Боротьба селян за землю

Розвиток рабства позначився на становищі вільних селян в Італії. Рабська праця була більш дешевою, ніж селянська. Тому селяни розорялись, отже змен-шилася кількість людей, що набиралася до війська. Римська армія дедалі часті-ше зазнавала поразки. Деякі найбільш далекоглядні римляни пропонували реформи. Занепад Римської республіки

З кінця II ст. до н. є. до середини І ст. н. є. Римська держава переживала період занепаду. За умов, коли вона розрослася майже на все середземноморське узбережжя, народні збори, як і раніше, виражали волю тільки жителів Риму та його околиць, тоді як римські громадяни часто знаходилися за межами Італії. До того ж далеко не завжди виборні посади обіймали люди, які були варті того. Щоб здобути посаду, багаті аристократи часто застосовували підкуп римської бідноти, роздаючи хліб, гроші, влаштовуючи гладіаторські видовища тощо. Все це супро-воджувалось боротьбою між аристократичними угрупованнями, які часто переро-стали у криваві сутички, заколоти, цілу серію громадянських війн.

Війни, які вели римляни, внаслідок послаблення римського війська не завжди розвивалися успішно. Щоб укріпити римську могутність, Гай Марій у кінці II ст. до н. є. провів реформу в армії, зробивши її найманою. Це зміцнило роль полко-водців у політичному житті Римської держави, оскільки вони спиралися на силу залежного від них війська. Спираючись на підтримку армії, полководці домага-лися вищих державних посад. За допомогою армії вони жорстоко придушували опір своїх супротивників.

Диктатура Сулли

Частина римських діячів вважала, що для зміцнення державної влади треба встановити сильне правління. Римський полководець Луцій Корнелій Сулла, що у 88 р. до н. є. став консулом, запропонував сенату ухвалити постанови, що змінили б державні порядки: обмежити повноваження народних зборів, народних трибунів, поповнити сенат 300-ми представниками знаті. Супротивники Сулли, очолювані Гаєм Марієм, організували заколот, відмінивши його постанови. У Римській республіці почалася громадянська війна між прихильниками та супротивниками Сулли (сулланцями і маріанцями). У 82 р. до н. є. під Римом Сулла розбив армію своїх супротивників і сенат проголосив його диктатором.

Ставши диктатором, Сулла оголосив своїх ворогів поза законом, що означало дозвіл на їх вбивство всім, хто того забажає, і навіть оприлюднив списки цих людей (проскрипції). За роки його диктатури (82--79 рр. до н. є.) загинуло 40 сенаторів і 1500 вершників (представників багатих землевласників) та багато інших людей. Майно, землю і рабів страчених він роздавав своїм прихильникам.

Сулла виступав за зміцнення влади аристократів у сенаті. Він обмежував вплив народних трибунів.

У 79 р. до н. є. Сулла заявив про свій відхід від політичної діяльності. Пану-вання Сулли завдало нищівного удару по республіканському ладу в Давньому Римі. Після його смерті 78 р. до н. є. продовжилася боротьба за відновлення республі-ки, але вплив полководців на політичні події однаково залишався величезним.

Перший тріумвірат

У 60-ті рр. до н. є. в Римі найбільший авторитет мали три полководці та по-літичні діячі: Гней Помпей, Юлій Цезар та Марк Красс.

Будучи не в змозі захопити одноосібну владу, Цезар, Красс і Помпей у 60 р. до н. є. уклали між собою таємний троїстий союз -- тріумвірат.

Наступного, 59 р. до н. є. Цезар був обраний консулом і вжив низку заходів, вигідних учасникам тріумвірату -- тріумвірам. Солдати (ветерани), що залишили службу у Помпея, отримали земельні наділи, які відмовився їм надати сенат. Помпею і Крассу вручили для управління багаті провінції.

Війни Цезаря і Красса

У 58 р. до н. є. Цезар отримав від сенату в управління на 5 років Цизальпій-ську Галлію, з якою сусідили землі незалежних від Риму гальських племен, що жили первіснообщинним ладом і ворбгували між собою. Цезар почав з ними вій-ну, що тривала вісім років. Він уміло використав ворожнечу між гальськими пле-менами. Цезар ставав на бік одних племен проти інших, поодинці громив своїх^ противників і поступово захопив усю Галлію.

Під час Галльської війни він зіткнувся і з племенами германців, що жили за Рейном. Перейшовши через Рейн, його військо завдало германцям поразки. Але розуміючи, що захоплення величезної і дикої країни германців дорого коштува-тиме Риму, Цезар відступив у Галлію. Він також здійснив у 55--54 рр. до н. є. переможний похід у Британію, де примусив місцевих жителів платити Риму данину.

Війни з галлами, германцями та британцями дали Риму величезну здобич у вигляді худоби, рабів, золота і срібла. За допомогою цієї здобичі Цезар зміцнив свій авторитет серед римської знаті, що була охочою до багатства та розкоші. Він удвічі збільшив плату своїм солдатам, щоб вони були відданими. У Галлії Цезар створив сильне військо із римлян, перемежених галлами і германцями.

Того, чого домігся Цезар на Заході, бажав досягти Красс на Сході. На чолі 9-легіонної армії він почав війну проти парфян. Парфяни не стали до бою, а поча-ли відступати, змусивши римлян здійснити тяжкий і виснажливий похід через пустелю. Коли ж у 53 р. до н. є. римляни досягли міста Карри, парфяни зненацька атакували їх. Римське військо було розгромлене, а Красс загинув.

Із загибеллю Красса тріумвірат розпався. Між двома іншими його учасниками почалася тривала боротьба.

Боротьба між Цезарем і Понпеем

Заручившись підтримкою сенату, Помпей вимагав відкликання Цезаря в Рим і розпуску його війська.

