Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Герцогство Варшавське та Королівство Польське в загальноєвропейських політичних відносинах

b>1.3 Утворення Польського королівства

В 1814-1815 рр. на Віденському конгресі поряд з 216 дипломатами високого рангу з усіх європейських країн приймали участь російський цар Олександр І та австрійський монарх Франц І. В травні 1815 р. були підписані „Основи конституції” Королівства Польського, в підготовці яких видну роль відіграв Чарторийський. Затверджуючи конституцію, Олександр І вніс суттєві поправки. Цар не погодився на надання законодавчої ініціативи сейму, залишив за собою право змінювати запропонований сеймом бюджет, Конституція надавала самоуправління Королівству Польському, право мати власну армію, отримали поляки і свободу друку. Конституція проголосила, що Королівство Польське назавжди приєдналось до Російської імперії і пов'язана з нею власною унією. Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. - М, 1993. - С. 96

Як пише С. Мироненко, Олександр розглядав конституційний устрій Польщі „ як перший крок на шляху до конституції російської... Конституція Королівства польського була для Олександра І своєрідним експериментом. Польща стала об'єктом перевірки реальності задуманого імператором симбіозу конституції з самодержавною владою”. Романовы. Исторические портреты: Книга вторая. Екатерина ІІ - Николай ІІ. - М., 1997. - С. 290

За рішенням Віденського конгресу Прусії були повернені, по-перше, Познанський та Бидгощський департаменти Князівства Варшавського, з яких утворилося Велике Князівство Познанське; по-друге, місто Гданськ. Краків та його округа стали „вільним містом”. Решта території колишнього Князівства Варшавського увійшла до Королівства Польського. История Польши. - М., 1956. - Т. 2. - С. 254

В ньому виконавча влада цілком належала російському імператору, який одночасно був і польським королем; законодавча влада за конституцією розподілялася між сеймом та королем, але фактично останнє слово залишалось за королем. В якості вищого керівного органу створювалась Державна Рада, управління королівством здійснювалося призначеним царем намісником.

Територія королівства розділялося на вісім воєводств: Августовське, Калишське, Краківське, Люблінське, Мазовецьке, Полоцьке, Радомське та Сандомежське. Згідно конституції формувалося польське військо; адміністративне та судове управління повинно було здійснюватися польською мовою, жителям Королівства гарантувалось свобода слова та друку. Таким чином, своїм польським підданим Олександр І надав більше прав, ніж громадянам Росії. Там же. - С. 255

Отже, якщо порівнювати особливості процесу утворення Королівства Польського та Герцогства Варшавського, то слід зазначити, що спільним було утворення двох держав на тлі зниклої вже після поділів Речі Посполитої і плекання населенням обох нових державоутворень надії на відновлення польської державності.

Відмінним було те, що Королівство Польське було утворене з земель, які належали Пруссії, а Герцогство Варшавське - окрім прусських земель поєднало в собі частину земель, підвладних Австрії. Загалом же площа Князівства Варшавського в порівнянні з Королівством Польським була більша.

І хоча в обох утвореннях були прийняті державні документи, що регламентували відносини між населенням все ж таки Герцогство Варшавське розглядалося Наполеоном як плацдарм для подальших наступальних дій на Росію, а Королівство Польське - як об'єкт для збільшення території держави, в даному випадку Росії.

Розділ ІІ. Політичний розвиток Королівства та Герцогства
2.1 Політичні перетворення в Королівстві Польському

Своїм намісником в Королівстві Польському російський імператор призначив вже не молодого генерала Ю. Зайончека, який став депутатом Чотирирічного сейму. Не відрізняючись ні будь - якими видатними здібностями, ні особливою енергією, але будучи польським патріотом і в той же час людиною, який не відчував великої ворожнечі до Росії і до всього російського, Зайончек виявився придатним як для Варшави так і для Петербургу. Противагою можливим сепаратистським тенденціям стали великий князь Константин Павлович, призначений головнокомандуючим польською армією та сенатор Н. Новосільцев., який отримав від Олександра І посаду його комісара в Адміністративній раді Королівства - вищому органі виконавчої влади при наміснику від царя. Механізм врівноваження працював добре, поки Константин не закохався в польську красуню Іоанну Грузинську і не вступив з нею в морганатичний шлюб. Після цього почалися деякі негаразди, що турбували Петербург, але все ж таки вони не мали серйозних наслідків. История Польши. - М., 1956. - Т. 2. - С. 256

