Елліністичний Єгипет - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Елліністичний Єгипет

.2 Ремесло та торгівля

Поряд з розвитком сільського господарства в еліністичному Єгипті продовжувало розвиватися ремесло. Реміснича техніка в ряді галузей виробництва значно покращилася. Посилився розділ праці, змінилися форми її організації. Провідними галузями ремесла залишилися ті, які мали в Єгипті багатовікову історію - ткацтво, обробка металу, керамічне виробництво, виготовлення папірусу, обробка шкіри, виробництво скляного посуду, яке почало частково витісняти глиняний посуд.

Великої майстерності досягли єгипетські ремісники у виготовленні льняних, шерстяних та шовкових тканин. Великими центрами ткацького ремесла були міста Александрія, Мемфіс, Коптос, Гераклеополь, Крокодилополь, Фіви, Панополь. Александрійський скляний посуд отримав широкої відомості за межами Єгипту.

В кінці ІV-ІІІ ст. д.н.е. в країнах Східного Середземномор'я простежується господарський підйом та розвиток грошового обігу. Єгипет зайняв провідне положення в торгівлі поряд з царством Селевкідів та островом Родос.

На великих земельних володіннях та в численних майстернях вироблялася значна кількість продуктів, які направлялися на ринки. Александрія - великий центр міського життя еліністичного Єгипту - потребувала значних запасів продовольства і, в свою чергу, вивозила вироби своїх ремісників. Загалом ще Птолемей Лаг переніс резиденцію з Мемфіса до Александрії, мотивуючи тим, що Александрія мала важливе місцерозташування для зв'язків з Сирією та Егідою і була одним з найкращих морських портів древнього світу, поступаючись лише Карфагену. Заснувавши у Верхньому Єгипті місто Птолемаїду, Птолемей створив особливий центр, який прийняв на себе функції головного міста провінції. На відміну від Селевкідів єгипетський правитель не був зацікавлений у тому, щоб створювати автономні або напівавтономні центри, оскільки це могло призвести до виникнення нових проблем в управлінні країною.

Слід зазначити і той факт, що в торгово-економічну зону впливу Птолемеїв входили Палестина, фінікійські приморські міста - Тир, Сидон, Берит, якими управляв стратег. Для Птолемеїв особливо важливого значення набувало утримання під своїм контролем Ліванських гір. Єгипет завжди був скудним на ліс, а Птолемеям був необхідний ліванський кедр, особливо для будівництва власного флоту.

Також в сферах інтересу Єгипту знаходилися Кіренаїка та острів Кипр. Перша - важливий оплот грецької культури в Африці, другий - навністю значної кількості лісу та мідних копалень. Кипрська мідь потрібна була Птолемеям для виробництва власної монети.

Значні опорні пункти Птолемеїв існували на західному узбережжі Малої Азії. Серед них слід виділити в першу чергу велике торгівельне місто Мілет та острів Самос. В Єгипет періодично направлялися звідти великі партії рабів, ліс для будівництва, мідь, пурпурова фарба, мурмур, вино, меблі, худоба. На вироби єгипетських ремісників - скляний посуд, мазі, папірус та зерно - завжди був великий попит у всіх середземноморських країнах.

Економічна політика та дипломатія Птолемеїв вдало доповнювали один одного, і сфера їх дії виходила далеко за межи Передньої Азії та Середземномор'я. Так, Птолемей відправив спеціального посланця Діонісія до правителя індійської держави Маур'їв Віндусару. Діонісій повинен був забезпечити запрошення до Єгипту спеціалістів з навчання бойових слонів. Без них Птолемей не зміг би обійтись у протистоянні з Селевкідами.

На Піфомській стелі можно прочитати, що Птолемеї восьановили канал між Нілом та Червоним морем. Прокладання каналу пов'язане ще з ім'ям Дарія І, пізніше його відновив імператор Траян. З новим відкриттям каналу, Птолемеї почали проявляти велику цікавість до Червоного моря та прилеглим країнам. На узбережжі Червоного моря були засновані нові порти - Міос-Гормос та Береника. Тоді греки ще не наважувалися пересікти це море та вийти у відкритий океан. Тому посередниками в торгівлі Єгипту з Індією були південноарабські купці, які транспортували звідти слонову кістку, ароматичні засоби, тканини та інші товари.

