розділ 10
У зовнішній політиці новий гетьман досягає значного прориву. За півроку Українську Державу (таку назву мала Україна за його правління) визнають аж 30 країн! Феноменально! 10 з них відкривають на нашій території свої представництва. Мотивація цього занадто проста і навіть банальна: гетьман - монарх, а влада його не більшовицька. Переваги очевидні! Після всього, що передувало цьому, це дійсно колосальний здобуток, який, безперечно, підвищував авторитет Скоропадського.
Підписання українсько-російської угоди про перемир'я і зараз у багатьох викликає суперечливі погляди і думки. Але ж на той час так було ліпше, бо краще мир, аніж війна.
Для захисту незалежності країни, всередині якої перебувало 400 тисяч німецьких солдат, потрібна була боєздатна армія.З планів військової реформи Гетьманату було здійснено немало: основою майбутньої армії стала Сердюцька дивізія, створено 8 корпусів (кавалеристи, сіро- та синьожупанники), формування Дніпровської дивізії і початок створення Чорноморської флотилії. Це був значний крок вперед у військовому розвитку країни. Та ідеальним нічого не буває. Не винятком є і політика цього державного діяча, яка у у окремих її моментах була досить суперечливою. Величезним недоліком було те, що очільник Української Держави вів вузько класову діяльність, покладючись суто на багатих, і нехтуючи думкою та інтересами селян і робітників, яким це надзвичайно не подобалося, бо під час правління УЦР вони встигли відчути певних демократичних свобод. Через це основна категорія населення буле невдоволена соціальною політикою Скоропадського. Невдоволення народу підсилювало й перебування на Україні німців, які поводили себе досить нахабно.
розділ 12
З травня 1918 р. у різних районах спалахують воєнні дії, що влітку переростають у великомасштабну громадянську війну. Громадянська війна мала великі політичні, економічні, соціальні наслідки. Мали місце наступні соціально-демократичні негативні події: за роки громадянської війни різко зменшилось число міських жителів ( які становили 1913 році лише 18% населення). Більшість із 2 млн. Російських емігрантів були міщанами. В основному це були люди із заможних класів старої Росії, а також представники професій та інтелігенція-самий „європеїзований” прошарок суспільства. В 1917-1921рр. великі міста не тільки опустіли, але і зменшились за своєю соціальною структурою. Лише одна соціальна категорія дійсно збільшилась: стало більше державних службовців, оскільки основним роботодавцем була держава. До цієї категорії приєдналася „робоча інтелігенція”, багато дрібних чиновників із дореволюційних установ, а також представників колишніх правлячих класів, яким вдалось завдяки своїй освіті знайти роботу і хоча б тимчасове пристанище. Для більшовицького режиму ця категорія службовців була не надійною із-за її „непролетарського походження”. Як наслідок воно стане для цих людей причиною великих неприємностей. Ні блискучі перемоги в громадянській війні, ні героїзм її учасників не врятували Радянську Росію від загальної і найглибшої кризи, пік якого приходиться на кінець 1920-- початок 1921 р. Радянська історіографія виникнення такої кризи заперечувала. Вірніше, говорилося про важке положення Радянської республіки на результаті громадянської війни, про розвал економіки, розрусі і голоді. Але одна справа -- важке положення, інше -- криза, що охопила всі сфери життя нового суспільства.
розділ 13
Проголошений курс на індустріалізацію майже одразу наштовхнувся на низку об'єктивних труднощів. Величезні за масштабами перетворення мали здійснюватися на гігантській території, а це з надзвичайною гостротою ставило питання про розвинуту інфраструктуру (дороги, мости та ін.), стан якої значною мірою не відповідав потребам. Заплановану модернізацію необхідно було проводити швидкими темпами, щоб, по-перше, остаточно не відстати від капіталістичного світу, по-друге, для зміцнення обороноздатності, оскільки в середині 20-х років зовнішня загроза, на думку сталінського керівництва, лишалася ще досить реальною.
На промислових підприємствах у цей час хронічно не вистачало кваліфікованих кадрів. Серйозною проблемою був і дефіцит обладнання, адже на більшості заводів і фабрик воно було застарілим, крім того, значну частину необхідних для модернізації машин і устаткування своя промисловість взагалі не виробляла. Проте, очевидно, основною перешкодою для успішного здійснення курсу на індустріалізацію була нестача коштів. Саме тому питання про джерела фінансування намічених економічних планів було одним із центральних у державному і внутріпартійному житті. Г. Зінов'єв, Л. Каменєв і Л. Троцький обстоювали курс на інтенсивніше перекачування коштів із села в місто за рахунок підвищення податків і цін на промтовари. Ця ідея «надіндустріалізації» піддавалася гострій критиці з боку голови ВУЦВК Г. Петровського і голови РНК УСРР В. Чубаря та інших і на XV з'їзді ВКП(б) була засуджена (грудень 1927 р.). Цей же з'їзд затвердив директиви першого п'ятирічного плану (1928/1929--1932/1933 господарські роки).
