Ольга чекала на відповідь майже півтора місяця. Вона сама та посли жили у Константинополі, а решта з київського посольства - у своїх човнах-лодіях. Нелегким було те чекання. Та Ольга не втрачала часу - знайомилась з Константинополем. Різні дива Царгорода, його собори, іподром вона потім довго згадувала у рідному Києві. Побудувала православні церкви. За свідченням пізнього Іоакимівського літопису, збудувала дерев'яну церкву святої Софії поблизу Золотих воріт. Присвячена премудрості Божій церква мала стати кафедрою митрополита Київського, запрошеного на Русь єпископа. Та не діждалась княгиня здійснення своєї мрії - церква згоріла 1017 р. Пізніше Ярослав Мудрий на тому місці збудував кам'яний Софійський собор, який досьогодні стоїть як святиня України.
Імператор Візантійський відмовив в прилученні Київської Русі до християнського світу тому, що син Ольги, великий київський князь Святослав, верхник Русі, був язичником. Сама ж Ольга була вже християнкою. Приїхала з священиком Григорієм. Подарувала імператору золоте з коштовним камінням блюдо, яке довго прикрашало ризницю Константинопольського головного собору. На ньому були християнські символи - зображення Христа на коштовному камені, й призначене воно було для церковної служби. Язичниця не могла б зробити такого дарунку. Ольга прийняла благословіння патріарха під час урочистої відправи у Константинопольській Софії. Ця акція за згодою самої княгині й завдяки візантійцям була сприйнята як її дійсне хрещення. Подія поступово набула розголосу в середньовічному світі і переросла з особистої справи Ольги у важливий державний акт. «Повість временних літ» стверджує, нібито імператор сватався до Ольги, але княгиня його перехитрувала: сказала, що тому не годиться знатися з язичницею, й попросила, щоб цар сам її охрестив, однак після хрещення, під час якого Константин назвав її за обрядом «дщерею», відмовилася стати дружиною. Мовляв, закон християнський не дозволяє такого шлюбу. Цей факт, як і багато інших, без сумніву, потрапили до літопису з народних переказів про Ольгу, її хрещення та перебування в Царгороді.
Після відвідання Константинополя у 957 році за свідченнями західноєвропейських джерел (Гільдесгаймські аннали) 959 року Ольга відправила посольство до германського короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священиків, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта. Посольство 962 року зазнало невдачі, і сам єпископ ледве врятувався на зворотному шляху. У цій події дослідники вбачають як коливання між Римом і Константинополем у виборі віри, так і далекоглядну політику тиску на Константинополь, яку перед тим проводили Моравія і Болгарія, щоб домогтися найвигіднішого входження до церковної організації східної церкви.
Були різні спонуки, щоб схилити святу Ольгу прийняти християнську віру. Це передусім політичні, культурні й торговельні відносини Руси з християнською Візантією та християнськими державами Заходу. Уже за часів князя Олега († 912) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники, підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали князеві Ігореві, чоловіку Ольги. Ольга бачила також чесне і високо моральне життя християн у Києві. Тож нічого дивного, що і в неї з'явилося бажання стати християнкою. Проф. М. Чубатий про мотив Ольги прийняти Христову віру каже: «Немає сумніву, що її вроджена інтелігенція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях до християнства»
Дата хрещення Ольги до сьогодні не розв'язана. У літописі сказано, що Ольга хрестилася в Царгороді 955 року. Грецькі джерела широко описуючи її побут у Царгороді в 955-957 роках, нічого не згадують про її хрещення. Таку важливу подію, як хрещення володарки Руси вони не могли б оминути мовчанкою. Більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася в Києві в 954-955 роках і вже як християнка саме потім з великим почтом у Царгороді.
Християнська віра сильно вплинула на особисте життя Ольги і її оточення. Тепер вона творить багато справ милосердя. У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові. У 959 році вона посилала послів до німецького короля Оттона І. Західні літописи стверджують, що княгиня просила в нього єпископа і священиків.
Старання Ольги навернути і свого сина Святослава на християнську віру не увінчалося успіхом. У Повісті временних літ читаємо: «Ольга живучи зі своїм Святославом, навчала його потреби охреститись, і він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей… Ольга часто говорила: «Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися». Він же не звертав уваги на те, кажучи: «Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися». Вона ж говорила до нього: «Коли ти охрестишся, всі будуть робити те саме». Він же не послухав матері, творячи звичаї поганські. Одначе Ольга таки любила свого сина Святослава говорячи: «Нехай буде воля Божа. Коли Господь схоче помилувати мій рід та руську землю, хай вложить їм у серце навернутися до Бога, як і мені дарував Бог». І не кажучи, молилася за свого сина кожної ночі й кожного дня, виховуючи сина до його мужеськости та росту». Хоча не вдалося Ользі навернути сина, але все-таки її вплив на нього був великий. «Одне Ольга осягнула, - завважує історик М. Чубатий, - а саме, що її син Святослав був толерантний до християн і лояльний до неї, як до своєї матері. Крім розходжень у вірі в інших справах до самої смерті був він добрим та відданим сином. Ольга ж справу його навернення, як ми читали в Повісті, віддала вповні на Божу волю»
Діяльність княгині Ольги залишила значну сторінку в історії внутрішнього зміцнення та утвердження на міжнародній арені Київської держави, яке відбувалося хоч і мирним шляхом, але в напруженій боротьбі з контрдіями найбільших світових держав. Київська Русь виробляла свою політичну лінію для утвердження в світовій історії. Княгиня Ольга - перша державна правителька Русі - воістину стояла біля колиски могутньої першої східнослов'янської держави.
