Господарський механізм античного рабства Давньої Грец - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Господарський механізм античного рабства Давньої Грец

p align="left">Період розвитку античної економіки, змістом якого була система патріархального рабства, метою якої було одержання безпосередніх засобів існування у виді споживчої вартості, перемінився новим періодом.

Таким чином, в один прекрасний день у наявності виявилися, з одного боку, вільні люди, позбавлені усього, крім своєї робочої сили, а з іншого боку - для експлуатації їхньої праці - власники всіх придбаних багатств.

2.2 Господарський механізм ІІ (класичної) стадії рабовласницької економіки античного світу

На другій стадії розвитку античного господарства виступає рабство, а процес виробництва в порівнянні з попередньою стадією (патріархального рабства) істотно трансформується.

Коли лихварство римських патриціїв остаточно розорило римських плебеїв і дрібних селян, наступив кінець цієї форми експлуатації і місце дрібноселянського господарства зайняло господарство чисте рабовласницьке.

Змінюються багато умов виробництва. Міняються основні його фігури. На місце парцелярного селянина, ремісника як основних виробників і разом з тим власників умов виробництва і прибавочного продукту приходить позбавлений усяких засобів виробництв, та й власної особистості раб, з одного боку, а з іншого боку - рабовласник, власник умов виробництва, включаючи засобу існування: землі, знарядь праці, грошових сум, що розташовує важелями політичної влади. Такий власник має економічні можливості завести велике господарство як у землеробстві, так і в ремеслі.

Найбільш глибокою базою структури класичної стадії є повне розкриття можливостей виробничих відносин (і лежачих у їхній основі форм власності), їхня відповідність характерові безупинно розвиваються продуктивних сил [10].

Таким чином, не тільки міняються основні фігури виробничого процесу і виникає нове пануюче відношення раб - рабовласник, але і створюються інші умови виробництва - на місце дрібного виробництва приходить нове у виді рабовласницьких маєтків і ремісничих майстерень, заснованих на рабській праці.

Розвитку великого рабського землеробства і великого ремісничого виробництва розриває той органічний зв'язок між дрібним землеробством і домашньою промисловістю як підсобним промислом, що була характерною рисою попереднього часу.

Створюється економічна можливість поділу праці і концентрації землеробської діяльності в сільській місцевості, а ремесла в місті. Тим самим створюються основи могутнього розвитку урбанізму, поширення міст не тільки як центрів земельних власників, але рідше всього як центрів зосередження ремісничої діяльності, торгівлі, політичного життя і культури, тобто міст у власному змісті цього слова. причому в одних містах можна бачити перевага купецького капіталу, тобто торговельних операцій, в інші - промисловий розвиток.

По самій природі речей виходить так, що не тільки міська промисловість як така відокремлюється від землеробства, її продукти із самого початку стають товарами і, отже, для їхнього продажу потрібне посередництво торгівлі. Отже, велике землеробство в сільській місцевості і ремісничому підприємства з зачатками мануфактури в містах стали найбільш загальними особливостями рабовласницької економіки як такий [12].

Велике виробництво рабського типу, що перемінило дрібне господарство самостійних виробників, було новим кроком вперед у розвитку продуктивних сил, хоча дрібне господарство ніколи не зникало.

Перевага рабовласницьких господарств (маєтків і ремісничих майстерень) у порівнянні з господарством селян і дрібних ремісників попереднього часу в концентрації виробництва, у переході від дрібного виробництва до великого, хоча ця концентрація і це велике виробництво докорінно відрізняються від капіталістичного господарства і панування капіталу. Концентрація проявилася не тільки в об'єднанні під керівництвом власника великих засобів виробництва, але й у новому характері з'єднання робочої сили з ними, нових умовах експлуатації робочої сили - безправних і цілком належали даному власникові рабів.

Насамперед власник грошових сум і землі може придбати на рабському ринку великі партії рабів для їхнього виробничого використання. Раб належить своєму панові цілком. Грошовий капітал, затрачуваний на покупку робочої сили, відіграє роль грошової форми основного капіталу, що відшкодовується лише поступово, протягом активного періоду життя раба. Тому прибуток, що одержував рабовласник безпосередньо, шляхом промислового використання свого раба, або побічно, віддаючи його в найм іншим особам, що застосовували працю рабів у промисловості (наприклад, у гірській справі), розглядався просто як відсоток (разом з амортизацією) на авансований грошовий капітал. Оскільки вартість робочої сили рабів входить до складу постійного капіталу, а не перемінного те останній обмежується невеликим обсягом, у той час як у складі постійного капіталу одержує перевага не та його частина, що затрачається на удосконалювання техніки, а інша, виділювана на придбання великих або менших партій рабів. Інакше кажучи, у структурі рабовласницького виробництва і її функціонування центр ваги виробництва переноситься не стільки на розвиток засобів і знарядь виробництва, скільки на організацію й експлуатацію робочої сили.

Високий рівень експлуатації рабів обумовлюється і загальними особливостями рабської робочої сили і разом з тим новими цілями виробництва, спрямованого на одержання прибавочної, а не споживчої вартості, тобто орієнтованого частково на ринок і на одержання доходу у формі грошей. Тим самим розсовуються вузькі рамки прибавочного продукту, обмежені раніше в умовах дрібного виробництва або при патріархальному рабстві потребами рабовласника і його челяді народжується спрага прибавочного продукту, що штовхає вперед розвиток виробництва і разом з тим ведуча до підвищення експлуатації основного виробника, раба, праця якого досягає можливої в той час інтенсивності.

