2. Участь в опіці була не обов'язком, а правом князя. Доброзичливе ставлення до жебраків стало рисою вартою наслідування, але не обов'язком для виконання.

3. Допомога князів та інших знатних людей не була систематичною і всеохоплюючою.

4. Держава в особі княжої влади мирилась з фактом існування злидарства, дивлячись на нього, як на необхідний, посланий Богом хрест, а сама виступала в ролі приватного благодійника

1.2 Основні поняття: добродійність, різновиди добродійності в Київській Русі

У повсякденному житті під благодійністю ми розуміємо - прояву уваги до людей, не здатні забезпечити себе необхідним для існування, надання допомоги для організації своєї життєдіяльності, матеріальна та духовна підтримка. На мою думку благодійність -- це чинення безкорисної допомоги тим, хто її потребує. Буває як в колективних формах (фонди, організації), так й в індивідуальних. Треба відмітити, що головною рисою благодійності є вільний вибір форми, часу та місця, а також змісту допомоги.

Початки благодійності проявляються ще у язичні часи, коли окремі особи або групи мусили годувати та одягати нужденних. Ця допомога мала примітивні форми, не була організованою та регулярною. [10; 238]. Вона виникла в умовах формування людського суспільства, становлення головних соціальних інститутів. Співчуття та опіка о ближнім, завжди були на Руси. Благодійна діяльність у наші часи має давні традиції.

Благодійність була для древніх слов'ян, як безкорисна поміч, котра відігравала велику роль у їхньому житті. Зміни у її розвитку відбулися з прийняттям християнства, яке закликало до любові та милосердя.

Зрозуміло, що вона поділяється на окремі види. Вчені підкреслюють, що до найпростішого відноситься “годування жебраків”. До “жебраколюбам” по глибокій внутрішньої християнської потреби відносились представники княжих родів, духівництва та інші люди Землі й різних соціальних верств. В даному випадку можливо побачити реальний вплив християнського віровчення, зв`язаного з бажанням нагодувати голодного, напоїти жаждущого, підтримати приниженого, провідати ув`язненого, незалежно від його матеріальних можливостей. В даному випадку така справжня моральність була необхідністю, а не виконання боргу через страх покарання, або задля привселюдної похвали. [9]

Благодійність на цьому етапі розвитку соціальної системи не була пов`язана з державними структурами та з системою окремих соціальних та культурних інститутів, а була, по суті, необхідною умовою князя, священика, благодія любої соціальної верстви. Тим паче, дуже часто такий прояв благодійності потрібен був більше жебраколюбнику, ніж жебраку. Тут виявляється про рівень власного духовного, морального удосконалення тої чи іншої людини, котра дарує.

Жебрак, хворий, юродливий допомагали створенню своєрідного духовного мосту серед жертвувателем та небесним воїнством. Жебрак виступав в якості захисника, богомольця для душевного, безкорисливого добродійника. У першому томі “Антології по соціальній роботі” особливо виділяється наступна думка: “У Рай входять святою милостинею - жебрак багатим харчується, а багатий жебрака молитвою рятується”.[1] Таким чином, не дивлячись на всі найчудовіші досягнення в справі любові до “принижених і ображених”, добродійність була на тому етапі розвитку суспільної свідомості і державного управління сферою вчинків окремих осіб, органічно пов'язаних з ідеями християнської моральності.

Наступний різновид добродійності в Київській Русі - це зародження системи охорони здоров'я на Русі. Тут є й будування перших лікарень, де лікувалися нужденні не залежно від їхнього соціального статусу, прагнення до організації лікарської допомоги нужденним, навіть якщо вони не могли сплатити витрати на їх лікування.

Виходячи з цього, то благодійність того періоду можна сформулювати таким чином: «сліпа роздача милостині». Вона роздавалася усім, хто попросить або якось схожий на жебрака. Розслідування образу життя жебраків не тільки не відбувалося, а й заборонялося указами священників того історичного періоду. Відомий вчений богослов, котрого труди стали духовною основою християнської моралі для багатьох поколінь, мужній захисник православ'я Св. Іоанн Златоуст писав: «Ти не повинен довідуватися бідних, що вони за люди, тому що ти приймаєш їх в ім'я Христа». Також до такої безвіддячной допомоги можна віднести будівництво помешкання, викуп полонених, навчання ремеслу, при збігу природних спрямувань та вибраної сфери професійної діяльності.

1.3 Підходи та методи дослідження добродійності в Київської Русі

Одним з перших підходів вивчення добродійності є філософське обґрунтування милосердя, добродійності, що має декілька взаємодіючих аспектів (релігійний, соціально-етичний і ін.). Це обумовлено тим, що добродійність має давню історичну традицію у філософських і релігійних ідеалах людства.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки вихідних положень використовується такі методи дослідження:

Перший метод це - аналіз історичної, педагогічної, спеціальної, філософської і богословської літератури з досліджуваної теми (в цій роботі дослідження добродійності в Київської Русі).

