Рефераты. Історія збройних сил України. Їх участь у Великій Вітчизняній війн

Історія збройних сил України. Їх участь у Великій Вітчизняній війн

Реферат

На тему:

«Історія збройних сил України.

Їх участь у Великій Вітчизняній війні.»

Зміст.
1. Україна у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах. 1

2. Пластунський та січовий рух в Україні 1

3. Збройні Сили Української Народної Республіки 2

4. Діяльність Української Повстанської Армії /УПА/ 4

5. Партизанський рух на окупованій Україні 5

6. Озброєння, бойова техніка і організаційне будівництво Радянських

Збройних Сил у роки війни 6

Зміст. 7

1. Україна у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.

Український народ, як і всі народи колишнього Радянського Союзу по праву пишаються перемогою над фашистською Німеччиною та її союзниками у другій світовій і Великій Вітчизняній війнах.

Перемога ця була завойована у жорстоких та кровопро-литних боях. Ворог був дуже сильний і підготовлений у всіх відношеннях. Для його розгрому радянській державі прийшлося напружити всі свої сили, мобілізувати всі ресурси витримати 1418 діб важких випробувань. Нарсуди Радянсько-го Союзу винесли на своїх плечах головний тягар боротьби з німецько-фашистськими загарбниками. Найжорстокіша і'і воєн, яку будь-коли вело людство, була виграна. Вона мала патріотичний характер, оскільки велася за врятування Вітчизни. Але не все суспільство дотримується (й дотримувалося в роки відсічі фашизму) єдиної думки щодо характеру війни 1941-1945 рр. Дехто вважав і вважає її загарбницькою, „неукраїнською". На нашу думку, суперечка навколо назви шини певною мірою надумана. Справді у війні зіткнулися два тоталітарних режими. Причому, для українського, російського та ініних народів СРСР нацис-тська загроза була смертельно небезпечною оскільки фа-шизм вів війну на тотальне знищення. Отже, боротьба про-ти „третього рейху" була війною за врятування від зни-щення і Вітчизни, і самих народів.

2. Пластунський та січовий рух в Україні
Кінець XIX - початок XX ст. був ознаменований новим піднесенням національно-визвольної боротьби українсько-го народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Свою назву він запози-чив від січового козацтва і об'єднував у своїх товариствах радикально настроєних селян, інтелігенцію, а пізніше і сту-дентську та учнівську молодь. Стрілецькі товариства ("Січ. Сокіл"), до яких сходили дорослі, юнаки, поповню-валися за рахунок пластунів - членів дитячих, молодіжних осередків. Перший такий таємний гурток „Пластуни” ство-рений Іваном Чмолою (1^2-1939) із вихованців шкіл та гімназій Львова у 191 І році. Зразком для наслідування мо-лоддю рис захисника вітчизни у цих громадсько-політич-них організаціях були січові козаки, їхня славетна історія.

Члени „Пласту", Січі" об'єднувалися в курені, сотні, чоти, рої. Керівництво ними вела виборна старійшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Ці товариства навчали своїх членів військовому ремеслу: знайомили з теоретичними положеннями, організовували муштру, влаштовували курси стрільби. Одночасно розробляється українська військова термінологія, література, випускаються підручники з військової справи, стрілецької зброї. Проте діяльності цих організацій, створенню чіткої організації в Галичині перешкоджала політика Росії. Бракувало досвідчених військових спец - інструкторів, матеріальна скрута, відсутність зброї, приладдя, одягу, взуття тощо. З початком першої світової війни Головна Української Рада оголосила звернення до українського народу, в яком закликала молодь, громадськість об'єднатися під жовто-блакитним прапором Українського січового стрілецтва, не залежно від політичних поглядів для збройної боротьби : Царською Росією і визволення всієї України. Молодь поча-ли масово поповнювати лави вічового стрілецтва на Гали-чині. Розпочалося створення легіону Січових Стрільців на засадах офіційних Збройних Сил. Народ матеріально і морально допомогах цьому. Командування першим легіоном очолив Теодор (1875-1970), пізніше Михайло Галущинський (1878-1931). У вересні 1914 року з дозволу австрійського уряду легіон в кількості 2500 Добровольців прийняв присягу на вірність Україні. Кілька тисяч добровольців залишились поза офіційною реєстра-цію і тільки після звільнення Галичини влилися в лави стрілецтва.