розділ 15
Олексамндр Петромвич Довжемнко (*29 серпня (10 вересня) 1894, хутір В'юнище, тепер у межах смт Сосниця Чернігівської області -- †25 листопада 1956, Передєлкіно, Московська область) -- український письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
О.Довженко опоетизовував світ і намагався життям своїм не порушувати природну красу і гармонію, а примножувати її де б то не було і яким би то не було чином. Мабуть, ніхто краще й проникливіше не сказав про той оберіг чистої духовної й емоційної пам'яті, про звичайну сільську хату, яку ніби «ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом», про дитинство, яке минуло серед неповторних краєвидів, про людей, які були наче органічним доповненням казкової природи.Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний». О.Довженко вважав, що людина, яка не любить природу, не розуміє її, -- не може стати справжнім митцем. Ота благоговійність і, головне, сприйняття людини в органічному єднанні з нею, як одного цілого, безсумнівно, знайшли своє талановите відображення в усіх художніх творах митця -- від оповідань до фільмів. «Жили ми в повній гармонії з силами природи, зимою мерзли, літом смажилися на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя».
розділ 16
Госпрозрахунок - метод господарювання, основними принципами якого є поєднання централізованого планового керівництва виробничими обєднаннями і підприємствами з боку держави з їхньою певною господарською самостійністю; самоокупність та рентабельність; матеріальна зацікавленість підприємств і обєднань та їхніх працівників у результатах праці і матеріальна відповідальність за ці результати.
Екстенсивний розвиток економіки -- шлях розвитку, пов'язаний із простим кількісним збільшенням випуску продукції за рахунок зростання затрат живої праці, сировини і матеріалів.
Корупція-- протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів.
НАФТОДОЛАРИ - Державні доходи країн-експортерів нафти від експорту енергоресурсів; підприємницький прибуток державних нафтових компаній.
Планова економіка - Економічна система, за якої головні економічні питання розв'язують на підставі рішень центральних органів.
Продовольча проблема - Проблема нестачи недоїдання і голоду.
Русифікамція або росифікамція, зросімйщення -- сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в Україні й інших країнах Східної Європи, за допомогою переходу чи переведення осіб неросійської національності на російську мову і російську культуру та їх подальшої асиміляції. Русифікація зумовлена державною політикою російських режимів -- спочатку царського, а згодом радянського, та обставинами, що в них перебували внаслідок своєї приналежності до Російської Імперії чи Радянського Союзу неросійські народи.
Хіміхація - Широке впровадження досягнень хімії в різних галузях народного господарства.
розділ 17
Проголошення незалежності України і заборона Компартії значною мірою зумовили новий посткомуністичний етап формування політичної системи українського суспільства. Головним напрямом політичної трансформації став перехід від монопартійності до багатопартійності. Характерними рисами цього процесу є те, що він відбувається на фоні негативного ставлення переважної більшості населення до партій взагалі, а також виникнення великої кількості партій протягом 2--3 років незалежно від чисельності населення (на 50 млн. осіб більш як 100 партій). Тому в більшості партій, сформованих поспішно політичними групами "нагорі", немає соціальної бази, старого електорату, вони слабкі ідейно й організаційно, у своїй діяльності не відбивають інтересів громадян України. Такі партії не мають високого авторитету серед населення. Так, на початок 2001 р. членами політичних партій було лише 2--3 % дорослого населення України. Зі 109 політичних партій, легалізованих Міністерством юстиції за станом на 1 січня 2001 p., лише 12 мають місцеві осередки в усіх регіонах України, а 18 не організували жодного регіонального представництва.
розділ 18
Свого часу поняття культури забалакувалось радянськими ідеологами, залишаючись, по суті, цілком стороннім людям, практиці повсякдення. Марксистська ідеологічна парадигма привчила розуміти культуру як царину і особливу творчу справу владної та інтелектуально-мистецької еліт, як відокремлену від буденності духовну галузь "високих" зразків "належного.життя". Це стосується й піднаглядного культивування зразків української ет-нонаціональної культури (поезії, літератури, мистецтва, музики, а також мови) і, звичайно, національно-художньої та гуманітарної еліти.Сьогодні питання культури зачіпає майже кожного на рівні звичайного людського самоствердження, на рівні життєвого світу -- українця із центральних районів України, російськомовного жителя Сходу, які відчувають свою відмінність від українця із західних земель України, можливо, найбільш впевненого у своїй автентичності, у праві бути національним культуртрегером. Національна культура та етнокультурні відмінності набули у перші роки незалежності набагато більшого суспільно-політичного значення, ніж економічні питання. Гасло розбудови національної культури у посткомуністичний час вигукується разом із гаслами демократизації суспільства, його лібералізації, впровадження ринкової економічної структури. Це не випадково. Справді, сенс культури та зміст демократичної організації суспільства мають багато спільного^ але разом з тим й істотно різняться між собою.
Страницы: 1, 2