В березні 1818 р. зібрався перший сейм Королівства Польського. Відкриваючи його Олександр І натякнув на можливість розширення Королівства за рахунок Литви і Білорусії. Вже 15 березня Олександр вимовив промову, яка вразила сучасників. Ось що почули Польща, Росія, Європа: „ Образование, существовавшее в вашем краю, дозволило мне ввести немедленно то, которое я вам даровал (тобто Конституцію), руководствуясь правилами законно - свободных учреждений, бывших непрестанно предметом моих помышлений и которых спасительное влияние надеюсь я с помощью Божией распространить и на все страны, Провидением попечению моему вверенные. Таким образом, вы мне подали средство явить моему отечеству то, что я уже с давних лет ему приуготовляю и чем оно воспользуэтся, когда начала столь важного дела достигнут надлежащей зрелости» Романовы. Исторические портреты: Книга вторая. Екатерина ІІ - Николай ІІ. - М., 1997. - С. 290

Цією промовою Олександр І чітко підкреслив свою давню приналежність до конституційних ідей, розуміння того, що Польща вже виросла до конституції, а Росія виросте в недалекому майбутньому, обмеженому, зокрема, межами життя самого Олександра І.

Його конституційні наміри дуже чітко накладалися і на плани в області звільнення селян від кріпосної залежності, які просунулися швидше в економічно більш розвинутих районах Росії - Естляндії, Лифляндії, Курляндії, але які, як це показує розробка таємних проектів Аракчеєва та Гурьєва, рано чи пізно повинні були дійти до Росії. Там же. - С. 292

Чуть пізніше, начебто розвиваючи думки, озвучені навесні у Варшаві, імператор заявив під час бесіди з прусським генералом Мезоном наступне: „Наконец все народы должны освободится от самовластя. Вы видите, что я делаю в Польше и что я хочу сделать и в других моих владениях». Там же. - С. 293 Ці слова стали негайним надбанням публіки.

Другий сейм, який був скликаний 1820 р., який позначився активними діями ліберально-шляхетської опозиції - калишської партії, або калишан, яка домагалася дотримання конституційних гарантій. Царські прибічники, особливо Н. Новосільцев, відповіла на це переслідування голови кали шан Б. Немоївського і спробами вмовити Олександра І в необхідності відміни конституції.

В ході підготовки наступного сейму, який зібрався тільки у 1825 р., з'явилася додаткова стаття, яка відміняла гласність сеймових засідань; Б. Немоївському спочатку заборонили доступ на засідання, а потім він був заарештований. Хоча сейм в цілому знову продемонстрував відданість монарху, стало ясним, що надії перших років існування Королівства Польського виявилися марними для обох сторін.

2.2 Загострення політичних суперечностей на міжнародній арені

Практично з моменту виникнення Королівства Польського значного розмаху отримала нелегальна опозиція по відношенню до існуючих порядків - таємні просвітницькі організації, що складалися передусім з учнівської молоді та військовослужбовців. Їх головною метою було відновлення незалежного Польського Королівства в поєднанні з радикальними соціальними перетвореннями антифеодального характеру і певною демократизацією політичного ладу.

Сеймову та нелегальну опозицію, як і інші ідейно - політичні сили, об'єднувало в ті роки намагання відновити колишні польські кордони, головним чином за рахунок Литви, Білорусі та України.

Загострення польського питання на міжнародній арені викликала революційна хвиля, що прокатилася по всій Європі у 1848 - 1849 рр. в Королівстві Польському активізувалася діяльність конспіраторів, які не закінчували боротьбу проти національного та соціального гноблення. Миллер И. Исследования по истории народов Центральной и Восточной Европы ХІХ в. - М, 1980. - С. 54

Вже при правлінні в Росії Миколи І, останній з початком революції в Європі сконцентрував на західних кордонах Росії більш ніж чотиритисячну армію, відправивши до Відня і Берліну послання про невідкладну необхідність ”подавити заколот в Галіції і Познані”.

