Під Сталінградом німецькі війська теж не змогли реалізувати свої плани. Командування радянських військ, маючи значну перевагу сил над військами вермахту, 19 листопада розпочало контрнаступ: 22 німецькі дивізії були оточені.
Отже, на кінець 1941 р. німецькі війська не лише були зупинені на важливому рубежі, яким була Волга. Збройні сили Великої Британії та США на всіх театрах, війни успішно відбили наступи, утримали зверхність на більшій частині океану, зберегли свої основні комунікації. Воєнні дії флотів США і Великої Британії заклали підвалини для розмаху боротьби проти нацистських військових частин в Африці, Європі та Азії.
3. НАЦИСТСЬКИЙ "НОВИЙ ПОРЯДОК" У ЄВРОПІ
Ще задовго до початку війни Гітлер не приховував своїх планів встановлення "нового порядку", який передбачав територіальний переділ світу, поневолення незалежних держав, винищення цілих народів, встановлення світового панування.
Крім народів Австрії, Чехословаччини і Албанії, які стали жертвами агресії ще до початку війни, на літо 1941 р. фашисти окупували Польщу, Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію, Люксембург, значну частину Франції, Грецію та Югославію. Німеччина одержала під свій контроль величезний геополітичний простір. Азіатський союзник Гітлера -- мілітаристська Японія -- окупувала деякі райони Китаю та Індокитаю.
"Новий порядок", що спирався на багнети, підтримували і профашистські елементи окупованих країн -- колабораціоністи.
До складу Рейху були включені Австрія, Судетська область Чехословаччини, Сілезія і західні області Польщі, бельгійські округи Ейпен і Мальмеді, Люксембург, французькі провінції Ельзас і Лотарингія. Від Югославії до Рейху відійшли Словенія, Штірія. Ще до війни була створена маріонеткова Словацька держава під егідою фашистської Німеччини, а Чехія і Моравія перетворені на фашистський протекторат.
Значні території дістали і союзники Гітлера: Італія -- Албанію, частину Франції, Греції, Югославії, Болгарія контролювала Добруджу, Фракію, до Угорщини вийшли землі від Словаччини, Чехії, Румунії та Югославії.
Як правило, в окупованих країнах формувалися маріонеткові уряди з колабораціоністських елементів. Проте не скрізь вдавалося створити такі уряди. Так, у Бельгії і Голландії агентура німецьких фашистів була досить слабкою для утворення таких урядів. Після капітуляції Данії її уряд слухняно виконував волю окупантів. З деякими "союзними" державами (Болгарія, Угорщина, Румунія) були встановлені фактично васальні відносини. Вони за безцінь збували в Німеччину свою аграрну продукцію і сировину в обмін на дорогі вироби промисловості.
У подальшому держави фашистського блоку мали намір змінити існуючий на той час розподіл колоніальних володінь: Німеччина прагнула повернути собі англійські, бельгійські та французькі колонії, які втратила після поразки у Першій світовій війні, Італія -- заволодіти Середземномор'ям та Близьким Сходом, а Японія -- встановити контроль над усією Південно-Східною Азією та Китаєм.
Найбільш антилюдяний фашистський "порядок" встановлювався в країнах Східної та Південно-Східної Європи, оскільки слов'янським народам передбачалася участь рабів німецької нації. Відповідно до імперської політики більшість робіт, що є простими, другорядними, примітивними, мала виконуватися не німцями, а виключно особами, які були так званими допоміжними народами (наприклад слов'янами). Керуючись цим принципом, нацисти вивозили до Німеччини на рабську працю тисячі людей. На травень 1940 р. у Німеччині перебувало 1,2 млн. іноземних робітників, у 1941 р. -- 3,1 млн., у 1943 р. -- 4,6 млн..
З літа 1942 р. нацисти в усіх окупованих країнах перейшли до масового і систематичного знищення євреїв. Люди єврейської національності повинні були носити розпізнавальні знаки -- жовту зірку, їм було закрито доступ в театри, музеї, ресторани і кафе, вони підлягали арештам, відправці в табори смерті.
