Про перелом у державно-церковних відносинах можна говорити лише з часу зустрічі Патріарха Московського та постійних членів Синоду РПЦ із Генсеком КПРС М.Горбачовим у квітні 1988 року, незадовго до святкування 1000-річчя Хрещення Русі. М.Горбачов у своєму виступі чи не вперше поставив знак рівності між Церквою та іншими суспільними інституціями, висловивши готовність юридично закріпити позитивні зрушення щодо Церкви.

Розділ III. Православна Церква у 1980 - 2000 рр.

3.1 Розкольницькі події 80-х - 90-х років

У 80-х роках ситуація на Західній Україні погіршилася. Восени 1989 р.іновірці почали масово захоплювати православні храми. Декілька приходів у Галичині перейшли в Автокефальну Церкву разом з єпископом Іоаном. З рішення Священного Синоду на засіданні 13 листопада 1989 р. єпископа Іоана було позбавлено сану. Жахливі випробовування випали на долю Православної України -насадження унії, римокатолицизма, автокефалії.

Із закінченням Архієрейського Собору 25-27 квітня 1990р. Патріарх Всея Русі Олексій II виїхав у Київ, щоб святково вручити Митрополиту Київському грамоту про дарування Українській Церкві незалежності й самостійності у керівництві.

У листопаді 1990р. Софійський Собор пережив подію схожу на ту, яка відбулася в ньому у 1921р.- “патріаршу інтронізацію*” Мстислава Скрипника, що приїхав вперше після війни на Батьківщину. Відносні успіхи автокефалісти мали тільки в Галичині, де в стані антируських настроїв навіть деякі “православні” в боротьбі проти уніатської експансії знаходили більш зручним триматися автокефалії.

22-23 листопада 1990р. у Києві засідав І Помісний Собор Української Православної Церкви, в якому брали участь єпископи, а також представники кліриків* і мирян єпархії, духовних шкіл та монастирів. На цьому Соборі було прийнято попередньо схвалений на Архієрейському Соборі устав Української Православної Церкви. Собор засудив деструктивні дії уніатів і автокефалістів на Заході України, підкреслив, що рушать розкольниками не церковні, а політичні мотиви. Головою Української Православної Церкви був вибраний Митрополит Філарет, який займав Київську кафедру.

Митрополит Філарет з непримиримого противника української автокефалії став її прихильником. Важливе значення мали публікації в періодичних виданнях Києва та Москви статей про особисте життя митрополита. Автори стверджували, що він мав дружину та дітей, обкрадав Церкву, був пов'язаний з КДБ.

Відіграла свою роль у розкольницькій діяльності Митрополита Філарета й стратегія догодити владі України (незалежної держави), а найперше -Президенту Кравчуку, який проголосив лозунг: “ Незалежній державі -незалежну Церкву”. Розкольницька УАПЦ (Українська Автокефальна Православна Церква) захопила 351 приход на Західній Україні. На Україні спричинилася криза, виновником якої був Митрополит Філарет, який навіть не з'явився на зібрання Синоду з приводу вирішення цього гострого питання.

3.2 Обрання нового предстоятеля УПЦ

21 травня 1991 року Священний Синод доручив найстаршому захіротонією* архіпастирю Української Церкви Митрополиту Харківському Никодиму (Руснаку) зізвати Архієрейський Собор до свята Святої Трійці для того, щоб прийняти відставку Митрополита Філарета й обрати нового Предстоятеля Української Православної Церкви. Отримавши звістку від Священного Синоду про його відставку, Митрополит Філарет заявив, що рішення Синоду “необгрунтоване та ... недієздатне”.

27 травня Собор, зізваний Митрополитом Никодимом, звільнив Митрополита Філарета з Київської кафедри. Потім відбулося обрання нового Предстоятеля* УПЦ (Української Православної Церкви) таємним голосуванням. У першому турі за Митрополита Ростовського Володимира було подано найбільшу кількість голосів - 13, а у другому - 16. Таким чином він був обраний Митрополитом Київським і Головою УПЦ. У жовтні 1991 року Патріарх Олексій II благословив новообраного Митрополита Київського Володимира як Голову Української Церкви. До нині Митрополит Київський і Всея України виконує свої пастирські обов'язки з великою любов'ю до українських людей.

