Отже, історія виникнення Почаївської Лаври складна і охоплює майже вісім сторіч. Все, що написане про перші сторіччя - це легенди. Але дослідники гадають, що легенди поставлені не лише на розповідях, а й мали документовану підставу.
1.2. Перша фундаторка Почаївського монастиря - Анна Гойська.
1559 року, грецький митрополит Неофіт подорожував по Україні, був на Волині. Затримався він у родинному замку Гойських в Орлі -10 км від Почаєва. Там митрополит Неофіт подарував Анні Гойській ікону Божої Матері. Та ікона була у каплиці Гойських понад 30 років і прославилася чудесністю. Після прозріння, від народження сліпого, брата Анни - Пилипа Козинського, Анна Гойська, будучи глибоко вражена тим чудом, уважала, що таку велику святиню вона недостойна довше затримувати у своєму маєткові і подарувала ікону Почаївському монастиреві 1597 року. З того часу та ікона в народі популярно зветься Чудотворний Образ Почаївської Божої Матері. Того ж 1597 року 14 листопада Анна Гойська подарувала монастиреві велику частину своїх земельних маєтностей і написала грамоту - акт дарування.
“Я, Анна Тихонівна Єрофеєвна Гойська, судинно (вдова по судді) земськая Луцькая, визнаю й оголошую цим своїм листом… У моїй маєтності при селі Почаєві з давніх часів знаходиться мурована Церква на честь Успіння пресвятої Богородиці, то щоб при тій церкві було постійне Боже Благослов'я, я постановила побудувати й заснувати при ній монастиря, щоб жили в ньому 8 ченців, люди добрі, побожного життя, і не іншого Усповідання, як Грецького, Східної Церкви, і два дяки. На утримання їх у тому монастирі я надаю тій Святій Церкві і будучи при ній монастиреві, і надала на вічні часи так, що це надання не можуть ніколи порушити ані я, ані потомки мої, які після мене будуть володіти тим маєтком Почаєвом, шість чоловік селян у тому моєму маєткові Почаєві поселених на Горі проти мого Почаївського двора. А до того даю орного і неорного поля з дібровою десять волоків на три руки, у кожній руці по десять волоків на три руки, у кожній руці по десять різів (ділянок). А крім того ліс, що біля тієї церкви, з полем і сінокосами, що все зазначено знаками і написами… Усіх написів біля монастиря, лісу, поля й сінокосу 32. Для удержання тієї Церкви, монастиря й ченців щорічно давати по 30 кіп литовських грошей, зо всіх моїх маєтків…, давати щорічну десятину зо всього збіжжя, яке належить Почаївському двору.
А Ігумен мусить бути чоловік Християнської Віри Східної Церкви, Святих Правил нашого Грецького Ісповідання… Судити незгоду в монастирі має Владика не іншого Ісповідання, а тільки Грецького, Східної Церкви. А на кожного,хто порушить у чому цю мою волю на користь монастиря, нехай буде на ньому анатема і всяке неблагословення з прокляттям” [14.ст.20].
Цей заповіт написаний у Почаєві. Підписали його чотири свідки: Макар Ледуховський, Василь Малинський, Кіндрат Хорошко і Григорій Баковецький”. [6.ст.20].
Із заповіту Анни Гойської та із книжок Іоаникія Галятовського: “Новоє небо з новими звіздами” і “Гора Почаївська” відомо про те, що перед 15 сторіччям на Почаївській Горі, крім Дерев'яних була також мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці, але хто і коли будував ті церкви - невідомо.
Фундація Анни Гойської сталася один рік після проголошення Берестейської унії 1596 року. З історії України відомо, що після проголошення тієї унії, на Правобережній Україні, від Сяну до Дніпра, і на землях Білорусії почалась ворожнеча і боротьба; спочатку між духовенством і міською елітою, а пізніше та боротьба перенеслася на народні маси. Найперше поляки навертали на унію міську православну еліту; обдарували її різними шляхетськими титулами, урядовими становищами і земельними наділами. Вслід за тим - навертали на унію українських православних землевласних аристократів, бо після навернення феодалів - легко було навертати селянське простолюддя, яке, у кріпацькому положенні, було тотально узалежнене від своїх панів-поміщиків. Крім того, спротив серед народних мас з року в рік дуже поширювався.
