Але для Кузьми Миколайовича інтереси справи були вищі за все. Незважаючи на очевидну небезпеку подібного ставлення з боку найвищих радянських посадовців, він продовжував настійливо домагатися вирішення відповідних проблем, активно відстоювати свою позицію [4,6].

У 1952 році після укладення мирного договору з Японією (сталінське керівництво його так і не підписало) Союзна Рада припиняє існування. Дерев'янка переводять у Москву, де він працював на високих посадах у міністерстві оборони, начальником кафедри військової академії. Але наслідки жорсткого ядерного опромінення під час відвідання Хіросіми й Нагасакі неухильно погіршували його здоров'я. 14 листопада 1954 року в лікарні героя відвідали маршали С. К. Тимошенко та П. А. Ротмистров і від імені найвищого керівництва поздоровили з п'ятдесятиріччям, а 30 грудня того ж року він помер. Некролог, надрукований у «Правде», «Красной звезде», підписали прославлені полководці Другої світової війни -- Г. К. Жуков, В. Д. Соколовський, І. С. Конєв, Р. Я. Малиновський та інші. З державними почестями, під звуки прощального салюту К. М. Дерев'янка поховали на Новодівичому цвинтарі в Москві.

В інших країнах їх громадяни, які підписали Акти капітуляції Німеччини та Японії (Г. К Жуков у Росії, Д. Макартур у США, наприклад) вважаються національними героями, до їх пам'яті ставляться з великою шаною. В Україні, як і в Росії, ім'я Кузьми Миколайовича Дерев'янка до останнього часу було забуте. І лише у травні 2007 року на звернення групи вчених та громадських діячів, державних, наукових, громадських інституцій за мужність і самовідданість у роки Другої світової війни, визначні дипломатичні заслуги в повоєнному врегулюванні міждержавних відносин Президент України присвоїв К. М. Дерев'янку звання Героя України (посмертно). Проте інші заходи, що передбачалося здійснити для вшанування пам'яті Героя, поки ще нереалізовані, а саме: не названі його іменем вулиці в Києві та в Черкасах, не присвоєне його ім'я одному з військових учбових закладів, не випущені пам'ятні монета та поштова марка [4,8].

Тож повернути із забуття ім'я цього уславленого генерала, який розчерком свого пера поставив останню крапку в історії Другої Світової війни, -- наш загальний обов'язок. В ім'я Миру та справедливості.

2. Івамн Данимлович Черняхомвський

Іван Данилович Черняховський (29 червня 1906, Оксанина -- 18 лютого 1945, Східна Пруссія) -- радянський офіцер, Двічі Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецької війни командуючий 60-ю армією Воронезького фронту, генерал-лейтенант; командучий військами 3-го Білоруського фронту, генерал армії.

Народився 16 (29) червня 1907 року в селі Оксанина (нині Уманського району Черкаської області) в сім'ї селянина. У 1913--1919 роках навчався в Вапнярський початковій залізничній школі. Працював пастухом, потім з жовтня 1919 по квітень 1920 року безпритульничав на гальмівних майданчиках товарних вагонів. З травня 1920 по грудень 1922 року працював колійним робітником, підручним слюсаря. Навесні 1922 року екстерном склав іспити за курс неповної середньої школи, був обраний секретарем Вербовського комсомольського осередку. З грудня 1922 по травень 1923 року -- провідник вантажів 1-ї державної заготівельної контори; з травня 1923 по вересень 1924 року -- станкового бондар, шофер Новоросійського 1-го державного цементного заводу «Пролетарій» [1,11].

У Червоній Армії з 1924 року. З вересня 1924 року по жовтень 1925 року був курсантом Одеської піхотної школи, до якої спрямований по комсомольській путівці Новоросійського окружного комітету комсомолу. З жовтня 1925 по серпень 1928 року -- курсант Київської артилерійської школи. Член ВКП(б) з 1928 року. З вересня 1928 по червень 1929 року -- командир взводу 17-го корпусного артилерійського полку Українського військового округу; в червні-липні 1929 року -- тимчасово виконуючий посаду начальника зв'язку 17-го корпусного артилерійського полку; в липні-вересні 1929 року -- знову командир взводу 17-го корпусного артилерійського полку; з вересня 1929 по квітень 1930 року -- помічник командира батареї з політичної частини 17-го корпусного артилерійського полку; з квітня по липень 1930 року -- начальник топографічного загону 17-го корпусного артилерійського полку. У 1930 році закінчив вечірню середню школу. З липня 1930 по травень 1931 року -- командир розвідувальної навчальної батареї 17-го корпусного артилерійського полку.