Але Цезар не підкорився і лише з одним легіоном перейшов Рубікон і рушив на Рим, який зайняв без бою, оскільки налякані його рішучістю Помпей і консу-ли втекли на Балканський півострів. Головні сили Помпея -- 7 легіонів -- знахо-дилися в Іспанії. Щоб забезпечити свій тил, Цезар, вирушивши в Іспанію, роз-бив там військо Помпея.

Після цього, проголосивши себе консулом, Цезар переправився в Грецію, де у битві при Фарсалі в 48 р. до н. є. розбив нашвидкуруч зібрану армію Помпея., Помпей утік до Єгипту, де був убитий за наказом єгипетських правителів, які і боялися сваритися з Римом.

Переслідуючи Помпея, Цезар прибув до Єгипту. Зустрінуті з почестями римля-ни почали втручатися у внутрішні справи цієї країни і почували себе тут повни-ми господарями, чинячи утиски місцевому населенню. Це спричинило повстання єгиптян в Александрії. П'ять місяців Цезар був в облозі спочатку в царському палаці, а потім на острові Фарос, де знаходився знаменитий маяк. Цезаря вряту-вали війська, що прибули з Азії. Александрію захопили римляни. На єгипетський престол Цезар посадив свою ставленицю і коханку царицю Клеопатру.

Тривожні звістки з Малої Азії змусили Цезаря покинути Єгипет. Один із синів Мітрідата, Фарнак, піднявся на боротьбу і захопив частину римської території. Цезар розбив його за три дні.

Із Малої Азії Цезар вирушив у Рим, а звідти -- в Африку та Іспанію, де во-ював з прибічниками Помпея, на перемогу яких знадобилося три роки

На захист селян, що розорялися, виступили брати Гракхи. 133 р. до н. є. старший із братів --- Тіберій --- був обраний народним трибуном. Він запропону-вав закон, який би забороняв користуватися ділянкою понад 500 югерів (югер -- 1/4 гектара) землі «общинного поля». Надлишок такої землі пропонувалося відібрати у великих землевласників і передати невеликими ділянками безземельним грома-дянам. Таким чином, Тіберій Гракх розраховував відродити селянське господар-ство і цим зміцнити римську армію та оздоровити римське суспільство. Ця про-позиція зустріла опір з боку сенату, що складався з великих землевласників. Народ підтримав Тіберія, і його пропозиція стала законом. Почався переділ «общинного поля», однак завершити реформу не вдалося. Сенатори звинуватили Тіберія в тому, що він бажає ліквідувати республіку і відновити царську владу. Спровокувавши під час проведення народних зборів бійку, вони вбили народного трибуна.

Однак боротьба за землю не припинялася. 123 р. до н. є. народним трибуном був обраний молодший брат Тіберія -- Гай Гракх. Він діяв навіть рішучіше за брата, проводячи низку законів, спрямованих на те, щоб обмежити вплив сенату. Однак сенаторам знову вдалося спровокувати в Римі зворушення. У кровопролит-ній боротьбі Гай Гракх і 3 тисячі,його прибічників загинули.

Після цієї розправи римська аристократія укріпилася. Через 20 років після загибелі Гая Гракха була дозволена купівля-продаж ділянок, отриманих за зако-нами Гракхів. Земля знову почала зосереджуватись у руках великих землевласників.

Диктатура Цезаря в Римі

45 р. до н. є., зламавши опір супротивників, Цезар повернувся в Рим. У його руках була зосереджена військова, цивільна і релігійна влада. Цезар став довіч-ним диктатором, консулом, народним трибуном, верховним жрецем і голов-нокомандувачем (імператором).

Цезаря підтримували заможні жителі італійських міст, оскільки багато з них; розбагатіли в походах Цезаря. Цезар спеціальним законом впорядкував життя і італійських міст. У них були свої сенати, народні збори і магістрати, що склада- > лися із заможних осіб.

Цілі Цезаря розходилися з інтересами римської знаті, що звикла через сенат ] управляти державою і мати з цього великі доходи. Цезар реорганізував сенат. Кількість! сенаторів він довів до 900, причому всі небажані сенатори були замінені його при-бічниками з-поміж військової знаті, багатих рабовласників з італійських міст.

Незадоволена частина римських аристократів організувала змову проти диктатора, яку очолив давній друг Цезаря -- Брут. 15 березня 44 р. до н. є. Цезар > був заколотий під час засідання сенату.

Спроба Цезаря встановити в Римі постійну одноосібну владу закінчилася невдало. *]

Боротьба за владу після смерті Цезаря

Після смерті Цезаря в Римі почалася боротьба за владу. Заколотники, зазна-1 вши поразки, змушені були втекти з Риму. Вони почали збирати війська у схід-1 них провінціях для ведення війни.

В самому Римі сенат виявився безсилим відновити свою зверхність. Владу мали | ті, за ким стояла армія. Великий влив мав Марк Антоній -- найближчий по- і мічник Цезаря. Але в Антонія був суперник -- племінник Цезаря Октавіан, який | заручився підтримкою сенату, що вважав його захисником республіки.

У Октавіана була значна армія, що складалася головним чином з ветеранів:| Цезаря. Об'єднавши свої сили з військом сенату, Октавіан завдав поразки Антонію, але незабаром уклав з ним союз, оскільки не наважувався наодинці вести І боротьбу з республіканцями. До союзу залучили і командира римської кінноти] Лепіда. Так 43 р. до н. є. виник другий тріумвірат (Октавіан, Антоній, Лепід). Сенат передав тріумвірам всю повноту влади. Вони одразу ж почали набирати військо для боротьби з республіканцями.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6