Після того, коли Чудотворний образ Божої Матері був принесений на Почаївську гору в церкву Успіння Пресвятої Богородиці; коли монастиреві було подаровано землю і на горі почали будувати монаший гуртожиток,- слава Почаївського монастиря розносилась по всій Україні. У монастирях збільшувалась кількість монархів, щороку прибувало більше людей-богомольців; життя монархів у монастирі набирало організованого характеру. У процесі розвитку боротьби з уніятством, Почаївський монастир з року на рік ставав православною твердинею на Волині, а тому мусив мати відповідних керманичів-адміністраторів.
Таким керманичем і першим ігуменом Почаївського монастиря став отець Іов Залізо. Отець Іов був родом своїм походив з Коломийщини. На десятому році свого життя вступив до Угорницького монастиря на Галичині. Маючи 12 років, прийняв чернечий постриг. На 30-му році життя був посвячений в чин ієромонаха; він був прикладом аскетичного чернечого життя й моральної завершеності; чутка про отця Іова дійшла до Волинської Землі.
Основоположник Чеснохресного монастиря в Дубні князь Костянтин Острозький, просив ігумена Угорницького монастиря дозволити отцю Іову поселитися в Дубенському монастирі. До Дубна отець Іов прибув 1582 року. Там його монахи обрали ігуменом і він тим монастирем правив 20 років. У боротьбі проти напастей польських єзуїтів - отець Іов здобув собі славу ц велику повагу між монархами й серед навколишнього населення. У боротьбі отець Іов послуговувався розумною тактикою й організаційним хистом в обороні монастиря і православних церков Дубенської округи.
Учень і життєписець отця Іова - монах Досифей написав так: “Віддана праця отця Іова помножила його славу, але й збільшила йому число ворогів…, отець Залізо, тікаючи від людської слави й бажаючи мати лише славу від єдиного тайновидця Бога, потайки залишив монастир і подався на Гору Почаївську-здавна світлостю чудес многих осіяну” [8.ст.20].
Отець Іов прибув до Почаєва 1602 року. Запис монаха Досифея, про таємне залишення Чеснохресного монастиря в Дубні, митрополит Іларіон оспорює, думаючи, що отець Іов зробив це на прохання Анни Гойської і за згодою князя Костянтина Острозького. Інші історики той таємний відхід бачать і тлумачать як тогочасну необхідність тому, що отець Іов був широковідомим оборонцем православ'я і, що єзуїти за ним стежили та й по дорозі могли б його вбити.
У Почаївському монастирі отець Іов не зміг жити схимним життям - постом і молитвами у яскині. Його там обрали ігуменом і він мусив керувати всіма справами монастиря і захищати його від польських магнатів і єзуїтів.
Князь Костянтин Острозький помер 1608 року. Його син Януш, вихований єзуїтами, став фанатичним католицьким поклонником римського центру. Під його охороною єзуїти збільшили наступи й насильство і невдовзі забрали Чеснохресний монастир у Дубні.
Після смерті у 1617 році Анни Гойської монастир у Почаєві став головним об'єктом напастей польської шляхти, єзуїтів а побіч діяли також українські уніятські місіонери. Однак монастир, під керівництвом отця Іова Заліза, все ще був твердинею українського православ'я, слава якого лунала по всій Україні.
Отже - Анна Гойська, яка була першою фундаторкою Почаївського монастиря зробила багато для того, щоб слава його постійно розросталася. Для цього вона віддала багато земель під будівництво храмів і робила великі пожертви монахам.
1.2. Магнат Андрій Ферлей - нищівник культурних надбань Почаєва.
Після смерті першої фундаторки Почаївського монастиря - Анни Гойської, по родинній лінії всі маєтності Гойських дісталися магнатові Андрієві Ферлеєві. Він і його жінка були протестантами. Ферлей почав нападати на монастир : намагався відібрати всі земельні дарування Анни Гойської, включно з монастирськими будинками, у яких жили монахи; грабував майно і тероризував монархів; під час прощ у великі свята посилав своїх фундаторів - жидів продавати горілку в монастирі під церквами, щоб п'яниці робили бешкети; посилав своїх гайдуків грабувати і руйнувати монаші приміщення.