Для античних суспільств джерелами рабства, крім активної работоргівлі, організованої в середньоземноморському масштабі, можна відзначити численні й успішні війни римлян, у процесі яких поневолювалися значні маси населення завойованих країн. Рясні джерела рабства вели до підвищеного й посилення експлуатації. У той же час скорочення їх, подорожчання рабів на ринках, варто думати, вносили корективи в спосіб експлуатації рабської праці, приводили до появи інших, більш зм'якшених форм такої експлуатації.

Складна і розгорнута система нагляду і примуса працівника до праці є органічною частиною рабовласницького виробництва, вона є не що інше, як реалізація самого очевидного і самого повного відношення панування і підпорядкування, що властиво рабству в самій неприкритій і абсолютній формі. Це відношення самого грубого підпорядкування як примус до праці за допомогою бича доглядача.

Однак не тільки насильство, але й економічні фактори керували рабовласницьким господарством. Кращий одяг, їжа, краще звертання і більш-менш значна, а також можливість потрапити до складу рабської адміністрації - це, власне кажучи, економічні важелі з бичем доглядача.

Зміни в рабському виробництві епохи світанку, а саме: створення великого для того часу виробництва, поділ праці навіть в обмежених розмірах, використання кооперації працівників, створення розгалуженої системи нагляду, ріст технічної бази, посилення інтенсивності й експлуатації праці рабів вели до росту продуктивності рабської праці в порівнянні з продуктивністю праці вільних, дрібних виробників.

Що ж являла собою система виробничих відносин з погляду форми власності і якого було її втілення в соціальній структурі античних рабовласницьких суспільств? Можна відзначити дві найбільш загальні особливості рабовласницької власності: по-перше, це одна з форм приватної власності (на відміну від суспільної); по-друге, вона припускає абсолютну форму залежності основного виробника.

Рабовласницька приватна власність, з одного боку, обтяжена великим набором кровно-родинних і общинних (і групових) традицій і інститутів, а з іншого боку - має застосування в обмеженому колективі громадян.

Поширення класичного рабства служить розкладницьким середовищем для різних форм залежної праці, спричиняє упровадження відносин приватної власності, у той час як поширення різних форм залежної праці приводить до упровадження відносин приватної власності, у той час як поширення різних форм залежної праці приводить до упровадження відносин общинної, розщепленої й іншої власності, означає кризу (або неможливість розвитку) класичного рабства і згортання відносин приватної власності.

Друга загальна особливість рабовласницьких відносин - абсолютна залежність працівника (раба) від свого власника (рабовласника) - є, власне кажучи, найбільш повною реалізацією приватної власності.

Класи - це великі групи людей, що розрізняються по їхньому місцю в системі суспільного виробництва, по їхньому відношенню до засобів виробництва, по їхній ролі в громадській організації праці, зробленого продукту.

Наявність трьох основних класів античного суспільства припускає різноманітний спектр класових відносин. Поряд з відношенням раби - рабовласники в суспільстві виникають ще два типи відносин: раби - дрібні виробники і дрібні виробники - рабовласники, причому обоє цих типу є настільки ж істотними, як і перший.

У Древній Греції цей перехід в основному закінчився до кінця VІ ст. до н.е. У старих структурах архаїчної Греції VІІІ-VІ ст. до н.е. відбувся переворот, що проявився у всіх напрямках розвитку.

В області економіки це був перехід до товарного виробництва, заснованому на рабській праці; в області соціальних відносин - розвиток класичного рабства, формування полісної структури, зокрема сильного прошарку вільних громадян; в області політичної - виникнення республіканських (у формі античної демократії або аристократії) форм держави, тобто створення класичного полісного пристрою замість пухких і досить різнорідних соціально-економічних і політичних структур архаїчної стадії.

Сучасний рівень теоретичного дослідження заключної стадії формації дозволяє виділити кілька аспектів, що визначають її головні особливості: 1) прояв розкладання і відмирання старого пануючого способу виробництва; 2) народження і формування основ нового способу виробництва; 3) механізм взаємодії старого способу виробництва і нового укладу; 4) головні риси соціальної революції (коли вона починається, співвідношення між соціальною і політичною революціями або реформами й ін.), що відокремлює одну формацію від іншої.

Остання стадія формації - це такий період суспільного розвитку, у який відбувається розкладання старого способу виробництва, вилучення його з домінуючого в загальній системі формації. Заключна стадія формації повинна бути розділена на дві різні фази.

У першій фазі пануючий спосіб виробництва зберігає ще елементи своїх внутрішніх потенцій і забезпечує розвиток у визначених регіонах, в окремих галузях економіки, в окремих сферах, а новий соціально-економічний уклад поки затверджується на рівні базисних відносин.

В другій фазі старий спосіб виробництва вичерпує свої можливості розвитку, починає гальмувати рух уперед, викликає кризи і катаклізми, у той час як нові уклад зміцнюється, поширюється всередину, забезпечує рішення виникаючих перед суспільством проблем, його невідворотність затверджується в суспільній думці, створюється нова система духовних цінностей і ідеологічних інститутів, виникають знизу елементи нового політичного регулювання і державної влади, опозиційної старому державному ладові.

У суспільній атмосфері другої фази загострюються всі соціальні протиріччя епохи, що можуть прориватися на всіляких ділянках життя у всіляких формах - від збройних повстань до витончених богословських суперечок, а стану революційних ситуацій виникають постійно і через самі різні причини.

Розділ 3. Особливості економічного розвитку Древньої Греції

Страницы: 1, 2, 3, 4