Треба також згадати ще й Птолемаїду - місто, засноване для відлову слонів; тому він мав офіційну назву "Птолемаїда для вилову слонів". Африканські слони відігравали дуже важливу роль в армії Птолемеїв, тому що останні вели безперервні війни з Селевкидами, які використовували слонів з Індії.

Птолемеї чеканили монети з золота, срібла та міді, так як розвиток обміну вимагав налагодженої монетної справи. На початку свого правління Птолемей І чеканив монету згідно атичному зразку. Однак пізніше він перейшов до чеканки монет родоського та фінікійського типу, так як торгівля з Родосом та Фінікією відігравали для Єгипту особливо велику роль. Головною одиницею в грощовій системі Єгипту була срібна тетрадрахма. В країні також у широкому вжитку була й мідна монета. Господарському оберту допомагала ціла низка мереж державних кас - "трапез".

2. Соціальна структура єгипетського суспільства часів еллінізму

2.1 Заможні верстви, жерці

Якщо розглядати ієрархічну піраміду еліністичного Єгипту, то саму її вершину займав цар. Юридично цар був єдиним власником всієї землі. В документах еліністичного часу землі Єгипту розділялися не декілька розрядів за ступенем їх плодовитості та доходності з точки зору володарських прав. За характером володіння основний розряд складала "царська земля", яка знаходилась в управлінні царської адміністрації, а також та, яка, власне, відрізнялась від царської землі. Це були "уступлені" землі - до їх складу входили землі храмів, клерухів, "дарствена" земля. Земля храмів, вважалося, що належить богу, але держава зберігала верховні права і на цю землю так, як і на участки воїнів.

Подарованими землями володіли вищі представники знаті. Нарешті, по відношенню до деяких земельним участкам встановлювалися більш міцні володіння, наприклад, в тих випадках, коли приватні особи на необробленій раніше землі робили висадку плодових дерев або винограду. Розвиток земельних відносин проходив в напрямку зростання уступленої землі, її поступового виокремлення та розширення за рахунок царської землі.

Щорічно складалися обширні земельні описи, в яких відмічалося стан землі, розміри участків, їх якість, імена володарів, доходність та характер культур. Особливо суворо регламентувались зернові господарства та посіви масляних культур. Призначалися спеціальні особи - "генематофілаки" ("сторожи врожаю"), які слідкували за тим, щоб жоден колос не втік від державного обкладання.

Важливого значення в державних господарствах мала система відкупу - аренди у держави приватними особами тих чи інших прибуткових статей. Ця система застосовувалась в системі сільського господарства та ремесла, у використанні різних прибуткових посадах та при організації сбору податей. Перевага віддавалась тому, хто запропонує більшу суму.

Нерідко створювалися цілі компанії відкупщиків, які поєднували для цих цілей власні кошти. Царські чиновники слідкували за тим, щоб діяльність відкупщиків не завдала якого-небудь збитку казні. У птолемеївському Єгипті великого значення отримали царські монополії, які дозволяли царю концентрувати в своїх руках прибутки багатьох галузей.

Так, при введенні монополії на виробництво рослинного масла Птолемеї відібрали обладнання у всіх дрібних виробників масла. Тепер масло виготовляли в царських ергастеріях. Про організацію та сировину, робітничу силу піклувалися спеціальні державні чиновники - так звані "економи". Продаж масла було суворо монополізовано. Право продажу по спеціальним цінам масла давалося на відкуп дрібним торгівцям, які повинні були виручку доставляти економу. Були також монополізовані трапези (каси), родовища, виробництво сукна, папірусу, пива, пряностей, парфюмерії, золотих прикрас, виготовлення фарб.

Вже при Птолемєях було встановлено культ правителя. Однак тут слід проводити різницю між єгипетськими та еліністичними культами правителя. Само собою зрозуміло, що всі Птолемеї в єгипті як боги по образу фараонів, Ахеменідів та Олександра Великого. Цей культ розповсюджувався на всіх правлячих Птолемеїв, але допоміжно до єгипетського мався ще і власне еліністичний культ правителя. В Єгипті він так само був створений другим поколінням царів, а саме Птолемеєм ІІ, як і в державі Селевкідів, де культ правителя був заснований Антіохом І. Еліністичний культ царів необхідно возводити до чисто грецьких джерел; він притримується тієї ідеї, що правитель, який здійснив надлюдські справи, також гідний божеських почестей.