У монастирі не було води. Монахи довозили воду з джерела коло села Старий Почаїв. Ферлей наказував своїм гайдукам зупиняти монахів на дорозі і розбивати бочки з водою. Тоді отець Іов з монахами почав копати криницю на самому верху гори. Дослідник архіву монастиря - Семен А. Жук написав, що ”… найбільше копав сам отець Іов ”. Прокопали глибше тридцяти метрів і докопались до чистої води. Та криниця й тепер є на подвір'ї Братського корпусу, коло вівтарної стіни Успінського собору. “Почувши про це, Ферлей ще більше розлютився і напав на монастир з ватагою своїх озброєних людей, пограбував його, а щоб найбільше помститись --забрав з собою до Козина чудотворний образ Божої Матері й переховував його в замкові”[6.ст.28].
“Одного разу у Козинському замкові у Ферлеїв був бал. Щоб потішити своїх гостей, Ферлеєва зараз таки вбралася в церковні ризи, взяла в руку Святу Чашу, і так вийшла до гостей… І голосно зневажала Православну віру та православні звичаї !… І сталося чудо : пані Ферлеєва сильно занедужала, - “напав на неї злий дух, і володів нею довгий час”, пише сучасник, автор життя преподобного Іова монах Досифей. Недуга збільшувалася, Ферлеєва втрачала розум” [3.ст.54].
Три роки після Ферлеєвого нападу і грабування, 1626 року, в монастирі сталася велика пожежа. Церкви, будинки і церковні устаткування - все згоріло або було дуже пошкоджене. Отець Іов звернувся до Московського царя Михайла Федоровича за допомогою. Митрополит Іларіон твердить, що : “… в Москві на допомогу видавали великі кошти, і тим прокладали широку дорогу до себе. Всі монастирі йшли цією дорогою бо в себе, під польською окупацією, мали тільки утиски та насильне заганяння в унію”. [8.ст.43].
Андрій Ферлей, будучи колителяном Белзьким, а пізніше воєводою Сандомірським, він, як і вся тогочасна шляхта, не визнавав ніяких законів. “Як польський високий урядник обов'язаний був топтати дорогу для унії. Почаївський монастир став фортецею православ'я на Волині, і на А. Ферлея зі всіх сторін пішли натиски передати цю фортецю в руки уніятів, а поки що - не давати їй працювати”. [5.ст.64]. Не змігши зруйнувати монастиря нападами і грабуваннями, А. Ферлей, як спадкоємець маєтностей Анни Гойської, хотів судом забрати монастир. Ігумен Іов Залізо брав участь на всіх судових розправах і виступав як уповноважений оборонець прав Почаївського монастиря. Чудотворну Ікону Божої Матері відсудив щойно 1644 року. Всі інші судові позивання отець Іов виграв 1647 року. Історики звертають увагу, що польські судді, які відкладали справи на 25 років все ж таки вирішили їх на користь монастиря лише тому, що відчували козацьке повстання, яке під проводом гетьмана Богдана Хмельницького почалося наступного 1648 року.
Відновлення української православної ієрархії в Києві 1620 року мало великий позитивний вплив на українських аристократів - землевласників православного віровизнання. Після великої пожежі, на прохання отця Іова допомогу монастиреві давали: Жабокрицькі, Долинські, Куликівські, Малинські, Пузини, Сташкевичі, Ушківські, Ясногірські, князі Адам і Михайло Вишнивецькі, Черневецькі, Малинська, Марія Збаразька та інші. Але найбільшими в тому числі були Федір і Єва Домашевські з Бережець. Вони збудували Троїцький Собор на самому верху гори. Той собор був закінчений 1649 року. В архівах Волинської духовної семінарії зберігався заповіт, написаний 20 травня 1649 року, в якому були детально записані всі дарування Домашевських на утримання Почаївського Монастиря.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