Кримська війна 1853 - 1856 рр., яка закінчилася поразкою для Росії, виявила серйозні розбіжності у зовнішньополітичних інтересах держав, що поділили Польщу. Досить багато чисельна польська еміграція та опозиційні кола на польських землях пов'язували з Кримською війною великі, але нездійснені надії.

Англія та Франція боролися проти посилення впливу Росії на Балканах, Австрія, а частково і Пруссія в тій чи іншій мірі підтримували їх в цій боротьбі. В польському питанні інтереси Австрії та Пруссії практично співпадали з інтересами Російської імперії; іншим європейським країнам це питання було, по суті, нецікавим: вони лише використовували його для різних дипломатичних спекуляцій, дуже слабо піклуючись про дійсні потреби польського народу. Миллер И. Исследования по истории народов Центральной и Восточной Европы ХІХ в. - М, 1980. - С. 54

2.3 Прояви національно-визвольного руху на підкорених територіях

Аналогічна ситуація склалася на початку 60-х рр., коли загальний підйом охопив значну частину польських земель і перш за все Королівство Польське. Надії повстанців 1863 р. на підтримку з боку різних європейських держав виявилися марними, спроби польської еміграції налагодити ділові контакти з керівництвами не дали якихось суттєвих результатів.

Визвольна боротьба польського народу в наступні десятиліття частіше за все отримувала форму національно - визвольної боротьби. Однак слід пам'ятати, що його невід'ємна складова частина завжди були в кінцевому рахунку непримиренні станово - класові протиріччя, які послаблювалися в періоди підйому визвольної війни і загострювалися під час її спаду.

Польське селянство розглядалося в даний період багато чисельним і найбільш пригнобленим станом польського суспільства. Хоча більшість селян ще не володіли будь - якою розвинутою політичною свідомістю, селянство в цілому досить істотним чином впливало на позиції і діяльність різних соціальних груп, що брали участь у визвольній боротьбі.

Велике значення селянства було підтверджене в кінці ХVІІІ ст. перебігом та результатами повстання під керівництвом Т. Костюшко. На наступних етапах селянське питання стало основним стрижнем ідейно - політичної боротьби під час військових виступів проти гнобителів.

Серед шляхти, перш за все заможної, було немало осіб які були готові співпрацювати з іноземними загарбниками в обмін на особисті або станові привілеї. Більшість же шляхетського стану була досить зацікавлена у відродженні незалежної Польської держави. Тому після розділів шляхта стала активною силою визвольного руху, а її представники зайняли в ньому керівне положення. Социальная структура общества в ХІХ в. Страны Центральной и Юго - Восточной Европы. - М., 1982

Вищі та середні прошарки польського духовенства своїм виникненням та матеріальними інтересами мало чим відрізнялися від шляхетського стану, а нижчий прошарок, особливо в 1830 - 1850 рр., - від селянства. Духовенство в цілому намагалося зберегти і укріпити вплив католицької церкви, що неминуче ставило його в опозицію до іноземної влади.

Оскільки релігія була тісно пов'язана з національною самосвідомістю, значний прошарок польського духовенства неминуче повинен був перетворитися і дійсно перетворився в активну силу національно - визвольного руху.

Матеріальні інтереси міських низів не були однаковими. Зокрема, та частина міщан, яка була пов'язана з цеховою організацією, займала загалом консервативні позиції, тоді як інші ремісники намагалися ліквідувати всі форми феодальної регламентації; аналогічні протиріччя існували в середовищі торгової буржуазії. Антифеодальні тенденції в даному середовищі швидко наростали у зв'язку з припливом до міст частини шляхетського та селянського прошарків, а саме в цьому середовищі прискореними темпами розвивалася національна самосвідомість.

Страницы: 1, 2, 3, 4