Новітня історіографія розкриває ще одну загадкову сторінку правління княгині Ольги - мирне приєднання до Києва Древлянського князівства, яке здавна протистояло київський державі. Мова йде про одруження Святослава на Малуші, донці останнього і поверженого Ольгою Древлянського князя Мала - Маломира. Ще в XIX ст. історики довели, що Малуша, названа в «Повісті…» рабинею, була донькою Мала Древлянського, а тому одруження на ній Святослава принесло київській державі мирне приєднання древлянської землі.
Дата початку самостійного правління Святослава досить умовна. «Повість временних літ повідомляю про його перший воєнний похід у 964 році. «Святослав постійно знаходився у воєнних походах на сусідів Київськой Русі, передовіряючи матері внутрішнє керування державою. Коли у 968 році печеніги вперше здійснили набіг на Руську землю, Ольга з дітьми Святослава зачинилась у Київі. Повернувшийся з Болгарії Святослав зняв осаду, але не залишився у Києві надовго. Коли він у наступному році вирішив піти у Переяславець, Ольга затримала його:
«Видишь- я больна; куда хочеш уйти от меня?» - ибо она уже разболелась. И сказала: «Когда похорониш меня, - отправляйся куда захочеш». Через 3 дні Ольга померла, і плакали за нею плачем великим син її, й онуки її, і всі люди, і понесли, і похоронили її на обраному місці, Ольга ж заповідала не здійсняти за нею трізни, так як мала при собі священика - той і поховав блажену Ольгу.
Монах Іаков в повісті 11 ст. «Пам'ять і похвала князю руському Володимеру» повідомляє точну дату смерті княгині Ольги: 11 липня 969 року.
Немає сумніву, що Ольга, ставши християнкою, хотіла, щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, з огляду на тодішні політичні обставини в державі, вона не наважилась приступити до загального хрещення своїх підданих. Це зробив її внук святий Володимир Великий.
Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона у глибокій старості 969 року, маючи близько 75 років.
Її урочисто поховали, як християнку, яка зуміла виховати у християнському дусі онука, майбутнього князя Володимира, заклала підмурівок християнської Київської Русі, успішно інтегрувала країну в політичну систему християнського світу.
Величну справу, розпочату святою рівноапостольною княгинею Ольгою, завершив її онук, свято-рівноапостольний князь Володимир - хрещенням Київської Русі 988 року.
Вона здолала язичництво у власному серці, серцях християн-нащадків, які сповідують служіння Богові й Вітчизні упродовж тисячоліття й на віки вічні.
Святий Володимир Великий близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митрополита Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги. Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги, вони зберігалися там до XVIII ст. За наказом московського Святішого Синоду їх переховали, але місце нікому не відоме.
Ольга померла 11 липня 6467 р. (від створення світу), тобто - 969 р., проживши у християнстві 15 років. Перше місце її поховання невідоме. Але знаємо, що князь Володимир, який хрестив Русь, переніс її останки до Десятинної церкви Богородиці й поховав у кам'яному саркофазі. Церкву було зруйновано 1240 р. татаро-монголами. Знайдена археологами шиферна гробниця княгині Ольги - справжній витвір середньовічного мистецтва - зберігається нині у Софійському соборі.
Після смерті княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації. Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам'яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне.
Культ святої Ольги і празнування дня її смерті існували в нашій Церкві ще до приходу монголів. Здається, також, що і чуда діялися, бо її ім'я було поміщено у список святих приблизно XII ст. Про святкування пам'яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Ті списки переписано з болгарського тексту, який відписали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих київської області, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: «Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння».
Вона була п'ятою (після Бориса, Гліба, Феодосія Печорського, Микити Новгородського) святою. Вже з першої половини XI ст. зображення Ольги з'являються у Візантії й Київській Русі. Фрески Софійського собору в Києві були добре знані на Русі та в інших країнах. Портрети княгині у вигляді ікон прикрашали житла багатьох людей Русі. Іларіон порівнює Ольгу та Володимира з Константином Великим та його матір'ю Оленою, за яких у Візантії християнство стало державною релігією. Нестор-літописець прославляє Ольгу як зорю, що передвіщала схід християнства на Русі. Іаков Мніх описує Ольгу напрочуд розумною, привабливою, мудрою, святою духом і тілом. Безцінні мініатюри хроніки Іоанна Скилиці, а також Радзівілівського літопису XV ст. зображують її як державного діяча.
Житіє називає Ольгу засновницею міста Пскова. У Пскові є Ольгинский міст, Ольгинська набережна, Ольгинська каплиця.
У Київі їй встановлено монумент, а в Україні запроваджено Орден княгині Ольги 1,2,3 ступеня - державна нагорода для відзначення жінок за визначні заслуги в державній. Виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей.
Дослідивши тему я вважаю, що княгиня Ольга була великою правителькою, яка дбала про свою державу та її мешканців. Перша запровадила реформи. Одна з 5 жінок в історії християнства, які були канонізовани. Вона розпочала велику справу, яку продовжив згодом її онук Володимир - хрещення Русі. Перша з правителів Русі намагалася вирішувати міжнародні питання мирним шляхом. Все її життя овіяне чисельними легендами та є однією з найцікавіших загадок середньовічної історії.
Страницы: 1, 2