Нацизм як ідеологія був відвертим, цинічним запереченням усіх прогресивних цінностей, що виробило людство за свою історію. Він насаджував систему шпіонажу, доносів, арештів, катувань, створював жахливий апарат репресій і насильства над народами. Або змиритися з цим "новим порядком" у Європі, або стати на шлях боротьби за національну незалежність, демократію і соціальний прогрес -- така була альтернатива, що постала перед народами окупованих країн.
4. ПЕРЕБІГ ПОДІЙ у 1943 р.
1943 р. став переломним у ході Другої світової війни. Збройні сили СРСР завдали рішучих поразок фашистським військам під Сталінградом і на Курсько-Орловській дузі. Англо-американські війська здійснили переможні наступальні дії в Північній Африці. З війни була виведена Італія. Наприкінці року відбулася Тегеранська конференція, де вперше зустрілися Й. Сталін, Ф. Рузвельт і У. Черчілль; її учасники розробили плани наступних спільних воєнних і дипломатичних дій.
Завершальним етапом боротьби під Сталінградом, що тривала з 10 січня до 2 лютого 1943 р., стала операція "Кільце", мета якої полягала в остаточній ліквідації оточених німецьких військ. Сталінградська битва завершилася капітуляцією 330 тис. фашистських вояків на чолі з фельдмаршалом Ф. Паулюсом. Перемога під Сталінградом сприяла широкому наступу Червоної армії на всіх фронтах: у січні 1943 р. було розірвано блокаду Ленінграда; в лютому -- звільнено Північний Кавказ. У результаті осінньо-зимової кампанії 1942/1943 рр. воєнну міць фашистської Німеччини було значно підірвано. Це високо оцінили союзники Радянського Союзу, які навесні 1943 р. значно активізували збройні дії в Північній Африці. На початку травня розпочався наступ англо-американських військ у Тунісі, що завершився повною поразкою німецько-італійських військ в Африці. Це був великий успіх усієї антифашистської коаліції.
Намагаючись знову оволодіти стратегічною ініціативою на Східному фронті, гітлерівське командування розробило план операції для оточення Червоної армії в районі Курська й Орла. Тут з боку Німеччини було задіяно 900 тис. вояків, 1,5 тис. танків, понад 2 тис. літаків; з радянського боку -- більш як 1,3 млн. чоловік, 3,4 тис. танків і близько 3 тис. літаків. Це була найбільша танкова битва Другої світової війни, в результаті якої в першій половині липня радянські війська завдали нищівної поразки гітлерівцям. Продовжуючи наступ, радянські війська у вересні звільнили Лівобережну Україну й Донбас, у жовтні форсували Дніпро і в листопаді ціною великих втрат узяли Київ.
Таким чином, були визволені від окупантів значні території СРСР. Разом із тим з осені 1943 р. сталінський режим вчинював жахливі злочини, репресії проти цілих народів Кавказу і Криму, їх було огульно звинувачено у зрадництві й депортовано на Схід. З жовтня 1943 р. до березня 1944 р. були депортовані 93 тис. калмиків, 68 тис. карачаєвців, понад півмільйона чеченців і інгушів, 37 тис. балкарців, 183 тис. кримських татар. Одночасно з Криму виселялися болгари, греки, вірмени, громадяни інших національностей. Усе це відбувалося під лицемірні фрази про дружбу народів, про її значення для перемоги над фашизмом.
Влітку 1943 р. війська Англії та США висадилися на Сіцілії й почали готуватися до висадки в Південній Італії. При повній деморалізації італійської армії від влади був усунутий Муссоліні, а новий уряд вступив у переговори з англо-американським командуванням про капітуляцію Італії. З вересня Італія капітулювала, що означало початок розпаду фашистського блоку держав і викликало шалену лють Гітлера. До того ж новий уряд Італії оголосив війну Німеччині. У відповідь Гітлер віддав наказ окупувати Апеннінський півострів.