В еліністичному культі правителя необхідно проводити різницю між культом померлих та культом живих. Початок було покладено сином та приємником Птолемея І, який обожнював померлого царя. Він отримав культове ім'я "бог-спаситель". Далі Птолемей ІІ заснував в 279/278 році на честь своїх батьків велике свято, яке повторювалося раз на чотири роки - Птолемеї.

З третім святкуванням цих Птолемеїх в 271/270 році, можливо, пов'язаний відомий вірш Феокріта "Похвала Птолемею". Він вміщує цікаві відомості про історію того часу і про володіння Птолемеїв, оскільки автору важливо було показати усьому світу міць та величність держави Птолемеїв. Шанування померлих йде від міфу про віддалення смертних людей до богів. Феокрит пише, що Птолемей І займає місце між Зевсом та Герою, які взяли його до себе на Олімп.

Зовсім по іншому була справа з консекрацією живих. Початок тут поклав Птолемей ІІ, який обожнював себе та свою дружину й сестру Арсеною ІІ. Для обох правителів під назвою братолюбиві боги був створений ососбливий культ. Але це був культ перш за все царя, який сидів на своєму троні і вважався вище своїх підданих. Звичайно, що прижиттевий культ правителя був державним культом, він відправлявся в особливому храмі в Александрії.

Щоб зробити цей культ популярним, цар розпорядився, щоб цей культ почитався і в інших храмах як грецьких, так і єгипетських.

Не слід недооцінюваит важливості запровадження державного культу для володарюючих царя та його дружини, так як тут ще за життя правителя знаходило виявлення уявлення про його божественну суть. Кожному підданому - чи був він македонянином, еліном, єгиптянином - цар знаходився в божественній сфері, оточений спеціально призначеними ждя нього жрецями, відповідальних за принесення жертв і відправлення культу.

Зовсім по-іншому було божествене шанування після смерті Арсіної ІІ. Вона отримала апофеоз як "братолюбива богиня"; в якості жриці їй була призначена особа канефора ("та, що несе корзину") - як правило це була молода дівчина з найбільш знатної сім'ї Александрії. Її ім'я у всіх офіційних документах стояло другим після жреця Олександра. Ця кенефора повинна була повністю присвятити себе культу померлої цариці. Вона приймала участь також в офіційних процесіях під час великих свят в Александрії.

Головною опорою Птолемеїв в Єгипті були великі землевласники, найманці та військові колоністи. За своїми соціальними інтересами до них приєднувалось і єгипетські жерці. В деяких відношеннях Птолемеї урізали самостійність жреців, однак підтримували їх як соціальну силу, проявляючи виключну щедрість. Написи неоднократно свідчать про те, що Птолемеї дарували землі разом з прибутками місцевим божествам.

При Птолемеях було встановлено культ нового державного бога - Сараписа (ім'я виникло від першопочаткового Осор-Апис). Згідно легенди, зображення Сараписа було перевезено з Синопи Понтійської до Александрії. Але є дослідники, які вважають, що Сарапис був вавілонським божеством. Новий бог Сарапис шанувався не тільки у єгиптян, але й у македонян та греків. Храми та надписи свідчать однак про те, що давні єгипетські боги не дали себе витіснити новим божеством. Можна припустити, що Птолемеї йшли назустріч певним релігійним потребам. Все це не заважало їм виказувати пошану як грецьким, так і єгипетським богам, про що свідчать багаточисельні надписи з всіх областей Єгипту. Птолемеї також або реставрували, або будували нові храми власне єгипетським богам.

Эгипетські храми залишались великими господарськими центрами. Областю великого храмового землеволодіння була Фіваїда. Храми Гора і Едфу, Ісіди на острові Філи мали тисячи арур. Окрім "священної землі" храми використовували і ту землю яку віруючі, наприклад, клерухи, присвячували богу та іноді ще приарендовували більш менш великі участки царської землі.

Страницы: 1, 2, 3