16
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
ФРАНКСЬКА ДЕРЖАВА
ПЛАН
1. Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави Меровінгів.
2. Перехід влади до нової династії. Держава Каролінгів.
3. Правління Карла Мартелла («Молота») та його реформаторська діяльність.
4. Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого.
5. Загибель імперії Карла Великого та поява середньовічної Європи.
1. Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави
Меровінгів.
У 486 р. внаслідок франкського завоювання в Північній Галлії виникла Франкська держава, на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг (486--511) з роду Меровея (народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший період історії Франкської держави -- з кінця V до кінця VII ст., названий меровінзьким. За Хлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників -- Бургундія (534), остготи відступили франкам Прованс (536).
До середини VI ст. Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Франки підпорядкували собі також кілька гер-манських племен, що жили за Рейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; сакси вимушені були платити їм щорічну данину.
Франкська держава проіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальної Європи. Процес феодалізації відбувався тут у формі синтезу пізньоримських і германських родоплемінних відносин.
Найважливішим джерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галлії) в меровінзький період є одна з найвідоміших варварських "правд" І -- "Салічна правда". Це запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, як вважають, на початку VI ст., тобто ще за життя (а можливо, і за наказом) Хлодвіга. Римський вплив позначився тут набагато менше, ніж в інших варварських "правдах", і виявляється головним чином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.
"Салічна правда" відображає архаїчні порядки первіснообщинного ладу, що існували у франків ще до завоювання. Але в ній містяться і нові дані -- відомості про зародження майнової і соціальної нерівності, приватної власності на рухоме майно, права успадкування на землю і, нарешті, держави.
* Франкське королівство меровінзького періоду з кінця VI -- початку VII ст. було вже ранньофеодальним суспільством, хоча процес феодалізації в ньому розвивався досить повільно. Аж до кінця VII ст. основним станом цього суспільства залишалися вільні дрібні землевласники, на півночі ще об'єднані у вільні общини-марки. Початок феодалізації франкського суспільства супроводжувався зародженням ранньофеодальної держави.
* Король зосередив у своїх руках усі функції держав-ного управління, центром якого став королівський двір. Влада короля ґрунтувалася передусім на тому, що він був найбільшим землевласником у державі, очолював численну, особисто віддану йому дружину.
Державою король управляв як особистим господарством: дарував своїм наближеним у приватну власність ті землі, що раніше становили всенародну, племінну власність, довільно розпоряджався державними прибутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів і торгового мита.
Королівська влада спиралася на підтримку класу великих землевласників. З моменту виникнення держава всіляко захищала інтереси цього класу феодалів і сприяла своєю політикою розоренню і закабаленню віль-них общинників, зростанню великої земельної власності, організовувала нові завоювання.
У центральному управлінні Франкської держави збереглися лише слабі залишки минулої первіснооб-щинної організації у вигляді щорічних військових огля-дів -- "березневих полів".
Вимушені рахуватися з великими землевласника-ми, франкські королі періодично скликали збори найзначніших магнатів, де обговорювали загальнодержавні питання.
Управління графством -- більшою територіальною одиницею -- цілком перебувало в руках королівської посадової особи -- графа, який був головним суддею и графстві й стягував на користь короля третину всіх судових штрафів.
Найповніше збереглося самоврядування в сільській общині, яка на сільському сході обирала своїх посадо-вих осіб, творила суд за дрібними правопорушеннями і стежила, щоб дотримувалися звичаї марки.
Зростання великого землеволодіння і приватної влади великих землевласників вже за сина Хлодвіга призвело до ослаблення королівської влади. Позбувшись унаслідок щедрих земельних роздавань значної частини своїх володінь і прибутків, франкські королі вияви-лися безсилими в боротьбі з сепаратистськими спряму-ваннями великих землевласників. Після смерті Хлод-віга почалося дроблення Франкського держави.
З кінця VI в. намічається відособлення трьох само-стійних областей у складі Франкського держави:
Нейстрії -- Північно-Західної Галлії з центром у Парижі;
Австразії -- північно-східної частини Франксь-кої держави, що включала споконвічні франкські області по обох берегах Рейну і Маасу;
Бургундії -- території колишнього королівства бургундів.
Наприкінці VII ст. на південному заході виокреми-лася Аквітанія.
Ці чотири області відрізнялися і етнічним складом населення, і особливостями соціального ладу, і ступе-нем феодалізації. Вони були слабо пов'язані економічно (в той час панували натурально-господарські відносини), що перешкоджало їх об' єднанню в одній державі. Королі з дому Меровінгів, що очолювали ці області після роздроблення Франкського держави, вели між собою боротьбу за верховенство, яка ускладнювалася безперервними сутичками між королями і великими земле-власниками всередині кожної з областей.
