Більше того, представники більшовицької влади для боротьби з „релігійними забобонами в Україні” розпочали у 1921 р. розкривання (розпечатування) мощей Святих, і тільки термінова секретна телеграма ЦК КП(б)У, надіслана з м. Харкова, призупинила цей вандалізм. У телеграмі пропонувалось місцевим органам влади тимчасово утриматись від подібних методів для того, щоб попередити масову містифікацію, пов'язану з дією мощей, оскільки траплялися випадки нетлінності їх. Також вищі партійні органи влади, хоча і визнавали цей метод антирелігійної боротьби правильним, рекомендували зосередитись на інших “невідкладних завданнях революції”.39

Підсумовуючи вище зазначене, можна констатувати, що основними причинами, які призвели до селянської війни проти більшовицької влади в Україні, зокрема на Поділлі, у 1920-1922 рр. були:

-політика „воєнного комунізму”: запровадження військового стану, примусове насадження більшовицьких органів влади, спроби швидкої „радянізації” селянства;

- здійснення насильницьких продовольчих реквізицій;

- свавілля підрозділів Червоної армії стосовно мирного населення;

- репресивні дії загонів ЧК та ревтрибуналів;

- проведення примусової мобілізації молоді до лав Червоної армії;

- переслідування більшовиками церкви та вилучення владою церковних цінностей.

- прагнення селянства до відновлення влади УНР та утвердження Соборної незалежної України;

Селянський повстанський рух був часто стихійним, не достатньо організованим, з партизанськими методами боротьби, але він мав національне спрямування. Селяни зрозуміли, що вийти із такого скрутного становища у боротьбі з сильним та жорстоким ворогом можна тільки здобувши національну незалежність. Серед діючих повстанських загонів були й такі, які мали чітку організовану військову структуру та належну дисципліну. Підтверджують це накази командира Надбужанської повстанської дивізії від 1921 р.: „29 лютого. Згідно наказу Головного отамана військ Української Народної Республіки я, отаман Хмара, приймаю командування повстанською Надбужанською дивізією... Повстанська дивізія є діючою частиною українського війська і підпорядковується наказам УНР... Забороняється категорично: пянство, пограбування, безпідставані постріли, а також нечемне поводження з мирним населенням...

10 березня. Висловлюю подяку старшинам та козакам за взяття м. Брацлава і відважний бій з комуною...

14 березня. Щиро дякую козакам за те, що вони при взятті м. Теплик нашою дивізією поводились з місцевим населенням чемно...

22 березня. Панове старшини та козаки.., ми сформували бойову частину і розпочали визволення неньки України від чужинців, тому ми повинні діяти воєдино, як рідні брати...

27 березня. Звернення до червоноармійців. Ми козаки 114 повстанської Надбужанської дивізії запитуємо вас, для чого ви прийшли на Україну? Навіщо мучите наших жінок, сестер, матерів? Ми вас просимо піти геть, поки не пізно, Не заставляйте нас проливати вашу кров...”40

З повстансько-партизанським штабом, який знаходився на території Польщі і який очолював Юрій Отмарштайн, тісний звязок підтримували повстанські отамани Гальчевський, Шепель, Заболотний, Яворський, Якубенко, Кравченко, Дорошенко, Годзиківський, Харченко...41

Але селянська війна не зупинила більшовиків - втратити Україну - було смерті подібно, і, проти наростаючого опору селянства „Постійна Нарада по боротьбі з бандитизмом” (створена в лютому 1921 р.) у квітні - травні 1921 р. вводять крайньо репресивні заходи: систему заручників, систему відповідальників (відповідачів); організовують діяльність „надзвичайних трійок”; формують „летючі ескадрони”, завданням яких стало переслідування повстанських загонів до їх повної ліквідації (повстанці в 1921 р. змінили тактику боротьби з червоноармійськими частинами, діючи невеликими загонами).42

Влада дала зрозуміти селянству, що на будь-який акт непокори вона відповість новими репресивними заходами.

Особливо відчутно вразили по бойовитості повстанців системи заручників, відповідачів і „надзвичайних трійок”. Ці репресивні засоби були спрямовані на те, щоб ліквідувати основу, кореневу систему, яка живила повстанський рух, - вони призначалися для всього непокірного селянства України.

1.3 Єдиний сільськогосподарський податок

Важливим, насамперед, у дослідженні податкової системи більшовицької держави, є аналіз статей закону про єдиний сільськогосподарський податок 1927/28 „окладного” року, який дає змогу зробити висновок, що вже на той час норми оподаткування були значно завищеними і стрімко розорювали одноосібні селянські господарства.5

У вказаному законі читаємо: „Розділ І. Загальні твердження. П. 1. Єдиному сільськогосподарському оподаткуванню підлягає вся людність, що займається сільським господарством...

Розділ ІІ. Вирахування оподатковуваного прибутку. П.13. Прибутки кожного окремого господарства обкладувані єдиним сільськогосподарським податком, вираховуються в грошових одиницях (карбованцях і копійках)...

П. 20. Для союзних республік встановлюються такі пересічні норми прибутковості нижчепозначених джерел з десятини землі (в карбованцях)”:

Зазначені цифрові дані засвідчують, що українське селянське господарство повинне було сплатити протягом року податок за користування сімома десятинами (одна дес. - 1,1 га)6 землі, яку вони орендували в держави,7 у розмірі 798 крб.

Переважна більшість подільських господарств були малоземельними (0,75 дес. на особу),8 тому в середньому одне господарство орендувало у більшовицької держави тільки біля 2-х дес. землі (на Вінниччині: від 1 до 2 дес. - 57 % селян, від 2 до 3 дес. - 24 %, від 3 до 4 дес. - 11 %).9 У зв'язку з цим, зазначена вище загальна грошова сума суттєво зменшувалася і для переважної більшості селянських господарств становила приблизно 200 крб. Величина суми залежала ще й від того, під яку сільськогосподарську культуру використовувалася земля селянами.

Наступна таблиця засвідчує оподаткування прибутковості однієї голови худоби та вулика.10

Вище вказані дані таблиці свідчать, що навіть при наявності в господарстві однієї голови кожного виду худоби та рамки вулика, сільськогосподарський податок для українського господарства зростав ще на 78,5 крб. і разом з податком на землю становив до 300 крб.

Але, з кожним роком, як підтверджують архівні джерела, величина сільськогосподарського податку в Україні тільки зростала.

Страницы: 1, 2, 3, 4