Він відбувається з опорою на обширний круг джерел і літературу, які, в свою чергу, є достовірним джерелом тих часів. Сюди включають: архівні матеріали: звіти про пожертвування, проекти постанов, рукописні статті, введені в науковий обіг архівні матеріали і документальні джерела з проблеми дослідження тощо ; опубліковані звіти і огляди, що містять дані по історії церкви, статистичні роботи, збірки, присвячені розвитку добродійності в Київської Русі.

Слідуючи з цього можна зробити висновок, що такий аналіз матеріалів має два значення: теоретичне значення, яке полягає в тому, що отримані об'єктивні дані розширюють наявні уявлення про християнську добродійність і милосердя, та практичне значення, яке в свою чергу обумовлене здобуттям нових для історіко - педагогічної науки знань про роль християнської добродійності.

Та другий - це порівняння матеріалу даної епохи з іншою. На цьому етапі відбувається підтвердження та зіставленням фактів і подій в умовах історичного розвитку благодійності, у минулому і теперішньому часі.

Завдяки цим етапам ми можемо дізнатися про зародження князівської благодійності, її подальший розвиток, суть, значення та місце в історії.

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ КНЯЗІВСЬКОЇ БЛАГОДІЙНОСТІ В КИЇВСЬКИЙ РУСІ

2.1 Вплив князівської благодійності в Київський Русі на її подальший розвиток у сучасному світі

З питання про вплив князівської добродійної діяльності на суспільство і соціальні процеси склалися дві принципові точки зору:

- Різке негативне відношення до благодійності та її впливу на суспільство, оскільки вона лише "розбещує людину, відучує її від праці і не приносить жодного блага суспільству", і тому благодійна діяльність в принципі нездібна вирішувати соціальні проблеми, оскільки вона - лише доля багатих і для них є розвага, перебіг власної пихатості.

- Друга точка зору на позначену проблему - це визнання позитивного впливу добродійної діяльності на суспільство. Ця точка зору ґрунтується на історичному досвіді добродійної діяльності в Київській Русі та на сучасних тенденціях розвитку соціальної роботи. І тут надається можливим зазначити ряд положень:

1.) - Перш за все, добродійна діяльність - це надання допомоги що має потребу (у різних формах): чи то це створення притулків, лікарень, богаделен дитячих будинків, ясел, будинків безкоштовних квартир, організація безкоштовного живлення; чи то догляд за пораненими під час воєн (наприклад, діяльність сестер милосердя Краснокрестного руху і "Жіночого патріотичного суспільства"). Тобто, це підтримка людей в скрутну хвилину.

2.) - Завжди, у всі часи, добродійна діяльність сприяла розвитку в Україні освіти з відкриттям училищ, курсів, установою стипендій, безкоштовним вченням неписьменних. Добродійна діяльність сприяла розвитку культури - підтримка художників, артистів; будівництво храмів, музеїв і так далі.

3.) - Окрім цього, добродійність сприяє формуванню високого духовно-етичного вектора суспільства. Спочатку добродійність і милосердя в Київській Русі були засновані на євангельській заповіді любові до ближнього. З прийняттям Руссю християнства найважливішими вогнищами добродійності і милосердя стали храми і монастирі. При них завжди проживала чимала кількість жебраків, калік, сиріт, самотніх старезних людей. Подаяння милостині в храму стало сприйматися обов'язком кожного, в нього що входить. Сильну дію на пом'якшення вдач надавав особистий приклад князів, самих церковних служителів.

4.) - Позитивний вплив добродійності також полягає ще в тому, що ця діяльність призначена для людей всіх вікових категорій і всіх груп населення, тобто існує досить широкий обхват соціуму.

5.) - Також слід зазначити, що добродійна діяльність реалізує один з основних принципів соціальної роботи, який свідчить "не лише допоможи, але і навчи". Класичний приклад варіанту цього афоризму - не лише погодуй рибою, але і дай вудку і навчи нею користуватися, щоб наступного разу не виявитися в подібній ситуації. І як наслідок цього, спостерігатиметься хоч би часткове вирішення соціальних проблем.

6.) - І останнє, що хотілося б відзначити у ряді позитивних чинників - це те, що князівська добродійна діяльність сприяла розвитку добровільних ініціатив, формуванню активної цивільної позиції, підвищення демократичної культури громадян і розвиток соціальної мобільності в співтоваристві.

Таким чином, завершуючи даний огляд, представляється можливим підвести підсумок: на сучасному етапі, безперечно, признається позитивний вплив князівської добродійної діяльності за часи Київської Русі на суспільство і соціальні процеси, і завдяки цьому, у наші часи добродійна діяльність розуміється і виступає як ресурс, як спосіб і як форма вирішення соціальних проблем, і як чинник особового розвитку і самореалізації благодійника.

