Характерним прикладом європейської колонії не просто кріпосного, а адміністративно-торгово-кріпосного типу була голландська Баталія. XVII - XVIII ст. - центр володінь НОІК. Серед європейського населення Батавії розрізнялися дві групи: службовці Компанії і “вільні горожани”. Якщо врахувати, що більшість голландців (а вони складали основу європейського населення Батавії ) їхало на Схід з одним бажанням - розбагатіти і що в масі своїй ці люди були не кращою та інтелігентною частиною голландського суспільства, то не дивно, що із них формувалися ну врлраині з відповідними нахилами. Відсталість, зневага до місцевого населення, звичка жити в розкоші, зневага до освіти і культурним цінностям характеризували колишніх службовців Компанії, які залишалися жити в Батавії і ставали “вільними горожанами”. Оскільки Компанія забороняла їм займатися приватною торгівлею і підприємництвом, вони направилися у відкуп і лихварство - заняття, які не сприяли удосконаленню людської натури. “Вільні мистецтва” у Батавії були не в пошані. Коли Корнеліус Сюйхофф, зять великого Рембрандта, втративши надію прохарчувати себе малярством, зайнявся ремеслом, він був звинувачений у порушенні монополії НОІК і ледве не потрапив у тюрму. На щастя, допомогли друзі, і Сюйхофф став службовцем компанії - він отримав місце наглядача в тій тюрмі, куди його збиралися відправити.

Інша частина населення, яка складала більшість жителів міста були португальці, предки яких були вивезені із Малакки після того як її захопили голландці в 1641 р., нащадків рабів із Індії, які прийняли християнство, їх називали мардейкерами, а також балійців, бугів, малайців, макассарців; яванцям довго не дозволяли селитися в Батавії, тому що влада, пам'ятаючи осаду міста військами яванського султанату Мата рама, їх боялася. Спільною мовою цієї різноплемінної маси була малайська.

Культурне та інтелектуальне життя міста було небагатим. Були спроби утворити “латинські школи” для дітей службовців НОІК і школи для християн - не європейців, практичні результати були мізерні: школи, на утримання яких скупою Компанією відпускалися мізерні кошти, ледь-ледь існували і на кінець XVIII ст. мардейкери і небагато чисельні християни-індонезійці були поглинені мусульманською масою.

XVII ст. дало тільки одного літератора середньої руки. Ним став Якоб Стеендам, перший поет Нью-Йорка (голландської колонії Нові Нідерланди), який після переселення в Батавію отримав місце опікуна сирітського притулку, написав декілька поем про батавське життя. Список книг, які були опубліковані на протязі XVII - XVIII ст., включає багато збірників адміністративних розпоряджень, деяку кількість книг на португальській і малайській мовах, деяку кількість передрукованих голландсько-малайських словників найбільш вживаних слів, а також граматик і, на кінець, з 1731 р. щорічний довідник (з чинами і посадами) службовців Компанії. Зрідка з'являються літературні твори як, наприклад в кінці XVII ст. дидактична поема Я. Стеендама для юнаків або поема Пітера ван Хоорна про мудрість Конфуція. В цьому списку (за 1695 р.) був історичний твір, в якому була розповідь про відому облогу 1629 р. в подальшому цей твір надихнув батавського поета XVIII ст. Пітера де Фриса на написання драми, яка “прикрашена піснями, танцями і живими картинами”, під назвою “Ян Пітерезон Кун, засновник батавської свободи. Драма про війну зі щасливим кінцем”.

В 1778 р. Йохан Радермахер, один із високих службовців Компанії заснував Батавське товариство. Хоча “Повідомлення про природню історію, древностях і звичаях” народів Нусантри віталися Товариством, в основному на початковому періоді своєї діяльності воно займалося проблемами міського господарства. Той же Радермахер став засновником перших франкмасонських лож в Баталії в 60-х рр. XVIII ст. Ідеї європейського Просвітництва майже не зачепили голландську колонію, де панував дух користолюбства, презирство до “туземців” і зневага до освіти, художніх цінностей і знань.

І тільки в кінці XVIII ст. європейці, які були в колоніальній адміністрації, стали проявляти інтерес до місцевої культури, історії, поведінці і звичаям, які виходили за рамки звичайних мандрівних записів і т. д., якими так багаті XVII - XVIII ст. В першу чергу це відбулося в Індії, де У. Джонс, будучи на службі в Калькутті, в 1784 р. заснував Бенгальське азіатське товариство і започаткував наукову індологію.