Різко загострилися внутрішні суперечності в країнах -- союзницях Німеччини. Народні маси Румунії, Болгарії, Угорщини й Фінляндії виступали за вихід із війни. Під впливом значних перемог союзників у 1943 р. наростає антифашистська боротьба в країнах Європи. Сім держав розривають свої відносини з фашистським блоком. У Швеції перемагає позиція прихильників дотримання суворого нейтралітету у війні. Поволі переорієнтовуються на США й Англію Іспанія, Португалія, Туреччина. В цих умовах політичне й військове керівництво Німеччини робило все для того, щоб попередити розпад блоку, будь-якими засобами примусити країни-сателіти продовжувати війну.
За 5 років війни військово-економічний потенціал країн фашистського блоку значно впав. Вони не могли змагатися з державами антифашистської коаліції. В 1943 р. СРСР, США й Англія випустили літаків у 3,5 раза, танків і самохідних артилерійських установок -- у 6, гармат і мінометів -- у 4,6 раза більше, ніж країни фашистського блоку.
З метою подальших узгоджених дій у війні й повоєнному устрою світу в жовтні 1943 р. у Москві було проведено конференцію міністрів іноземних справ США, СРСР і Англії. Учасники конференції обговорили питання про скоріше закінчення війни, відкриття другого фронту у Франції, про вступ Туреччини у війну на боці антифашистської коаліції тощо. В окремій декларації говорилося про необхідність створення міжнародної організації для підтримання загального миру і безпеки.
Московська конференція міністрів іноземних справ підготувала зустріч глав урядів трьох, держав -- США, Англії і СРСР. Вона відбулася у Тегерані 28 листопада -- 1 грудня 1943 р. Після досить гострих дискусій було домовлено про відкриття в травні наступного року другого фронту десантом союзних військ на північному заході й півдні Франції. На цей час Радянський Союз повинен був організувати потужний наступ на радянсько-німецькому фронті, щоб полегшити висадку військ.
Було також домовлено про вступ СРСР у війну проти Японії через три місяці після розгрому фашистської Німеччини.
Були розглянуті питання про майбутнє Німеччини, кордони Польщі, про деякі аспекти майбутньої міжнародної організації безпеки.
І хоч конференція виявила окремі розходження між її учасниками, вона сприяла подальшому зміцненню антифашистської коаліції, її рішучості довести війну до повного розгрому гітлерівської Німеччини.
Таким чином, на кінець 1943 р. провідні країни антифашистської коаліції, володіючи стратегічною ініціативою, за наявності значної переваги у живій силі, військовій техніці й озброєнні, прагнення до погоджених спільних дій мали все необхідне для розгортання широких наступальних дій. Перестала існувати вісь Рим -- Берлін, хоча маріонетковий режим Муссоліні з допомогою німецького командування правив Північною Італією.
5. РУХ ОПОРУ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ
В уярмлених фашистськими окупантами країнах Європи з самого початку війни розгорнулася визвольна, антифашистська боротьба. Вона мала різні форми і методи; характеризувалася участю в ній різних верств населення, представників різних політичних партій і організацій, людей різних віросповідань. У країнах фашистського блоку умови для визвольного антифашистського руху були виключно складними. Фашистські і маріонеткові уряди встановили тут терористичний режим і жорстоко придушували будь-яку опозицію. Проте і в цих країнах після поразок фашистських військ у 1943 р. посилилася антифашистська боротьба.
Широкого розмаху антифашистська боротьба набула у Франції, Югославії, Польщі, Чехословаччині, Албанії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах.
Після капітуляції Франції на цей шлях стали сили, що пішли за генералом Шарлем де Голлем, який емігрував до Англії і розпочав об'єднання французів-патріотів. 18 червня 1940 р. він закликав усіх французів до боротьби проти фашизму. Від Черчілля він одержав згоду на формування добровільних збройних сил. Рух Опору на чолі з де Голлем під назвою "Вільна Франція" мав свої організації у Франції та колоніях.
Страницы: 1, 2, 3