Виходячи з цього, концепція сучасної добродійної діяльності, на мій погляд, спирається на наступні принципи: використання ресурсів людей (розвиток добровольчества); сприяння розвитку потенціалу самодопомоги і власної ініціативи громадян; інституціоналізація місця добродійності в житті суспільства.

І, звичайно ж, необхідною умовою всього цього повинна стати підтримка добродійності з боку держави.

Закінчити доповідь хотілося б словами видатного гуманіста XX століття Альберта Швейцера: "Наш світ зведеться на ноги, коли зрозуміє, що його одужання залежить від нових ідей.... Люди і народи повинні навчитися мислити по-новому... ".

ВИСНОВОК

Ця тема, не дивлячись на свою вузькість, що здається, має сьогодні великий потенціал перш за все, через свою соціальну значущість, практичну актуальність і застосовність, а також через міждисциплінарность, не до кінця ще розкритою. Тому актуальним є не лише вивчення історії розвитку суспільної добродійної діяльності, але і об'єктивне дослідження еволюції її структур, соціальних інститутів, правової бази і механізмів їх функціонування.

На жаль далеко не все з цього отриманого досвіду може бути використано сьогодні, але для виявлення елементів історичної спадщини, які варто відроджувати, необхідно за допомогою наукового аналізу реконструювати модель суспільної добродійності максимально точно, у всій облиште структурних елементів і зв'язків між ними.

Багатовікові традиції добродійності на Русі, соціальної допомоги і підтримки тих, що мають потребу сприяли створенню міцної державної системи соціального забезпечення.

Сьогодні, структура, що діє, і організація соціального захисту населення області є багатофункціональною системою, яка останнім часом значно виросла, істотно розширивши свої функції.

Істотна особливість сьогоднішнього дня - розширення кола осіб, що представляють уразливі шари суспільства. Сюди входять старезні і люди похилого віку, безробітні, мігранти, інваліди, хронічно хворі, особи, що знаходяться за межею бідності, жебраки і ін. Збільшення чисельності таких осіб несприятливо позначається на всьому суспільстві, завдаючи йому економічного, фізичного, морального збитку. Тому поважно, щоб суспільство усвідомило практичну цінність добродійності як засоби соціальної реабілітації громадян, що істинно мають потребу, і зменшення гостроти медичних проблем. Через милосердя і співчуття відновлюється хвора тканина людських взаємин.

Сьогодні корисно було б звернутися до досвіду наших попередників, добродійна діяльність яких диктувалася усвідомленням загальнолюдської солідарності, прагненням усунути небезпеку, пов'язану з наявністю в товаристві населення, що має потребу.

На сьогоднішній день під добродійністю розуміють багатоаспектну людську діяльність, соціальний, психологічний і економічний феномен, який має свою давню історію. Первинна форма добродійності у вигляді подаяння милостині жебракові, зустрічається вже в найвіддаленіші часи і згодом зводиться в релігійний обов'язок.

Добродійність і милосердя конкретної людини - це здатність творити благо для інших по милості власного серця.

СПИСОК ВИКОРИСТОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Благотворительность в России www.miloserd.ru

2. Горілий А. Г. Історія соціальної роботи. Навчальний посібник. - Тернопіль: Видавництво Астон, 2004. - 174с.

3. Годунский Ю. Откуда есть пошла благотворительность на Руси. Наука и жизнь. №10, 2006. - 56с.

4. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая Степь. М. 1993.- 102с.

5. Ключевский В.О. Русская история: Полный курс лекций: В 3-х кн.-М.:Мысль.-Кн.1.-1993.-572с.

6. Кузьмин К. В., Сутырин Б. А.История социальной работы за рубежом и в России (с древности до начала XX века).-М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга,2002. - 480с.

7. Розанов В.В. Черта характера древней Руси//В.В.Розанов. Собрание сочинений в 2-х т. Т.1. М. 1990.- 259с.

8. Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества. М. 1982.- 589с.

9. А.З. Свердловым из его книги "Курс лекций по социальной работе и благотворительности", Санкт-Петербург, 2001.

10. Соловьев С.М. История древнейших времен \\ Сочинение в 18 кн., 1 кн. т.1-2, М., 1988 год. - 701с.

11. Соціальна робота в Україні/За ред. В.Полтавця - К.; 2000.- 236с.

12. Стог А. Об общественном призрении.//антология социальной работы . В 5т., Т.3. М.,1995.- 16с.

13. Тетерський С.В. Введение в соц. работу. - М.,2000.- 275с.

14. Человенко Т.Г., Кононова Е.С. Благотворительность в истории Русской Православной Церкви. Учебное пособие. Орел, изд. Социально-Образовательного Центра, 1997.

15. Холостова Е.И. Генезис социальной работы в России. - М., 1995. - 220с.

16. Энциклопедия Википедия. М, 2007

Страницы: 1, 2