльності тридцятьох клітинах українського студентського товариства за шкільний рік 1932/33 в тому саме «органічному» секторі. В тих 30-ох клітинах було зорганізованих 697 українських студентів; з них тільки приблизно половина були членами ОУН, але якраз вони були в 90% виконавцями показаної у звіті праці. Згідно з тим звітом, в рамках «Студентських Громад», «Просвіти», «Рідної Школи», «Відродження», «Соколів» і «Лугів» на старих статутах) ті студенти виголосили -- 921 доповідь, влаштували 223 спільних сходин з доповідями й іншою програмою, підготовили 206 театральних вистав, відбули 484 організаційних поїздок у терен, підготовили 145 святкових концертів і академій, зорганізували 57 фестивалів, 51 вечорниць і забав, виголосили 76 святкових промов, перевели 116 люстрацій, 62 загальних зборів, 14 анкет, фізичних вишколів, керували діяльністю 27 товариств, вели 79 гуртків для навчання неграмотних, заснували 4 нові відділи «Просвіти», 2 «Рідної Школи», 6 «Сокола» і «Лугу», 10 спортивних товариств, 6 товариств «Відродження», 2 інших товариств, 5 театральних гуртків, хорових і музичних гуртків, 22 самодіяльних гуртків, 8 „ощадностевих” і 10 спортивних секцій, 2 інших гуртків, 11 культурно-освітніх курсів, 2 збірні лекції «Рідної Школи», вели діяльність у 79 гуртках, 6 було головами товариств, 41 членами управ, при будові «Народних Домів» відробили фізично 99 днів. Полтава П. Хто такі бандерівці та за що вони борються. - Дрогобич, 1991 (реп. вид. 1950).- С. 93

Оці сухі цифри говорять про те, що ОУН не відтягала українську молодь від «органічної» праці, а навпаки, несла ту працю в більшості на своїх плечах. Ці дані є тим більше важним документом у тому питанні, що вся та діяльність в «органічному» секторі української спільноти велася не тільки не всупереч інтенціям ОУН, а якраз навпаки -- з доручення ОУН. Бо керована Степаном Бандерою ОУН поставила моральну вимогу до всього свого членства бути передовиками не тільки в революційній боротьбі українського народу, але і в розбудові його «органічного» сектора.

Тут варто згадати закиди противниками ОУН, про «тоталітарні» та «вождівські» тенденції ОУН, приписувані, як і попередні, перш за все Степанові Бандері. І в цьому випадку --аналіз тодішньої дійсності приводить до безсумнівного висновку, що такі закиди були і є нічим іншим, як несовісними інсинуаціями ненависників ОУН. Впорядковуючи організаційну структуру ОУН та організаційні форми н діяння, Степан Бандера наголошував конечність відрізняти форми легального суспільно-громадського життя від форм революційного підпілля. В легальному житті ОУН сама репрезентувала повністю і вимагала від інших репрезентувати демократичні форми суспільно-громадського життя: чесності у боротьбі концепцій, чистоти виборів усіх керівних органів в українських організаціях та установах і звітності перед народом. Про це можуть посвідчити протоколи всіх тогочасних українських організацій і установ, в яких брали участь члени ОУН. Звідти можна б теж довідатися, що це якраз політичні партії, противні до ОУН, намагалися стосувати в легальному українському життю тоталітарні методи й захоплювати владу, ігноруючи волею народу, та ухилялися від звітності із своєї діяльності перед народом. У своїх інсинуаціях противники ОУН користувались єхидним словоблудством, змішуючи навмисно вислів «тотальна» боротьба з тоталітарною формою дії. Справа в тому, що УОН завжди підкреслювала конечність «тотальної» боротьби українського народу за визволення, тобто вести її всіма силами нації, в усіх ділянках життя. Але це немає нічого спільного з тоталітарними формами дії. Та вороги використовували і використовують подібність слів «тотальний» і «тоталітарний», надаючи обом одного значення -- «тоталітарного». Прус Е. Антинародна діяльність українських і польських буржуазних націоналістів…// УІЖ. - 1972. - №8. - С.77-85.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6