А колишній Митрополит Філарет (Денисенко), тепер позбавлений сану, розстрижений, відлучений від Церкви, котрому на Архієрейському Соборі 1997 року оголошено анафема, себто прокляття. Після цієї анафеми деякі політики, не знаючи ні церковних законів, ні звичаїв, обурилися і стали на захист нібито покривдженого Філарета, називаючи його--“патріотом” і “мучеником” за Україну. Не можна погоджуватися з такою думкою політиків. Невже ми не розуміємо такої простої істини, що поділяючи Церкву, ми не збудуємо її, а зруйнуємо; що нацьковуємо українця на українця, сіємо ворожнечу між людьми, знищуємо Православ'я, а з ним нашу Україну. І дуже помиляються ті, хто підтримує Філрета (Денисенка), котрий нібито очолює “незалежну” українську Церкву, що є безглуздям. Помиляються вони, стверджуючи, що Московський Патріархат диктує нам свої порядки й закони, бо це справжній обман і неправда. Митрополит Полтавський і Кременчуцький Феодосій стверджує: “З того часу, коли ми отримали незалежність, я жодного разу з Москви не отримав якихось вказівок або рекомендацій стосовно того, як нам треба діяти і що робити в тому чи іншому випадку”.

3.3 2000-ліття Різдва Христова

Протягом 2000-го року нас супроводжує радісна подія - 2000-ліття Різдва Христова. Це велике й радісне свято розпочало XXI століття і увійде воно в історію як найбільше ювілейне свято людства. Бо те, що Православ'я існує вже 2000 років - є справжнім дивом. Єдина Православна віра залишалася незмінною протягом 20 століть і залишатиметься такою на віки.

Надзвичайно радісною подією розпочався цей рік. 4 травня на Пороховському полі, де відбувалася одна з головних танкових битв 11 Світової війни, за ініціативою та за участю Патріарха Московського та Всея Русі Олексія II відбулася зустріч Президентів трьох слов'янських держав: Росії, України та Білорусії.

Мабуть, найкраще з усіх про цю зустріч сказав Президент Білорусії:

“Главное, что мы здесь втроем”. Голови держав разом приклонилися перед іконами у храмі-пам'ятнику Святих Першоверховних Апостолів Петра і Павла, де на мраморних плитах золотом видруковані імена шести тисяч воїнів загиблих на Курській дузі.

Разом ставили свічки на канон за вбитих воїнів Великої Вітчизняної війни, Разом молилися на Пасхальному молебні, де були вознесені особисті молитви за “примноження нелицемірної любові й дружби народів держав слов'янських”. Разом вдарили у дзвін Єднання, освячений Патріархом Олексієм. Три удари цього дзвона, на якому видрукувані слова Преподобного Сергія Радонежського: “Любовью и единением спасемся”, ознаменували початок нової епохи в долі Великої, Малої та Білої Русі. Мабуть, здійсняться рано чи пізно пророцтва старців про єднання слов'янських народів, братських, єдиновіруючих. Про це єднання свідчать і вислови Президентів “руських” держав. Білоруський лідер Олександр Лукашенко сказав: “Распад СССР стал величайшей ошибкой уходящего века”. Продовжував Президент України Леонід Кучма: “Все это -наша общая память, наша общая история и общая судьба”. І підсумував Володимир Путін: “Не может быть препятствий для объединения усилий России, Украины и Белорусии для того, чтобы сделать жизнь человека в наших странах счастливой и богатой”.