З травня 1931 по травень 1932 року -- слухач Військово-технічної академії імені Ф. Е. Дзержинського. З травня 1932 по листопад 1936 року -- слухач командного факультету Військової академії механізації і моторизації РСЧА. Володів французькою мовою.

З січня по липень 1937 року -- начальник штабу 2-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади Київського військового округу; з липня 1937 по травень 1938 року -- командир 1-го танкового батальйону 8-ї механізованої бригади Білоруського Особливого військового округу; з травня 1938 року по липень 1940 року -- командир 9-го окремого легко-танкового полку Білоруського Особливого військового округу. Атестований як «виключно сумлінний, відмінно знаючий військову справу, користується діловим авторитетом командир». З липня 1940 по березень 1941 року -- заступник командира 2-ї танкової дивізії Прибалтійського Особливого військового округу [1,11].

З березня 1941 року, в 35-річному віці, став командиром 28-ї танкової дивізії 12-го механізованого корпусу Прибалтійського Особливого військового округу (з червня 1941 року -- Північно-Західного фронту), з якою він вступив в бій у червні 1941 року.

У ході великої вітчизняної війни брав участь в оборонних боях Північно-Західного фронту. У серпні 1941 року в складі Новгородської оперативної групи військ дивізія під командуванням І. Д. Черняховського брала участь в обороні Новгорода. У грудні 1941 року 28-а танкова дивізія була переформована в 241-ту стрілецьку дивізію. З 7 січня по 20 травня 1942 року брала участь у Дем'янській наступальній операції військ Північно-Західного фронту.

У червні 1942 року -- у розпорядженні начальника Головного автобронетанкового управління. З 15 червня по 25 липня 1942 року -- командир 18-го танкового корпусу Воронезького фронту. З липня 1942 по квітень 1944 року -- командувач 60-ю армією Воронезького фронту (з 23 березня 1943 року -- Курського, з 26 березня 1943 року -- Цетрального, з 6 жовтня 1943 року -- знову Воронезького, з 20 жовтня -- 1-го Українського фронтів). До кінця 1942 року армія вела оборонні бої на лівому березі річки Дон північніше Воронежа. Війська під командуванням І. Д. Черняховського брали участь у Воронезько-Касторненській (24 січня -- 2 лютого 1943), Харківській (2 лютого -- 3 березня 1943) наступальних операціях, що проходили в рамках Воронезько-Харківської стратегічної операції. У ході цих операцій були звільнені Воронеж (25 січня), Касторне (29 січня), Курськ (8 лютого). Учасник Курської битви (5 липня -- 23 серпня 1943 року), Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції (26 серпня -- 30 вересня 1943), відвоювання Лівобережної України. У другій половини вересня 1943 року війська армії вийшли до Дніпра, північніше Києва, з ходу форсували його і захопили плацдарми в районах Страхолісся, Ясногорська і на схід від Димера. У листопаді 1943 -- квітні 1944 року армія брала участь в Київській наступальній (3--13 листопада 1943 року), Київській оборонній (13 листопада -- 22 груденя 1943 року), Житомирсько-Бердичівській (24 грудня 1943 -- 14 січня 1944), Рівне-Луцькій (27 січня -- 11 лютого 1944 року), Проскурівсько-Чернівецькій (4 березня -- 17 квітня 1944 року) операціях.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра і виявлений особистий героїзм, генерал-лейтенанту Черняховському Івану Даниловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» [2,6].

