Історія Криворіжжя в роки Другої світової війни - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Історія Криворіжжя в роки Другої світової війни

дин із загонів народних месників знаходився спочатку в дніпровських плавнях, пізніше - в районі Карачунів. Керували ним журналіст Г.М.Рибалко, партійний працівник Б.Г.Шангін та один з комсомольських працівників Криворіжжя О.Г.Федоров. Після виснажливих боїв з окупантами поріділий загін відійшов на північ республіки. Пізніше Б.Г.Шангін командував партизанським з'єднанням, що допомагало Червоній Армії звільняти польську землю від німецько-фашистських загарбників.

У грудні 1942 року на базі створених ще в 1941 році груп виник великий партизанський загін під командуванням колишнього вчителя ФНЗ рудника «Інгулець» Г.М. Сєднєва. За час своєї бойової діяльності загін Г.М. Сєднєва знищив 429 гітлерівців і поліцаїв (у тому числі гебітскомісара м. Бердянська), висадив у повітря 2 залізничні мости, пустив під укіс 4 ешелони, знищив 40 автомашин ворога. Спочатку штаб партизанського загону знаходився в селі Троїцько-Сафоновське. В кінці жовтня перед загоном було поставлене завдання - вдарити по ворожим військам в с. Рахманівка. Там була розміщена батарея протитанкових гармат. Вдарити довелося несподівано, внаслідок чого було знищено 75 німецьких солдат і офіцерів, захоплено автомашини, мотоцикли, зброю. Потім партизани відступили до каменоломень, звідки вночі вийшли до Новосергіївських бліндажів. Штаб базувався в районі с. Григорівка, партизан переслідували шпигуни. Восени 1943 року з-під Львова німецьке командування перекинуло каральний корпус, який і напав на слід партизан. Багато з них загинуло, пораненого Г.М.Сєднєва було схоплено. Після нелюдських катувань (йому викололи очі, відрізали кисті рук) 18 грудня 1943 року його кинули до річки Висунь. Інгульчани назвали його іменем сучасний проспект. В 1967 році на будівлі СШ №96 (колишнє ФНЗ, де працював Сєднєв у 1935 - 1939 роках) встановлено меморіальну дошку з написом "Этот проспект носит имя Георгия Максимовича Седнева - командира партизанского отряда, расстрелянного фашистами в декабре 1943 года".

1.3 Діяльність українського націоналістичного підпілля в Кривому Розі

Криворіжжя та його сільські околиці входили в сферу діяльності групи „Південь”. В перші місяці війни тисячі українських патріотів, ризикуючи життям, вирушили на Україну. Використовуючи період міжвладдя, коли радянська влада відступила, а фашистська ще не утвердилась, Українські національні сили розгорнули державне будівництво. Спираючись на місцеві організації ОУН, опереджаючи німців, закладала основи української державності, оволодівала всіма галузями культурного і громадського життя, забезпечували національне відродження українського народу на основі всебічного розвитку української мови. Криворізька група ОУН під керівництвом активного діяча оунівського руху Сергія Шерстюка зробила багато в справі пропаганди самостійницької ідеології, втілення її принципів у життя.

Народився керівник Криворізького підпілля у Харкові. Там він і здобув вищу освіту, набув інженерного фаху. Перед війною працював у Львові, зацікавився українською визвольною ідеєю і став членом ОУН. Незадовго до початку воєних дій прибув на Криворіжжя і працював на коксохімічному заводі. Членами групи були колишні працівники педагогічного інституту - Яровий В., Зеленський О., журналісти- Потапенко І., Олійник Б.,учителі та інші працівники - Семенко Ю., Думанський О., Размус П., Шарба А., Мамаєнко М. та інші.

Робота шерстюківської групи ще більше активізувалася, коли в Кривий Ріг прибула похідна група, яку очолював Ріжко П. Дуже старанними у виконанні завдань були Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Іван Саляк, Іван Тарновський, Ганна Максимець. Ганна показала себе добрим організатором і пропагандистом. Вона поширювала листівки та інші агітаційні матеріали. Шерстюка С. обрали головою рудоуправи. Такий орган на руднику Суха Балка очолив член ОУН Розмус П. На чолі відділу народної освіти став Зеленський О., інспектором був Яровий З. Газету „Дзвін”, яка стала рупором національно-визвольних ідей, заснував і очолив Пронченко М.. В Софіївці член районного проводу Шегеда І. був зав. райвно, Вовк В. займав посаду директора неповносередньої школи. Терещенко К. працював завідуючим біржі праці.