Наприкінці VII ст. фактична влада у всіх областях королівства опинилася в руках майордомів (старший по дому). Спочатку це були посадові особи, що очолювали королівське двірцеве управління. Потім майордоми пере-творилися на найбільших землевласників. Все управлін-ня кожної з областей королівства зосереджувалося в їх руках, і майордом виступав як вождь і військовий вата-жок місцевої земельної аристократії. Королі з дому Меровінгів, що втратили будь-яку реальну владу, признача-лися і зміщувалися за волею майордомів, отримавши від сучасників зневажливе прізвисько "лінивих королів".
Після тривалої боротьби в середовищі франкської знаті у 687 р. майордом Австразії Піпін Герістальський став майордомом усієї Франкської держави. Саме він поклав початок новій династії франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатнішого зі своїх представни-ків -- Карла Великого -- отримала назву династії Каролінгів.
Майордоми Австразії з дому Піпінідів (нащадки Піпіна Герістальського), ставши правителем об'єднаної Франкської держави, започаткували нову династію франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатні-шого зі своїх представників -- Карла Великого -- отри-мала назву династії Каролінгів.
Представники дому Каролінгів (Піпінідів) правили Франкською державою з кінця VII до середини IX ст. спочатку як майордоми, а з 751 р. -- як королі. Цей період в історії Франкського королівства називають каролінзьким.
За правління Каролінгів у франкському суспільстві відбувався переворот в аграрних відносинах, що сприяв завершенню формування феодального ладу. Суть цього перевороту, який почався ще за Меровінгів, полягала:
у швидкому зростанні великої земельної власності за рахунок соціального розшарування всередині общини;
розоренні маси вільних селян-общиників, які, втра-чаючи свої алоди, поступово перетворювалися на залеж-них людей, а потім і кріпаків.
До початку VIII ст. у франків вже склалися дві ворожих одна одній соціальних верстви:
перша -- великі землевласники галло-римського і германського походження, які володіли своїми земля-ми переважно на правах безумовної приватної власності (алод), а тому були відносно незалежні від центральної влади і нерідко виступали проти неї зі зброєю в руках;
друга -- тією або іншою мірою залежні селяни, що не мали земельної власності і піддавались експлуатації з боку власників землі, на якій вони жили.
Значну частину цих залежних людей становили на-щадки галло-римських рабів, колонів, вільновідпуще-ників, германських рабів і литів. Відмінності між цими категоріями поступово згладжувалися. Але водночас у франкському суспільстві ще були досить численні про-міжні групи населення: дрібні та середні алодисти се-лянського типу, що частково також користувалися пра-цею залежних селян. Іноді поряд з алодом вони трима-ли землю у вотчині як дрібні держателі феодального типу (дрібні вотчинники), що починали тільки переходити до феодальної системи господарства.
Саме за рахунок розмивання цих проміжних шарів значною мірою і відбувався процес аграрного перевороту VIII -- початку IX ст. Зміни в соціальній структурі франк-ського суспільства визначили політику наступника Піпіна Герістальського -- майордома Карла Мартелла.
3. Правління Карла Мартелла («Молота») та його реформаторська
діяльність.
Карл Мартелл ("Молот"), що правив з 715 по 741 р., почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів Аквітанії і Провансу, Карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори -- саксів, фризів, алеманів, баварів, і знову обклав їх даниною.
У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку VIII ст. Іспанію, вторглися в 720 р. в Південну Галлію, погро-жуючи Франкській державі. Перемога франків при Пуатьє поклала край подальшому просуванню арабів у Європі.
Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, що розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, по-стало питання про докорінну реорганізацію військових сил. Тому була здійснена бенефіціальна реформа Карла Мартелла.
Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі в повну, безумовну власність (алод), які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді "бенефіціїв" (дослівно: "благодіян-ня"). Бенефіції надавалися в довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової. З часом бенефіції стали перетворюватися з довічного у спадкове володіння і протягом IX--X ст. на-були характер феоду (лену), тобто спадкового володін-ня, пов'язаного з обов'язком військової служби.
Карл Мартелл здійснив широке роздання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку землі, що конфісковували у бунтівних магнатів, а коли ці землі вичерпалися, він провів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив велику кількість бенефіціаріїв.
Страницы: 1, 2