У квітні 1944 року -- командувач військами Західного фронту, а після його перейменування -- 3-го Білоруського фронту (з 24 квітня 1944 до лютого 1945 року). У травні -- першій половині червня 1944 року війська фронту вели бойові дії місцевого значення на території Білорусії. Беручи участь у Білоруській наступальній стратегічній операції (23 червня -- 29 серпня 1944 року), фронт провів Вітебсько-Оршанську (23--28 червня 1944 року), Мінську (29 червня -- 4 липня 1944 року), Вільнюську (5--20 липня 1944 року), Каунаську (28 липня -- 28 серпня 1944 року) операції. У результаті були відвойовані Вітебськ (26 червня), Орша (27 червня), Борисов (1 липня), Мінськ (3 липня), Молодечно (5 липня), Вільнюс (13 липня), Каунас (1 серпня) і війська фронту вийшли до кордону зі Східною Пруссією.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 липня 1944 року генерал армії Черняховський Івану Данилович удостоєний другої медалі «Золота Зірка».

З 5 по 22 жовтня 1944 року окремі сили фронту спільно з 1-м Прибалтійським брали участь у Мемельській операції. У результаті була ізольована Курляндське угруповання противника і війська увійшли в Східну Пруссію і північно-східну Польщу [1,11].

З 16 по 30 жовтня 1944 року І. Д. Черняховський керував самостійною Гумбінен-Гольдапскою фронтовою операцією. З 13 січня по 18 лютого 1945 року брав участь у Східно-Пруській наступальной стратегічній операції, в ході якої 13--26 січня провів Інстербурзько-Кенігсберзьку операцію, війська фронту вийшли на підступи до Кенігсберга і блокували східно-пруське угруповання німців.

18 лютого 1945 року в районі міста Мельзак (нині Пенежно, Польща) смертельно поранений. Помер того ж дня. Похований у Вільнюсі (Литва). У 1992 році прах І. Д. Черняховського був перепохований у Москві на Новодівочому цвинтарі.

На знак визнання заслуг генерала армії І. Д. Черняховського у відвоюванні Литовської РСР у німецько-фашистських загарбників у Вільнюсі йому був споруджений пам'ятник. Місто Інстербург Калінінградської області перейменовано в Черняховськ.

У 1992 році прах І. Д. Черняховського, похованого у центрі литовської столиці, був перевезений з міста Вільнюса і перепоховано в Москві на Новодівичому кладовищі. Демонтований владою Вільнюса пам'ятник І. Д. Черняховському роботи народного художника СРСР скульптора М. В. Томського був перевезений в місто Воронеж, який в кінці 1942 року обороняла, а в січні 1943 року визволяла 60-а армія під командуванням І. Д. Черняховського.

На батьківщині Героя встановлено бронзовий бюст, він був навічно зарахований до списків 1-ї батареї Київського військового артилерійського училища. У місті-герої Одесі споруджено пам'ятник І. Д. Черняховському.

Ім'ям Героя названі площа і вулиця у Воронежі, вулиці -- у Вітебську, Владивостоці, Владимирі, Житомирі, Києві, Краснодарі, Курську, Липецьку, Москві, Нижньому Новгороді, Новгороді, Новоросійську, Новосибірську, Одесі, Пермі, Санкт-Петербурзі, Смоленську, Сумах , Уфі, Хабаровську й інших містах.

Висновки

Отже, славетний українець Кузьма Дерев'янко будучи генерал-лейтенантом Червоної армії від імені Радянського Верховного Головнокомандування підписав від СРСР Акт про беззастережну капітуляцію Японії 2 вересня 1945 року, що засвідчило завершення Другої світової війни.

Іван Данилович Черняховський -- радянський офіцер, Двічі Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецької війни командуючий 60-ю армією Воронезького фронту, генерал-лейтенант; командучий військами 3-го Білоруського фронту, генерал армії.

Земляки цих двох видатних людей, і в першу чергу солдати війни, будуть вічно їх памятати.

Список використаної літератури

1. Вігман Л. Наймолодший командуючий фронтом // Місто. - 1996. - 27 червня. - С.11.

2. Глущенко А. Черкащина у роки Другої світової війни // Черкаський край. - 2009. - 19 червня. - С.6.

3. Листопад С. Наш легендарний земляк // Місто. - 2004. - 24 листопада. - С.11.

4. Червінський В. Славетний українець Кузьма Миколайович Дерев'янко. - Чумацький шлях. - 2005. - №5. - С.6-8.

5. Шевченко В. Остання миттєвість війни // Військо України. - 2007. - №9. - С.12.

Страницы: 1, 2