Будучи чудовим організатором, С. Шерстюк зміг мобілізувати своїх соратників для здійснення „ідей та цілей”, проголошених Степаном Бандерою. Установи управління (управи) діяли як органи української держави, які складалися із місцевих людей, мали діловодство, офіційну мову, печатки, вивіски для оформлення міста українською мовою. Було запроваджено офіційне вживання національного гімну „Ще не вмерла Україна”. Робилося багато для налагодження постачання міста продовольством, розвитку торгівлі. Відкривалися їдальні, перукарні, харчові та промислові крамниці. Проводився курс, щоб духовне життя будувалося з врахуванням історичного минулого, традицій і культури укра- їнського народу. Почався театральний сезон у театрі ім . Котляревсьького. Першого жовтня 1941 року він показав свою першу прем'єру „Тарас Бульба”. За рік поставив 12 прем'єр. На його виставах побувало 70000 глядачів. У місті почала діяти капела бандуристів, музична консерваторія.(школа) . Відкрили двері українські народні , фахові , середні школи. Навчальний та виховний процес у них грунтувався на ідеях українського патріотизму з їх основним постулатом любові до матері-України і жертовності заради її визволення. В селі Грушівці почала працювати сільскогосподарська школа, а у Веселих Тернах - агротехнікум. Викладання в них впливало на національну свідомість учнів та студентів. Багато з них включилися в підпільну роботу. Це питання дослідив відомий письменник Гусейнов Г. у доповіді „Історія створення та діяльності агрошкол на Криворіжжі”. Використовуючи спогади вихованців Віталія Шумакова, Гавриша М., він детально розповів про героїчну боротьбу вчителів та учнів, трагічну загибель юних патріотів. Загально відому історію криворізького молодогвардійця Решетняка М. ЇЇ переконливо описали Миколаєнко М. в повісті „ На лінії вогню” та знаменита журналістка Т.Воронова. Вона знайшла своє продовження. Тепер вже ніхто не сумнівається, що вони були комсомольцями. Але правда і те, що оунівська атмосфера на них мала вплив. Вони все більш стали схилятися до націонал-комунізму, що для радянських комсомольців було невластиво. Вони і загинули як українські патріоти. Були і такі, які не сприймали оунівських впливів. Вони гуртувалися навколо Людмили Бодунової. В той час, як основна маса юнаків і дівчат розмовляли українською мовою, ця група між собою вживала тільки російську, співала радянські пісні. Але жодних дискримінацій вони не зазнавали. Не зважаючи на різко протилежні політичні погляди, всі студенти ставилися один до одного більш-менш по-дружньому і відкритих сутичок між ними не траплялося.

Відновилася і стала невід'ємною частиною життя криворізька „Просвіта”, яку очолював Юрій Семенко. Його діяльність і тоді і пізніше мала велике значення для всього українства. Пройшовши через страхітливе пекло окупації, у своїй книзі „Голод 1933 р. в Україні” він розповів світові про злочини сталінізму. Письменник Микола Чабан назвав її голосом вцілілих після голодомору. Заслугою письменника Г.Гусейнова є те, що своєю доповіддю він поставив багато загадок і побудив інших дослідників до пошуків документів, виразив надію, що згодом будуть розшукані нові джерела. Через деякий час Кіровоградський письменник Федір Шепель в архіві служби безпеки Кіровоградської області знайшов справу Бориса Назаренка. З одного боку документи дозволили спростувати деякі факти, які кидали тінь на родину патріота, а з другого - проливала світло на його навчання в агрошколі, участь у підпіллі, а головне дозволили більш ширше побачити значення сім'ї Назаренків не лише в культурному розвитку гірників Кривбасу, але і трудящих всієї України. Наявні матеріали показали, що в Кривбасі було широко розгалужене націоналістичне підпілля, яке вело боротьбу на два фронти - проти гітлерівських окупантів і сталінського деспотизму, щоб здобути самостійну Україну. Воно мало тісні зв'язки із Львовом, Дніпропетровськом, Кримом. Під його керівництвом Леонід Костюк, Володимир Шестаков, Іван Шутко, Іван Берко та інші поширювали пропагандистські матеріали - журнал „Інформаційний вісник”, брошуру „Україна, яка була, є і буде”, газету „За самостійну Україну” і листівки. Так в горнилі антифашистської боротьби Борис Назаренко сформувався у досвідченого керівника і загартованого бійця - національно свідомого і самовідданого. Обравши псевдонім „Гнат-недоля” пройшов шлях від рядового члена ОУН до керівника сільського проводу. Під його керівництвом діяло чотири кущових (волосних) проводи, що об'єднували 25 членів. Їх впливовими проводирями були Володимир Рудь, Леонід Гаркуша та інші. Будучи районним керівником, Борис Назаренко залучив до ОУН Галину Діденко. Її будинок по вулиці Княгині Ольги, де проживали мати і молодший брат, став явочною квартирою підпільників. Організація мала два обрізи, гвинтівку, пістолет, а також дві гранати й 200 набоїв. На жаль, він також потрапив у кроваві лапи катів і був замучений. Підводячи підсумки боротьби за національне відродження, один з діячів самостійницького руху Е.Стахів зазаначав, що Кривий Ріг мав вигляд українського міста в самостійній Україні. Недивно, що він мав величезний вплив на всю Південну Україну.