Висновки. Хоча процеси, які почалися з часів Великих географічних відкриттів означали початок нової ери колоніалізму, дволикого Януса, який зближував і роз'єднував суб'єкти світової цивілізації, на кінець XVIII ст. проявилися лише перші наслідки цих процесів. Світова торгівля тільки почала впливати на виробництво азійських країн. Європейські досягнення ледве-ледве впливали на внутрішнє життя країн Сходу, до того ж вибірково; традиційність місцевих суспільств зберігалась і елементи модернізації впроваджувалися надто повільно, наштовхуючись на сильний опір. В кінці XVIII ст. світ Сходу став ще більш різним внаслідок різної реакції різних країн на колоніальне втручання Заходу, а також в силу того, що цілі райони Азії, в першу чергу Філіппіни, Ява з Мадурою, багато областей Індії, де було створено колоніальне управління, “випали” із загальної картини.

У Європі епоха раннього колоніалізму прискорила процеси формування європейської цивілізації, з одного боку, а з іншого - сприяли (внаслідок різного впливу “революції цін” і розвитку буржуазних відносин) поділу цієї цивілізації на декілька регіонів. Центром стали в основному протестантські країни - Англія, Нідерланди, Західна і Північна Німеччина і гугенотська Франція, вихідці із яких на кінець епохи мали найбільше успіхів і в колоніальній політиці. Іншим регіоном стали країни Південної і Центральної Європи, в основному католицькі і православні країни Східної Європи. І якщо наслідки наступу колоніальної епохи для Західної Європи проявилися у розкладі феодальних і розвитку капіталістичних відносин і у створенні заморських колоніальних імперій, то в країнах Центральної та Східної Європи посилився феодальний гніт, відбулося “повторне закріпачення” селян і спостерігалась (в дусі загального експансіонізму епохи) тенденція до створення континентальних імперій (Австрія, Росія, Польща).

XVI - XVIII ст. створили базу для послідуючого (разом з промисловою революцією в Європі) бурхливого розвитку колоніалізму як системи. Справа не в тому, що торговий баланс був позитивним для країн Сходу. Набагато важливіша та обставина, що європейські факторії, форти, анклави, в поєднані з безумовною морською і воєнною перевагою (“торгівля зі шпагою в руках”) Європи, яка остаточно проявилася у XVIII ст., брали під контроль спочатку зовнішню торгівлю азійських країн, а потім і національні ринки, цим самим готуючи послідуюче підкорення місцевих суспільств на державно-адміністративному рівні. Уже в цей період почалося завоювання величезних територій у Індії (насамперед Бенгалії), яке супроводжувалося частковим руйнуванням місцевого виробництва, відтік за кордон (в Англію) прибутків, які були отримані від податків, мита, відкупів, монополій і т. д. Ще яскравіше це проявилося на Малайському архіпелазі, де Іспанія в цей період перетворила свою колонію Філіппіни (за виключенням південних районів), а Нідерландська Ост-Індська компанія, завоювавши Яву, основні доходи стала добувати шляхом безпосереднього грабежу, воєнних контрибуцій і податкової експлуатації місцевого населення.

Незалежно від суб'єктивних намірів тих, хто колоніалізм приносив, або від об'єктивних наслідків (деколи - доброчинних, які проявили себе в далекому майбутньому) експансія європейських держави означала для країн Сходу, як правило, руйнування або деформацію традиційних структур, часто просто загибель місцевої цивілізації, масове знищення населення (африканська работоргівля), грабіж та експлуатацію. Трагедія народів, які були втягнуті в колонізацію, полягала в тому, що процес створення світового господарства і руйнування традиційних систем відбувався в насильницькій формі. В цей період пристосування країн Сходу до світового капіталістичного розвитку не викликало (і не могло викликати) до життя появу власного капіталізму.

2. КОЛОНІАЛЬНА СИСТЕМА ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Другий період колоніалізму, як ми вже говорили, пов'язаний з промисловим переворотом, тобто з появою в Європі, насамперед в Англії, механізованої промисловості. Дві основні риси відрізняють його від попереднього:

- перехід до широких територіальних захоплень;

- намагання освоїти країни Азії як ринки збуту європейських товарів і джерел промислової сировини.

Ці два напрямки політики пов'язані один з одним, хоча і не жорстко. Територіальні володіння, підкорення населення - найбільш логічні способи забезпечити доступ на відповідні ринки. Але боротьба за території почалася з середини ХVІІІ ст., коли не відбулася промислова революція навіть у Англії, коли у розпорядженні європейців ще не було товарів, які могли б пробитись на азіатські ринки. Тоді території були потрібні головним чином для отримання позаекономічними методами (податки) засобів, необхідних для збереження попереднього характеру торгівлі зі Сходом (вивіз товарів звідти).