На честь свята 2000-ліття Різдва Христового в 2000 р. по всій Україні було проведено святкові конференції. У Києві відкрито Успенський Собор за сприянням Президента України Л.Д. Кучми та освячено Митрополитом Всея України Володимиром. За останні 10 років до 2000-ліття Різдва Христового багатьом монастирям на Україні повернена велика кількість приміщень, земель, що були ліквідовані у них ще у часи радянської влади. Відбудована велика кількість храмів, будуються та реставруються інші. За останні три роки у Харківській області Лозівському районі відкрито 3 приходи: У Лозовій - Свято-Петро-Павлівських храм, також жіночий монастир на честь Архістратига Михаїла; в Герсеваново - храм великомученика Пантелеймона.

ВИСНОВКИ

Великий вчений минулого століття Макс Плане, що у 1918 р. отримав Нобелівську премію з фізики, казав: “Религия и наука нисколько не исключают друг друга, как это полагали раньше и чего боятся многие наши современники; наоборот, они согласуются и дополнят друг друга”. З цих слів видно, що ми повинні вивчати релігію - нашу прадідівську віру Православну, а не виключати її з історії як це робили раніше. І досі в Україні не існує чіткої історії Православ'я з моменту Хрещення Русі і до цього часу, а хотілося б, щоб такий матеріал існував,

В наш час, незважаючи на поступове відродження храмів, монастирів в Православній Церкві, вона переживає часи богоотступництва більшої частини народу. Низький рівень життя, падіння моралі - ті проблеми, що постають перед нами у сьогоденні. Чому ж не любов, а ненависть панує в нашому суспільстві? Відповідь одна - богоотступництво. Очевидно в наш час треба усвідомити всю згубність богопокинутості й зрозуміти, що без Божої допомоги нам не вирішити наших проблем, які стосуються і розколу на Україні, і соціального стану населення, і інших проблем

Матеріал роботи “Історія Православної Церкви на Україні (1917 - 2000 р.р.)” можна використовувати для написання рефератів, інформацією користуватися у вивченні спецкурсу “Історія Християнства”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Геврик, Гончар та інш. Журнал “Пам'ятки України” (№ 1), 1990 р.

2. Данілушкін М.Б. та інш. “Історія Руської Церкви (Новий Партріарший період 1917-1970 р.р.)”, том І Видавництво “Воскресіння”. Санкт-Петербург, 1997 р.

3. Драч І. Журнал “Українська культура” (№8), 1998 р.

4. Колодник А.М. та інш. “Історія Релігії в Україні (навчальний посібник)”. Видавництво “Зання”. Київ, 1999 р

5. Кулібаба Ю. (гловний редактор). Газета “Початок” (№ 1). Дніпропетровськ, 2000р. 6 Лубський В.І. “Релігієзнавство”. Видавництво “Вілбор”. Київ, 1997 р.

7. Матійко О. Журнал “Українська культура” (№ 8-9), 1999 р,

8. Нагаєвський І. “Історія Української держави ХХ-го століття”. Видавництво “Український письменник”. Київ, 1993 р.

9. Савченко П. Газета “ Україна та світ сьогодні. Колесо історії - “Історична правда проти лівих”. (№ 4), 1999 р

10. Слобідський Серафим (протоієрей). “Закон Божий”. Видавництво Володимирівської єпархії (репринт), 1998 р

11. Фомін С, “Россия перед вторым пришествием”. Видавництво Свято-Троїцької Сергіївої Лаври “Посад”, 1993 р.

12. Ципін Владислав (протоієрей). “Історія Руської Церкви (книга дев'ята) 1917-1997 р.р.”. Видавництво Спасо-Преображенського Валаамського монастиря. Москва, 1997р.

13. Черепанова С.О. та інш. “Українська культура (історія і сучасність)”. Видавництво “Світ”. Львів, 1994 р.

14. Швець Володимир (протоієрей) - заступник головного редактора

Митрополита Харківського і Богодухівського Никодима. Газета “Харківські єпархіальні вісті” (№ 4, 1). Харків, 1999 р.

ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ

Головні події у Православ'ї у період з 1917 р. по 2000 р.