Все це не вписувалося в стратегію окупантів, викликало в них звірячу лють і штовхало до жорстокої розправи. Голова міської управи С. Шерстюк, редактор газети „Дзвін” М. Пронченко, активні діячі підпілля Г. Максимець, І. Потапенко та інші - всього 105 чоловік у квітні 1942 р. були розстріляні біля шахти Валявка. З такою ж жорстокістю нищилися й здобутки їх діяльності. На чолі театру був поставлений німець, закривалися організації „Просвіти”, українські школи та інші заклади. Все це тривожною луною рознеслося по всій Україні, було свідченням жорстоких намірів гітлерівців щодо Українського народу. Окремо треба сказати про редактора газети „Дзвін”, поета М. Пронченка. Про нього поширили страхітливий наклеп, ніби він видавав газету за завданням КДБ і мав на меті скомпроментувати оунівський рух. Така брехня більш усього була провокацією з метою применшення впливу його патріотичної поезії і газети, яку він видавав. Його однодумці, як тоді, так і тепер, не вірили і не вірять, щоб поет, який пережив сталінські репресії, проявив на засланні мужність, міг піти на таке. І нині багато людей ламають голову над цією загадкою. Українські патріоти відмітають провокацію. Його поезія належить народу і вічно буде служити людям.

„Не треба нам нічого від життя,

Ні почесті, ні грошей, ні слави,

Лише держави треба вороття -

Святої української держави”.

Хто б не був за партійною належністю поет, але ящо він написав такі слова, заслуговує на безсмертя. Він народний поет. Після трагедії, яка приголомшила всю Україну, оунівські організації перейшли в глибоке підпілля. Ще не раз проти них спрямовувалися жорстокі репресії і переслідування. Так, у вересні 1943 року були знову проведені масові розстріли оунівців Нікополя і Кривого Рога. Але ні жорстокий терор, ні провокації сталінської агентури не змогли знищити самостійницьке підпілля. Воно продовжувало активно діяти в самому місті, на рудниках, а також в сільських районах Криворіжжя.

Наявні архівні матеріали свідчать, що вони з великою прихильністю ставилися до Української Повстанської Армії. Кожен з них вважав за честь пробратися на територію її дислокації і стати її воїном. Такі приклади траплялися часто. Були випадки, коли кожен район періодично направляв по явочним паролям і базам формування загонів УПА - збройні групи на поповнення. Окремі дослідники критикували оунівських підпільників за недооцінку подібних форм боротьби і пояснюють цим зниження його розмаху. Важко сказати, чи могли б прижитися загони УПА на Криворіжжі. Але ми переконані, що і інші види роботи теж були ефективні. Біля 10 років продовжувалася боротьба. Одночасно з цим каральні органи викривали і громили оунівські організації Придніпровя в тому числі і на Криворіжжі. Протягом 1944 і 1945 років більшість її членів були заарештовані і віддані до суду, кинуті до тюрми і заслані в концтабори. Судили не лише членів організації, але і тих, хто їх підтримував і навіть співчував. Лише небагатьом вдалося вижити і повернутися на волю.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6