Австрійське командування направляло легіон УСС на найскладніші ділянки фронту. Високий героїзм показали в боях за Маківку, Галич, Бережани. В тяжких боях український легіон втрачав своїх кращих синів і дочок, поповнювався за рахунок новобранців, а тому чисельність легіону усс коливалася від кількох сотень до 7 тисяч чо-ловік. Загалом він складався з піхотного полку (2-3 курені). Кожен курінь (батальйон) мав чотири сотні (роти). Сотні складалися з чотирьох чот (взводів), чоти з чотирьох роїв (відділень) по 10-15 чоловік. В сотню (100-150 чоловік) входили бойовики, 2 ремісники (кравець, швець), писар та його помічник, 2 телефоністи, кілька санітарів, обслуга сотен-ного обозу (господарська частина). Командирами (комендантами) сотень були сотники: поручники (молодші лейте-нанти), рідше чотарі (командири взводів).

Січові стрільці були погано озброєні. Австрійський уряд передавав УСС старі зразки зброїї: гвинтівки системи Верндля, німецькі автоматичні гвинтівки системи Маузера. Зброї це вистачало, вона була неукомплектована; не було ременів, набійниць та іншого. Воїни не мали в достатній кількості військового одягу, взуття.

З весни 1916 р. легіон УСС мав у своєму складі кулеметну сотню, яка була озброєна легкими та важкими кулеметами /скорострілами/ системи Шварцльозе. Скорострільна сотня /біля 80 чоловік/ мала 12 в'ючних коней під кулемети та боєприпаси, віз-кузню, віз-слюсарню тощо.

Крім того, в легіоні УСС були взводи по „боротьбі зблизу", які мали два відділення легких і важких мінометів, гра-натометів і відділ світильників-вогнеметів. Для підтриман-ня зв'язку відділи УСС користувалися пішими та кінними вістовими (зв'язківцями). Лише в середині 1915 року сотні одержали по 1-2 телефонних апарати. У 1917 році при ле-гіоні був створений відділ протигазової служби, земляни :х та будівельних робіт, технічна сотня тощо. В жовтні 1914 р. в складі легіону був створений кінний загін, який пізніше переріс у сотню. У складі УСС були також допоміжні служ-би: санітарна, господарський відділ, обоз тощо. Для підго-товки поповнення в легіоні була створена військова школа (вишкільна група), яка складалася з кількох сотень і мала власне господарство. Вони включали 8-10 сотень. Навчання проводили спочатку австрійські, пізніше українські інструктори, які мали пев-ний військовий досвід. Новобранці жили в селянських ха-тах, терпіли злигодні (холод, голод). Це не давало можли-вості підтримувати високу дисципліну та добру якість нав-чання. (одиночна, одноосібна підготовка). Заняття тривали по 6-7 годин. Головною метою було навчити їх самостійним бойовим діям щоденно. Кожна хвилина використовувалася з користю для справи. У кінці навчання в полі проводився підсумковий огляд, іспит з усіх дисциплін військового ре-месла. Щоб стати командиром, необхідно було закінчити до-датково двомісячні курси навчання. За два роки цю військову школу пройшли 7 тисяч чоловік.

Січове стрілецтво зростило славних синів України: Кирила Трильовського, Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського та інших. Серед січових стрільців було багато талановитих людей - художників, поетів, жур-налістів. Серед них - Юрій Шкру-меляк, Мирослав Ірчан, Левко Леп-кий, Роман Купчинський та інші. Січових стрільців, як українську військову одиницю, цінувала австрійська і боялася російська влада. Це пов'язано з тим, що метою УСС було звільнення й об'єднання українського на-роду, створення незалежної України. Проте чотири роки збройної боротьби легіону УСС з могутньою Росією не при-несли успіху, але вплинули на процеси подальшої боротьби українського народу за свою державність.

3. Збройні Сили Української Народної Республіки
У першу світову війну російський уряд мобілізував до війська майже все чоловіче населення України. З початком у Росії революційних подій 1917 року в Україні розпочина-ється військовий рух, метою якого було створення власні національної армії і незалежної держави. Створюються ЗО військові клуби, організації, які утворюють українські військові частини. Аналогічний рух розпочався у військо-вих частинах в Росії, на Кавказі. Цей рух сприяв в основно-му переведенню українців для служби на свою землю. Ро-сійське військове командування, революційна демократія вороже ставились до цього. Протягом 1917 року, шляхом українізації, самовільного відокремлення від російських частин було стихійно створено чимало українських військо-вих підрозділів. Але тільки з проголошенням Центральною радою УНР розпочалось справжнє створення національних Збройних Сил. І б січня 1918 року Центральна Рада УНР ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. На-родна міліція створювалась за територіальним принципом (за округами). Були сформовані окремі кадрові частини, нав-чання воїнів проводилося військовими інструкторами. У цей же час схвалено тимчасову форму одягу (однострій) укра-їнського війська. Відзнаки роду військ та номери військо-вої частини вишивалися на чотирикутній синій петлиці, що розміщувалась на комірі блуш. Рід війська позначався: піхо-та - навхрест дві гвинтівки, артилерія - два гарматних дула, кіннота дві шаблі і т.д. У війську не встановлювалися військові ранги (звання), а запроваджувалися тільки відзна-ки військових посад, виконуваних функцій. Ними були срібні чи золоті шеврони з кутом догори, різної кількості в залеж-ності від посади. Вони розташовува-лися на правому рукаві вище ліктя.

У квітні 1918 року приймається рішення про реорганізацію народ-ної міліції у регулярну українську армію. Планувалось, що вона буде складатися з 8-10 військових тери-торіальних корпусів. Проте уряд УНР не встиг це виконати, бо 29 квітня 1918 року відбувся держав-ний переворот і до влади прийшов гетьманський уряд на чолі з гене-ралом П.Скоропадським. Останній призначив на посади військового міністра, віце-міністрів російських і німецьких генералів, які гальмували створення української армії. Разом з тим, в липні 1918 року рада міністрів ухвалює закон про загальний військовий обов'язок, затверджує план організації армії. Час дійсної військової служби встановлю-ється: в піхоті - два роки, в кінноті та артилерії - три, на флоті - чотири роки. Служба в запасі мала тривати до 38 років, а в ополченні з 39 до 45 років. Набір новобранців пла-нувалося проводити двічі на рік: восени і весною. Україн-ська армія мала складатися з 16 корпусів (армійських, кінних), 7 дивізій, трьох важко гарматних батальйонів, ескад-рильї бомбардувальних літаків, з двох понтонних і чотирьох залізничних куренів тощо. Для підготовки військових кадрів розгорталась система навчальних закладів: військова ака-демія з трирічним терміном навчання, повітряна школа, 4 кадетські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній для кінноти, артилерії та технічної служби. У складі укра-їнської армії залишився Запорізький корпус, перейменова-ний в Окрему Запорізьку дивізію, Запорізький і Чорно-морські Коші (по 400 козаків). Гетьман П.Скоропадський сформував Сердюцьку дивізію та дивізію Сірожупанників, відновив у Білій Церкві окремий загін Січових стрільців. У листопаді 1918 року чисельний склад української армії козацтва доходив до 60 тис.чоловік.

Сердюцька дивізія складалася з синів заможних селян, які були опорою гетьманської влади. Вони навчалися на зразок російських елітних гвардійських полків. Сірожупанники були сформовані з українців, полонених в Австрії. До складу окремого загону Січових стрільців входили січовики галицьке го полку та добровольці із наддніпрянських українців.

Страницы: 1, 2